9.3. Сша – лідер світової економіки. Американська школа маржиналізму

В останній третині XIX ст. в США швидкими темпами відбувається процес індустріалізації, зростання важкої промисловості. В 1870 р. США видобували 30 млн. т. вугілля, а в 1900 р. – вже 244,7 млн. т., виплавляли чавуну 1,7 млн. т., а в 1900 р. відповідно - 13,8 млн. т. [ 10, с. 217].

Швидкими темпами розвивалися також легка та харчова промисловість, широке розповсюдження одержало масове виробництво готового одягу та взуття.

Бурхливе зростання промисловості супроводжувалось швидким технічним прогресом, впровадженням досягнень другої науково-технічної революції. Країна активно використовувала світовий зарубіжний досвід, зокрема європейський, а також досягнення американських учених та інженерів. Так, США стали батьківщиною таких значних винаходів, як динамомашини, трансформатора, першої електростанції, літака, трактора, удосконалення фотоапарата, автомобіля, кіно, будівництва висотних будинків та багато інших. Широкого розвитку набувало застосування у промисловості електричної енергії.

Значними темпами проводиться раціоналізація виробництва в промисловості, зокрема, поточного методу, спрямованого на економію праці, що давало можливість збільшити виробництво продукції, підвищити продуктивність праці. Ці нові методи раціоналізації були запропоновані Тейлором і вперше застосовані на автомобільних заводах Форда.

Досягнення науки і техніки були тісно пов'язані з появою в США нових галузей промисловості: автомобільної, алюмінієвої, гумової, нафтової, електричної, верстатобудівної та інших, що дало можливість закріпити першість за важкою промисловістю.

Відбуваються зрушення в розміщенні виробництва, починається індустріалізація Півдня та Заходу країни. Поява нових економічних районів дала поштовх подальшому розвитку залізничного будівництва, а це в свою чергу призвело до збільшення продукції важкої промисловості, яка виробляла рейки, паровози, вагони для залізниць. Поряд з цим відбувається швидке будівництво автомобільних доріг та каналів.

Економічний розвиток США прискорювався наявністю потужної сировинної бази: різних природних копалень, родючих грунтів, великих лісових ресурсів, річок, озер, а також сприятливим кліматом.

Отже, в США були сприятливі фактори для проведення швидкої індустріалізації та завершення промислового перевороту в 80-х роках ХІХ ст.

Важливим чинником розвитку економіки США було впровадження масової імміграції з Європи, в тому числі і з України, що призвело до швидкого зростання населення. Так, з 1870 р. до 1900 р. населення США зросло з 31 млн. чол. до 76 млн. чол. Кількість населення країни зростала переважно за рахунок іммігрантів [ 15, с.314, с.330].

Імміграція активно сприяла розширенню внутрішнього ринку, поповненню країни робочою силою, використанню європейської науково-технічної думки. Все це впливало на швидкі темпи зростання американської промисловості.

Завдяки втручанню уряду США було багато зроблено для розвитку початкової, середньої, вищої освіти та науки, захисту національного товаровиробника. Більшість штатів запровадила обов'язкове безкоштовне навчання в школах, було запозичено досвід Німеччини з підготовки інженерів.

Для розвитку науки в країні було створено численні фонди та промислові лабораторії, а також лабораторії в сільському господарстві.

Значні зрушення відбулися у розвитку образотворчого мистецтва та літературних творів, які одержали світове визнання. Художня література, газети та церква, а з початку 1900-х років радіо і кіно, активно впливали на формування менталітету американців. Американці, як нація іммігрантів, покладалися у своїй діяльності тільки на себе, вони були енергійними, вольовими, прагматичними, переймалися принципами ринкової економіки, захисту демократичних свобод та прав людини. Все це позитивно впливало на розвиток економіки США.

Зміцнилась інфраструктура, особливо в містах США, які швидко зростали, прокладались трамвайні лінії замість кінської тяги, впроваджуються електрички, метро. Значного поширення набувало впровадження телеграфу і телефону. Змінювалось обличчя країни, виникають великі адміністративні центри з багатоповерхневими хмарочосами, швидко відбувається урбанізація країни. В 1910 р. вже 51,4 % населення мешкало в містах [ 15, с.350].

Таким чином, ціла низка цивілізаційних факторів активно впливала па розвиток економіки США.

Економічні кризи в США сприяли концентрації та централізації виробництва та капіталу. Цей процес особливо прискорився після кризи 1873 р., внаслідок чого швидко утворюються монополії. Найбільш розповсюдженою формою господарювання в економіці стали трести. Трест був об'єднанням підприємств, фірм, в якому його учасники втрачають виробничо-торговельну самостійність і в своїй діяльності керуються рішеннями єдиного керівного центру. Трести головною метою ставили захоплення ринку товарів і встановлення монопольних цін.

У США утворення трестів давало можливість об’єднати дрібні компанії, використати кошти на найбільш сучасних підприємствах, налагодити виробництво та збут продукції, досягти значного ефекту економії та збільшення прибутку.

Так, 1883 р. виникає одна з найбільших монополій-трест „Стандарт ойл”, який контролював 95 % переробки нафти, в 1887 р. утворюється „Трест віски", цукровий, свинцевий та інші. В 1901 р. Д.Морган засновує „Стальний трест", який виробляв 3/5 сталі в країні, 1908 р. виникає монополія „ Дженерал моторс". На початку XX ст. процес утворення трестів США набуває масового характеру і охоплює майже всі галузі промисловості: від виробництва сірників до виплавки металу. В 1904 р. в країні налічувалося вже 445 трестів [ 15, с. 177]. США перетворюються на типову країну трестів, які встановили своє панування в економіці.

Концентрація промислового виробництва, утворення численних трестів було тісно пов'язане з концентрацією банківського капіталу та утворенням фінансової олігархії. Найбільшими представниками фінансової олігархії були банківські групи Моргана та Рокфеллера, які володіли більшою половиною акціонерного капіталу країни. Група мільярдерів складала фінансову олігархію США, фактично панувала в економіці і в політиці.

Отже, характерною ознакою економіки США був швидкий прогрес монополізації у промисловості та концентрація банківського капіталу.

Масовий процес монополізації, встановлення монопольно високих цін на велику кількість товарів викликали незадоволення широких верств населення. Традиційною для Америки була наступна доктрина розвитку господарства: економічний розвиток є вільною боротьбою сил, від якої держава повинна стояти осторонь. Зараз же ця традиційна точка зору зустріла сильних противників, які вважали, що обов’язковою умовою прогресу людства повинні бути державні закони, які повинні обмежувати підприємницьку діяльність, не допускати монополій. Тому під тиском громадської думки уряд США був змушений видати низку антимонопольних законів, зокрема закон Шермана від 1890 р., спрямований проти трестів. Законом заборонялись об’єднання, які обмежували свободу конкуренції, тобто формально заборонялись монополії. Але закон Шермана був безсилим якраз проти трестів. Він передбачав заходи проти “зговору” декількох фірм на ринку, але був спрямований проти монополій нижчого порядку – картелів та синдикатів. Коли ж ці фірми зливались в одну, тобто виникав трест, закон не бачив тут “зговору”, і не міг втручатися у внутрішні справи фірми.

Після закону Шермана великого поширення отримала нова форма монополій – холдинг – компанія. Холдинг – це об’єднання, яке тримає портфель акцій різних фірм, отримує дивіденди та розподіляє їх між акціонерами. Безумовно, як підприємство – акціонер, холдинг – компанія призначає в ці фірми своїх директорів, контролює їх діяльність. Але перед законом холдинг – не монополія, хоча має право контролювати ті фірми, в які вкладено її капітали.

Несподіванкою стало також і те, що від закону Шермана стали страждати профспілки. Тому що за формальним змістом закону профспілки – це об’єднання робітників, яке направлене проти конкуренції на ринку праці, ринку продажу робочої сили.

Швидкими темпами після громадянської війни розвивалося сільське господарство США, за американським, фермерським шляхом, який означав відсутність феодальних пережитків.

Фермерське господарство було приватним, високотоварним сільськогосподарським підприємством, в якому господарював фермер на власній чи орендованій землі. Фермери вели господарство одноосібно зі своєю сім'єю чи наймали робітників.

В умовах монополістичної конкуренції у фермерських господарствах збільшується концентрація виробництва. Якщо в 1880 р. власники землі складали 2/3 від загальної кількості фермерів, то в 1910 р. – 1/3. Фермери утворюють різні союзи, об’єднання та фірми, які займаються виробництвом, зберіганням та переробкою сільськогосподарської продукції, стають великими експортерами продукції сільського господарства.

Розвиток промисловості, зростання міського населення в США зумовили великий попит на продукти харчування на внутрішньому ринку та збільшення вивозу дешевих продуктів, зокрема хліба і м'яса, на зовнішні ринки. Це призвело до тривалої аграрної кризи в країнах Західної Європи.

Освоєння великих площ на заході США привело до зростання мережі фермерських господарств. Так, якщо в 1860 р. їх нараховувалося 2,4 млн., то в 1900 р. – вже 5,7 млн., причому ³/₄ ферм обслуговувались своїми власниками [ 15, с. 232].

Ферми виробляли велику кількість сільськогосподарської продукції, вартість якої зросла з 2,5 млрд. дол. в 1890 р. до 10 млрд. дол. в 1914 р. [ 10, с. 226].

Зростання виробництва сільськогосподарської продукції було забезпечене перш за все капіталістичною організацією виробництва, розширенням посівних площ, широким застосуванням машин та наукових систем у землеробстві. В сільському господарстві США масово почали застосуватись такі машини, як жатки, молотарки, косарки, парові трактори, а згодом – трактори з бензиновим двигуном, вантажні автомобілі, молочні сепаратори та маслобійки на електричній енергії.

Збільшення застосування машин підвищувало продуктивність праці, знижувало ціни на сільськогосподарську продукцію та витрати на робочу силу. Удосконалювалась система перевезення зерна, худоби, будуються елеватори, млини та холодильники. Широкого розвитку набуло скотарство та консервування м'яса.

Велике значення для розвитку сільського господарства мав поділ праці та спеціалізація окремих районів США, застосування штучних добрив. У сільському господарстві відбувався швидкий процес концентрації виробництва, розорення дрібних та середніх фермерів, погіршення їх майнового стану.

Отже, радикальне вирішення аграрного питання в США після громадянської війни створило сприятливі умови для розвитку сільського господарства, забезпечило освоєння великих земельних площ, створення високотоварних, механізованих фермерських господарств, які стали головними постачальниками сільськогосподарської продукції на світовий ринок.

Розвиток економіки США в кінці XIX ст. призвів до значних структурних зрушень. До середини 80-х років XIX ст. головний прибуток для держави давало сільське господарство, а країна за рівнем промислового виробництва займала лише 4-е місце у світі. Після завершення громадянської війни США перетворюються в індустріально-аграрну державу і виходять на 1-е місце у світі за рівнем промислового виробництва, стають лідером світової економіки.

Це лідерство США було досягнуте великою працею мільйонів трудящих, особливо робітників-емігрантів. Це призводило до масових страйків фермерів, робітників і службовців. Так, в 70-80-х роках XIX ст. відбулися виступи фермерів і безробітних, у 1905 р. - страйки гірників та текстильників. Виступи трудящих зумовили створення профспілкових та робітничих організацій, зокрема індустріальних робітників світу, а в 1898 р. - соціал-демократичної партії.

Посилення економічної влади трестів та фінансової олігархії, швидкі темпи індустріалізації США зумовили те, що в експорті товарів значно зросла доля промислових товарів. Американські монополії потребували все більше ринків збуту товарів, цікавилися заморськими територіями, а в кінці XIX ст.. вдалися до прямої агресії. В 1898 р. США захопили Гавайські острови, 1899 р. - Кубу, Гуам, Філіппіни, загарбали Панамський перешийок та закінчили будівництво Панамського каналу, який з'єднав Атлантичний та Тихий океани і став важливим стратегічним об'єктом. США в кінці XIX ст. - на початку XX ст. збільшують свій економічний вплив на країни Далекого Сходу, особливо Китай. Вони проголосили Китай зоною свого економічного впливу, а фактично захопили величезний китайський ринок. Інтереси США зіткнулись з головним конкурентом на світовому ринку - Німеччиною, що зумовило їх участь у першій світовій війні на боці Антанти.

Таким чином, криза 1873 р. прискорила процес концентрації виробництва і капіталу, утворення монополій у формі трестів, які стали відігравати провідну роль в економіці країни.

Фермерські господарства стали основою зростання сільськогосподарського виробництва, спираючись на передову технічну базу. Значного розвитку набули духовно-культурна сфера, наука, підтримка урядом економіки.

У кінці XIX ст. США перетворилися в реального лідера світової економіки, зайнявши 1-е місце у світі за обсягами промислового і сільськогосподарського виробництва.

Американська школа маржиналізму. Дж.Б. Кларк

Зазначені вище соціально-економічні передумови сприяли формуванню неокласичного напряму економічної думки в США. Засновником американської школи маржиналізму став Джон Бейтс Кларк (1847-1938), автор праць “Філософія багатства” (1886), “Розподіл багатства” (1899), “Проблеми монополії” (1901), “Сутність економічної теорії” (1907) та ін. Заглиблення у маржиналістські ідеї та неординарність аналізу дали змогу американському досліднику сформулювати ряд нових цікавих ідей.

Кларк створив особливий, “американський” варіант суб’єктивної школи. Для цього варіанту найбільш характерним елементом є теорія граничної продуктивності.

Д.Б. Кларк виступив зі своєю теорією розподілу в той час, коли в США виникла так звана “проблема праці”. В 1885 р. Американська економічна асоціація записала у своїй Декларації, що зіткнення між працею та капіталом потребує вирішення цілого ряду соціальних проблем, що вимагає об’єднаних зусиль церкви, держави та науки.

Америка поступалася Європі щодо темпів поширення марксизму (його вплив був там набагато слабшим). Тому в роботі “Розподіл багатства” (1899 р.) Кларк проголошує недоторканність приватної власності. Питання про власність він вважав етичним питанням. Кларк дає критику комуністичному принципу розподілу і проголошує лозунг: “Кожному те, що ним створене!”. Його принцип розподілу був оснований на вже відомій теорії “трьох факторів виробництва”. Кларк старається довести, що кожний фактор отримує відповідну йому “долю” національного доходу, яка ним створена, і тому капіталістичне суспільство справедливе в своїй основі.

Кларк поділив політичну економію на три розділи: 1) універсальну економіку, яка формулює загальні універсальні закони; 2) соціально-економічну статику, взяту в “стаціонарному стані”; 3) соціально-економічну динаміку, яка досліджує ті сили, які діють в суспільстві, що знаходиться в русі, у розвитку.

Універсальна економіка повинна досліджувати більш загальні закони господарської діяльності. До загальних законів Кларк відніс закон граничної корисності, спадної продуктивності праці і капіталу.

Кларк вводить політичну економію до сфери статики, тобто такого стану суспільства, коли воно знаходиться у рівновазі і в стані повного спокою. Він досліджує на цій стадії “долю” кожного фактора на основі законів граничної корисності та спадної продуктивності. В цьому плані ним трактуються категорії заробітної плати, проценту, ренти. Кларк стверджує, що заробітна плата визначається “граничною продуктивністю праці” робітників. Він писав, що при незмінних розмірах капіталу і незмінному рівні техніки подальше збільшення кількості використаних на виробництві робітників призведе до падіння продуктивності праці кожного знову прийнятого робітника. Тобто, чим більше зайнято робітників, тим нижчою буде продуктивність праці і тим нижчою повинна бути заробітна плата.

І третя стадія – динаміка, в якій, за Кларком, усі фактори знаходяться у стані розвитку, в якому можливі порушення стану рівноваги. На стадії дослідження економіки в динаміці Кларк вводить категорію прибутку, яка у нього є “даром” технічного зростання виробництва.

Таким чином, теорія розподілу Кларка була ще однією спробою (вслід за теорією Кері) показати панування економічних гармоній в умовах капіталізму.

Але ці уявлення не повністю відповідали дійсності. Криза 1929-1933 рр. продемонструвала ілюзорність надій Дж.Б. Кларка та його прибічників на всесилля ринкового механізму та показала, що капіталістичне суспільне відтворення не можна уявляти у вигляді гігантської фірми, яка розвивається за маржинальними законами.

Але зазначені вище недоліки не затьмарили ті наукові результати, які були отримані економістами американської школи. Звернувши увагу на проблему оптимізації структури витрат виробництва та визначивши шляхи її граничного аналізу, вони поклали початок чисельним прикладним дослідженням кількісних взаємовідносин між витратами факторів виробництва (мова йде про такий відомий аналітичний інструмент, як виробнича функція). Економіко-математичні моделі, які дозволяють розрахувати кількісні залежності між витратами виробництва та об’ємами продукції, яка виробляється, отримали широке практичне використання, особливо на мікроекономічному рівні, під час розроблення стратегії фірм, підприємств.

Прийоми граничного аналізу, які маржиналісти використовували на окремих товарних ринках чи підприємствах, Кларк спробував перенести в макроекономічне середовище. З’явилися такі поняття. як соціальна праця (загальна кількість зайнятих в народному господарстві), соціальний капітал (сукупність капіталів, які використовуються в суспільному виробництві) та інші.

Таким чином, поширення граничного аналізу на процес формування факторних доходів дало змогу вченому покласти в основу теорії цінності і теорії розподілу єдиний методологічний підхід. На думку відомого дослідника історії економічних учень М.Блауга, “теорія граничної продуктивності Дж.Б. Кларка ніби замкнула маржинальну систему, стимулюючи появу різноманітних прикладних досліджень”. Багато чого в теорії Кларка його сучасники вважали спірним. Однак його концепція граничної і специфічної продуктивності стала джерелом плідного сучасного підходу до вирішення завдань оптимізації виробництва за обмежених ресурсів. [ 5, с.448].