9.4. Особливості господарської системи Англії в період монополістичної конкуренції. Кембриджська школа

Політична система Англії сформувалася та існувала більше двох століть. У цій системі провідне місце займали представники великого бізнесу, які приймали закони для розвитку ринкового господарства.

Соціальна структура Англії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. не зазнала суттєвих змін, окрім подальшого зменшення в сільському господарстві кількості сільського населення – фермерів - орендарів і найманих робітників і зростання чисельності робітників та службовців.

Подальшого розвитку набуває духовно-культурний розвиток англійської нації під впливом друкованих видань, особливо під впливом літератури, газет, журналів, наповнених багатим змістом. Значний вплив на англійське суспільство мали численні газети, зокрема народні газети, які формували менталітет людей, що в свою чергу сприяло подальшому розвитку інститутів ринкової економіки.

Духовно-культурна сфера Англії знаходилась під впливом протестантської церкви, яка мала суттєвий вплив на психологію людини і особливо на підприємництво. Однак в кінці XIX ст. відбувається поступове падіння впливу церкви, насамперед через погіршення умов життя населення.

Що стосується такої важливої складової духовно - культурної сфери, як освіта, то вона (в порівнянні з іншими європейськими країнами західної цивілізації, особливо з Німеччиною) розвивалася повільно. В Англії тільки 1880 р. було введено обов'язкову початкову освіту. В 1894 р. у вищих навчальних закладах навчалося лише 20 тис. студентів. Особливо відставала вища технічна освіта, яка почала розвиватися тільки після Всесвітньої паризької виставки 1900 р. [7, с. 130]. Недоліки в розвитку освіти позначилися на тому, що в кінці XIX ст. Англія не могла запропонувати світу нових істотних відкриттів у галузі науки і техніки.

Бурхливий розвиток англійської промисловості припадає на початок 70-х років, її промисловість панувала в світі, поки в інших країнах завершився процес індустріалізації. Так, на долю Англії припадало 50% виробництва світової продукції промисловості. Одержуючи дешеву сировину з колоній, проводячи політику вільної торгівлі, Англія – “фабрика світу” – не боялась конкурентів. Англія проповідувала доктрину А.Сміта про міжнародний поділ праці, за якою увесь світ повинен бути землеробським в оточенні промислової Англії.

Однак з середини 70-х років XIX ст. ситуація на світовому ринку різко змінюється не на користь Англії. Наприкінці XIX ст. відбувається швидка індустріалізація в США та Німеччині, які стають конкурентами Англії, провівши індустріалізацію на базі передової техніки та новітніх технологій.

Яскраво виявили себе слабкі місця англійської економіки. Майже за 100 років існування її промисловості устаткування підприємств не поновлювалося, воно фізично і морально застаріло.

Для оновлення технічної бази підприємств були необхідні великі кошти, які саме в цей час, задля більшого прибутку, вивозилися підприємцями в колонії. Впливали і труднощі з одержанням сировини для нових галузей промисловості. Крім бавовни стало необхідним завозити нові види сировини - руди кольорових металів, нафту тощо.

Тяжкий удар англійській промисловості було нанесено рядом країн, які перейшли від політики вільної торгівлі до протекціонізму, захистивши свою промисловість високим митним тарифом. Панування англійських товарів на світовому ринку було поступово ліквідованим. Як наслідок, в кінці ХІХ ст. Англія поступово втрачає своє промислове лідерство. Якщо в 70-х роках ХІХ ст. щорічний приріст її промислової продукції становив 3,7%, то в 1914 р. – лише 1,7% [ 17, с. 208], що свідчить про зменшення частки Англії у світовому виробництві та скорочення темпів промислового виробництва, а це призвело до того, що Англія втратила свою вікову монополію і поступилася місцем молодим конкурентам – США та Німеччині. На початку ХХ ст. змінюється структура промисловості Англії, де за темпами зростання важка промисловість випереджає легку. Більш стрімкими темпами розвиваються такі галузі, як сталеливарна, електротехнічна й хімічна. Разом з тим втрачає значення текстильна промисловість. Хоча Англія втратила свою промислову монополію у світі, в неї залишилась величезна колоніальна імперія, яка давала великі прибутки. Крім того, Англія продовжувала займати провідне місце у світовій торгівлі та суднобудуванні.

Процес концентрації виробництва і утворення монополій в Англії затримався на 10-15 років (у порівнянні з США та Німеччиною), у зв’язку з тим, що Англія одержувала великі прибутки від колоній. Перш за все, з'явилися монополії, пов'язані з переробкою колоніальної сировини Британської імперії. В 1880 р. утворюється концерн з видобутку діамантів і золота в Південній Африці. Освоєння території колоній сприяло виникненню монополій у важкій та військовій промисловості. Серед них чільне місце посідали такі, як «Віккерс», «Амстронг-Уїтворд», «Сенс енд Максим» та ін. Монополії Англії в основному виступали у формі трестів і синдикатів. В Англії також відбувався процес монополізації на залізницях та у судноплавстві, повільно проходить монополізація в старих галузях промисловості – текстильній та вугільній.

Особливість процесу монополізації в Англії була пов’язана з більш пізнім їх виникненням, відносною слабкістю, переважною орієнтацією на експорт товарів, причому утворення монополій відбувалося в основному в нових галузях промисловості: цементній, електротехнічній та інших.

В останній чверті XIX ст. сільське господарство Англії, особливо зернове, значно скоротило виробництво сільськогосподарської продукції. Великі збитки зазнало сільське господарство від завезення в Англію дешевого американського хліба. Світові ціни на хліб різко скоротилися, англійські землевласники через високу земельну ренту не могли конкурувати з привізним дешевим американським хлібом (за високої земельної ренти).

Під впливом аграрної кризи в сільському господарстві країни відбуваються структурні зрушення, які в 1870 – 1913 рр. призвели до скорочення в два рази посівних площ під зерновими та значного розвитку м’ясного та молочного тваринництва, а також збільшення завезення продуктів харчування з колоній. Упадок сільськогосподарського виробництва зумовив різке скорочення населення у сільській місцевості. В 1914 р. тільки 8 % всього населення було зайнято у сільському господарстві. Зменшення питомої ваги землеробства призвело до звуження внутрішнього ринку та посилення залежності країни від імпорту сировини та продовольства. Такі обставини ще більш гальмували темпи розвитку англійської промисловості.

У 70-х роках XIX ст., щоб компенсувати втрату промислової першості, Англія почала активно використовувати банківський капітал, який за темпами концентрації та централізації значно випереджав промисловий капітал. Так, п'ять великих банків Англії ( «Велика п’ятірка») володіла більшістю вкладів у країні. З 1895 р. до 1905 р. сума вкладів цих банків зросла відповідно з 550,2 млн. фун. ст. до 728,1 млн. фун. ст., тобто у півтора раза [ 25, с. 10].

Фінансуючи промисловість, банки зрощувалися з промисловістю. Злиття промислового і банківського капіталу зумовлювало утворення в країні фінансового капіталу і фінансової олігархії та її панування у головних галузях економіки. Все більшої ваги в економіці Англії почали набувати фінансово-промислові групи, акціонерні та комерційні банки.

У кінці XIX – на початку XX ст. вплив колоній на економіку Англії має надзвичайне значення, що було пов'язане в першу чергу із втратою промислового лідерства. Англія купувала за низькими « цінами» колоніальні товари, вивозила звідти важливу сировину в колонії – вивозився капітал (фактично відбувався процес пограбування колоній у великих масштабах). В 1914 р. Англія посідала перше місце у світі за вивозом капіталу за кордон, причому 94 % капіталу вона вивозила у свої колонії [ 24, с.56].

Напередодні Першої світової війни зв'язок Англії з колоніями став ще більш міцним. Колонії стають основним джерелом прибутків для англійської економіки. Так, від вивозу капіталу Англія одержувала прибуток в чотири рази більший, ніж від власної промисловості [ 24, с.56].

Англійський банк - провідний банк країни – стає важливим елементом ринкової економіки, а Англія - «Світовим банкіром». Прибутки від фінансових операцій виходять на перше місце, причому за рахунок колоній, які стають основою економіки Англії. Вивіз капіталу за кордон для Англії стає головним фактором економічного розвитку. На початку ХХ ст. прибутки від вивозу капіталу за кордон у 5 разів перевищили прибутки від зовнішньої торгівлі.

У кінці XIX – на початку XX ст. Англія продовжує політику збільшення своєї колоніальної імперії. Вона захоплює Бірму, Судан, Родезію, Конго, Нігерію, встановлює протекторат над Єгиптом. На 1914 р. територія Британської імперії становила вже 33,5 млн. кв. км з населенням 428 млн. чоловік. В економічній системі Англії все більше на перше місце висувалися її колоніальні володіння, куди збільшувався вивіз капіталу.

Нерівномірний розподіл колоній між провідними промислово-розвиненими державами в кінці XIX ст. призвів до загострення протиріч між ними. Серед цих протиріч на перше місце виступили економічні протиріччя між Англією та Німеччиною, яка активніше перемагала Англію на європейських та колоніальних ринках, та вимагала перерозподілу англійських колоній. Англія наполегливо шукала союзників проти Німеччини у майбутній війні. Ці пошуки закінчилися утворенням блоку проти Німеччини - Антанти.

Таким чином, з кінця 70-х років XIX ст. починається поступове промислове відставання Англії у зв’язку з появою молодих промислово-розвинених країн США та Німеччини. Значний удар по сільському господарству Англії нанесла криза 1873 р. Низькими темпами відбувався процес монополізації. Щоб скоротити промислове відставання, Англія прискорила темпи вивозу капіталу за кордон, особливо у свої колонії, які стають основним стрижнем економіки Англії, що ще більше посилило негативний вплив на її економіку, яка мала яскраво окреслений колоніальний характер.

Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембриджська школа.

У цих нових економічних умовах для Англії кінця ХІХ – початку ХХ ст. одержала значного розвитку економічна теорія кембриджської школи і її головного представника А. Маршалла, який своїми ідеалами сприяв розвитку ринкової економіки.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. відзначені зростанням концентрації і монополізації капіталістичного виробництва. Ці явища викликали істотні зміни в умовах функціонування підприємств, ускладнили процес виробництва й обігу, на що й відреагували англійські економісти.

Другий етап "маржинальної революції" припадає на 90-ті рр. XIX ст. З цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах.

Маржиналісти другого етапу (на відміну від маржиналістів першого періоду і від класиків) розширили предмет дослідження, застосовувавши для цього новий методологічний інструментарій, зокрема системний. Але неокласики водночас звузили предмет свого дослідження через свідоме вилучення з кола теоретико-методологічних питань економічної науки соціальної та макроекономічної складових.

Найбільший внесок у теорію вніс професор Кембриджського університету Альфред Маршалл, що є автором таких видатних робіт, як «Економіка промисловості» (1889 р.), «Промисловість і торгівля» (1919 р.), «Гроші й торгівля» (1923 р.) тощо. Особливу популярність ученому принесла робота «Принципи економікс» (1890 р.), в якій систематизовано й узагальнено положення пострикардіанської політичної економії, австрійської школи та інших напрямів економічної думки. Дана робота поклала початок новому напрямку в економічній науці, що отримав згодом назву неокласичного економічного аналізу. По суті, Маршалл поставив завдання щодо створення синтетичної теорії вартості на основі різних теорій, що знайшло підтримку як у прихильників неокласичного напрямку, так і в його супротивників.

Наголошуючи на тому, що економічна наука є “чистою і прикладною”, а тому має уникати “аналізу гострих проблем партійної боротьби і складностей внутрішньої та зовнішньої політики”¹, вчений запропонував замінити вузький термін Political Economy на більш широкий – Economics.

Маршалл у цілому приймав методологічну систему маржиналізму, особливо її нейтральний, деідеологізований підхід до економіки, її позаісторичне розуміння. У той же час він обґрунтовано критикував позицію австрійців щодо питання примату суб'єктивних оцінок граничної корисності в аналізі процесу ціноутворення, відводячи останнім місце одного з факторів, що впливають на попит. Одночасно Маршалл виступав супротивником трудової теорії вартості, що доводила примат витрат виробництва в ціноутворенні. Внаслідок цього вчений відкинув метод причинно-наслідкових залежностей одних явищ від інших. Так виник аналітичний метод Маршалла, який згодом було названо теорією часткової рівноваги. Відповідно до цієї теорії у кожній окремій ситуації дослідник повинен приймати постійними всі елементи, крім одного, аналізуючи зміни останнього. Завдяки Маршаллу почали широко застосовуватися математичні методи вивчення функціональних співвідношень між економічними явищами, що дозволило вченим розробляти практичні, конкретні проблеми ринку.

Якщо А. Сміт, створюючи свого часу теорію трудової вартості, спирається на “людину економічну”, на психологію людини ринкової економіки, то А. Маршалл відмовляється від поглядів А. Сміта. Маршалл підкреслює, що індустріальна революція відбилася на психиці як підприємця, так і найманого робітника. На ринок вийшла гранична корисність, гранична продуктивність праці й капіталу. На його думку, створюючи машину, неможливо не враховувати психіку людини, проблеми соціально-політичних відносин праці й капіталу, проблеми реалізації продукції.

Центральне місце у працях Маршалла і його школи займає ринковий механізм формування цін. Вихідним пунктом теорії Маршалла став такий постулат: ні попит, ні пропозиція не мають пріоритету з погляду визначення цін, а є рівноправними елементами механізму ринкового ціноутворення. Зокрема, Маршалл констатував зростання попиту під час падіння цін і зменшення попиту за їхнього збільшення. Стійка ціна (ціна рівноваги) встановлюється в точці перетину кривих попиту та пропозиції, коли попит урівноважується пропозицією. Ціна ж попиту визначається корисністю товару, що являє собою максимальну ціну, яку покупець готовий платити за товар.

Однак, як слушно зазначав Маршалл, дана ідеальна модель ринкової взаємодії ціни, попиту та пропозиції змінюється залежно від тривалості досліджуваних тимчасових періодів. Коли вивчається короткостроковий період, то виявляються одні закономірності, у тривалій же перспективі – інші. Рівноправність факторів зникає, і в результаті – то попит, то пропозиція бере на себе роль провідного ціноутворюючого фактору. У короткостроковому періоді попит набуває пріоритету, тому що пропозиція більшою мірою інерційна й не встигає за коливаннями попиту, оскільки для зміни пропозиції потрібні нові умови виробництва, точніше – створення додаткових або нових виробничих потужностей. У даному тимчасовому відрізку будь-яке підвищення попиту зумовлює зростання ціни. Підприємець за даних умов одержує тимчасовий додатковий дохід (квазиренту, за визначенням Маршалла), що являє собою різницю між новою, більш високою ціною товару, витратами його виробництва і нормальним прибутком. Створені нові умови виробництва збільшують розміри пропозиції, знижуючи ціну й анулюючи квазиренту.

Наступає довгостроковий період, де роль основного ціноутворюючого фактора бере на себе пропозиція й пов'язані з нею витрати виробництва. Таким чином, виробництво визначає рух потреб, які потім виступають у вигляді граничних корисностей і попиту. Потрібно зазначити, що витрати виробництва, за Маршаллом, в кінцевому підсумку, визначаються сумою страждань, які викликаються, з одного боку, працею, а з іншого – утриманням від непродуктивного споживання капіталу. Психологічна теорія переживань Маршалла опиралася на відому із середини XIX ст. «теорію помірності» англійського економіста Н.Сеніора й потрібна була засновникові кембриджської школи дня протиставлення рикардіанської теорії трудової вартості й марксистської теорії додаткової вартості. Відповідно до цієї теорії Маршалла і робітник, і підприємець приносять жертви в процесі виробництва. Жертвою з боку робітника є суб'єктивні негативні емоції, пов'язані з трудовими зусиллями; жертвою роботодавця - відстрочені задоволення від особистого споживання або необхідність їхнього очікування. Тим самим знімалася проблема додаткової вартості й тісно пов'язана з нею проблема експлуатації. Однак, як і в міркуваннях австрійської школи, дана побудова Маршалла не виглядає переконливою. Очікування саме по собі не може бути джерелом прибутку, оскільки переживання суб'єктів виробництва досить різнорідні, тому важко порівнювані. З наведених вище міркувань Маршалл робив висновок, що грошові витрати виробництва або ціна пропозиції конкретного товару повинні забезпечувати компенсацію всіх негативних відчуттів суб'єктів виробництва, що, таким чином, містить у собі заробітну плату (за втому, жертву робітника) і підприємницький дохід (штату за помірність, непевність). Маршалл не обмежився теоретичними побудовами психологічного стримування витрат виробництва. На сьогодні великим досягненням прикладного характеру стали дослідження вченого, присвячені виявленню динаміки витрат виробництва (стосовно до окремих підприємств).

Він запропонував три можливих моделі динаміки витрат. Існують галузі, стверджував Маршалл, де граничні витрати, а отже, і ціна пропозиції, не залежать від обсягу випуску продукції (закон постійної віддачі або закон постійної продуктивності). Але є галузі, у яких зі збільшенням обсягу виробництва граничні витрати виробництва одиниці продукції знижуються (закон зростаючої віддачі або закон зростаючої продуктивності). Нарешті, до третьої категорії відносять виробництва, де в міру їхнього розширення спостерігається зростання граничних витрат і відповідно цін пропозиції (закон спадної віддачі або закон спадної продуктивності). В 2-му і 3-му випадку ціна пропозиції підприємцем пов'язана з обсягом виробленої продукції і визначається через граничні витрати виробництва. Таким чином, Маршалл включив у теорію ціни важливе положення про залежності ціни пропозиції від виробництва.

Встановлюючи зв'язок між ціноутворенням і тривалістю тимчасового періоду, він зробив висновок про різке збільшення впливу пропозиції й витрат виробництва на механізм ціноутворення. У зв'язку з цим Маршалл розрізняв 3 періоди часу: короткий, протягом якого виробничі потужності не міняються; тривалий, коли можна змінити обсяг продукції шляхом залучення нових виробничих потужностей; і, нарешті, досить тривалий, коли можуть відбутися зміни в чисельності населення, у техніці виробництва та в капіталі. Нормальна ціна (або ціна рівноваги), зумовлена витратами виробництва, на думку Маршалла, встановлюється в 2-му періоді, тому що гра попиту та пропозиції протягом тривалого періоду приводить ціни до витрат і виникає стійка рівновага.

Запропонований Маршаллом механізм ціноутворення є більш збалансованим, ніж концепція австрійської школи. Аналіз фактору часу, наведений ученим, вплинув на реальні процеси та їх відображення економічною наукою.

Розробляючи проблему попиту, Маршалл створив концепцію «еластичності попиту», під якою розуміють функціональну залежність попиту від зміни цін. Маршалл визначає «еластичність» як співвідношення між зростанням наявного запасу товарів і падінням ціни та, навпаки, ступенем зменшення запасу й підвищенням ціни. Попит на товар є більш еластичним, ніж ціна даного товару. Якщо ж зміна попиту на товар відбувається меншою мірою, ніж зміна ціни, попит буде нееластичним. Дана концепція набула розвитку у практичних дослідженнях конкретної кон'юнктури ринку, при прогнозуванні ефективного функціонування господарського механізму. Поняття «еластичності» надалі стало застосовуватися в розробленні проблем ціни й попиту, ціни і пропозиції товару, відсотка і пропозиції капіталу, заробітної плати й наявної робочої сили.

Важливе місце у теоретичній системі Маршалла належить теорії розподілу. Згідно з цією теорією кожний із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька діяльність) також підлягають дії попиту і пропозиції. Прибуток не є гарантованим доходом підприємця, а змінюється зі зміною цін. Отже, економічна теорія Маршалла вплинула на розвиток економічних наук. Концепції ціни, попиту та пропозиції, витрат виробництва, введені кембриджською школою до наукового обігу стали предметом наступного вивчення й розвитку. Сучасними економістами широко використовуються і модифікуються розроблені Маршаллом теорії «еластичності» попиту та пропозиції, квазирентного доходу тощо.

Розвиток неокласичної традиції у працях А.Пігу та Р.Хоутрі

У 20-х рр. з'являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорія "касових залишків". Її авторами були А.Маршалл, А.Пігу та Дж. Робінсон. Основна ідея кількісної теорії грошей - безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін. Зростання або зниження цін, на думку авторів, спричиняє зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Щоб зберегти її незмінною, коли ціни зростатимуть, економічні суб'єкти будуть прагнути збільшити грошову частину свого доходу і скоротити частину доходу, яка споживається. За умови зниження цін їх дії будуть протилежними. Такі процеси прийнято називати "ефектом Пігу" або ефектом реальних касових залишків".

На думку А. Пігу, “Початком економічної науки має бути не пристрасть до знання, а громадський ентузіазм, який постає проти убозтва брудних вулиць і безрадісності понівечених життів”.¹ Тому мету власного дослідження він убачав у тому, щоб “знайти зручний практичний інструментарій для забезпечення добробуту, іншими словами, розробити такі заходи, які, ґрунтуючись на пропозиціях економістів, може прийняти державний діяч”². Виходячи з цього, А. Пігу обґрунтовував поняття економічного добробуту та його найважливіші фактори.

Основною працею А.Пігу (1877-1959) є "Економічна теорія добробуту" (1920), де викладено концепцію добробуту. Основна увага приділяється тут проблемі оптимізації соціального добробуту, який А.Пігу розглядає як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут. На думку даного науковця, економічний добробут - це задоволення, які можна оцінити в грошовому еквіваленті. Економічні причини впливають на економічний добробут будь-якої країни не безпосередньо, а через створення й використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, тобто національного доходу. А.Пігу вважав головним показником національного добробуту "національний дивіденд". Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього, Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найбільш важливих функцій держави. А.Пігу був одним із перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він розглядав дві форми державного втручання в економіку: пряму й непряму. Непрямі заходи (податки, субсидії) необхідно застосовувати для усунення економічних наслідків "зовнішніх ефектів", що виникають за умов вільної конкуренції. Пряме втручання є необхідним за посилення позицій монополій в економічному житті. Але на думку Пігу, антимонопольне законодавство є хоч і корисним, але малоефективним. Він вважав, що втручання держави має здійснюватися у формі безпосереднього контролювання цін, тарифів та обсягів випуску продукції.

Монетарну теорію економічного циклу розробив у цей час інший представник кембриджської школи Р.Хоутрі (1879-1975). Найвідоміші його праці - "Добра й погана торгівля" (1913), "Капітал і зайнятість" (1937). Хоутрі належить теорія, яка пов'язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом. На його думку, економічний цикл - це суто грошове явище, зумовлене коливаннями грошового попиту й відповідними змінами в наданні кредитів. На основі своєї теорії Хоутрі дійшов висновку, що циклічні коливання ділової активності можна пом'якшити через розумну грошово-кредитну політику.

Ідеї кембриджської школи панували в економічній науці аж до початку 30-х рр. ХХ століття.

Тільки виникнення кейнсіанського макроекономічного вчення помітно послабило її вплив. Однак ідеї англійської школи маржиналізму, як і раніше, є складовими частинами різних напрямків сучасної економічної думки.