15.1. Поняття про сон і теорії сну

Сон – це стан нерухомості людини і тварин, який виникає періодично і характеризується послабленим сенсорним контактом з оточуючим середовищем. У них спостерігається добова періодичність сну та неспання. Такий сон називається монофазним. У деяких тварин, наприклад у ссавців з ряду хижаків, така зміна сну та неспання відбувається кілька разів на добу. Це – поліфазний сон.. Крім того, сон буває ще сезонним, коли в несприятливий для організму період деякі тварини впадають в характерний сонний стан, відомий під назвою сплячки.

Під час сну змінюється інтенсивність багатьох функцій організму: зменшується частота дихання та серцевих скорочень, знижується рівень артеріального тиску, швидкість обмінних процесів та збудливість нервової системи, зникають орієнтовні реакції на зовнішні подразники та звичайна умовнорефлекторна діяльність. Проте активність деяких процесів під час сну зростає: збільшується колообіг у стовбурній частині головного мозку та в гіпоталамусі, підвищується активність деяких ферментів.

Сон конче необхідний для людини і тварин. Досліди показали, що собаки, позбавлені сну протягом 10-19 діб, гинули. Потреба у сні пов’язана з віковими та індивідуальними особливостями організму людини. Тривалість сну з віком зменшується: немовлята сплять до 23 год. на добу, діти 2-4 років – 16 год., 4-8 років – 12 год., 8-12 років – 10 год., 12-16 років – 9 год., дорослі люди звичайно сплять 8 год. на добу. Трапляються люди, які сплять по 2-4 год. на добу, а іншим, щоб виспатись, необхідно 10-12 год. У цілому тривалість сну у 70% людей становить 7-8 год.

Сон цікавив людину здавна, і вона накопичила величезну кількість емпіричної інформації та помилкових тлумачень сну та сновидінь, але до цього часу все ще не існує наукової теорії сну. Існує декілька так званих “теорій”, кожна з яких приваблює певну кількість прибічників. Найбільш відомими з них є хімічна, кортикальна та теорія центрів.

Прибічники хімічної (гуморальної; від лат. humor – волога) теорії вважають, що сон настає внаслідок накопичення в організмі токсинів, які викликають стан втоми. Згідно з цією теорією, у період сну організм позбувається цих гіпнотоксинів і переходить у стан неспання. Проте дана теорія не може пояснити цілий ряд фактів, що стосуються сну та неспання, зокрема спостереження за циклічністю сну у сіамських близнят, коли один із них спить, а інший займається активною діяльністю.

Кортикальна теорія І.П.Павлова стверджує, що сон – це особливий вид охоронного гальмування внаслідок виснаження нервової системи. Проте і ця теорія не узгоджується з багатьма фактами. (Якими?).

Значна кількість спостережень і експериментів показала, що у підкіркових структурах головного мозку існують спеціальні нервові центри, здатні регулювати чергування сну та неспання. Ці нервові центри було названо центрами сну. Одначе, подальші дослідження показали, що існує два види сну: пасивний та активний. Пасивний сон виникає внаслідок відсутності численних подразників, які надсилають імпульси у великий мозок. Активний же сон у своїй основі має гальмівний процес. Виявилося, що пасивний сон спричинюється підкірковими нервовими процесами, а активний ­– кортикального походження. На підставі таких даних центри сну треба уявляти не як спеціальні структури, де здійснюються механізми сну та неспання, а як структури, що викликають зміни кірково-підкіркових взаємовідношень. В одних умовах ці взаємовідношення створюють сприятливі умови для розвитку сну, а в інших – неспання.

Сучасні дослідження свідчать, що під час сну відбувається, перш за все, не загальне зниження нейронної активності (гальмування за І.П.Павловим), а реорганізація функцій мозку, перебудова активності нейронів, перехід їх у інший режим роботи.

Сьогодні широко дебатується уявлення про сон як етап переробки інформації, що надійшла в стані неспання. Це уявлення з’явилося на підставі досліджень, які показали, що значна доля активності мозку під час сну спрямована на підтримання процесів пам’яті