1.3.Психологічні особливості гендерної поведінки.

Зміст поняття «гендер» відображає складний соціокультурний процес становлення відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних та емоційних параметрах та ознаках. Значні індивідуальні відмінності мають місце у представників обох статей під час свідомого вибору дій: одні норми мислення ,поведінки вони приймають , до інших виявляють стійкість , не піддаючись тискові соціальних очікувань.

У ХХ ст. психологи сконструювали кілька спеціальних шкал мужності-жіночності ( тести Термана-Майлз, Гідфорда, MMPI, та ін.). Шкали базувались на уявленні про те , що в межах певної норми індивіди можуть розрізнятися за ступенем маскулінності-фемінності, але самі ці характеристики вважалися альтернативними : висока маскулінність повинна корелюватися в з низькою фемінністю і навпаки, при чому для чоловіків була нормативною та бажаною висока маскулінність, для жінки – фемінність[6,с.32-33].Такий дихотомічний конструкт фемінноссті та маскулінності ,який можна відобразити двополюсною прямою, тривалий час слугував наочним зображенням взірця належної поведінки для осіб жіночої та чоловічої статей.

Фемінність Маскулінність

0

Цей взірець будується на принципах взаємовиключення ,тобто чим більше особистість набуває ознак ,що належать,наприклад, до «чоловічого» полюсу, тим менше вона жінка і навпаки[8,с.56].

Проводячи дослідження на цю тему у 1975р. Сандра Бем вводить поняття андрогінності , та формує гіпотезу про її зв'язок з душевним благополуччям людини, яка емпірично не підтвердилась. Цьому є концептуальне пояснення : андрогінність визначалась як баланс рис маскулінних і фемінних у традиційному розумінні , тобто як активності і пасивності[6,с.33].

Як особливі способи існування гендерної картини світу, маскулінність і фемінність мають загальну родову ознаку - ознаку атрибутивності. Інакше кажучи, маскулінність і фемінність є такі властивості гендерної картини світу, без яких вона не може ні існувати, ні мислитися.

Психологічна маскулінність безпосередньо пов'язана з індивідуа­лізацією особистості, тобто розвитком її від середовищної залежності до автономності, від конформності до вільного самовизначення. Водночас становлення індивідуаль­ності пов'язане з розвитком самосвідомості і волі за умов, що людина усвідомлює себе як представника конкретного історичного часу, спад­коємця певних культурних традицій, носія тих або інших здібностей. У цій універсумно зорієнтованій унікальності вона приймає своє життєве завдання, визначає покликання, самореалізується. Тому індивідуалізація відображає психологічну реальність розвиткового перебігу людського духу як домінанти чоловічого зародку життя. Становлення статевої ідентичності хлопчика - це усвідомлення себе як іншого, відмінного від матері, необхідність уособлення та утвердження меж свого «Я»[6,33-34].

Психологічна фемінність взаємопов'язана з децентрацією особис­тості, тобто зміщенням мотиваційно-ціннісної домінанти з егоцент­ричних і групоцентричних прагнень на універсально-милосердні та альтруїстичні. Отже, фемінність - це психологічна характеристика людини, що, пов'язана із жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки в даному суспільстві (Ентоні Гідденс), або ж «соці­альний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо прита­манні жінці» (Ліза Таттл). У форматі андроцентричиої культури вона визначається як маргінальна щодо існуючого символічного порядку, у якому маскулінність виступає як норма. Фемінність - не суто жіноча риса, як це закріпилося у свідомості, переобтяженій різними стерео­типами, а певній спосіб осмислення та сприйняття реальності, ціліс­ність характерних рис і якостей - емоційності, сенситивності, інтуїтивного пізнання[6,с.34-35].

Основний методологічний принцип взаємозв'язку маскулінності і фемінності як атрибутів гендерної реальності виражається в законі їх доповнення. Іншими словами, як протилежностей маскулінність і фемінність доповнюють один одного в рамках єдиної гендерної картини світу.

Найважливіша риса протилежностей такого типу - їх загальна неможливість мінятися місцями і переходити один в одного. Мужність є мужність, а жіночність є жіночність; і в своєму сутнісному аспекті вони не зводяться один до одного, представляючи собою досить жорсткі й певні нормативні утворення. Ці теоретичні викладки підтверджуються всім історичним досвідом. Ще жодного разу в історії людства конструкти маскулінності і фемінності не мінялися місцями (подібно північним та південним полюсів нашої планети)[5].

Також останнім часом більшої популярності набирає поняття гіпергендерність. Т.В.Говорун пояснює це поняття так:

Гіпергендерність як ознака статевотипової чоловічої чи жі­ночої поведінки є своєрідним символом охорони традиційного розподілу статевих ролей, поляризації фемінності/маскулінності, увиразнення їхньої інакшості, несумісності, діаметральної проти­лежності[8,с.60]. Відповідно виділяють гіпермаскулінність та гіперфемінність

Дослідження останніх років відзначають стійку тенденцію в багатьох регіонах світу до зближення стандартів поведінки чоловіків і жінок, образів маскулінності і фемінності. Цю тенденцію можна позначити як андрогенну.

Автори підручника з гендерної психології Т.В.Говорун та О.М. Кікінеджі описують таке визначення поняття андрогінії - андрогінія є поєднанням в одній людині чоловічого та жіно­чого, згідно з даосистською філософією, «інь» (жіноче начало) та «янь» (чоловіче начало)[8,с.67].Назва пішла від міфу про андрогенних істот, що мали дві статі, чотири руки та чотири ноги і виявляли більшу мудрість та гнучкість поведінки.

Проводячи дослідження в галузі гендерної психології С.-Л. Бем експериментальним шляхом довела, що високий інтелектуальний рівень корелює у дівчаток з виявом маскулінних особливостей, у хлопчиків — з фемінними. Чим статевотипізованішою була поведінка дорослих, тим нижчим виявлявся показник їхнього інтелектуального розвитку, креативності, професійних здібностей.

Андрогінність вбирає най­краще з маскулінності та фемінності й відкидає всі їхні негативні аспекти (агресивність, залежність, емоційну незворушність, не­здатність взяти на себе відповідальність тощо)[8,с.68] Дбаючи про поглиблення своєї концепції андрогінії у 80-ті роки ХХст. вона розробила широковідомий нині опитувальник .

На даному етапі досліджень гендерних ролей та поведінки ,в сучасному суспільстві почала гостро поставати проблема,тих чия біологічна стать може на перший погляд не відповідати певній гендерній моделі поведінки.

Так наприклад транссексуали – це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Буквально транссексуал є людиною ,яка перебуває у проміжному , перехідному, стані на шляху до іншої статі. Транссексуальні особистості не відрізняються від звичайних чоловіків і жінок інтелектом, здібностями до різних видів діяльності. Однак постійна боротьба зі своєю біологічною статтю позначаються на характері людини ,зумовлюють виникнення акцентуацій , невротичних реакцій.[8,с.91]

Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним гендерним ролям. Розглядаючи дану тему Т.В.Говорун наводить таке визначення гомо сексуальності:

Гомосексуальність (грец. потоз — тотожний, подібний, зехив — стать) — сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний контакт з нею.Гомосексологія почала інтенсивно розвиватися у 50—70-ті роки у США, поштовхом до цього були активізація громадсько-політичних рухів за права сексуальних меншин, прояви сексуаль­ного лібералізму в мас-медіа після гучних сутичок поліції з геями в Нью-Йорку.

Вихідним з поняття гомосексуалізму є поняття гомообії,яке Т.В. Говорун трактує так: гомофобія— почуття страху або відрази до гомосексуальних індивідів упереджене ставлення до людини через її гомосексуальні орієнтації. Цей термін вперше ввійшов у вжиток в 1972 завдяки журналістові Мартіну Веінбергу. Гомофобія є складовою гетеросексизму — переконання у тому, що вищим і єдино правильним способом реалізації сексуальної функції є гетеросексуальні стосунки[8,с. 106].

Стереотипні уявлення про фемінність геїв і маскулінність лесбійок базуються на плутанині понять «тендерна роль» і «ста- тева належність [8,с.109].

Отже розглянувши даний підпункт можна ще з більшою впевненістю говорити про важливість впливу соціалізації на майбутню гендерну поведінку.