Школа вожатого - 2012 - студенту

Та не візьме мене ніж!

( Дід женеться з ножем за Козою, та мекає й тікає) Дід (до баби, винувато):

Ти на мене не дивися...

Бачу й сам, що помилився. Думав, буде молоко - А воно , бач отако...

Дія 3.

(Через ліс іде Коза, співає).

Коза: Я-Коза -Дереза, За три копи куплена , Півбока луплено...

Як залізе в мене біс – Розжену увесь цей ліс!

(Бачить Зайцеву хату, зупиняється, заглядає у вікно)

Коза: От і хатка є для мене ! В хатці печене й варене, Стіл накритий !

Ти дивись!

Гей, хазяїне, озвись! Утомились мої ноги, Та й голодна я з дороги, Ще й не спала цілу ніч ...

Апускай мене на піч!

(Здивовано)

Ахазяїна немає...

Ну, поки він десь гуляє, Я наїмся і нап'юсь, І в цій хатці поселюсь.

(Заходить у хату. З'являється Заєць)

Заєць: Іменинник я сьогодні! Тож іще на передодні Всім запрошення послав І обід приготував:

Банка меду є Ведмедю, Для Лисиці буде птиця, Вовку м'яса кілограм З холодильника подам...

( Заглядає в хатку , дивується )

О, то хто в мою хатину Сам прийшов на іменини? Бачу , цей незваний гість

141

Всі харчі мої поїсть!

А хто - хто в моїй хатці?

Коза ( роздратовано):

Я - Коза -Дереза, За три копи куплена,

Півбока луплено, Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами. Ніжками затопчу, Хвостиком замету - Тут тобі й смерть !

Заєць (перелякано):

Ой, не хочеться вмирати ! Але як зайти до хати?

(до Кози): Іменинник я !

Коза (наставляє роги): Ме-е-е !

Заєць: Пропав !

Нащо хоч гостей гукав ?

(Сідає і гірко плаче. Біжить лисичка.)

Лисиця: Гей, сусіде ! Чом ти плачеш?

Вгості кликав же, неначе?

Вшлунку-пусто, в роті сухо!

Дай-но підтягну за вуха! Та пішли мерщій до хати !

Заєць: Так у хаті звір рогатий ! Проганяє він мене !

Лисиця: Ну, мене не прожене!

(заглядає в хату )

Ахто-хто в Зайчиковій Хатці сидить ?

Коза: Я-Коза-Дереза, Тут тобі й смерть !

Лисичка: Е, хоч пахне з хати смачно, Та зайти у хату лячно, (до Зайця): Жаль, пропав такий обід ! Ну, побігла я ! Привіт !

(Лисичка тікає. Заєць плаче. З'являється Вовк)

Вовк: Я такого ще не бачив ! Іменинник гірко плаче! Що там сталось?

Розкажи!

Заєць: Вовче-брате! Поможи! Там якась лиха тварина.

142

Не пуска на іменини!

Вовк: Що таке ? Та хто посмів Найсильнішого з Вовків Не пускать на ?! Клянусь богами: З'їм з рогами і ногами!

Хто-хто в Зайчиковій хатці сидить ? Коза: Я - Коза-Дереза,

Тут тобі й смерть!

Вовк (злякавшись до Зайця):

Я б її... Та неохота. Спішна в мене є робота !

(до глядачів): Краще я оцю біду стороною обійду !

(Вовк тікає. Заєць ридає. З'являється Ведмідь)

Ведмідь: В хаті мед є - нюхом чую. Мабуть, тут я й заночую.

Ти дивися, і Зайча У дворі мене стріча!

Заєць (крізь сльози):

Видно, дядечку Ведмедю, Не скуштуєте ви меду! Бо у хаті звір сидить,

Нахваляється убить кожного, кого побачить ! Ведмідь (спокійно): То піду назад я значить...

Заєць: Підождіть-но ! Ви ж-Ведмідь ! То візьміть і проженіть Це страховисько рогате !

Ведмідь (роздумуючи):

Чи зайти і справді в хату? Сил мені не позичать...

Чи спочатку закричать? Закричу я страшно й дико, Звір умре від того крику!

(Кричить, реве).

Досить в хатці цій сидіть! Гей, вилазь, бо я ведмідь! Коза: Я - КозаДереза, Тут тобі й смерть!

Ведмідь: Ні, Зайчисько, я боюсь ! Видно, звір цей щось не в дусі, Ще рогами штриконе,

Й поминай, як звать мене!

(Ведмідь тікає. Заєць ридає. З'являється Рак)

143

Рак: Що ти плачеш, Зайцю сірий? Заєць: Бо ніхто не може звіра

З хати вигнать. Рак: Що за звір?

Заєць (у розпачі безнадійно):

Ти не виженеш, повір. Тут були уже й сильніші, Та розбіглися, як миші. Звір той дуже-дуже злий !

Рак: Не дивись, що я малий! Бо не сила, і не роги Запорука перемоги, А хоробрий, вірний друг.

Та твердий, незламний дух ! Рак: Чи готовий ти до бою ?

Заєць (несміливо): Так...

Рак: Тоді іди за мною!

І не бійся ! Знає всяк. Що в бою не зрадить Рак !

Хто-хто в Зайчиковій хатці сидить ?

(Повільно наближається до хатки, до Кози. Заєць - слідом)

Коза: (розслаблено, для годиться, майже не звертаючи на них уваги, позіхаючи):

Я-Коза-Дереза, Тут тобі й смерть ! Рак:

Ая-Рак-неборак,

Яза фахом-адвокат. І тебе, хитру Козу

Ядо суду притягну! Бо я Рак-адвокат!

Щипать не буду, Ясно й так:

Коли права твої порушено чи на майно, чи просто так, ти пам'ятай:

розрадить у всьому розумний друг твій-адвокат.

Громадянко Козо! Ви порушили статті 15, 16, 19, 31, 37, 39 Конвенції ООН про права дитини та ряд статей Кримінального кодексу України !

Заєць (радісно):

Що, ідеш, рогата, з хати ? Будеш знати ! Будеш знати!

144

Рак: Що на всяку задираку Різні є закони наші!

Заєць (до Рака):

Сто приятелів навкруг, Але ти-найкращий друг! Допомога знадобиться – Я піду й за тебе биться !

Разом: І ніякій злій тварині Не здолати нас віднині!

Казка про Колобка, який нікого не боявся (рольова казка)

Дійові особи:

Автор, Дід, Баба, Колобок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка

Автор. Дожились уже до того Дід і баба наші — Ні з чого борщу зварити, А тим більше — каші.

День проходить, два проходить, А в животі зводить, І охлялий дід до баби З проханням підходить.

Дід. Все, бабусю, більш не можу! Всидіть на печі!

Ти хоча б малесенького Колобка спечи!

Баба. Діду! З чого ж його пекти? Борошна ж немає!

Дід. А ти в засік подивися, Може, й назмітаєш.

Автор. Послухала баба діда І пішла у хижку.

Там, і справді, назмітала Борошенця трішки. Замісила вона тісто, Затопила пічку.

Спікся гарний Колобочок, Хоч і невеличкий. Колобочка положили, Щоб він охолонув, А дідусь зрадів і швидко

145

Побіг мить долоні.

А Колобок лежав, лежав Та й говорить тихо:

Колобок. Як залишусь, то враз з'їдять, Буде мені лихо.

А як кудись покочуся, То, дасть Бог, врятуюсь, Може, когось і зустріну, З кимось поспілкуюсь.

Автор. Так подумав він, подумав — І з вікна скотився...

Не знайшла пропажі баба,

Адід розлютився.

АКолобок покотився Лісом, полем, гаєм,

І сам собі тихесенько Пісеньку співає.

Колобок. Я Колобок-Колобок, В мене печений бочок,

Ірум'яні щічки,

Івеселе личко.

Я кочусь, куди захочу, Знайти добрих друзів хочу, Ворогів я не злякаюсь — Утечу або сховаюсь.

Я— чудовий мандрівник,

Явід діда й баби втік. Ображать мене не треба,

Бо втечу я і від тебе.

Автор. Розкрив рота Колобочок, Щоб доспівать пісню, Аж назустріч йому Зайчик Вискочив із лісу.

Заєць. Ага! — кричить. — Упіймався! Перепічка клята! Сам тобою посмакую, Ще й дам зайченятам!

Автор. Та Колобок не злякався,

146

Хитро посміхнувся І до Зайчика з такими Словами звернувся:

Колобок. Не їж мене, довговухий, Краще пісеньку послухай! Може, щось і зрозумієш, Та нічого вже не вдієш.

Колобочкова пісня

Я Колобок-Колобок, В мене печений бочок,

Ірум'яні щічки,

Івеселе личко!

Не тобі, Зайчисько, Зі мною змагаться, Бо я розумніший

Разів, мабуть, в двадцять. Можеш нахваляться Скільки тобі треба, Все одно, вухатий, Утечу від тебе!

Автор. Поки Зайчик слухав, Розвісивши вуха, Наш Колобок — скік

Вбік, і хутко зник. Втік!

Знову котиться він далі, Свою пісеньку співає, А назустріч — Вовчик-братик, Зараз Колобка ухватить!

Але ні, стоїть Вовчина, Радісно очима блима, А потім як засміється:

Вовк. Притрушу тебе я перцем, Петрушкою й часником — Проковтну одним ковтком! На сніданок буде З тебе смачна піцца!

Автор. І простяга лапу,

147

Щоб мерщій вчепиться...

Думаєте, що злякався Наш Колобок Вовка?

Ви б на нього подивились, Ото було б ловко!

Бо спочатку Колобочок Наш розреготався, А вже потім — Вовку пісню Проспівати взявся.

Колобочкова пісня

Я Колобок-Колобок, В мене печений бочок,

Ірум'яні щічки,

Івеселе личко.

Не тобі, Вовчиську, Зі мною змагаться, Бо я — розумніший

Разів, мабуть, в двадцять. Можеш насміхатись Скільки тобі треба, Все одно, зубатий, Утечу від тебе!

Автор. І поки Вовчисько слухав, Розкривши пащеку, Колобок наш славнозвісний Був уже далеко.

Коли це йому назустріч Ведмідь чимчикує. Колобок вбік не звертає, Назустріч прямує.

Дуже Ведмідь здивувався:

Ведмідь. Оце так дожився! Підсмажений бублик Під ніс підкотився. Та я ж не пробачу Зухвалість такую! Тебе, як цукерку,

Умить проковтну я!

Автор. Колобок од сміху пирснув

148

І заспівав свою пісню.

Колобочкова пісня

Я Колобок-Колобок, В мене печений бочок,

Ірум'яні щічки,

Івеселе личко. Не тобі, Ведмедю,

З мене насміхаться, Бо я розумніший

Разів, мабуть, в двадцять. Голові ведмежій Не завадить знати, Що тобі нізащо Мене не спіймати!

Автор. І з тим покотився Він далі, лісочком, І зустрів Лисичку

Під крутим горбочком.

Лисичка. Здрастуй, мій хороший! — Сказала Лисиця. — Друзів обминати, Хлопче, не годиться.

Ти такий розумний!

Ітакий гарненький! Дивлюсь я на тебе

Імліє серденько! Дуже апетитний!

Ніде правди діти! Хочеться нестримно Шматок відкусити!

Колобок. Лісова красуне! — Мовив Колобок.

До кінця пройшов я Славний цей лісок! І мене, між іншим, Хотів з'їсти кожен, Кого зустрічав я На своїй дорозі.

Ти не вийняток, Лисиця.

149

Ну, мені пора котиться!

Автор. І хотів наш Колобочок На горбок піднятись, Як почала та Лисичка Вголос дивуватись:

Лисичка. Боже ж мій! — вона сказала, — Восьме чудо світу!

Де в наш час здобути можна Отаку освіту!

Дуже вже незвичну! Енциклопедичну! Що там той професор! Геній ти у нас! Вибач, що у тебе Забираю час.

Слова твої мудрі — Слухала б довіку! Послав же Бог зустріч З таким чоловіком!

Автор. Колобок спинився, Не котиться далі: Слухати приємно Компліменти вдалі. Слухає він, слуха, Кива головою.

Мріє: «Однодумця Все-таки знайшов я!» Думає: «Зустрів я Товариша й друга!» Лестощі маскують Лисячу наругу.

Підкотивсь мудрець наш Близько до Лисички.

А вона ж — так щиро Заглядає в личко. Колобок на носа До Лисички вскочив, Він поспілкуватись З нею ближче хоче. Зрозуміла Лиска, Що вдалося діло, Роззявила рота —

150