fin_menedzhment

кошти або високоліквідні цінні папери) з метою прискорення розрахунків. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості можна віднести: спонтанне фінансування, факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг.

Незалежно від виду операціїрефінансування її використання базується на єдиних принципах :

—загальні витрати на рефінансування не повинні перевищувати очікуваний прибуток від використання вивільнених коштів у господарському обороті;

—витрати на рефінансування не повинні перевищувати вартості короткострокових кредитів для підтримки платоспроможності підприємства до інкасації дебіторської заборгованості;

—витрати на рефінансування не повинні перевищувати інфляційні

втрати у випадку затримки платежів.

Факторинг полягає у переуступленні банку або факторинговій компанії права на отримання грошових коштів за платіжними документами за поставлену продукцію. В подальшому борги з покупців стягує вже банк або факторингова компанія, але якщо з боку продавця порушені договірні зобов'язання (наприклад, якість не відповідає умовам договору поставки), весь ризик, пов'язаний зі стягненням боргів знову переходить на саме підприємство.

Ціна

рефінансування

за

допомогою

факторингових

посл

складається з комісійної винагороди та процентної ставки за використання

кредитних ресурсів. При цьому потрібно враховувати, що в момент

оформлення договору факторингу фактор оплачує не більше80 % від

загальної суми боргів, а остаточні розрахунки здійснюються тільки після

повного надходження коштів від платника.

Облік векселя, виданого покупцям продукції (у випадку, якщо дебіторська

заборгованість

оформлена

забезпеченим

векселем). За

цієї

форми

рефінансування вексель продається банку з дисконтом(знижкою з ціни). Ставка

дисконту в цьому випадку є ціною рефінансування і обчислюється за формулою

У випадку, якщо вексель продається на фондовому ринку, загальні витрати

на

рефінансування

складаються

із

виплаченої

біржовим

посередникам

комісійної винагороди та можливої курсової різниці при продажу

векселя

за

ціною, меншою за номінал.

Форфейтинг полягає

у

трансформації

комерційного

кредиту

в

банківський

кредит. У

цьому

випадку

продаж боргу, оформленого

оборотними

документами

(перевідним векселем або перевідним акредитивом), здійснюється на умовах відмови

(або форфейтингу) банку від регресу вимог на кредитора(продавця продукції) у разі,

якщо боржник (покупець) виявився неплатоспроможним. Але для того, щоб зменшити

ризик

можливих

втрат

при

неповерненні частини

боргу, банк вимагає

значну

знижку з ціни (дисконт). Величина цього дисконту і виступає ціною рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою форфейтинга. Найчастіше форфейтинг використовується при експортних операціях.

91

3. Особливості управління необоротними активами

Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських завдань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття короткострокових фінансових рішень.

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.

У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:

•визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі;

•визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

•визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

• забезпечення			ефективного			використання	раніше		сформованих		т
нововведених основних засобів та нематеріальних активів;
• формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних
активів та оптимізація їх структури.
Організаційними			формами		оновлення виробничих засобів				напростій
основі є:
—поточний ремонт – часткове оновлення основних засобів (фінансується за
рахунок витрат виробництва);
—капітальний ремонт – значне						відновлення основних		засобів	і часткова
заміна їх окремих видів(фінансується за рахунок частини накопичених
амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);
—придбання нових видів необоротних активів– заміна зношених основних
засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.
При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання)
нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових
ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску
цінних паперів.
Для	визначення		потреби у		прирості необоротних			активів	у	випадку	їх
розширеного відтворення аналізуються:
—необхідні		додаткові		площі	та	потужності для	збільшення обсягів діяльності
(якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих
засобів);
—залишок необоротних активів на початок планового періоду;
—планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним
зносом.
При	цьому	необхідно		володіти		в достатньому	обсязі	інформацією		про ціну

ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, оскільки в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах).

92

Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація

основних засобів та нематеріальних активів. ЇЇ формування пов'язано із основними
стадіями кругообігу необоротних активів. Залежно від прийнятої на підприємстві
облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації
основних засобів.
Метод суми одиниць продукціїпередбачає, що початкова вартість основного
засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції.
Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли:
—строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю
випущеної продукції;
—обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно);
—моральний знос основних засобів незначний.
Метод прямолінійного списання застосовується у тому випадку, коли знецінення
основних засобів найбільшою мірою залежить від строку, протягом якого вони
використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування).
Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) використовується
для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку
експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під
впливом морального зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь
цього методу свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби
можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне
обслуговування і ремонт. Ліквідаційна вартість при						методі	зменшеного
залишку не враховується.
Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної							політики	є
важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного
запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної
амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття
старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення
амортизації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання							й уникнути
морального зносу технічних засобів.
Обґрунтовуючи		доцільність		використання		окремих		мет
нарахування	амортизації,		фінансовий		менеджер	повинен	намагатися
максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога
більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні
підприємства	(сума	чистого		прибутку	від	основної	діяльності

амортизаційних відрахувань у поточному періоді).

Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність

використання необоротних активів.
Постійний	фінансовий	моніторинг за	ефективністю	використання

основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі і т. ін.

Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування

грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орендою (лізингом)

93

основних засобів. При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно

зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (Табл.. 6.3).

Під

час

оцінювання

грошових

потоків, пов'язаних із різними способами

формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує

мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.

Порівнюючи окремі грошові потоки(придбання обладнання на умовах лізингу, за

рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються

такими правилами:

• порівняння

грошових

потоків

здійснюється

шляхом

їх

приведення

д

теперішньої вартості;

• ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів;

Переваги та недоліки лізингових операцій

Таблиця 6.3

Переваги лізингу

Недоліки лізингу

• Можливість розширення обсягів діяльності

• Збільшення рівня поточних витрат за рахунок

без суттєвого збільшення обсягів

лізингових платежів.

фінансування.

• Подорожчання виготовленої продукції через

• Суттєва економія фінансових ресурсів на

включення лізингових платежів у її собівартість

початковому етапі.

(лізингові платежі завжди більші, ніж мортиза-

• Зменшення бази оподаткування прибутку

ційні відрахування).

(лізингові платежі включаються у собівартість

• Неможливість суттєвої модернізації майна без

продукції).

згоди лізингодавця.

• Зменшення ризику втрати фінансової

• Більш висока вартість фінансового лізингу,

стійкості.

порівняно з банківським кредитом

• Зменшення ризику морального зносу активів

(при операційному лізингу)

потоків

• для

більш

об'єктивного

оцінювання

альтернативних

грошових

враховується

можливість отримання

податкової економії(при лізингу – за

рахунок

віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок

кредиту – за рахунок процентів за кредит та амортизаційних відрахувань).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Назвіть основні складові оборотного капіталу.

2.Які переваги і недоліки необоротних і оборотних активів?

3.Як розраховується оборотний капітал методами „знизу” і „зверху”?

4.Як визначаються поточні фінансові потреби підприємства?

5.Які фактори впливають на величину поточних фінансових потреб?

6.У чому полягають заходи прискорення оборотності оборотного капіталу і з якою метою їх проводять?

7.У чому полягає сутність спонтанного фінансування?

8.Що розуміють під факторингом?

9.Назвіть типи політики управління обіговим капіталом?

10.У чому полягає сутність поглибленого аналізу власних оборотних коштів і поточних фінансових потреб?

94

ТЕСТИ

1. До активів підприємства не відносять:

1. Майно, що не належить підприємству на праві власності використовується для здійснення статутної діяльності.

2.Ресурси, що перебувають тимчасово в розпорядженні підприємства.

3.Майно, використання якого веде до збільшення економічних вигод у майбутньому.

4.Ресурси, що перебувають в розпорядженні підприємства.

2.За об’єктом фінансового управління активи класифікують на:

1.Реальні і фінансові.

2.Необоротні і оборотні.

3.Короткострокові і довгострокові.

4.Високо оборотні необоротні.

3.Інтервал часу з моменту придбання виробничих ресурсів до моменту надходження грошових коштів за реалізований товар називають

1.Період кредитування підприємства.

2.Період тривалості виробничого циклу.

3.Період тривалості операційного циклу.

4.Період тривалості фінансового циклу.

4.До ненормованих оборотних засобів підприємства відносяться:

1.Витрати майбутніх періодів;

2.Готова продукція на складах;

3.Покупні напівфабрикати;

4.Товари відвантажені, але не сплачені.

5.На тривалість обертання оборотних активів впливає:

1.Період перебування сировини і матеріалів в запасах.

2.Період незавершеного виробництва.

3.Період кредитування банком підприємства.

4.Період переговорів підприємства постачальником.

6.За ступенем ризику активи класифікують на:

1.З одноразовим, періодичним, регулярним доходом.

2.З гарантованим і негарантованим грошовим потоком.

3.Середньо ліквідні, високоліквідні, низько ліквідні, неліквідні.

4.Активи, що приносять дохід в явній або прихованій формі.

7.До моделей управління оборотними засобами відносять:

1.Агресивна.

2.Середню.

3.Контрольовану.

4.Кратна.

8.Залежно від рівня ліквідності активи класифікують на:

1.З одноразовим, періодичним, регулярним доходом.

2.З гарантованим і негарантованим грошовим потоком.

3.Середньліквідні, високоліквідні, низько ліквідні, неліквідні.

4.Активи, що приносять дохід в явній або прихованій формі.

95

9.До нематеріальних активів відносять:

1.Будівлі та споруди.

2.Дебіторська заборгованість.

3.Фінансові інвестиції.

4.Гудвіл.

10.До складових оборотного капіталу не відносять:

1.Дебіторська заборгованість.

2.Виробничі запаси.

3.Короткострокова заборгованість перед постачальниками.

96

Тема 7. ВАРТІСТЬ І ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

План

1.Економічна суть та особливості формування власного і позикового капіталу підприємства.

2.Визначення вартості капіталу.

3.Управління структурою капіталу.

1.Економічна суть та особливості формування власного і позикового

капіталу підприємства

Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в

підприємство	з	метою здійснення		підприємницької	діяльності. Глибше
зрозуміти	сутність	капіталу	можна	розглянувши	його	класифікації
економічній літературі.

Залежно від того, кому належать вкладені в господарську діяльність матеріальні засоби і грошові кошти, капітал поділяють на власний і позиковий. Під власним капіталом розуміють грошові кошти і матеріальні засоби, які самостійно формуються підприємством для забезпечення свого розвитку. До позикового капіталу відносять грошові кошти та інше майно, що залучається

для фінансування				розвитку	підприємства	із	зовнішніх	джерел		на	платній
поворотній основі.
Основні відмінності між власним і позиковим капіталом проілюстровано у
таблиці	7.1	[10].	Їх	аналіз	показує, що за рахунок позикового капіталу
підприємство		має		більше	можливостей		нарощення		свого		виробничо
потенціалу, але при цьому зростає ризик втрати його фінансової стійкості.
За	тривалістю			використання виділяють довгостроковий					постійний
капітал	(або	перманентний)			(власний +	довгостроковий		позиковий)			і
короткостроковий змінний капітал (поточні зобов’язання).
Головною ознакою групування статей активу балансу є ступінь їх ліквідності,
тобто	швидкість		зворотної трансформації			інвестованого капіталу в				грошові
кошти.
Залежно		від		напряму	розміщення	фінансових		ресурсівактиви
підприємства		капітал класифікується наосновний					і оборотний.		Водночас,

можна окремо виділити капітал, що використовується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами(дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції).

Склад капіталу за напрямками розміщення:
1.	Основний капітал:	основні	засоби, нематеріальні	активи, довгострокові
фінансові інвестиції;
2.	Оборотний	капітал:	товарно-матеріальні	запаси, дебіторська

заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти.

Капітал вилучений з господарського обороту: довгострокові фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції. Вкладення частини капіталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас, капітал,

97

інвестований за межами підприємства, можна розглядати як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у , випадкуколи збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність.

								Таблиця 7.1
		Основні відмінності між власним і позиковим капіталом
	Ознака		Власний капітал				Позиковий капітал
	Право на		Дає таке право			Не дає такого права (менша
	участь в					загроза втратити контроль над
	управлінні					підприємством)
	Право на		Прибуток ділиться між власниками за			Кредитори мають
	отримання		залишковим принципом після			першочергове право на
	частини		відшкодування фіксованих			повернення суми боргу
	прибутку і		зобов'язань
	Можливий		Обсяг залучення капіталу обмежений і			Існують широкі можливості
	обсяг		цілком залежить від фінансових			залучення капіталу (за умови
	залучення		можливостей засновників, результатів			високого кредитного
	капіталу		фінансово-господарської діяльності та			рейтингу, наявності застави
			інвестиційної привабливості			або гарантій)
			підприємства для акціонерів
	Строк		Строк повернення капіталу власникам			Строк повернення позикового
	повернення		не встановлюється			капіталу чітко обумовлений у
						договорах
	Можливість		Ефект "податкового" щита не діє			Є можливість отримати пільги
	скористатися		(дивіденди виплачуються тільки за			на оподаткування (витрати на
	ефектом		рахунок чистого прибутку і не			обслуговування капіталу
	"податкового"		зменшують базу оподаткування			виключаються з бази
	щита		прибутку)			оподаткування прибутку, що
						зменшує реальну вартість його
						залучення)
	Вплив на		Підвищується фінансова			Підвищується залежність від
	фінансову		незалежність підприємства і			зовнішніх
	стійкість		мінімізується ризик втрати			джерел фінансування та
	підприємства		фінансової			зростає ризик
			стійкості			неплатоспроможності і втрати			,
	Оборотний		капітал	може	перебувати	у	сфері	виробництва(запаси
незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і у сфері обігу(готова
продукція		на	складах та продукц, віядвантажена				покупцям,	дебіторська
заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції, товари для торгівлі і
т. ін.). Оборотний капітал				може	функціонувати		в грошовій	і матеріальній
формах.							менеджментукомбінованає
	Дуже	важливою з		погляду	фінансового

класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрямки розміщення.

Склад капіталу за напрямками розміщення і джерелами фінансування:

1. Основний капітал (власний основний капітал, довгострокові, довгострокові зобов’язання);

98

2. Оборотний капітал (власний оборотний капітал і короткостроковий капітал (змінний капітал));

3. Постійний (перманентний) капітал в свою чергу поєднує весь основний капітал та частину оборотного, а саме, власний оборотний капітал.

Та частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі,

називається власним оборотним капіталом(або	чистим оборотним
капіталом). Детально можливі стратегії фінансування активів підприємства
розглянуто в темі 6. Нестача власного оборотного капіталу призводить до
підвищення фінансової залежності і свідчить	про нестійке фінансове

становище підприємства.

Водночас, фінансового менеджера цікавить не лише обсяг власного оборотного капіталу, але і його частка в загальній сумі власного капіталу (або коефіцієнт маневреності капіталу).

Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина власного капіталу підприємства перебуває в обороті, тобто в такій формі, яка дає змогу вільно маневрувати інвестованими коштами.

Цей коефіцієнт має бути досить високим, щоб забезпечити достатню гнучкість і мобільність у використанні власного капіталу підприємства.

Таким чином, ефективність використання капіталу підприємства одночасно залежить від двох груп чинників:

—від того, наскільки оптимально поєднується власний і позиковий капітал, довгострокові (постійні) і короткострокові (змінні) джерела фінансування інвестиційних потреб підприємства;

—від того, який загальний обсяг вкладень у основні й оборотні засоби, скільки їх перебуває у сфері виробництва і сфері , обігувгрошовій і матеріальній формах та наскільки оптимальне їх співвідношення.

Все	це	зумовлює необхідність		розробки	виваженої	політики
формування капіталу та її погодження з політикою формування активів
підприємства.		Визначення	загальної	потреби	капіталіу	може

здійснюватися прямим і непрямим методами.

1. Прямий метод базується на детальному плануванні інвестиційних потреб підприємства за його окремими активами: основних засобів,

нематеріальних		активів, товарно-матеріальних запасів, грошових						коштів
(на стадії створення підприємства практично повністю відсутні дебіторська
заборгованість, довгострокові й поточні фінансові інвестиції).
Цей метод може застосовуватися як при визначенні загальної потреби у
капіталі	для	створення	нового	підприємс, таква		і	у	випадку
обґрунтування		необхідного	додаткового		капіталу		для	розширення
виробничої	діяльності діючого		підприємства,		здійснення	модернізації та

диверсифікації.

Для підприємства однаково небезпечним є несформованість капіталу та його надмірний обсяг. Так, якщо створені виробничі потужності

підприємства використовуються, не на повну силу внаслідок	відсутності
сировини, або навпаки, коли накопичені надмірні виробничі запаси, які не
можуть швидко перероблятися на наявних виробничих	потужностях,

99

відбувається заморожених інвестованого капіталу, уповільнюється його
оборотність і, як результат, погіршується фінансовий стан підприємства та
зростає ризик упущеної вигоди.
Визнаючи загальні потреби у капіталідля створення нового
підприємства потрібно зважати на такі обмеження:
—сформованого капіталу має вистачати на покриття всіх витрат
у ході реалізації інвестиційного проекту(доінвестиційні дослідження,
придбання майнових прав, проектно-конструкторські роботи, будівництво
адміністративних		і	виробничих	приміщень, маркетинг, навчання
персоналу, купівля і монтаж обладнання, створення оборотних коштів
тощо);					необхідновиходити		з
—при	формуванні		стартового	капіталу
мінімальної потреби в активах, для того щоб розпочати господарську
діяльність підприємства (недоцільно створювати значні резерви запасів та
готівки, до того ж зменшити потребу в фінансових ресурсах на початкових
етапах можна шляхом оренди основних засобів і за рахунок паралельного
протікання процесів інвестування та отримання прибутку);
— сформований капітал не повинен				бути меншим за		мінімально
допустимий		обсяг	статутного	капіталу	для	окремих		ти

підприємств (так, мінімальний обсяг статутного фонду для акціонерних товариств становить 1250 мінімальних заробітних плат, а для товариств з обмеженою відповідальністю — 625 мінімальних заробітних плат).

2.Непрямий (опосередкований) метод розрахунку загальної потреби

вкапіталі є менш трудомістким ібазується на використанні відносного показника — капіталомісткості продукції (середній розмір інвестованого

капіталу в розрахунку на одиницю виготовленої			продукції). Цей показник
суттєво відрізняється за галузями народного господарства					і дає		інвестору
уявлення про рівень фондомісткості та матеріаломісткості. Водночас, рівень
капіталомісткості продукції залежить не лише від конкретної галузі,						й від
масштабів діяльності підприємства, стадії його			життєвого		циклу, рівня
технологічного оснащення виробництва та ступеня зносу виробничих засобів.
Користуватися непрямим	методом	доцільно	на	попередніх			стадіях

розробки інвестиційного проекту, оскільки він дає лише приблизне уявлення про необхідний розмір початкових інвестицій. Для остаточного розрахунку

потреби у джерелах фінансування застосовується прямий метод.

Для визначення потреби в капіталі непрямим методомнеобхідно

капіталомісткість продукції (на аналогічному виробництві або в середньому по галузі) помножити на плановий обсяг виробництва. Крім того, необхідно враховувати передстартові витрати і передбачити резерв капіталу на випадок, якщо подорожчають будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, сировина тощо (як правило, не менше 10 % від загальних витрат на будівництво й експлуатацію інвестиційного об'єкта).

І. Особливості формування власного капіталупов’язано з тим, що власний капітал – це вартість засобів, які належать власникам підприємства.

100