fin_menedzhment

де ki - ймовірна прибутковість і-го активу; pi - ймовірність отримання. · Варіація:

	s 2 =	å (k i - k 0 )2 *Pi				(9.2)
·	Середнє квадратичне (стандартне) відхилення:
·	Розмах варіації:	SD = s				(9.3)
	R = k max - k min					(9.4)
·	Коефіцієнт варіації:
	V	=		s
						(9.5)
				k
·	Очікувана прибутковість портфелю:
	K o p	=	å k 0 i * d i ;			(9.6)

де koi - очікувана прибутковість і-го активу; di - частка і-го активу в портфелі. · Стандартне відхилення доходності портфелю:

s p 2 = å (k pi - k op )2 * Pi (9.7)

де kpi - прибутковість портфелю при і-му стані економіки.

· Варіація прибутковості портфелю, що складається з двох активів:

2

* s

2

2

2

* d

* r

*s

*s

sp 2 = d

+ d

2

* s

2

+ 2d

2

2

(9.8)

1

1

1

12

1

де di - частка і-го активу у портфелі; r12 -

коефіцієнт кореля ції між очікуваною

прибутковостю активів; oi -

середнє квадратичне відхилення прибутковості і-го

активу.

Недолік стандартного відхилення в тому, що він визначає лише абсолютний

рівень ризику, а не розглядає ризик в порівнянні з рівнем доходу.

Найбільш

досконалим

показником

рівня ризику, який поєднує

ризик і

очікуваний

доход, є

коефіцієнт

варіації. Він

визначається

діленням

стандартного відхилення на рівень очікуваного доходу. Чім вище коефіцієнт варіації, тим вищий ризик.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства.

Так, ризик втрати фінансової стійкості може оцінюватися на підставі

коефіцієнта автономії, ризик			неплатоспроможності — шляхом порівняння
фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нормативними значеннями.
У	світовій	практиці	інвестиційного	ризик-менеджменту	широког
поширення набув такий показник ступеня ризику, як бетта-коефіцієнт β (або

151

коефіцієнт чутливості). Він використовується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ризику, пов'язаного зі зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів.

Якщо β =	→ Ризику немає
0	→ Ризик менший від середньоринкового
0 <β<1	→ Ризик перебуває на рівні середньо-ринкового для такого
β=1	→ виду вкладень
1<β<2	Ризик вищий за середній

Як правило, у високорозвинених країнах з ринковою економікою існують спеціалізовані компанії, що займаються розрахунками дохідності β-коефіцієнта акцій провідних компаній, а також середньоринкової дохідності за окремими фінансовими інструментами. Така інформація регулярно друкується у засобах масової інформації і є базою для прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.

β-коефіцієнт має велике практичне значення. Його можна застосовувати,

щоб визначити, який рівень	очікуваної	дохідності окремих інвестиційних
об'єктів повністю компенсує	ризикованість	цих вкладень. Для обґрунтування

рівня очікуваної дохідності цінних паперів з урахуванням ризику може використовуватися модель оцінки прибутковості фінансових активів(Capital

Asset Pricing Model, CAPM):

							æ		ö
		K		= K		+	ç	K m - K f	÷
			0		f		b è		ø	(9.9)
де,	Ko – очікувана прибутковість акцій даної компанії;
Kf	-	прибутковість		безризикового				цінного	паперу(як правило, за

стабільного фондового ринку береться ставка доходу за облігаціями державної позики);

Km - середня прибутковість на ринку; β – бета-коефіцієнт для даної компанії.

Друга частина цієї формули(Km - Kf) β характеризує величину премії за ризик. Чим вищий рівень ризику і більше значення коефіцієнта чутливостіβ, тим більшим має бути величина премії за ризик для компенсації можливих фінансових втрат.

Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінці розмірів можливих фінансових результатів окремими експертами(консультантами, спеціалістами з окремих питань). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний масив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження

оптимальності	рішень. У	процесі	традиційних	експертних	процедур
вирішується таке коло завдань:

•прогнозування можливого розвитку подій;

•виявлення причин і джерел ризику, оцінювання імовірності настання ризикової події;

•аналіз результатів досліджень інших експертів;

152

розробка сценаріїв дій з нейтралізації ризику.

Незалежно від форми проведення експертних процедур, всі експертні методи базуються на бальній оцінці окремих факторів ризику і визначенні їх частки. У практиці ризик-менеджменту найчастіше для оцінювання доцільності ризикових вкладень застосовуються методика експертних оцінок Швейцарської банківської корпорації і методика німецької фірми ВЕКІ, оціночні критерії якої наведено у табл. 9.2.

		Оціночні критерії індексу BERI					Таблиця 9.2
		Оціночні критерії				Максимальна частка, %
	Політична стабільність						12
	Ставлення до іноземних інвестицій						6
	Ступінь націоналізації						6
	Імовірність і ступінь девальвації внутрішньої валюти						6
	Стан платіжного балансу						6
	Ступінь розвитку бюрократизму						4
	Темпи економічного розвитку						10
	Конвертованість валюти						10
	Якість виконання договорів						6
	Рівень витрат на заробітну плату і продуктивність праці						8
	Можливість користуватися послугами зовнішніх і внутрішніх						2
	експертів
	Ефективність організації комунікацій						4
	Взаємовідносини між господарськими суб'єктами і державою,						4
	зв'язок із громадськістю
	Умови отримання короткострокових кредитів						8
	Умови отримання довгострокових кредитів						8
	Останнім часом у практиці ризик-менеджменту широко застосовуються
групові методи експертизи: консиліуми, наради, закриті обговорення, бізнес-
тренінги, "мозкові атаки".
	Дослідження показують, що методи колективної генерації ідей дають на
70 % більше ідей, ніж їх можна отримати від тих самих експертів у процесі
індивідуальної експертизи.
	Незважаючи на велику популярність серед						експертів, згадані вище
методики мають серйозний недолік. Вони мають глобальний характер і не
враховують внутрішніх фінансових ризиків. Тому ці типові методики можна
використовувати для оцінювання ризику зовнішньоекономічної діяльності, а для
оцінювання		ступеня	ризику	за	конкретними		напрямками		діяльн

підприємства слід розробляти спеціальні методики експертних оцінок.

Аналогові методи оцінкиризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Для цього можуть використовуватися звітні документи підприємства у минулі, даніроки публікацій, страхових компаній тощо.

Отримані таким чином результати детально аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику, базуючись на попередньому досвіді. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на

153

майбутні фінансово-господарські процеси, адже фінансова система будь-якого підприємства є дуже динамічною.

Це означає, що користуватися методом аналогій можна із значними застереженнями. Використовувати цей метод доцільно для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли немає реальної бази для порівняння і краще знати минулий досвід (у тому числі й інших учасників підприємницької діяльності), ніж взагалі не мати ніякої інформації.

4. Методи нейтралізації фінансових ризиків

Механізм нейтралізації фінансових ризиків ґрунтується на використанні сукупності методів і прийомів зменшення можливих фінансових втрат, їх вибір у процесі ризик-менеджменту значною мірою залежить від специ підприємницької діяльності суб'єкта господарювання, стратегії досягнення пріоритетних цілей, конкретної ситуації.

До основних механізмів нейтралізації фінансових ризиквідносять:

уникнення ризику; утримання ризику (в поєднанні з внутрішнім страхуванням); мінімізація ризиків (шляхом диверсифікації, лімітування, хеджування); передача ризику (тобто зовнішнє страхування). Розглянемо згадані вище методи

іприйоми більш детально.

1.Уникнення ризику полягає у розробці внутрішніх заходів характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів перш за все слід віднести відмову від здійснення фінансових операцій з надмірно високим рівнем ризику. Але, водночас, при цьому підприємство втрачає запланований дохід і прибуток від операції, тобто виникає ризик упущеної вигоди. Тому використання такого способу уникнення ризику повинно здійснюватися дуже виважено.

Для

уникнення

окремих

видів

фінансових

ризиків

використовуватися

специфічні

заходи,

спрямовані

на

нейтралізацію

самої

причини виникнення ризикової ситуації. Так, для нейтралізації ризику втрати

фінансової

стійкості необхідно

відмовлятися

від

надмірного

позикового

фінансування.

Для

уникнення

ризику

неплатоспроможності

потрібно

утримуватися від створення надмірних неліквідних активів.

Депозитного

і

процентного ризиків

можна уникнути шляхом

відмови

від

зберігання грошових коштів на депозитних рахунках та

їх

вкладення

короткострокові цінні папери {але при цьому виникає не тільки ризик упущеної

вигоди, а й інфляційний ризик).

2. Диверсифікація фінансових ризиківполягає

у

зменшенні

рівня їх

концентрації.

Цей

метод

ризик-менеджменту

використовується

лише

для

уникнення негативних наслідків несистематичних(специфічних) ризиків, які

залежать від самого підприємства. Незалежно від того, який ризик мінімізується

за

допомогою

диверсифікації, принцип

ризик-менеджменту

єдиний—

максимально розподілити грошові вкладення між різноманітними активами для того, щоб уникнути значних фінансових втрат у випадку, коли окремі активи стають збитковими під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Залежно від конкретних напрямків і видів діяльності підприємство може використовувати диверсифікацію з метою зменшення таких видів ризику:

154

—виробничий ризик (диверсифікація видів діяльності й асортименту продукції);

—депозитний ризик (диверсифікація депозитного портфеля шляхом розміщення вільних залишків грошових коштів не в одному, а декількох банках);

—кредитний ризик (диверсифікація кредитного портфеля шляхом надання

відстрочок	платежу	більшому	колу	покупців	продукції	з одночасни
лімітуванням обсягу кредиту в розрахунку на одного клієнта);
—валютний	ризик (диверсифікація		валютного	портфеля	шляхом	формування

"валютного кошика" з метою уникнення ризику вибору валюти);

—ризик фінансового інвестування (диверсифікація портфеля цінних паперів за видами фінансових інструментів, строками інвестицій, галузями та регіонами діяльності емітентів тощо);

—ризик реального інвестування(диверсифікація портфеля інвестиційних проектів за строками, регіонами, галузями і т ін.).

Разом із тим, диверсифікація не виключає можливості фінансових втрату випадку зміни політичної і економічної ситуації, законодавства, ринкової кон'юнктури, підвищення рівня інфляції та ін.

3. Лімітування здійснюється шляхом встановлення відповідних фінансових нормативів (лімітів) за окремими напрямками фінансової діяльності з метою фіксації можливих фінансових втрат на допустимому для підприємства .рівні Перелік нормативів (лімітів) залежить від виду ризику, що лімітується.

У практиці ризик-менеджменту найчастіше лімітуються такі ви фінансових ризиків:

—ризик втрати фінансової стійкості(шляхом встановлення граничного розміру і частки позикового капіталу на різних стадіях життєвого циклу підприємства);

—ризик неплатоспроможності (шляхом лімітування мінімального обсягу і
частки активів у вигляді готових засобів платежу і високоліквідних фінансових
інструментів);
—кредитний ризик (шляхом			встановлення граничної		суми комерційного
(товарного) кредиту в розрахунку на одного клієнта та максимально можливої
суми	дебіторської	заборгованості		підприємства	з	урахуванням	обся
сформованого резервного капіталу);
—депозитний ризик (шляхом встановлення максимальної величини вкладу,
що може розміщуватися в одному банку);
—інвестиційний ризик (шляхом лімітування максимального обсягу вкладень в
цінні папери одного емітента).
4.	Хеджування фінансових		ризиків передбачає зменшення			імовірності	їх

виникнення за допомогою деривативів або похідних цінних паперів(ф'ючерсів, опціонів). Механізм хеджування полягає у проведенні протилежних фінансових операцій з ф'ючерсними контрактами та опціонами на товарній і фондовій біржах.

У випадку хеджування за допомогою опціона обсяг можливих фінансових

втрат лімітується на рівні премії(ціни	опціона). Сплата премії	дає право
вибору: здійснювати операцію на	заздалегідь встановлених	умовах або
відмовитися від неї і таким чином нейтралізувати ризик.

155

5. Розподіл ризиків здійснюється шляхом часткової передачі ризиків окремим партнерам, задіяним у проведенні ризикової операції. Як правило, контрагентам передаються ті ризики, які від них залежать.

Послідовність здійснення операції хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів:

1) Купівля (продаж) реальних активів або цінних паперів на умовах поставки в майбутньому (форвардна біржова операція);

2)Продаж (купівля) ф'ючерсів на аналогічну суму(відкриття позиції за ф'ючерсами);

3)Ліквідація позицій за ф'ючерсами шляхом здійснення офсетної

(зворотної) операції; 4) Визначення загального результату від участі на реальному і ф'ючерсному

ринках.

Умови розподілу ризиків регламентуються відповідними угодами. За допомогою розподілу можна мінімізувати такі ризики:

—інвестиційний ризик (шляхом передачі підрядчикам ризиків, пов'язаних з будівництвом; банкам –ризиків, пов'язаних зі своєчасним кредитуванням та ін.);

—комерційний ризик (шляхом передачі постачальникам сировини частини ризиків, пов'язаних з її можливими втратами під час доставки);

—виробничі ризики (при застосуванні оперативного лізингу лізинговій компанії передається ризик фізичного та морального старіння основних виробничих засобів);

— кредитний ризик (при рефінансуванні дебіторської заборгованості за допомогою факторингу, обліку векселів, форфейтингу ризик неповернення боргів передається банку чи факторинговій компанії).

Розглянуті методи профілактики дають змогу зменшити імовірність виникнення фінансових ризиків, але при цьому не створюються спеціальні фонди і резерви 5лл компенсації можливих фінансових втрат, у випадку, коли ризикова подія настала. Така роль відводиться страхуванню (внутрішньому і зовнішньому).

6.	Внутрішнє	страхування		полягає	у	формуванні	підприємством
ризикового капіталу у формі:
—резервного фонду;
—спеціальних цільових резервних фондів(фонду уцінки товарів, фонду
погашення безнадійної дебіторської заборгованості тощо);
—резервних статей у капітальних і поточних бюджетах;
—страхових резервів за окремими видами оборотних активів;
—залишка нерозподіленого прибутку минулого і звітного року.
Крім того, часткова компенсація можливих втрат може здійснюватися за
рахунок отриманих штрафних санкцій, а також шляхом вимоги додаткового
доходу (премії за ризик) від контрагентів за високого рівня ризику.
Якщо сформованих резервів власних грошових коштів не вистачає для
компенсації можливих фінансових втрат, ризик утримувати недоцільно. Його
краще передати страховій компанії. У випадку						зовнішнього	страхування	д
ризиків	фінансовий		менеджер	повинен		обґрунтувати	прийнятне
підприємства співвідношення між страховою премією(платою за страхування
ризику) і страховою		сумою(сумою		страхового	відшкодування за		договором

156

страхування). При цьому потрібно враховувати розмір франшизи— мінімальної суми збитку страхувальника, що не компенсується страховиком.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Як ризик трактується сучасним фінансовим менеджментом?

2.Які види ризику характерні для підприємницької діяльності у сільському господарстві?

3.Яка існує основна залежність між доходністю та рівнем ризику?

4.Яке основні завдання ризик менеджменту?

5.Якими показниками визначається рівень ризику?

6. У яких випадках доцільно використовувати показником ризик стандартне відхилення, а коли коефіцієнт варіації?

7.Що характеризують межі коливання фактичного рівня доходності та як вини розраховуються?

8.Чому при фінансових прогнозах орієнтуються на мінімальний рівень?

9. Яка	основна мета	використання	моделі	портфелю у фінансовому
менеджменті?
10.	Який фактор крім	доходності	та рівня	ризику враховується при

формуванні портфелю?

ТЕСТИ

1.Фінансові ризики відносяться до:

1.Чистих ризиків;

2.Спекулятивних ризиків;

3.Специфічних ризиків;

4.Інвестиційних ризиків.

2.Виміряти міру ризику можна шляхом розрахунку:

1.Можливого збитку;

2.Можливого прибутку;

3.Коливання можливого результату;

4.Ймовірності отримання бажаного прибутку.

3. Найбільш поширеними внутрішніми прийомами зниження міри ризику є:

1.Страхування;

2.Хеджування;

3.Диверсифікація;

4.Лімітування;

5.Створення резервів і запасів;

6.Усі відповіді правильні;

7.Усі відповіді неправильні.

4.До зовнішніх способів зниження ризику відносяться:

1.Розподіл ризику;

2.Зовнішнє страхування;

3.Запобігання виникненню ризику;

4.Контроль ризику;

5.Свідоме прийняття або збільшення ризику.

157

5. Диверсифікація це:

1.Роззосередження інвестиційного ризику;

2.Спосіб запобігання фінансовим ризикам;

3.Розподілення коштів між різними об’єктами вкладення;

4.Вибір груп об’єктів вкладення замість одного;

5.За мірою небезпеки (генерування загрози банкрутства підприємства) провідну роль відіграє:

1.Ризик зниження фінансової стійкості підприємства;

2.Ризик неплатоспроможності;

3.Інвестиційний ризик;

4.Інфляційний ризик.

6.Критерієм допустимого ризику є:

1.	Можливість	втрати	від	конкретної	фінансової	операції	в	розмір
розрахункової суми доходу;
2.	Можливість	втрати	від	конкретної	фінансової	операції	в	розмір
розрахункової суми прибутку;

3.Можливість втрати від конкретної фінансової операції в розмірі всього власного капіталу;

4.Ваш варіант відповіді.

7.	Значення бета-коефіцієнта характеризує:
1.	Зміну валютного курсу на валютному ринку;
2.	Співвідношення рівня прибутковості і ризику;
3.	Зміну курсу конкретного фондового інструменту стосовно до динаміки
загального індексу всього фондового ринку.
4.	Усі правильні.
8.	Фінансові операції з рівнем критичного ризику це –

1.Фінансові операції з можливою втратою прибутку від них;

2.Збиткові фінансові операції;

3.Фінансові операції з можливою втратою капіталу;

4.Фінансові операції з можливою втратою розрахункової суми доходу.

9.Негативні наслідки несистематичного (специфічного) ризику можуть бути усунені шляхом:

1.Самострахування;

2.Диверсифікації;

3.Зовнішнього страхування;

4.Хеджування.

10.Якщо значення бета-коефіцієнта більше одиниці, то рівень систематичного ризику цінного паперу:

1.Середній;

2.Високий;

3.Низький;

4.Допустимий.

158

Тема 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ

План

1.Значення фінансового аналізу підприємства, його завдання та організація.

2.Фінансова звітність.

3.Прийоми фінансового аналізу та показники оцінки фінансового стану господарства.

1. Значення фінансового аналізу підприємства

Щоб знати реальну ситуацію, в якій		знаходиться суб’єкт господарювання,
необхідно аналізувати його фінансовий стан. До сьогодні систематичний аналіз
фінансового стану	підприємств в	Україні	не	проводиться	ні спеціаліста
аналітиками, ні підприємствами. Проте увага до фінансового аналізу постійно зростає.
Інформаційне	забезпечення	фінансового		аналізу- сукупність

інформаційних ресурсів, необхідних та достатніх для реалізації аналітичних процедур, що забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства. В склад інформаційного забезпечення фінансового аналізу входять: інформація нормативно-правового характеру; фінансова інформація нормативнодовідкового характеру, бухгалтерська звітність; статистична інформація; інформація внутрішнього користування.

Користувачами аналізу фінансової звітності підприємстває юридичні та фізичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Користувачів звітності можна розділитина внутрішніх і

зовнішніх,	безпосередньо	й опосередковано		зацікавлених	у	результатах
фінансово-господарської діяльності підприємств.
До основних користувачів фінансової звітності підприємства належать:
1. Адміністрація підприємства, що			потребує	інформації	для	визначення
потреби	у фінансових	ресурсах	та оцінювання ефективності прийнятих

управлінських рішень.

2.Кредитори, які надають підприємству тимчасову позику і зацікавлені у фінансовій звітності для обґрунтування доцільності надання або подовження кредиту, визначення схеми його повернення встановлення розміру процентів залежно від кредитного ризику.

3.Засновники та інвестори, що вкладають у підприємство капітал з певним ризиком з метою отримати прибуток у майбутньому. Інвесторам потрібна фінансова звітність для обґрунтування управлінських рішень про доцільність вкладення грошей в цінні папери підприємства. Крім того, інформація про фінансовий стан цікавить власників засобів підприємства, яким необхідно визначити, збільшилася чи зменшилася частка їхнього власного капіталу.

4.Постачальники зацікавлені у фінансовій звітності, щоб визначити, наскільки вчасно буде погашена заборгованість підприємства перед ними. Чим більше постачальник залежить від підприємства як клієнта, тим уважніше він стежитиме за його фінансовими результатами для того, щоб оцінити ступінь надійності збуту своєї продукції.

5.Покупці, що залежать від підприємства як постачальника необхідних їм товарів та послуг, і зацікавлені у стабільності поставок. Чим більша залежність

159

клієнтів від постачальника, тим більше вони зацікавлені в його фінансовій звітності для прогнозування динаміки цін та фінансової стабільності.

6.Податкові органи потребують фінансової звітності для контролю за правильністю нарахування податків та інших обов'язкових платежів, своєчасністю їх справляння.

7.Працівники підприємства та їх профспілки зацікавлені в отриманні вичерпної фінансової інформації про стабільність і прибутковість діяльності підприємства-роботодавця та його здатність своєчасно виплачувати заробітну плату і забезпечувати працевлаштування у майбутньому.

8.Преса та населення регіону, в якому діє підприємство, зацікавлені в отриманні достовірної інформації про його фінансовий стан і тенденції його зміни, оскільки від цього залежать:

—зайнятість в регіоні;

—орієнтація на місцевих постачальників;

—користування послугами місцевих банків;

—вкладення коштів у соціально-економічний розвиток регіону.

Крім того, опосередковано зацікавлені у результатах фінансової діяльності підприємств біржі цінних паперів, консультанти, експерти, юристи і та .інНезалежно від групи, до якої належать користувачі фінансової інформації, всі вони зацікавленні в її повноті, правдивості, неупередженості та своєчасності надання. Для того щоб відповідати цим вимогам користувачів, наведена у фінансовій звітності інформація має:

• бути дохідливою і однозначно тлумачитися користувачами за умови,

що вони мають достатні знання та	зацікавлені	у	сприйнятті ц
інформації;
• містити лише доречну інформацію, яка	впливає	на	прийняття
рішень користувачами, дає змогу оцінити минулі, нинішні та майбутні
події, підтвердити та скорегувати їхні дані у минулому;
• бути достовірною. Інформація, наведена	у фінансовій		звітності, є

достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів цієї звітності.

Саме такі засади формування фінансової звітності покладено в основу національної системи бухгалтерського обліку згідно ізЗаконом України "Про бухгалтерський облік та фінансовузвітність в Україні" від 16.07.99.

Головною метою введення національних Положень(стандартів) бухгалтерського обліку (скорочено П(С)БО) є узгодження системи фінансового обліку в Україні з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку(МСБО), розробленими Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Приєднання нашої країни до міжнародної системи бухгалтерського обліку не є самоціллю. Однак світовий досвід свідчить, що викладені в міжнародних стандартах принципи, з одного боку, найбільшою мірою відповідають інтересам потенційних користувачів фінансової інформації, а з іншого— дають змогу уніфікувати фінансову звітність і зробити її зручною в користуванні.

160