Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

fin_menedzhment

.pdf
Скачиваний:
28
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
1.27 Mб
Скачать

· Складання планових фінансових документів.

На рис. 11.1. представлена спрощена схема та послідовність розробки загального (головного) бюджету.

План реалізації - початкова точка складання загального бюджету, оскільки визначений обсяг реалізації впливає на всі складові частини бюджету. План

реалізації показує: кількість кожного

виду продукції, що реалізується в

натуральних

одиницях, планові ціни

реалізації

одиниці продукції

кожного

виду; надходження від реалізації кожного виду продукції та всього, а також

очікувані

надходження грошових

коштів

від реалізації по

термінах

надходження, що пізніше буде враховано при складанні касового плану. Виробничий план складається після того, як підготовлений план реалізації,

в ньому визначається кількість продукції в натуральних величинах, яку треба виробити, щоб забезпечити плановий рівень реалізації планового ,рокута потреби у товарно-матеріальних запасах(для власних потреб та реалізації

майбутнього

періоду).

Очікуваний

обсяг

виробництва

визначається

відніманням

оцінених

запасів виробленої продукції на складі

на початок

періоду з суми запропонованої до реалізації продукції та бажаного об’єму продукції на складі на кінець періоду.

Після того, як складений план виробництва, щоб визначити скільки матеріалів треба придбати та в які строки, складається кошторис прямих витрат на матеріали. Кількість матеріалів, які треба закупити залежить від планових витрат та наявних запасів. Кошторис витрат на матеріали передбачає розрахунок строків та обсягів платежів за матеріали.

Купівля = Планові витрати + Бажаний запас матеріалів - Запас на початок

матеріалів

матеріалів

на кінець періоду

періоду в нат.од.

 

в нат. один.

в нат.од.

 

Кошторис прямих витрат на оплату працітакож базується на плані виробництва. Для визначення планових прямих витрат на оплату праці необхідно помножити плановий об’єм виробництва кожного виду продукції на число людно - годин, необхідних для виробництва одиниці продукції. Щоб отримати бюджетні загальні витрати на оплату праці, необхідно отриманий результат помножити на вартість прямих витрат праці за годину.

Кошторис накладних витрат - це такі виробничі витрати, як амортизація, страхування, податок на землю та інші. При підготовці касового плану важливо пам’ятати, що амортизація не передбачає грошових витрат томуі повинна відніматися з кошторису накладних витрат при визначенні грошових виплат по кошторису накладних витрат.

171

 

План збуту (реалізації)

 

Кошторис товарних запасів на

План виробництва

кінець року

 

Кошторис

Кошторис прямих

Кошторис накладних

прямих витрат

витрат на оплату

виробничих

на матеріали

праці

витрат

 

Планова собівартість

 

 

реалізованої продукції

 

 

Кошторис витрат на збут

 

 

Кошторис адміністративних

 

 

витрат

 

 

План фінансових

 

 

результатів

 

План зміни

Плановий баланс

План

власного

 

руху грошових коштів

капіталу

 

 

Рис. 11.1 Загальна схема складання бюджету підприємства

Кошторис

товарно-матеріальних

запасів

на

кінець

періодудає

інформацію, необхідну для складання планових фінансових

документів: вона

допомагає розрахувати вартість реалізованої продукції в плані прибутків та збитків та грошову вартість залишків матеріалів та готової проду, якції фіксуються в плановому балансі.

Кошторис витрат на збут(реалізацію) та адміністративні витрати

включають перелік загальногосподарських витрат, понесених

у процесі

реалізації продукції та організації роботи підприємства в цілому.

 

План руху грошових коштів(касовий план) допомагає

передбачати

притоки та відтоки грошових коштів на майбутній період, підтримувати запас

172

грошових коштів у відповідності до потреб та запобігати як їх надлишку так і дефіциту. Касовий план звичайно включає чотири основні розділи:

1.Розділ грошових надходжень, який включає залишок на початок періоду, грошові кошти від покупців та інші грошові надходження.

2.Розділ виплат, який включає всі грошові платежі, заплановані на плановий період.

3.

Розділ надлишків або дефіциту

грошових коштів, який

показує

різницю між розділом 1 та розділом 2.

 

 

4.

Фінансовий розділ, який передбачає контроль отриманих кредитів та

погашення боргів на плановий період.

 

 

План

фінансових результатів об’єднує

планові оцінки різних

позицій

доходів та витрат на бюджетний період.

Бюджет має ділення на квартали або й на місяці, що полегшує здійснення контролю фінансових операції, особливо при значному дефіциті грошових коштів.

Плановий баланс готується шляхом корегування балансового звіту за попередній, тільки що завершений рік, з урахуванням тих видів діяльності, які передбачаються на протязі бюджетного періоду. Плановий баланс необхідний

для то, щоб:

 

 

 

 

а)

виявити

окремі негативні

фінансові

проблеми, вирішенням яких

керівництво займатися не планувало;

 

 

 

б) контролювати всі останні перспективні плани;

 

 

в)

допомагає

керівництву розраховувати

різноманітні

коефіцієнти та

показники;

 

 

 

 

г)

допомагає

визначити

перспективні

джерела

фінансування

найважливіші зобов’язання планового періоду.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Дайте загальну характеристику методів та моделей, які використовуються

ваналізі, фінансовому прогнозуванні та плануванні.

2.Поясніть етапи фінансового планування.

3.В чому суть методу відсоткової зміни реалізації?

4.Опишіть загальну схему розрахунку потреби у додатковому зовнішньому фінансуванні.

5.Поясніть етапи складання бюджету, опишіть загальну схему його складання.

ТЕСТИ

1.Процес синхронізації у часі грошових надходжень та витрат –

1.Фінансове прогнозування.

2.Поточне фінансове планування.

3.Бюджетування.

4.Оперативне фінансове планування.

2. Фінансове планування в управлінні, це:

1. розробка змісту та послідовності дій

173

2.збірник наказів всім підлеглим підприємства

3.конкретизація цілей управління в системі фінансових показників фінансово-господарської діяльності підприємства.

4.процес розробки та прийняття цільових установок щодо розвитку підприємства.

3.Процес визначення майбутніх доходів підприємства, напрямів витрат

грошових

коштів

та

обґрунтування

заходів

щодо

забезпече

платоспроможності, дохідності та фінансової стійкості –

 

 

1.Фінансове прогнозування.

2.Поточне фінансове планування.

3.Бюджетування.

4.Оперативне фінансове планування

4.Процес планування діяльності підприємства, його структурних підрозділів методом розробки системи взаємопов’язаних бюджетів –

1.Фінансове прогнозування.

2.Поточне фінансове планування.

3.Бюджетування.

4.Оперативне фінансове планування.

5.Процес визначення послідовності здійснення всіх розрахунків –

1.Фінансове прогнозування.

2.Поточне фінансове планування.

3.Бюджетування.

4.Оперативне фінансове планування.

6.Розробка заходів щодо запобігання відхилень від графіку надходжень

іплатежів –

1.Фінансове прогнозування.

2.Поточне фінансове планування.

3.Бюджетування.

4.Оперативне фінансове планування.

6.Метою фінансового планування є:

1.Накопичення грошових ресурсів на розрахунковому рахунку.

2.Визначення обсягів надходження грошових коштів.

3.Збалансування поточних витрат з реальними ресурсами.

4.Обовязково звести до мінімуму ризики.

7.Яке призначення перспективного фінансового планування

1.Контроль за своєчасністю платежів

2.Фінансове забезпечення загального розвитку підприємства

3.Фінансове забезпечення досягнення стратегічних цілей

4.Контроль за виконанням боргових зобов’язань.

8.Вкажіть тезу, що не входить до процесу фінансового планування.

1.Фінансовий аналіз

2.Фінансове прогнозування.

3.Поточне фінансове планування.

4.Бюджетування.

5.Оперативне фінансове планування.

174

6. Контроль.

9. При плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів застосовують такий метод –

1.Балансовий метод.

2.Нормативний метод

3.Дискретний метод планування

4.Коефіцієнтний метод планування

10.Сутність складання кошторису– багатоваріантність відповідає такому методу планування :

1.Балансовий

2.Оптимізації

3.Розрахунково – аналітичний

4.Економіко-математичного моделювання

175

Тема 12. АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

План

1.Сутність, принципи та методи антикризового фінансового менеджменту.

2.Форми та джерела фінансової санації.

3.Моделі механізму управління фінансовою санацією.

1. Сутність, принципи та методи антикризового фінансового менеджменту

Антикризове

управління

фінансами

являє

собою

особливий

режим

виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації

 

 

фінансової роботи на підприємстві з урахуванням необхідності профілактики та

 

 

нейтралізації фінансової кризи.

 

 

 

 

 

 

Антикризовий фінансовий менеджмент – це система своєчасних методів і

 

 

прийомів, здатних запобігти фінансовій кризі й уникнути банкрутства.

 

 

Під фінансовою кризою розуміютьфазу розбалансованої діяльності

 

 

підприємства

та обмежених можливостей впливу його

керівництва

на

фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.

 

 

 

Основною

метою антикризового фінансового

управління

є розробка

 

і

реалізація заходів , спрямованих на швидку відновлення платоспроможності та

 

 

забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з

 

 

кризового стану.

Завданнями антикризової політики на мікрорівні є:

·оперативне виявлення ознак кризового стану;

·недопущення банкрутства підприємства;

·локалізація кризових явищ;

·фінансова стабілізація підприємства;

·запобігання повторенню кризи.

Фактично фінансова криза на підприємстві проявляється у нездатності

фінансування операційної діяльності через погіршення платоспроможності до повної її втрати, появу перманентних збитків та зменшення власних джерел фінансових ресурсів, відсутність потенціалу для успішного функціонування і як наслідок банкрутство.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: 1. Джерелами (факторами) виникнення: ендогенна криза (внутрішні причини), екзогенна криза (причини не залежать від діяльності підприємства)

(Рис12.1);

176

 

 

Екзогенні (зовнішні) фактори

 

 

Ендогенні (внутрішні) фактори

 

 

 

 

·

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

 

·

низька якість менеджменту;

 

 

 

 

·

зменшення купівельної спроможності населення;

· дефіцити в організаційній структурі;

 

 

 

·

значний рівень інфляції;

 

 

 

·

низький рівень кваліфікації персоналу;

 

 

 

·

нестабільність

господарського

та

подат

· недоліки у виробничій сфері;

 

 

 

 

законодавства;

 

 

 

 

 

·

прорахунки в галузі постачання;

 

 

 

 

· нестабільність фінансового та валютного ринків;

· низький рівень маркетингу та втрата ринків

 

 

 

·

посилення конкуренції в галузі;

 

 

 

збуту продукції;

 

 

 

 

 

·

криза окремої галузі;

 

 

 

 

· прорахунки в інвестиційній політиці;

 

 

 

·

сезонні коливання;

 

 

 

 

·

брак інновацій та раціоналізаторства;

 

 

 

· посилення монополізму на ринку;

 

 

·

дефіцити у фінансуванні;

 

 

 

 

·

дискримінація

підприємства органами

влади

· відсутність або незадовільна робота служб

 

 

управління;

 

 

 

 

 

 

контролінгу (планування, аналіз,

 

 

 

 

· політична нестабільність у країні місцезнаходження

 

інформаційне забезпечення, контроль).

 

 

 

підприємства

або

в

ах

підприємств -

 

 

 

 

 

 

 

постачальників сировини (споживачів продукції);

 

 

 

 

 

 

 

·

конфлікти між засновниками (власниками).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 12.1 Фактори виникнення фінансової кризи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Видом кризи:

 

 

 

 

·

 

стратегічна

криза (зруйновано

виробничий

потенціал

і

відсутні

довгострокові

фактори

успіху)

зумовлюється

рядом факторів: неправильним

 

 

вибором місця розташування підприємства, неефективною політикою збуту та асортиментною політикою, недосконалим плануванням та прогнозуванням або

його відсутністю, помилковою політикою

диверсифікації, неефективним

апаратом

управління, дефіцитом

в організаційній структурі, відсутністю

виробничої

програми, наявністю

зайвих

виробничих

потужностей,

відсутністю або недієздатністю системи контролінгу;

·криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу) завдяки такими факторами: несприятливе співвідношення цін та собівартості, невиправдане завищення цін, ризиковані великі проекти, зростання собівартості за стабільних цін, зменшення обороту від реалізації продукції, збитковість окремих структурних підрозділів, придбання збиткових підприємств, значні запаси готової продукції на складі, високі витрати на персонал, процентні ставки, неефективна маркетингова політика;

·криза ліквідності (загроза втрати або неплатоспроможність підприємства) спричинена неврахуванням вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків), незадовільною структура капіталу, роботою з дебіторами, наданням незабезпечених товарних кредитів, відсутністю або незначним рівнем страхових (резервних) фондів, великим обсягом низько ліквідних оборотних активів і капіталовкладень із тривалим строком окупності, зниженням кредитоспроможності та високим рівнем кредиторської заборгованості. Загальний прояв форс-мажорних обставин є чинником будь-якого виду кризи.

3.Стадією (фазою) її розвитку: а) криза, що не загрожує існуванню підприємства (за умови переведення на режим антикризового управління);

б) фаза,

яка загрожує існуванню

підприємства

 

та потребує

фінансової

санації; в)

кризовий

стан, який

несумісний

з

подальшим

існування

підприємства.

 

 

 

 

 

177

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних

заходів [23].

головне завдання антикризового фінансового менеджменту

Отже,

полягає у

ефективному використанні фінансового механізму з метою

запобігання

банкрутству

та

забезпечення

фінансового

оздоровлен

підприємств.

Розробка конкретної політики антикризового управління базується на таких

принципах:

·необхідність запобіжного управління кризовими явищами у фінансовій діяльності шляхом ранньої їх діагностики та розробки системи превентивних заходів;

·диференційований підхід до кризових явищ(факторів виникнення, виду кризи та стадії її розвитку) залежно від рівня небезпеки для фінансового розвитку підприємства;

·своєчасне та адекватне реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

·першочергова реалізація внутрішніх можливостей фінансової стабілізації;

·фінансова санація з метою уникнення банкрутства.

Таким чином ефективні антикризові дії підприємства можна розглядати як

перманентну фінансову санацію підприємства.

Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах:

інституційному та функціональному.

 

 

 

 

 

 

З інституційного боку до менеджменту

санації можна

віднести всіх

фізичних

осіб,

які

уповноважені

власниками

суб'єкта господарювання

чи

силою

закону

провести

фінансову

санацію

підприємства, тобто

 

здійснювати

фактичне

управління

підприємством

на

період

йог

оздоровлення. До осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації,

відносять

контролюючі

органи (наприклад

департамент

банківського

нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих

 

санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного , суду представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених

менеджерів,

а також

колишнє або нове

керівництво

підприємства.

Вирішення питання

з призначенням менеджменту санації

належить до

числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення [23].

З

функціонального

бокуменеджмент

 

санації —

це

система

антикризового

управління,

яка

полягає

в

ефективному

використанні

фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні та методологічні особливостіантикризового фінансового менеджменту полягають у тому, що окремі його функції(ланки) за своїм змістом збігаються з основними фазами управлінського циклу:

·діагностика наявних проблем;

·загальне формування цілей та розроблення антикризової стратегії;

178

·оперативне планування;

·прийняття рішення та реалізація планів;

·внутрішній та зовнішній контроль;

·рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності).

Діагностика, аналіз наявних проблем дає можливість виявити наявність

фінансової криз або її загрози. Постановка цілей і розробка

антикризової

стратегії залежить від відповіді на два концептуальні питання:

 

 

 

 

1. Режим антикризового управління у досудовому порядку чи реалізація

антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство?

 

 

2. Санація за збереження існуючої організаційно-правової

форми

чи

на

основі реорганізації підприємства?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Форми та джерела фінансової санації

 

 

 

 

Санація

це

система

фінансово-економічних, виробничо-технічних,

 

організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи

 

відновлення

 

платоспроможності,

ліквідності,

прибутковості

 

і

конкурентоспроможності підприємства-боржника у довгостроковому періоді.

 

Метою

фінансової

санації є

поліпшення

структури

капіталу, покриття

 

поточних

збитків

та усунення причин їх виникнен, відновлення

або

 

збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення

всіх

 

видів заборгованості, забезпечення конкурентоспроможності у довготривалому

 

періоді шляхом фінансування заходів виробничо-технічного характеру.

 

 

У світовій і вітчизняній теорії та практиці одним із

поширених

засобів

фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

 

 

 

 

 

Реструктуризація

 

підприємства –

це

здійснення

оргашзаційно-

господарських, фінансово-економічних, правових, технічних

заходів,

 

спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління,

 

організаційно-правової

форми,

що

сприятиме

фінансовому

оздоровленню

підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції,

 

підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

 

 

У

літературних

 

джерелах, присвячених

дослідженню

реструктуризації

підприємств, залежно від характеру застосовуваних заходів розрізняють такі

форми реструктуризації:

·реструктуризація виробництва (зміни організаційної та виробничогосподарської сфери підприємства з метою підвищення рентабельності і конкурентоспроможності);

·реструктуризація активів (зміни в активах - власні внутрішні джерела санації);

· фінансова

реструктуризація (зміна

структури

і

розмірів

власного

і

позичкового капіталу та зміни у інвестиційній діяльності підприємства);

 

 

·корпоративна реструктуризація (реорганізація: укрупненням - злиття,

приєднання, поглинання; подрібненням - поділ, виокремлення; без зміни розмірів - перетворення).

За формальними ознаками розрізняють два види санації.

Санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів:

179

·зменшення номінального капіталу підприємства;

·конверсія власності в борг;

·конверсія боргу у власність;

·пролонгація строків сплати заборгованості;

·добровільне зменшення заборгованості;

·самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу:

·альтернативна санація;

·зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

·безповоротна фінансова допомога власників;

·безповоротна фінансова допомога персоналу;

·емісія облігацій конверсійної позики;

·залучення додаткових позик.

Розглядають

також автономну санацію (з використанням власних

коштів

підприємства та капіталу його власників) і зовнішню санацію (за рахунок коштів

кредиторів

і

держави). Держава може фінансувати санаційні заходи на

поворотній або

безповоротній

основі

або непрямо

підтримувати

підприємство

(податкові пільги, створення особливих умов діяльності і .т ін). Можлива чиста

санація, що

полягає

в

санації

балансу

неспроможного

підприємства.

Спрямована

на

формальне

покриття

засвідчених

у балансі

збитків, вона є

необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів. Часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією. Фінансова санація зусиллями власників підприємства, за якої акціонер(пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, з одного боку, та безповоротною фінансовою допомогою підприємству- з іншого називається

альтернативною санацією.

 

 

 

 

 

 

Класифікація

вхідних

та

вихідних

грошових потоків є

підставою для

розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової

санації. Вони поділяються на , щоті направленні

на збільшення

вхідних

грошових

потоків (збільшення

виручки

від

реалізації, реструктуризація

активів) і

ті, що

направлені

назменшення

вихідних

грошових

потоків

(зниження собівартості продукції та витрат, що не відносяться до валових) а

також згортання, заморожування інвестицій.

 

 

 

 

 

 

3. Моделі механізму управління фінансовою санацією

 

В залежності

від

особливостей

економічного

і соціального розвитку

держави, принципів побудови фінансової системи та її складових формуються різні моделі вирішення проблеми санації та банкрутства підприємств. Механізм здійснення фінансової санації в конкретних галузях різний, але він має безпосередній зв'язок з класичною моделлю санації.

Класична

модель

санації

це

процес

фінансового

оздоровлення

підприємства,

що базується на

даних

санаційного аудиту, контролінгу і

180

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]