Філософія_2

Культура і цивілізація

Висновки

Отже, вирішення глобальних проблем сучасності вимагає якісних змін у культурному рівні людства, змін у ціннісних орієнтаціях людства, у ставленні людей до свого становища на планеті Земля і у космосі.

Завдання для самостійного опрацювання лекцій

ТЕМА 15. Культура та цивілізація

Завдання для самостійного засвоєння матеріалу теми:

1.Як співвідносяться поняття “культура” і “цивілізація”?

2.Що становить змістове поняття культури?

3.Які функції виконує культура в суспільстві? Яка з них, на вашу думку,

єосновною? Чому?

4.Які специфічні ознаки притаманні сучасній культурі?

5.Які виміри в культурі має життя людини? Дайте їхню характеристику.

6.Охарактеризуйте глобальні проблеми сучасності.

Тестові завдання для самоперевірки:

1. У кожній культурі поєднуються автентичні – етнічні, національні – вічні, загальнозначущі, загальнолюдські елементи:

Так.	Ні.
2. Культура – це:
а) продукт людської діяльності;
б) продукт природи;

в) зовнішня, інституалізована форма певного етапу розвитку суспільства;

г) істотна характеристика людської діяльності; д) спосіб освоєння людиною світу, що включає природу, суспільство і

внутрішній світ самої людини.

3. Найпершою ознакою культури можна вважати:

а) таку людську поведінку, в якій відчувається вишкіл; б) створення чогось нового; в) “другу природу”, створену людиною;

г) змінений природний стан речей.

91

Тема 15

4. Культура виконує такі функції у суспільстві:

а) регулятивну; б) пізнавальну; в) нормативну; г) виховну;

д) трансляції досвіду, знань, опредмечених результатів людської діяльності;

е) ілюзорно-компенсаторну.

5. За своєю соціальною функцією культура постає:

а) сукупністю нагромаджених людством багатств; б) сукупністю створених людством мистецьких шедеврів; в) матеріалізацією творчих самовиявлень людини; г) своєрідним “генетичним кодом” людськості.

6.Співвідношення понять “культура” і “цивілізація” полягає у тому, що:

а) ці поняття збігаються за своєю суттю; б) поняття “цивілізація” ширше, ніж поняття “культура”;

в) поняття “культура” ширше, ніж поняття “цивілізація”; г) ці поняття несумісні за своєю суттю.

7.Виберіть правильні варіанти відповіді. До найперших ознак цивілізації необхідно зарахувати:

а) появу міст, оброблення металів; б) способи діяльності та цінності; в) появу письма та держави;

г) культивування спеціальних поховань; д) появу сім’ї.

8.З чим пов’язана ідея альтернативної цивілізації?

а) з підвищенням ролі релігії в житті суспільства; б) з “антропологічною революцією”; в) з нелінійним мисленням в системі світорозуміння;

г) з новою науково-технічною революцією; д) з екологізацією людини; е) з подоланням логоцентризму.

9. Глобальними проблемами сучасної цивілізації можна назвати:

а) ті проблеми, що породжені розвитком індустріального суспільства;

92

Культура і цивілізація

б) ті проблеми, що так чи інакше зачіпають інтереси усього людства; в) ті проблеми, що виникли внаслідок зовнішнього втручання людини у

хід природних процесів; г) ті проблеми, що виникли тоді, коли людська діяльність за своїми

масштабами зрівнялася з масштабами загальнопланетарних процесів.

10. За М.О. Бердяєвим, між культурою та цивілізацією існує докорінна відмінність; вона полягає у тому, що:

а) культура культивує цінності, а цивілізація – стабільність розвитку; б) культура ґрунтується на технологіях, а цивілізація на соціальних

інститутах; в) культура постає проявами духовної самореалізації, а цивілізація –

прагненням ефективності.

Література

1.Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

2.Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посібник. – К., 2001.

3.Петрушенко В.Л. та ін. Культурологія: Навч. посібник для студ. ВНЗ І– ІV рівнів акредитації. – Львів: “Магнолія плюс”, 2005.

4.Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – К.–Львів, 2001.

5.Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник. – К.,

2002.

93

Тема 16

Тема 16

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ТА ТЕХНІКИ

План (логіка) викладу та засвоєння матеріалу:

1.Наука і техніка як предмет філософського осмислення.

2.Основні підходи і концепції стосовно техніки, науки та технології.

3.Взаємозв’язок науки, техніки і технології. Науково-технічний прогрес і розвиток суспільства.

1. Наука і техніка як предмет філософського осмислення

Філософія науки і техніки – це один із напрямів філософствування, характерний для ХХ ст. Зрозуміло, що поява його викликана передусім надзвичайно широким розповсюдженням техніки та технічних засобів саме у цьому столітті, а також всеосяжним впливом науки і техніки на усі сторони життя суспільства. Відомо, що інтерес до науки та техніки виник задовго до ХХ ст. Так, певні міркування про засоби людської діяльності ми знаходимо вже у Платона та Арістотеля. В епоху Відродження з’являються перші паростки взаємодії між наукою та технікою. Історичні дані свідчать про те, що під час будівництва Міланського собору його проект вперше був підданий науковій експертизі (1386 р.). Діяльністю, максимально наближеною до інженерної, займалися ще єгипетські будівничі, але давньоєгипетська традиція перервалася і не привела до наслідків, подібних до розвитку науки і техніки у Європі.

Напередодні Нового часу (ХVI–XVII ст.) типовим був поділ усіх знань, мистецтв та умінь на два розряди: artes mechaicae (механічні мистецтва) та artes liberally (вільні мистецтва). До вільних мистецтв входили відомі науки “тривіуму” та “квадрівіуму“, що їх виділив у IV ст. Марціан Капелла, а до механічних належали сім таких напрямів: землеробство, полювання, мореплавство, ткацька справа, виготовлення зброї, медицина та театральне

94

Філософія науки та техніки

мистецтво (оскільки останнє було пов’язане із будівництвом підмостків, виготовленням та використанням декорацій).

Напевне першим виданням, спеціально присвяченим техніці, можна вважати книгу І. Бекмана “Керівництво з технології або Пізнання ремесел, фабрик та мануфактур”, видану у 1777 р. У Німеччині століттям пізніше вийшла книга Б. Каппа “Основи філософії техніки” (Брауншвейг, 1877), звідки, власне, й пішов термін „філософія техніки”. У 1897 р. француз А. Еспіна видав книгу “Витоки технології”, але найвизнанішими авторитетами у справі заснування філософії техніки є Ернст Капп та неотоміст Фрідріх Дессауер (“Філософія техніки: Проблема реалізації”, 1927 р., Бонн). Істотний внесок у розроблення філософії науки та техніки зробили французи Е. Дюркгейм, А. Бергсон, Ж. Еллюль, німецькі філософи В. Касірер, М. Гайдеґґер, Ф. Рапп, Г. Рополь, американські філософи та соціологи Д. Белл, Р. Айрікс, О. Тоффлер, Х. Сколімовські та ін., а також такі філософські течії, як неокантіанство, позитивізм та наукознавство.

У ХХ ст. в умовах високого рівня розвитку науки та техніки розкрилися принципово нові аспекти їх зв’язку з різними сферами людської життєдіяльності, із поступом історії, з природою людини, а разом з тим по-новому постали істотні проблеми людського буття.

Предметом дослідження філософії науки та техніки є системні аспекти взаємозв’язку між наукою і технікою, їх вплив на інші явища розвитку суспільства і людської життєдіяльності. До головних проблем філософії науки та техніки належать такі:

−що таке техніка?

−що таке наука?

−якими є їх природа та витоки?

−як взаємодіють наука та техніка?

−як наука і техніка пов’язані із проявами сутнісних сил людини?

−як наука і техніка впливають на зміни людського світобачення та самоусвідомлення?

2. Основні підходи і концепції щодо науки, техніки і технології

Феномен науки, як і техніки і технології, є доволі складним і не тільки через те, що вона має багато проявів і розгалужень. В найширшому розумінні

95

Тема 16

наука – це будь-яке усвідомлення та впорядкування життєвого досвіду. У вужчому значенні наукою називають особливий, спеціалізований вид знання та пізнання, спрямований на продукування надійних, достовірних знань у будьяких сферах людської життєдіяльності. Нарешті, у ще вужчому розумінні інколи “власне наукою” називають лише природознавство або навіть комплекс фізико-математичних наук через їхню очевидну точність та практичну виправданість.

Наука виникає як розроблення і фіксація необхідних моментів в предметній діяльності людини. Вона повинна включати в себе принаймні такі змістовні компоненти: а) певне уявлення про світ або певну картину світу; б) розроблений алгоритм дій, через які простежуються зв’язки, функції, відношення реальності (винайдення законів, пропорцій, залежностей); в) відомості про здатності, можливості та особливості людини в її ставленні до світу. Відповідно ці компоненти науки можна умовно поділити на:

а) науки про сфери та форми існуючого. До них належать не лише природознавство, а й інші галузі знань, які розглядають, наприклад, людину як реально існуючий об’єкт (ергономіка, анатомія, етнографія тощо);

б) науки логіко-методологічного напрямку (математика, логіка, теорія систем, теорія вимірювання, програмування тощо);

в) гуманітарні науки, або науки про дух.

Лише беручи усі ці наукові напрями у комплексі, ми можемо скласти адекватне уявлення про науку як таку. У реальному житті суспільства наука має насамперед такі прояви: наука – це: а) сукупність надійних, перевірених знань; б) діяльність, спрямована на продукування таких знань; в) сукупність організацій та інститутів, що покликані здійснювати означену діяльність. Це означає, що у функціонуванні науки важливу роль відіграють не лише інтелектуальні, а й організаційні, суспільно-політичні та економічні чинники.

Спираючись на розглянуті особливості науки, можна виділити такі її сутнісні ознаки:

−наявність аналітичного, систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня виразу істотних зв’язків пізнавальної предметної галузі;

−єдність у цьому знанні опису, пояснення та передбачення;

−наявність методологічно-операціональної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і одержувати нові;

96

Філософія науки та техніки

−поєднання кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

−особлива мова з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

−категоріальний апарат, тобто система орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та іншої реальності;

−вихідні принципи та аксіоми, загальнофілософські припущення, що містяться в основах кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

−виконання певної суспільної функції або задоволення певної суспільної потреби.

Надзвичайно актуальним є питання про природу та сутність техніки. Існують три основні підходи, що їх умовно можна позначити як вузький, широкий та найширший. За вузького підходу техніка розглядається як сукупність технічних засобів, які матеріалізують знання про закони та приховані властивості природи і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. При цьому підході на перший план у розумінні техніки виходять наукова обґрунтованість технічних засобів; складне поєднання їх елементів задля того, щоб забезпечити ефективне виконання цільової функції. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми. За широкого підходу до техніки належать будь-які штучні знаряддя та засоби діяльності. Таке розуміння вводить нас у ширше коло людських дій, але навряд чи ложку чи виделку ми схильні без застереження зарахувати до техніки. Означені підходи є необхідними для виконання конкретних цільових завдань, але, безумовно, є недостатніми для вирішення глобального питання про місце та роль техніки у житті суспільства і про можливості і умови свідомого регулювання науковотехнічного розвитку. У зв’язку з цим виникають проблеми зв’язку людської діяльності із процесами природи, постають питання про умови ефективності людської діяльності та її критерії, зв’язок розуміння, контролювання та алгоритмізацію людської діяльності із неусвідомленим, спонтанним, природним. Кожна з цих проблем перебуває в полі зору фахівців з філософії.

За найширшого підходу насамперед звертається увага на те, що поняття “техніка“ вживається у різних значеннях. Ми кажемо не тільки про засоби діяльності та інженерні конструкції, а й про техніку швидкого читання, акторської гри, гри на музичних інструментах і навіть про техніку

97

Тема 16

інтелектуальної медитації. У такій інтерпретації поняття “техніка“ виходить за межі технічних пристроїв і може бути застосованим майже до усіх сфер та напрямків людської діяльності, тобто технічна діяльність виявляється дуже важливим і необхідним атрибутом людського буття, людського способу самоствердження у світі.

Ознайомимось з кількома найпоказовішими концепціями техніки у межах найширшого її трактування. Передусім – це концепція Б. Франкліна про те, що за своєю природою техніка є діяльністю, “що виробляє знаряддя”. Ця концепція була підтримана марксизмом і набула такого окреслення: пізнаючи закони природи, людина створює техніку як “оречевлення” знання і як систему засобів, за допомогою якої людина включає закони природи, дію природних чинників у власну діяльність.

Згаданий раніше Е. Капп розглядав техніку як спосіб розв’язання суперечностей між органами тіла та їх функціями з позиції “природної душі” людини. Тобто, на думку Е. Каппа, душа, пов’язана із притаманним усій природі потягом до росту та розширення, намагається перевищувати функції людських органів, а тому й починається продукування техніки та технічних засобів.

Ф. Дессауер вважав, що в творенні техніки людина наслідує божественне творення світу. Він припускав, що, розробляючи техніку, людина долучається до так званого “четвертого царства“, де поза світом і поза людиною у формі абсолютних ідей існують ідеальні вирішення усіх технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що перебувало прихованим, отже, технічна творчість є проявом вищого творчого принципу.

Французький філософ А. Бергсон виводив техніку та технічну діяльність людини з її принципової нездатності знаходитись у цілісному злитті із буттям. Людина живе у вимірах часткового, кінцевого, фрагментарного, а тому і в намаганні як збагнути буття, так і відтворити його, створює механізми, схеми, штучні сполуки. Але жива тривалість буття завжди залишається поза цими штучними утвореннями.

Сучасний німецький філософ-екзистенціаліст, один із найавторитетніших філософів ХХ ст. М. Гайдеґґер вважав, що техніка пов’язана з принциповими особливостями людського існування у світі. Серцевина буття залишається для людини закритою і недосяжною внаслідок стурбованого ставлення людини до

98

Філософія науки та техніки

світу. Вона намагається використовувати речі, а не осягати їх у їхньому буттєвому сенсі. Включаючи їх до сфери своєї турботи, людина намагається надати їм службового призначення, зробити функцію, включити у систему актів свого життєвлаштування. Живучи в сфері техніки, людина все більше віддаляється від буття, адже техніка значно прискорює продукування речей. Темпи зміни речей зростають, і людина все більше починає нагадувати метелика, що лише торкається квітів, перелітаючи від однієї квітки до іншої. На думку М. Гайдеґґера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою; насправді техніка сама потребує людини і ніби несе її на своїй хвилі. Техніка робить людину завжди виштовхнутою на зовнішню межу буття. Щоб покінчити з таким хибним існуванням, потрібно докорінно змінити сам спосіб мислення сучасної людини.

Сучасний французький дослідник техніки Ж. Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної раціоналізації життя. Вона породжена панлогізмом, веде до стандартизації життя, перетворює засіб у мету, а мету – у засіб. За Ж. Еллюлем, техніка – це “сукупність раціонально вироблених методів, що мають безумовну ефективність у будь-яких галузях людської діяльності”.

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник Х. Бек. Він визначив техніку “як зустріч людського духу із світом, при цьому людина формує і змінює органічну, неорганічну природу, соціальну психіку і духовну природу згідно із пізнаними нею законами природи і власними цілями”. Х. Бек не розглядає підвалин ані природи, ані людського духу, він лише констатує, що техніка не може ґрунтуватися або на законах природи, або на сутності духу. Накладаючи на природу свої форми та ідеї, дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого.

У кожній із окреслених концепцій осмислюється щось справді істотне і цікаве у феномені техніки. У них можна побачити спільні аспекти, зокрема:

а) по суті усі, хто розглядає техніку у найширшому сенсі цього терміна, наполягають на тому, що вона вкорінена у сам фундамент людського існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом;

б) техніка пов’язана із істотними особливостями людського пізнання та інтелекту;

в) техніка, безумовно, пов’язана із намаганням людини за допомогою кінцевого оволодіти нескінченним, за допомогою раціонального – позараціо-

99

Тема 16

нальним, за допомогою функціонального та цілеспрямованого – самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного – спонтанно-самопродукуючим.

Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття взагалі, як полюс, на якому панує виділене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визначене, складне, перервне. У той самий час саме завдяки цьому в бутті окреслюються його протилежні властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене, самоутворювальне, безперервне. Технічна творчість постає як намагання через перше досягнути другого.

Х. Ленк та Г. Рополь виділили дев’ять найхарактерніших елементів техніки: 1) прикладне природознавство; 2) комплекс інструментів та засобів; 3) воля до влади; 4) розкриття глибин та впорядкування природи; 5) втілення задумів людин; 6) самозабеспечення людського існування; 7) продукування надлишків продукції або ефективність; 8) вивільнення людини з-під влади природи, збільшення ступенів свободи людини; 9) предметне втілення схем людської діяльності.

У сучасній філософії техніка постає як об’єкт, знання, діяльність та волевиявлення людини. Відповідно під час розгляду техніки доцільно врахувати її природний вимір, людський вимір (у тому числі – психологічний, етичний, естетичний тощо), соціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний тощо)

На підставі розглянутого ми можемо стверджувати, що пізнання і техніка невід’ємно пов’язані між собою, що у певному вимірі пізнання є не що інше, як техніка інтелектуального прояснення буття (принаймні – наукове пізнання). Природно, що й наука виникає і розвивається у зв’язку із розвитком техніки. Водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку техніки і знань. Техніка, як підкреслювалося вище, знаменує собою факт існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюсу, в той час як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для цього різні форми. Отже, техніка є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також в різних видах пізнання акцент може робитися переважно або на технічній, або на цілісно-образній його стороні. Відповідно і зв’язок пізнання із розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо із достатньою часткою достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання необхідно

100