Філософія_2

Проблеми суспільного розвитку

ства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.

Уся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності (якоюсь мірою такий рівень свідомості притаманний навіть тваринному світу), а й у здатності в розмірковуваннях над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними та іншими людьми, над собою і своїм духом, виходити далеко за межі наявного (творити), заглиблюватись у себе (Х. Ортега-і-Гасет) з метою самовладної зміни себе, з метою визначати свої дії не лише під тиском обставин, а й на основі зазначених вище міркувань. Саме “здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собою й розуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді існує і що ненавидить”, на думку Х. Ортеги-і-Гасета, постають як ті фундаментальні домінанти, які вирізняють людину як особливу істоту від іншого живого світу.

Людська властивість самозаглиблення – саморефлексії як усвідомлення свого відмінного, особливого існування має суспільний характер і джерело виникнення. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це, власне, і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природнотваринного світу й вихідним пунктом розбудови нею власного світу – соціального. Зміст і характер людського життя визначаються, зрештою, способом людської діяльності, одним з головних чинників якого є засоби виробництва – знаряддя діяльності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усвідомлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури. Отже, соціум є особливий спосіб життя особливих істот – людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність, спілкування, генетично-функціональний зв’язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметнодуховного світу культури. Якщо тварина живе в природі, то людина – в соціумі. У цьому відношенні соціум постає як надприродний (штучний) світ; що надбудовується над природою. Головною його ознакою є предметність.

71

Тема 14

Соціум – це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. У межах, що оточують людину як культурне середовище, немає нічого надприродного. І разом з тим предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиблення в себе.

У процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між собою. Спілкування (взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціальності. На запитання, що таке соціум, можна відповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людську діяльність, відповідає різноманітним видам діяльності і постає як її передумова, бо саме через спілкування налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв’язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від покоління до покоління. У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. У спілкуванні і через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюються згуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя.

Діяльність і спілкування взаємоно зумовлюють якісну своєрідність одне одного. Спілкування людей завжди має діяльний характер, і навпаки, людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. У яких би умовах і формах не відбувалася діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її потрібно розглядати в єдності із суспільними відносинами, з життям суспільства. За усієї своєрідності діяльність людини – це система, що входить до системи суспільних відносин. Поза цими відносинами людської діяльності взагалі не існує. Діяльність і спілкування – всезагальні необхідні умови соціального. І хоч його осягнення потребує проникнення у таємницю багатьох своєрідних людських феноменів – культури, соціальних інститутів, вибору, чуттєвості тощо – його початок коріниться саме в діяльності і спілкуванні; саме вони постають тими наріжними каменями, на яких зводиться будівля соціального, ґрунтується суспільство як особливий феномен дійсності, як підсистема

72

Проблеми суспільного розвитку

об’єктивної реальності. Підкреслюючи специфіку людського способу життя як принципово відмінного від тваринного існування, необхідно наголосити на його соціально-спадкоємному і тому історичному характері. Тварина не набуває досвіду спадково, а здобуває його самостійно. Вона успадковує лише інстинкт. Людина ж багата досвідом поколінь. Кожне нове покоління стоїть на плечах попереднього, спадкоємно переймаючи у нього історичний досвід; соціальність має історичний характер. Тваринне ж життя – позаісторичне. Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю. Людське життя продовжується в наступних поколіннях.

Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, з повним правом можна зробити висновок, що суспільство – це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буття тощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне, суспільство – це реальні люди, які об’єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють, конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та злагоди.

Отже, суспільство – це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об’єктивно, тобто не залежить від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.

Питання 3. Суспільство як система.

Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв’язок

В історії людства існували різні форми суспільного життя. Але будь-яке розвинене суспільство має певну структуру, в основу якої покладено необхідність забезпечення основних життєвих потреб та інтересів людини – як матеріальних, так і духовних. Елементи структури суспільства призначені для здійснення таких функцій: а) забезпечення усіх основних життєвих потреб членів суспільства; б) забезпечення цілісності суспільного організму; в) створення умов для історичного розвитку суспільства; г) створення можливості виявити, що і як змінюється у суспільній історії.

73

Тема 14

Традиційно виділяють п’ять елементів, або сфер життя суспільства: 1) виробничо-економічну сферу, або економічне життя суспільства; 2) соціальнополітичну сферу, або політичну організацію суспільства; 3) соціальну структуру суспільства, тобто сукупність соціальних груп та відносин; 4) сферу сімейних відносин та побуту; 5) сферу духовного життя суспільства.

Безумовно, вихідною сферою суспільного життя є виробничо-економічна, тобто виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, оскільки без задоволення матеріальних життєвих потреб неможливе саме існування людей. Однак при цьому не можна зменшувати роль і значення інших сфер, вже тому, що, розглядаючи суспільство як певну систему, ми повинні пам’ятати, що в системі не можна якісь окремі елементи вважати безумовно провідними, а всі інші – другорядними. Це означає, що економічна сфера становить загальну умову, вихідний ґрунт суспільного розвитку; сфера духовного життя – інтелектуальний чинник суспільного розвитку, а соціальнополітична сфера – активно-дійовий чинник.

З усіх сфер суспільного життя найскладнішою можна вважати сферу духовного життя суспільства. Духовне життя суспільства – це продукування, розповсюдження, засвоєння і практичне використання ідей, поглядів, теорій, настроїв, характерних для цього суспільства загалом або великих соціальних груп. Сама сукупність цих ідей, поглядів тощо називається суспільною свідомістю.

Духовне життя суспільства розглядають з двох точок зору:

а) соціологічної, тобто з точки зору його соціальних функцій. З цього погляду духовне життя поділяють на два рівні: 1) рівень масової свідомості, або суспільної психології. Це рівень стихійного, неусвідомленого формування та функціонування у суспільстві певних настроїв, поглядів, стереотипів поведінки. Суспільна психологія включає такі явища, зокрема і національну психологію, і соціально-психологічні стани – це мода, чутки, паніка, масова істерія тощо; 2) рівень суспільної ідеології. Ідеологія – це систематизоване теоретичне виявлення основних інтересів і потреб певного класу у суспільстві або певної великої соціальної групи. Ідеологія є порадником до соціальної дії, обґрунтуванням певної політичної або соціальної програми, тобто є системою регулятивних ідей, уявлень, ідеалів і вимог, які виражають становище, потреби та прагнення певної соціальної групи або суспільства загалом. На відміну від

74

Проблеми суспільного розвитку

суспільної психології ідеологія не формується стихійно, а розробляється, розповсюджується і пропагується спеціальними групами людей, які професійно займаються теоретичним обґрунтуванням, захистом і пропагандою цілей та інтересів певного класу, соціальної групи або етнічної спільності людей;

б) друга точка зору, з якої розглядають духовне життя суспільства, – гносеологічна, яка передбачає розгляд духовного життя як усвідомлення і пізнання буття суспільства загалом. З цього погляду духовне життя, а точніше суспільну свідомість поділяють не на рівні, а на форми, а саме – економічну, політичну, правову, моральну (практичним виразом якої є сукупність загальноприйнятих моральних норм та норм етикету), естетичну (практичним виразом є мистецтво), релігійну свідомість та архетипи колективного несвідомого. Такий поділ духовного життя суспільства на певні форми пов’язаний з тим, що вони відображають різні сторони буття суспільства.

Найсприятливішими для духовного життя постають демократичний лад суспільного життя, забезпечення з боку держави свободи думки, слова та інформації, сприяння розвитку людської активності та творчих здібностей людей у різних сферах життя.

Питання 4. Проблематика та основні завдання філософії історії

Особливим напрямком філософського знання є філософія історії. Сам термін “філософія історії” вперше почав вживати Вольтер, але широкого розповсюдження він набув завдяки працям німецьких філософів, передусім Йогана Готфріда Гердера та Ґеорга-Вільгельма-Фрідріха Геґеля. Однак ще задовго до появи самого терміна, деякі ідеї філософії історії висловлювались на різних етапах розвитку філософії, починаючи з античної філософії. Насамперед, йдеться про запитання, що є вихідним для багатьох проблем філософії історії – чи можна стверджувати, що розвиток суспільства, або історичний процес має власну якісну особливість, відмінну від процесів розвитку природи?

Антична філософія заперечувала наявність такої особливості і розглядала історію суспільства як частину загального космічного колообігу. Філософія середньовіччя також не бачила якісної відмінності між історією суспільства та історією природи, хоча вона виходила з принципово протилежної позиції, тобто не історію людства підпорядковувала природно космічним законам, а навпаки, підпорядковувала природу людській історії, тобто буття природи

75

Тема 14

розглядалось як результат людського гріхопадіння. Лише в епоху Відродження вперше з’явилась думка про те, що історія суспільства має власну специфіку і виступає насамперед як сфера випробування здатностей і можливостей людини (цю думку відстоював Н. Макіавеллі). Ця думка набула поширення у XVIII– XIX ст., коли зміцнилося переконання в тому, що історія суспільства розгортається відповідно до якостей, притаманних людині, тобто суспільство розвивається за законами, протилежними за спрямованістю законам природи. У XX ст. ця ідея стала загальноприйнятою і незалежною.

Друге питання філософії історії – це питання про спрямованість суспільного історичного процесу, тобто про те, чи має історія людства певну кінцеву мету, визначений початок і кінець. Залежно від вирішення цього запитання можна відповідати і на таке: Що можна вважати прогресом і регресом у суспільному розвитку, і які загалом можуть бути критерії суспільного прогресу? Існувало декілька поглядів на цю проблему:

а) в античній філософії хід історії розглядався як колообіг, постійне повернення на вже пройдені шляхи. При цьому спрямованість історії невідома, а в ході історії суспільства змінюються лише форми його існування, а сутність залишається незмінною. Таку ідею “замкненого колообігу” пізніше, у філософії Нового часу, підтримували Спіноза, Шопенгауер, і Кіркегор;

б) історію суспільства розглядали як циклічний процес, або зміну злетів і падінь, або як постійне коливання у певних рамках, наприклад, від миру до воєн;

в) історію розглядали як прогресивний процес, тобто такий, що рухається від нижчого до вищого, по висхідній лінії, передбачає постійне збільшення можливостей розвитку. Ідея прогресу в історії суспільства виникла в епоху Відродження, була всебічно розвинута Геґелем, і стала невід’ємною частиною соціальної філософії марксизму, а також деяких теорій XX ст., насамперед філософських теорій науково-технічного розвитку;

г) історія суспільства розглядалася як єдність перервного та неперервного, тобто як еволюційний поступовий процес, що час від часу переривається революційними змінами, внаслідок яких здійснюється перехід від старих рівнів і форм суспільного життя до нових.

Отже, у будь-якому варіанті філософія історії намагається відповісти на запитання: чи має історія суспільства якийсь певний сенс? Чи має вона мету, завершення і кінець? Як співвідносяться між собою людина та історія?

76

Проблеми суспільного розвитку

Питання 5. Суб’єкт, рушійні сили, чинники і фактори історичного розвитку суспільства

Одне з найважливіших питань філософії історії – це питання про те, хто є суб’єктом історичного процесу і що потрібно вважати рушійними силами та чинниками історичного розвитку. Безумовно, у найзагальнішому значенні, суб’єктом історії є люди, тобто історія суспільства є результатом людської діяльності. Це означає, що поза життям та поза діями реальних людей загалом не можна розглядати людську історію. Однак діяльність людей відбувається у певних умовах, які впливають на її спрямованість, характер і форми. Тому передусім треба розглянути ці умови, мотиви і чинники людської діяльності.

Необхідною і першою умовою існування людського суспільства та історії людства є постійний обмін речовин, енергії та інформації між суспільством і природою. Між людським суспільством і природою існує три основні лінії зв’язку: 1) генетичний зв’язок – означає, що людина виникає з природи, є біологічною істотою, і тому природа впливає на її діяльність; 2) екологічний зв’язок – природа є середовищем, у якому існує людина і людське суспільство; 3) зв’язок взаємопроникнення – не лише природа впливає на людське суспільство, але й суспільство впливає на природу, змінюючи та перетворюючи її. Природне середовище – це комплекс фізичних, хімічних і біологічних явищ та процесів, здатних прямо або опосередковано здійснювати вплив на діяльність людини.

При цьому необхідно чітко розрізняти поняття “природа” і “природне середовище”. Між суспільством і природою відбувається постійна взаємодія, яка виявляється в процесах людської праці як матеріальних відносин між людиною і природою. Однак в ході цієї взаємодії людство співвідноситься не з природою загалом, а лише з її певною частиною, оскільки людське суспільство існує в певних, конкретних географічних умовах і на конкретній, обмеженій території. Отже, та частина природи, з якою суспільство вступає в матеріальнопрактичну взаємодію, називається природним, або географічним середовищем. Можна сказати, що якщо природа взагалі існувала до людини, існує незалежно від людини, то природне середовище – це продукт взаємодії людини і природи.

У чому ж виявляється вплив природного середовища на людську діяльність та розвиток суспільства?

∙ природне середовище забезпечує матеріальні умови людського існування. Особливо такий вплив природного середовища відчувається на

77

Тема 14

нижчих ступенях розвитку людства. На перших стадіях людської історії виняткову роль у житті людей відігравали природна родючість ґрунту, сприятливі умови для тваринництва, мисливства тощо. Саме там, де були сприятливі природні умови, виникали вогнища стародавніх цивілізацій;

∙ природне середовище впливає на темпи суспільного розвитку, тобто сприятливі географічні та природні умови сприяють розвитку суспільства, і навпаки, – наприклад, стихійне лихо може істотно загальмувати суспільний розвиток.

Однак природне середовище – це необхідна, але не єдина і навіть не головна умова людської діяльності. Іншими, не менш важливими умовами є: форми людського спілкування, характер соціальних відносин у цьому суспільстві, національний характер і менталітет певної людської спільноти, знання, освіта та виховання людини. Отже, “суб’єкт історії” – це людство в його історичному розвитку, причому діяльне людство здатне до творчості. Хоча у кожному конкретному випадку історичні події є результатом діяльності окремих видатних особистостей (Юлій Цезар, Наполеон) або груп людей (народ, нація, соціальна група, партія), вони виступали як представники людства загалом, спираючись на загальнолюдський досвід, постаючи поєднанням індивідуальних якостей і простору соціальних відносин.

Рушійними силами в історії суспільства насамперед вважають сукупність суперечностей, які повинні вирішувати люди у процесі своєї історичної діяльності. Це такі суперечності: а) між бажанням та реальністю; б) між свободою та необхідністю; в) між теорією та практикою; г) між індивідуальним та загальним; д) між тим, що є, і тим, що має бути. Загалом, крім рушійних сил історії суспільства, виділяють ще умови, чинники та фактори соціальноісторичних процесів. Умови – це простір, ґрунт їх здійснення. Чинники – це те, що діє, або за посередництвом чого передається дія, необхідна для здійснення процесів розвитку суспільства. Фактори – це такі елементи умов, що взаємодіють з чинниками і стимулюють, корегують або гальмують їх дію.

Висновки

Поняття суспільства має багато значень, але насамперед – це сукупність людей, які позв’язані певними відносинами і стоять на певному ступені історичного розвитку. Дослідження суспільства як єдиної цілісної системи дає змогу зрозуміти, що усе, що відбувається в історії людства, постає результатом людських дій та вчинків. Тому історія людства – це процеси діяльності, що

78

Проблеми суспільного розвитку

пов’язані із свідомою діяльністю людей, і отже, постають як простір творення та реалізації людиною своєї свободи.

Важливим чинником суспільного розвитку є духовне життя суспільства – сукупність процесів, пов’язаних з продукуванням інтелектуальних образів, ідей, принципів, масових настроїв та стереотипів поведінки людей.

Оскільки історія є результатом діяльності окремих людей або людства загалом, то суб’єктом історії у найзагальнішому значенні є люди, але в кожному конкретному випадку історичні події є наслідком діяльності окремих особистостей або груп людей (етнос, соціальна група тощо). Суб’єктом історії в такий спосіб є діяльна, активна людина, яка уособлює загальнолюдський досвід і діяльність якої відбувається під впливом певних умов, чинників та факторів. Історія постає як простір для розгортання творчих здібностей людини і як простір суспільного розвитку.

Завдання для самостійного опрацювання лекцій

Тема 14. Проблеми суспільного розвитку

Завдання для самостійного опрацювання теми:

1.Що таке суспільство? Проаналізуйте відомі вам визначення поняття “суспільства”. Яке з них ви вважаєте найвиправданішим?

2.Поясніть, чому діяльність і спілкування є необхідними умовами соці-

ального.

3.Розкрийте основну відмінність між масовою свідомістю та ідеологією.

4.Розкрийте структуру духовного життя суспільства та поясніть, чому у ній виділяють певні складові.

5.Чому взаємодія суспільства і природи є необхідною умовою суспільного розвитку?

Тестові завдання для самоперевірки:

1. Суспільство – це сукупність людей, що мешкають на певній території:

Так.	Ні.
2. Основна функція суспільства – це забезпечення спільного виживання
людей:
Так.	Ні.

79

Тема 14

3. Соціальна філософія досліджує природу суспільства та місце у ньому людини:

Так. Ні.

4.Для розвитку історії вирішальне значення мають:

а) природні умови; б) характер релігії;

в) суб’єктивно-діяльні чинники; г) психологічні особливості людей.

5.Соціальні процеси відрізняються від природних тим, що:

а) природні процеси ніким не створені, а соціальні створені людиною; б) природні процеси відбуваються стихійно, без заздалегідь спланова-

ного результату, а соціальні процеси – з доцільністю; в) природні процеси є наслідком дії стихійних сил, а в суспільстві діють

люди, наділені свідомістю.

6. Поняття історії передбачає:

а) органічну вписаність людини у природно-космічний процес на основі того, що історія є лише частиною природи;

б) принципову відмінність від природно-космічного процесу на основі реалізації людиною своєї свободи.

7. Суспільна історія:

а) рухається або в замкненому колі, або лінійно; б) весь час прогресує, прямуючи до вищих досягнень;

в) розвивається суперечливо, демонструючи різні варіанти свого поступу.

8. Поняття суспільства передбачає єдність таких його функцій:

а) державного управління та контролю за мораллю; б) впорядкування людського співжиття, відтворення населення та

культивування духовних потреб.

9.Суспільне життя носить системний характер, тому що:

а) усі сфери суспільного життя пов’язані між собою; б) суспільство має централізоване управління;

в) зміни в окремих сферах суспільного життя викликають зміни в інших.

10.До основних сфер суспільного буття належать:

а) ідеологія, релігія, право, економічна та естетична свідомість; б) виробнича сфера, сфера економічної діяльності, сфера побуту та

сімейних стосунків, суспільних інститутів та духовного життя.

80