Філософія_2

Культура і цивілізація

Тема 15

КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1.Поняття культури.

2.Елементи культури.

3.Ознаки культури.

4.Функції культури.

5.Національна культура та її співвідношення зі світовою культурою.

6.Поняття цивілізації.

7.Взаємозв’язок культури і цивілізації.

8.Глобальні проблеми цивілізації.

1. Поняття культури

Слово „культура” походить від латинського “colere”, що означає “обробіток”, “догляд”. Пізніше це поняття стало означати ефективний метод оброблення зернових, і у такий спосіб виник термін “agriculture”, або мистецтво землеробства. У цьому контексті поняття “культура” застосовувалося у Стародавньому Римі в І ст. до н. е. У ХVІІІ і ХІХ ст. культурною почали називати людину, яка відрізнялася добірністю манер і освіченістю. Дуже поширеним у сучасному розумінні смислом поняття ”культура” є те, що асоціюється з театром, літературою, вихованням.

Культура – це сфера виявлення людини, її істотних характеристик і можливостей, тобто частина дійсності, перетворена людиною. У культурі людські творчі можливості виявляються із найбільшим ступенем повноти. Культура є сферою найперших та найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.

Життя людини в культурі має два виміри:

81

Тема 15

1.Аксіологічний – людина виступає як носій певних цінностей і творець культури. Вона “служить” суспільству, історії.

2.Онтологічний – людина виступає як самоцінність, повнота буття, його смислова насиченість, духовність.

Можна виділити три основні парадигми у розвитку культури:

1.Класична культура (ХІХ ст.)

2.Модерністська модель (ХХ ст.)

3.Постмодерністська модель (кінець ХХ ст. – наш час).

2. Елементи культури

На думку багатьох антропологів, феномен культури містить такі елементи: знаковий, ціннісний і нормативний.

1.Знаковий аспект пов’язаний насамперед з мовою. Мова є універсальною, хоч і не єдиною знаковою системою. Мова дає змогу людині орієнтуватися у навколишньому середовищі, набувати досвіду. Кожне суспільство формує певні уявлення про взаємозв’язки між поняттями стосовно реального світу і сфери надприродного.

2.Ціннісий аспект пов’язаний із загальноприйнятими думками щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони становлять основу моральних принципів. Цінності поділяють на індивідуальні, групові, загальнолюдські. На їх основі забезпечується як оновлення і передача досвіду прийдешнім поколінням, так і процес становлення нового, примноження культурних багатств у процесі творчості.

3.Нормативний аспект культури містить правила і ритуали, що регулюють поведінку людей відповідно до цінностей визначеної культури.

3. Істотні ознаки культури

Ознаками культури є:

1)те, що пройшло через людську перетворювальну діяльність;

2)способи, технології, методи творення культурних явищ, які вводять людину у так званий технологічний аспект культури;

3)сукупність найперших та найвищих духовних та матеріальних цінностей, те із створеного людьми, у чому глибинні якості та можливості людини виявилися максимально повно, досконало та виразно;

82

Культура і цивілізація

4)способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей;

5)цінності і виразні засоби, що є загальними для якоїсь групи; вони слугують для впорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи;

6)вірування і традиції.

Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона не здобувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації. Через засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбувається формування особистості людини і регулювання її поведінки. Якби процес соціалізації припинився у масовому масштабі, це призвело б до загибелі культури.

4. Функції культури

1.Пізнавальна функція. Культура, тобто створені людством цінності, містить і сукупність знань про світ. Однак культура не лише характеризує ступінь пізнання людиною оточуючого світу – в культурі і через культуру суспільство, нація, група людей і окрема людина усвідомлюють і пізнають самі себе, свої творчі здібності, навички і уміння. Крім того, культура сприяє пошуку найпродуктивніших форм пізнання нового.

2.Інформаційна функція. Культура є єдиним механізмом передавання і накопичування соціального досвіду. Через культуру здійснюється трансляція соціального досвіду, який фіксується в технологіях, в пам’ятках мистецтва, архітектурі, засобах зв’язку, мові, літературі, нормах моралі і права.

3.Комунікативна функція. Культура постає головним засобом спілкування і зв’язку між людьми, засобом їх об’єднання.

4.Регулятивно-нормативна функція. Культура виступає як система норм, правил і вимог суспільства до усіх форм діяльності людей, вона є характеристикою ступеня відповідності поведінки і діяльності групи людей або окремої людини певним соціально-моральним нормам і принципам.

5.Гуманістична функція. Культура формує певний тип особистості, який відповідає інтересам і вимогам того чи іншого класу або соціальної групи. Ця функція культури виявляється в єдності протилежних, але взаємопов’язаних процесів – соціалізації та індивідуалізації особистості.

83

Тема 15

Рівень культурного розвитку конкретного суспільства насамперед вимірюється обсягом духовних цінностей, що створюються у суспільстві, масштабом їх розповсюдження і глибиною їх засвоєння людиною.

На основі цього можна виділити такі критерії культурного прогресу:

1.Гармонійний розвиток сфер культури.

2.Ступінь соціальної рівності людей у прилученні до цінностей культури.

3.Ступінь свідомої участі мас людей в історичному культуротворчому

процесі.

4.Наявність реальних можливостей для якнайповнішого виявлення творчих сил і здібностей людини.

5.Національна культура та її співвідношення зі світовою культурою

Поняття “національна культура” не є тотожним поняттю “народна

культура”, оскільки національна культура виникає і твориться не стихійно, не на рівні фольклору, а насамперед є сукупністю надбань видатних і талановитих майстрів та діячів культури, тобто – це явище складне як за змістом, так і за суб’єктом свого творення.

Застосовуючи поняття “національна культура”, ми насамперед маємо на увазі так званий національний елемент культури – те, що може становити інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у певний етно-національний контекст, те, що відрізняє культуру певної країни і певної нації від інших.

Кожна національна культура є унікальною і неповторною, але вона залишається людською культурою, оскільки вона є виявленням творчих здібностей людини, того, що входить в людську природу і людський спосіб буття. Крім того, історичний розвиток людства зумовив наявність багатьох спільних ознак у національних культурах різних народів, а саме:

1.Незважаючи на усі етнічні і расові відмінності, усі народи у своєму розвитку пройшли послідовно дві форми господарювання – натуральну і товарну.

2.Наявність так званих світових релігій (християнство, іслам, буддизм) зумовила існування спільних ознак у духовному житті різних етносів і різних країн.

3.Історія Нового часу – це історія постійного збільшення контактів між різними етносами і державами, причому неминуче відбувалося взаємопроник-

84

Культура і цивілізація

нення національних культур та їх взаємозбагачення, що збільшувало кількість спільних ознак у цих культурах.

З вищесказаного можна зробити висновок, що будь-яка культура містить, крім національного елемента, ще й загальнолюдський, який може бути цікавим і зрозумілим кожній розумній людині, те, що становить основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуальної діяльності.

6. Поняття цивілізації

Культура як форма виразу сутності людини в її ставленні до оточуючого світу відіграє важливу роль у розвитку цивілізації.

“Цивілізація”, що буквально означає “громадянський”, – це певний спосіб існування культури, її зовнішня, інституціолізована форма. Вона може збігатись або не збігатись з культурою як сутнісною формою існування та розвитку людини. Цивілізація – це культура у поєднанні з технікою.

Коли ми вживаємо слово “цивілізація”, то йдеться про термін, що несе надзвичайно велике семантичне й етимологічне навантаження.

Слово “цивілізація” (від лат. civitas – громадянський, державний) означає сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства. Це поняття з’явилося у французькій мові в середині ХVІІІ ст.; першість у його використанні віддають Буланже і Гольбаху. Спочатку це поняття виникло в контексті теорії прогресу, вживалося тільки в однині – як протилежна до “варварства” стадія всесвітньо-історичного поступу і як його ідеал в євроцентристській інтерпретації. Зокрема, французькі просвітники називали цивілізацію суспільством, що базується на засадах розуму і справедливості.

У другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. утвердились три підходи до розуміння поняття “цивілізація”, які є чинними і сьогодні.

1.Унітарний підхід (цивілізація виступає як ідеал прогресивного розвитку людства, що являє собою єдине ціле).

2.Стадіальний підхід (цивілізації є етапом прогресивного розвитку людства як єдиного цілого).

3.Локальноісторичний підхід (цивілізації є якісно різними унікальними етнічними чи історичними суспільними утвореннями).

Враховуючи міркування Гізо, цивілізація складається з двох елементів: соціального, зовнішнього стосовно людини і загального, інтелектуального,

85

Тема 15

внутрішнього – того, що визначає його особисту природу. Взаємний вплив цих двох явищ – соціальних і інтелектуальних – є основою розвитку цивілізації.

Наведемо думки видатних мислителів щодо сутності поняття цивілізації. Цивілізація – це:

−історичний процес вдосконалення життя людини (П. Гольбах);

−спосіб життя суспільства після виходу його із первісного, варварського стану (Л. Морган);

−матеріальна, утилітарно-технологічна сторона суспільства, що протистоїть культурі як сфері духовності, творчості та свободи (Г. Зіммель);

−остання, завершальна фаза еволюції певного типу культури, епоха смерті цієї культури (О. Шпенглер);

−будь-який окремий соціально-культурний світ (А. Тойнбі);

−найширша соціально-культурна спільність, що становить найвищий рівень культурної ідентичності людей (С. Хантінгтон).

Вiдомий соціолог і культуролог Л. Морган, який виділив такі ознаки цивілізації:

–використання письма;

–поява міст;

–широке використання металів;

–моногамна сім’я;

–складні технічні знаряддя;

–правовий статус приватної власності;

–державні форми управління суспільством;

–міфологія;

–різноманітні практичні знання;

–складні форми організації спільного життя людей.

Сучасна наука визнає далеко не усі твердження Л. Моргана; на думку багатьох дослідників, його твердження не підтверджені фактами, а постають свого роду дещо спрощеними ідеалізаціями реальних історичних процесів.

Головні ознаки цивілізації за О. Шпенглером, який вбачав у цивілізації занепад культури, є:

–високий рівень розвитку техніки і науки;

–скупчення людей у гігантських містах;

–деградація мистецтва і культури;

86

Культура і цивілізація

–перетворення народів із виразно окреслених етнічних спільнот у безлику “сіру” масу людей;

–спад зацікавленості духовними цінностями;

–моральний занепад суспільства;

–поширення ерзац-культури;

–нівелювання індивідуальних людських особливостей.

На думку багатьох сучасних дослідників, до ознак цивілізації, що не викликають сумнівів, належать:

–певний тип організації та впорядкування суспільного життя, носієм якого постають певні етнічні спільноти, що живуть і діють у межах певних територій;

–існування достатньо високого рівня культури;

–розвинена спеціалізація суспільних видів діяльності, існування єдиної та ієрархізованої системи ціннісних орієнтацій членів суспільства;

–складні технології продуктивної діяльності, існування розвиненої сукупності надвітальних потреб, зокрема таких, як духовні потреби, потреби в ефективності діяльності, дозвіллі, комфорті;

–виправдані досвідом форми збереження, нарощування та передавання історичного досвіду соціальної життєдіяльності.

7. Взаємозв’язок культури і цивілізації

З попереднього викладу зрозуміло, що поняття “культура” тісно співвідноситься з уявленнями про цивілізацію. Однак цей взаємозв’язок має неоднозначне тлумачення. Інколи “цивілізація” є синонімом терміна “культура”, але найчастіше їх розрізняють. Цивілізацію характеризують або як особливий етап в розвитку культури, який демонструє її видатні досягнення, або як кінцевий момент існування будь-якої культури, який виражає її занепад, виродження. В одному тлумаченні цивілізація може виражати єдиний загальнолюдський характер, цінність усіх культур, а в іншому – поверхневий, порівняно з культурою шар людського буття. В останньому випадку культуру розглядають як прояв духовної сутності людини, а цивілізацію – як втілення технічного, технологічного аспекту культури, пов’язаного із задоволенням зростаючих матеріальних потреб.

87

Тема 15

Російський філософ М. Бердяєв писав: “… Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею пов’язане саме виникнення культури і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи тягне культуру до загибелі. Повернення до природи є великий мотив історії культури, в ньому відчувається страх загибелі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи”.

Цивілізація як соціальна організація життя і культури забезпечує існування і прогресивний розвиток. З цивілізації починається історія суспільства. У цьому сенсі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня цивілізації.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їх взаємовідношення. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим духовним життям суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури, інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з іншого, – активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.

Отже, цивілізацію в найпоширенішому розумінні можна окреслити як технологічну складову історично визначеного типу суспільства, як матеріально-технічний базис культури.

Ми переживаємо переламний період розвитку цивілізації. Є майже очевидним, що потрібно змінювати стратегію розвитку, оскільки цивілізація опинилася перед обличчям глобальних криз, що загрожує загибеллю людству.

Арнольд Тойнбі виділив і описав 21 цивілізацію, що існувала в людській історії. При усьому розмаїтті їх можна поділити на два великі типи цивілізацій:

–західна (“техногенна цивілізація”);

–східна (“традиційне суспільство”).

Серед ціннісних пріоритетів техногенної культури можна виділити особливе розуміння влади і сили. Влада тут розглядається не тільки як влада людини над людиною (це є й у традиційних суспільствах), але насамперед як влада над об’єктами, на які спрямовані силові впливи з метою панувати над

88

Культура і цивілізація

ними. З цієї системи цінностей виростає багато інших особливостей техногенної культури. Ці цінності виступають своєрідним геном техногенної цивілізації. Техногенні суспільства відразу ж після свого виникнення починають впливати на традиційні цивілізації, змушуючи їх видозмінюватися. Наприклад, після реформ Мєйди Японія стала на шлях техногенного розвитку.

8. Глобальні проблеми цивілізації

Поширення у планетарних масштабах ідеології споживчого суспільства і масової культури сприяє зростанню глобальних проблем.

Глобальними проблемами сучасності традиційно вважають такі, вирішення яких є необхідним для самого існування людства. Основою глобальних проблем є насамперед такі суперечності і конфлікти у межах суспільства, а також у відношенні суспільства із природою, які створюють загрозу для існування людської цивілізації загалом і для життя у масштабах Землі.

Характерні ознаки глобальних проблем:

1.Планетарний, загальносвітовий характер, вони торкаються життєвих інтересів усіх народів і держав.

2.Загрожують усьому людству у тому випадку, якщо не будуть вирішені.

3.Вимагають для свого вирішенні спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.

4.Динамізм, що означає насамперед можливість збільшення кількості проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність послаблення чи посилення гостроти однієї з них.

Міжнародна організація “Римський клуб” виникла завдяки ініціативі економіста і гуманіста Ауреліо Печчеі, який об’єднав зусилля учених, політичних діячів з різних куточків світу для вивчення глобальних проблем, що створюють загрозу існуванню людства загалом. У доповідях “Римського клубу” власне і постали глобальні проблеми в їх початковому окресленні. До глобальних проблем сьогодні належать:

1) проблема війни і миру. У ХХІ ст. ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, а вирішення конфліктів можливе тільки політичним шляхом;

2) забруднення довкілля і Світового океану; 3) виснаження природних ресурсів. Різко погіршилась якість середовища,

що оточує людей: забруднюються моря, річки, озера; зростають шумові

навантаження, особливо в містах, захаращуються великі території

89

Тема 15

різноманітними відходами, знищується багато видів тварин, птахів, рослин; деградують ґрунт та поширюються інші форми порушення цілісності землі;

4)нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох містах в десятки разів, що стало загрозою несприятливої зміни клімату із порушенням енергетичного балансу і поступовим підвищенням температури;

5)ріст народонаселення на планеті (демографічна проблема), розширення зон бідності. У липні 1999 року на Землі народилася 6-мільярдна людина. Експерти вважають, що це рівно половина від можливої найбільшої чисельності людей на нашій планеті. Стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки, які є відсталими в економічній, соціальній, культурній сферах. Демографічна політика належить до національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі під час вирішення демографічних проблем уже сьогодні відбиваються на міжнародних відносинах загалом і можуть призвести до катастрофічних наслідків для світової економіки і політики;

6)до глобальних проблем належить і майбутнє людини. У наш час проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку. Проблема людського існування сьогодні дуже актуальна. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності потребують конкретних соціально-практичних вирішень.

У працях видатних учених щодо перспектив майбутнього і вирішення найважливіших проблем людства єдності немає.

Пропонуються такі способи вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації:

1)масове роз’яснення значення та масштабів глобальних проблем. Насамперед люди повинні знати, що на них чекає;

2)обов’язкове введення в освітню практику викладання знань, пов’язаних із глобальними проблемами сучасності, їх сутністю і ознаками;

3)перехід у світовому масштабі до так званих безвідходних типів виробництва, тобто таких, що не забруднюють довкілля;

4)міжнародна співпраця у вирішенні глобальних проблем на різних

рівнях;

5)запровадження принципово нових рівнів міжнародної інтеграції.

90