2.2. Робота в зошитах.

Запишіть дату та тему уроку в робочі зошити.

2.3. Робота з епіграфом.

Прочитайте слова, що стали епіграфом нашого уроку, запишіть у робочі зошити. Прокоментуйте їх зміст та основну думку. Якого значення прислів’ям надавав народ? Чому? Протягом уроку спробуємо знайти відповідь на запитання.

III. Засвоєння нової навчальної інформації, формування на її основі умінь та навичок.

0. Інформація вчителя про історичний шлях розвитку та причини появи жанру.

Прислів’я та приказки – це особливий жанр усної народної творчості. Він пройшов дуже довгий шлях розвитку і сягає і далеку сиву давнину. Адже в них відображені історичне минуле нашого народу («Некликаний гість гірше татарина», «Не розуміє, як турок», «Степ та воля – козацька доля», «Пропав, як швед під Полтавою» тощо), елементи міфології, описи звичаїв та обрядів («Сказав би слівце, та піч у хаті» (піч – символ родинного вогнища, дух дому), «Який бог намочив, той і висушить» (язичницькі боги – Перун і Дана, Дажбог і Стрибог), «Сім раз відмір, а один відріж» (магія чисел 3, 7, 13, 1000), «Продав чорту душу»тощо).

У цих невеличких висловах народ передав і сум за батьківщиною («Кожному мила своя сторона», «всюди добре, а дома найліпше»), і користь знань, навчання («Хто знання має, той мур ламає», «Книга вчить, як на світі жить», «Наука в ліс не веде, а з лісу виводить»), і судження про людину та її добрі справи («Не одежа красить людину, а добрі діла», «Діло майстра величає», «Хто рано встає, тому й бог дає»), оспівав почуття дружби («Дружба – велика сила») тощо.

Про виникнення прислів’їв та приказок у фольклористиці існує багато думок і тверджень. Вчені називають такі основі причини їх появи: 1) прагнення людей передати свій життєвий та трудовий досвід; 2) відтворити історико-суспільні зміни в житті людей та дати їм оцінку; 3) пояснити різні явища у житті, природі, зміни у поглядах, світогляді тощо.

0. Робота із виставкою книг.

Як відомо, народні скарби передавалися із уст в уста доти, доки не виникло письмо. Письменні люди, розуміючи силу усної народної творчості, почали збирати та досліджувати її. Так з’явилися збірники прислів’їв та приказок. Серед найперших збирачів фольклору називають українського поета Климентія Зиновіїва, який зібрав їх понад півтори тисячі і уклав у рукописний збірник.

Серед українських збирачів можна назвати Г.Сковороду, І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітку – Основ’яненка, П.Боровиковського, В.Забілу, М.Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича, І.Франка тощо. Вагомий внесок у скарбницю народної творчості зробив І.Я.Франко. У шести книгах «Етнографічного збірника» (1901 - 1910) він опублікував понад 31000 прислів’їв. Це було найбільше досягнення фольклористичної науки в цьому жанрі.

Серед фольклористів ХХ століття вивченням прислів’їв і приказок займалися П.Попов, М.Рибнікова, Л.Скрипник, Д.Бондаренко та ін.

0. Словникова робота.

У прислів’ях та приказках народ бачив доброго і мудрого порадника і помічника. Вони відображають споконвічну спостережливість і мудрість українського народу, його погляди на світ, суспільне життя, характер і поведінку людей. Часто їх називають золотими зернами народної мудрості.

Прислів’я – короткий, влучний вислів, яскравий і образний вислів повчального характеру, що виражає закінчену думку.

Приказка – короткий, влучний, яскравий народний вислів, що не має повчального характеру і не виражає закінченої думки.

Порівнюючи прислів’я з приказкою, народ говорить «Приказка цвіт, а прислів’я - плід». Хоч і близькі між собою прислів’я і приказки, але відрізняються. Чим? Спробуємо з’ясувати.