14. Визначення параметрів мікроклімату

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парий термометр, що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром). Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3... 1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізня­ється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється й на рівні ніг (0,2...0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водя з них парів, що містяться в даний час в 1 м повітря, до максимально можли­вого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують криль часті (0,3...0,5 м/с) та чашкові (1...20 м/с) анемометри (рис. 8.1, г), а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термо­анемометри та кататермометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електро- термометрів, термопар та інших контактних приладів.

Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використову­ють актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри

15. Призначення та класифікація систем винтеляції

Вентиляція – сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування ви­робничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середо­вища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам.

Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже повітря.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

• за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

• за напрямком потоку повітря - припливна, витяжна, припливно- витяжна;

• за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована;

• за призначенням — робоча, аварійна.

Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у при­міщення. При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна вентиляція поєднує першу й другу.

Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середови­ще у всьому об'ємі робочої зони виробничого приміщення. За допомогою місцевої вентиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом припливу чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. Комбінована вентиляція поєднує загальнообмінну та місцеву.

Аварійну вентиляцію влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть статися аварії з виділенням значної кількості шкідливих речовин, а також коли при виході з ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя працівників або вибухонебезпечні концентрації. Аварійна вентиляція, як правило, проектується витяжною.

Природна вентиляція здійснюється за рахунок сили вітру і природними силами. Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а виділене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля. Природна вентиляція може бути неорганізованою (інфільтрація) та організованою (аерація).

Механічна вентиляція — це примусове видалення з приміщень забрудненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агрегатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних, пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкретного виробничого приміщення. Штучна вентиляція може бути загально обмінною, місцевою та комбінованою.

Для створення та автоматичного підтримування в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою умов мікроклімату використовують кондиціювання.