2. Теорії індустріального та постіндустріального суспільства

У неоеволюційному дусі , на основі протиставлення минулого і сучасного станів у 50-их роках ХХ ст. розвивають свої ідеї американці К.Поланьї та У.Ростоу.

Карл Поланьї (1886-1964) доводив, що економіка докапіталістичних суспільств будується на принципово інших засадах, ніж ринкове буржуазне суспільство. Зокрема, люди у давніх суспільствах прагнули не стільки матеріальних благ, скільки авторитету і престижу, які забезпечували більш гідне місце людини у суспільстві. У процесі розвитку первісних общин, їх лідери, які набували свого високого статусу завдяки більшому внеску у благополуччя общини, починали перебирати на себе функції розподілу набутих благ, залишаючи дедалі більше для себе та інших представників правлячої верхівки. З переходом до ранньокласових форм ця тенденція поглиблюється і лише ринкова капіталістична економіка формує принципово нову модель.

Уолт Ростоу(1916-2003) пропонує теорію стадій, де протиставляє аграрну - деспотичну стадію та індустріальну - демократичну. Хоч його аналіз був достатньо глибоким, проте у концепцію не вписувався радянсько-китайський індустріальний соціалізм. Подібні погляди зустрічаються у французького соціального філософа Р. Арона. Визнання індустріального характеру економіки в СРСР приводило вчених до думки багатоваріантності розвитку людства.

У 70-их роках теорія індустріального суспільства отримує подальший розвиток у теорії постіндустріального суспільства. Їх творцями стали американці Даніель Белл, Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер і французи Ален Турен та Жан Фурастьє.

Згідно з цією теорією, суспільство у своєму розвитку проходить три стадії: 1) доіндустріальну; 2) індустріальну; 3) постіндустріальну. На першій стадії в економічній діяльності переважає сільське господарство, на другій ― промисловість, на третій ― інформаційна сфера. У доіндустріальному суспільстві головна мета ― влада, в індустріальному ― гроші, у постіндустріальному ― знання. Кожній зі стадій властиві специфічні форми соціальної організації, в аграрній ― церква та армія, у промисловій ― корпорації, в інформаційній ― університети. Відповідно до цього формується соціальна структура: в аграрній у суспільстві панівну роль відіграють священики і рицарі-феодали, у промисловій ― підприємці, в інформаційній ― вчені.

Тема № 6

3. Теорії культурно-історичних типів

Поряд з теоріями, які базувались на ідеї прогресу, почали з'являтись концепції, які фактично заперечували прогресивний розвиток. Зокрема, це було характерно для теорій культурно-історичних типів, в яких зверталась увага на багатоваріантності розвитку суспільства і культури. При цьому виділялись певні типи соціально-культурних систем, що характеризуються замкнутістю одна від одної. Теорії культурно-історичних типів з'явились як спроба заперечення європоцентричних теорій суспільного розвитку, згідно з якими історія людства розвивається у межах єдиної і неподільної людської цивілізації і являє собою односпрямований процес прогресивного розвитку, лідером якого вважали Західну Європу.

Основоположником теорії культурно-історичних типів став російський соціолог Микола Данилевський(1822-1885). М.Данилевський нараховує 13 культурно-історичних типів, які розрізняються за своєрідним поєднанням чотирьох визначальних елементів: релігійного, культурного, політичного і соціально-економічного. Народи об’єднуються у подібних утвореннях на основі мовної близькості і усвідомлення ними спільності своїх доль. На думку Данилевського, кожен культурно-історичний тип проходить чотири фази розвитку: І період – "несвідомий", коли народи ще не вийшли на історичну арену і перебувають на рівні етнографічного матеріалу; ІІ період – період державного становлення; ІІІ період – період розквіту цивілізації; IV період – період занепаду.

Німецький вчений Освальд Шпенглер (1880-1936) виділяв 8 культурно-історичних типів, кожен з яких виростає на основі свого власного унікального способу переживання життя і підпорядковується жорсткому біологічному ритму. О.Шпенглер протиставляє культуру і цивілізацію. Перший етап у розвитку культурно-історичного типу він називає культурою. Культура ― це висхідний етап у розвитку, який характеризується органічним типом еволюції у всіх сферах суспільного життя. Другий етап ― це цивілізація. Він характеризується "механічним" типом еволюції, який представляє собою занепад творчих начал і їх розпад. Для цього періоду характерні війни, мета яких ― панування над навколишнім світом. На думку О. Шпенглера, Європа переживає стадію цивілізації, а тому її скоро очікує занепад.

Англійський історик Арнольд Дж. Тойнбі (1889-1975) культурно-історичні типи називав цивілізаціями і розглядав історію людських цивілізацій, яка складається з п'яти етапів:

І етап – період після "неолітичної революції";

ІІ етап – утворення перших цивілізацій (Шумерська, Єгипетська, Мінойська, Харапська в Індії, Шан-Іньська в Китаї, цивілізації Центральної і Південної Америки);

ІІІетап – утворення дочірніх цивілізацій І генерації (Сирійська, Антична, Індійська), у надрах яких зароджуються світові релігії ― буддизм, християнство, іслам;

IV етап – виникнення дочірніх цивілізацій ІІ генерації (Західнохристиянська, Східнохристиянська, Ісламська, Індійська, Китайська), які вже контактують між собою;

V етап – розпочинається з ХVІ ст., коли Захід поступово об'єднує людство у єдину всесвітню спільноту.

За А. Дж. Тойнбі, окремі цивілізації переживають розквіт і занепад, даючи життя новим, більш досконалим, і цей складний процес несе в собі певну глибинну доцільність, яка полягає в осягненні людством божественного знання, що набувається через страждання, викликані руйнуванням цивілізацій. Саме це знання стає і основним засобом, і головною метою прогресу.

Американець Самюель Хантінгтон(н.1927) досліджуючи природу конфліктів дійшов висновку, що вони з часом набувають нових форм: до XIXст. переважали міжособисті конфлікти між монархами, буржуазні перетворення дали поштовх конфліктам між націями-державами, XXст. породило протиборство ідеологій(комунізм, фашизм, лібералізм), а завершення «холодної війни» стало початком наростання протистояння між Заходом і незахідними цивілізаціями. На сьогодні вчений виділяє вісім великих цивілізацій, кожна з яких володіє своїми особливими культурою, етикою, ідеалами, досвідом вирішення суспільних та особистих проблем: західна, православна, ісламська, конфуціанська, індуська, янонська, латиноамериканська і африканська. На сьогодні перед незахідними суспільствами постав вибір, щодо того як реагувати на експансію Заходу: 1)ізоляція; 2)включення до його складу; 3)боротьба з ним. В найскладнішому становищі нині опинились внутрішньо розколоті суспільства, які в силу різних факторів не можуть зробити свій однозначний цивілізаційний вибір – Мексика, Туреччина, Україна і до певної міри Росія.