Концепція "осьового часу" к. Ясперса
Німецький вчений Карл Ясперс (1883-1969) виявив у світовій історії кілька визначальних переломних моментів, які радикальним чином змінювали життя людства і напрямок його розвитку. При цьому найбільше значення він надавав періоду між 800 і 300 рр. до н. е., який він назвав "осьовим часом". Зокрема, тоді у п'ятьох культурах давнини ― грецькій, єврейській, іранській, індійській та китайській відбулось формування якісно нових духовних цінностей, які з того часу стають основою найвищих культурних досягнень людства. Здійснювали цю духовну революцію Лао-цзи і Конфуцій (Китай), Будда (Індія), Заратуштра (Іран), іудейські пророки, грецькі та індійські філософи, які незалежно один від одного виступали зі схожими ідеями у різних куточках Світу. Всі вони проголошували цінності людини розумної, вільної, відповідальної, яка безпосередньо пов'язана з божественними першоосновами, піднімаючи людську свідомість до осмислення загального. З цього часу людина виходить за межі свого індивідуального існування, усвідомлюючи своє місце у всесвітній світобудові, формується новий тип людини, який проіснував до сьогодні. Подальша історія людства вирішальною мірою здійснювалась через залучення інших народів до цих духовних надбань.
Подібна неузгоджена одностайність спостерігається лише при виникненні перших цивілізацій близько IV тис. до н. е., коли з "доісторичного стану" практично водночас виникають такі культури, як шумерська, єгипетська, індська, китайська. На думку К. Ясперса та А. Вебера, поясненням такого практично одночасного народження перших цивілізацій може бути вторгнення кочових народів Центральної Азії, у яких великі культури давнини запозичили використання коня . Цей переворот в історії був здійснений індоєвропейськими народами-завойовниками. Після завоювань на території від Китаю до Європи осілі матріархальні культури змінюються патріархальними, принесені кочовими індоєвропейцями (можливо творцями "осьового часу" були скіфи).
Загалом К. Ясперс виділив чотири переломні моменти в історії людства: 1) доісторичний, пов'язаний з виникненням мови, засобів праці, оволодінням вогню; 2) виникнення перших цивілізацій; 3) "осьовий час"; 4) сучасна науково-технічна епоха, яка підготувала ґрунт для об'єднання людства в єдине інтегроване ціле, що може нести не лише значні позитиви, але й загрозу встановлення світової тоталітарної влади.
На думку К. Ясперса, головним чинником людської історії є духовна сфера, яку він трактує, як здатність людей осмислювати все складніші речі і вміння здійснювати все масштабніші і точніші узагальнення, що спрямовує людство до духовного єднання і розширення меж людської свободи. А переломні моменти минулого яскраво демонструють єдність світової історії людства.
Тема № 6
Синергетична концепція самоорганізації
Синергетика ― це напрямок наукових досліджень, що вивчає закономірності і принципи самоорганізації і становлення порядку через хаос фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших систем. Засновником синергетичної теорії став бельгієць російського походження Ілля Пригожин (н. 1917).
Дана концепція обґрунтовує, що розвиток будь-яких систем характеризується випадковістю і приховує в собі багато варіантів майбутнього. З позиції синергетики, всім системам властива відносна врівноваженість і відкритість до зовнішніх впливів, через що вони періодично потрапляють у смугу нестабільності, яка супроводжується руйнівними процесами. Відбувається наростання різноманітних відхилень у системах, що створює передумови для вибору одного з багатьох можливих шляхів розвитку. Такий момент одержав назву "точки галуження", який є кризою системи. Важливо відзначити, що системи потрапляють у стан нестабільності тоді, коли стара система організації досягла свого найрозвинутішого стану. У цей час навіть незначні відхилення, при їх накладанні і створенні резонансу, здатні викликати колосальні зміни у майбутньому. У "точці галуження" практично неможливо передбачити вибір шляху розвитку, проте коли він обраний, в силу вступає наперед визначеність розвитку попередніми подіями.
Дивовижною особливістю складних систем є те, що окремі їх частини навіть в умовах хаосу ведуть себе як єдине ціле і структуруються так, ніби вони інформовані про стан системи в цілому. Тому окремі відхилення не згасають, а наростають, і система еволюціонує до вищих рівнів своєї організації. Очевидно, що хаос приховує в собі сили, які здатні безперервно творити все нові форми організації матерії і, зокрема, суспільства. У зв'язку з даними особливостями складноорганізованих систем, таких як людське суспільство, доводиться, що їм не можна нав'язувати шляхи їх розвитку, а необхідно лише сприяти їх власним тенденціям. При цьому найефективніші форми і засоби сприяння пов'язані не з силою, а зі створенням резонансів, механізм утворення яких нагадує принципи даосизму: слабке перемагає сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає гучне.
В основі життєдіяльності суспільства як складноорганізованої системи лежить безперервна боротьба між двома взаємопротилежними тенденціями: соціальної ентропії, що проявляється у руйнуванні соціальних зв'язків та активної і безперервної їх розбудови та ускладнення. Тому життєздатними є лише ті утворення, які володіють достатньою спроможністю до протистояння ентропії та її джерел. За свою історію суспільство виробило лише два способи досягнення стійкого збалансованого стану: а) коли воно здатне утримувати соціальні відносини, культуру у незмінному стані, базуючись на статичному відтворенні і на змінному моральному ідеалі; б) коли воно володіє спроможністю до інтенсивного розширеного відтворення та багатогранного удосконалення соціального і культурного життя, які підвищують організованість та ефективність соціуму. Перший варіант ― це традиційне суспільство, яке базується на селянській общині і на сьогодні його втілює Схід, а другий ― це суспільство, в основі якого є особиста свобода та відповідальна влада, яке зорієнтоване на постійне удосконалення усіх сфер життя і зреалізовується Заходом. Між цими двома підходами виділяються суспільства з різним поєднанням західних динамічних та східних статичних установок. Зокрема, православний та ісламський світи, перший дещо більше тяжіє до Заходу, а другий ― до Сходу. З позиції синергетики, тривала невизначеність вибору між збереженням і розвитком створює поживний ґрунт для гострих і затяжних соціальних конфліктів і частих потрясінь.
Згідно даної теорієї особиста свобода людини виступає ключовим чинником, який забезпечує самоорганізацію, саморегуляцію і розвиток суспільства. Тому від повсякчасного вибору людей залежать темпи, якість, особливості, напрямок і сценарій змін у суспільстві, у зв'язку з чим, зростає особиста відповідальність кожної людини за майбутнє людства.