dis_Botsora_2015

41

управлінням формуванням та використанням фінансових ресурсів,

спрямована на підвищення рентабельності, забезпечення ефективного функціонування та створення умов сталого економічного розвитку такого суб’єкта малого підприємництва.

Об’єктом фінансового планування виступають "централізовані і децентралізовані фінансові ресурси, ефективне управління якими без належного організованого планування є практично не можливим" [250, с. 57].

Фінансовий план – це план мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів [74, с. 220].

Фінансове планування виконує такі завдання [42, с. 71-72]: визначення обсягу та джерел фінансових ресурсів за всіма фондами коштів, їхній розподіл між виробництвом та сферою послуг; максимальна мобілізація внутрішніх фінансових ресурсів і зменшення непершочергових видатків і за рахунок цього усунунення дефіцитності ресурсів; зростання і підвищення ефективності виробництва, покращення якості виробленої продукції,

зростання добробуту населення; зосередження фінансових ресурсів на найважливі напрями економічного і соціального розвитку; формування оптимальної структури виробництва; пов’язувння головних показників фінансових планів з індикаторами плану економічного і соціального розвитку, забезпечення збалансованості матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, стійкого фінансового становища підприємств; визначення фінансових взаємовідносин суб’єктів господарювання між собою та з професійними учасниками фінансового ринку; забезпечення основи для здійснення попереднього, поточного і наступного фінансового контролю стосовно доцільності та ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на всіх рівнях господарювання.

Фінансове планування повинно забезпечувати: орієнтацію на отримання максимальних прибутків та самофінансування виробничої та технологічної діяльності, контроль кредитних, бюджетно-кошторисних,

інвестиційних індикаторів і величини витрат; стандартизацію обліку щодо

42

управління операційною та фінансовоюї діяльністю для забезпечення

рентабельності виробництва [31, с. 30].

Фінансове планування необхідне з метою забезпечення високої результативності виробничо-господарської діяльності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства. Якіст фінансового планування повинна бути найвищою, оскільки саме підприємство нестиме відповідальність за негативні наслідки своєї діяльності. Якщо підприємство не в силі,

передбачити несприятливу ринкову кон’юнктуру, то воно може

збанкрутувати та підлягатиме ліквідації з усіма негативними наслідками для засновників [144, с. 78].

Без фінансового планування неможливо досягти належного рівеня управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, яка забезпечуватиме йому конкурентоспроможність та успішну діяльність,

вдосконалення матеріально-технічної бази, злагодженої роботи та соціального розвитку колективу, фінансову стійкість й розвиток підприємства загалом. Жоден з інших видів планування не матиме для нього такого значення, адже саме фінансове планування охоплює усю господарську діяльність підприємства.

Фінансове прогнозування – діяльність підприємства, спрямована на визначення майбутніх фінансових показників, які є максимально наближеними до реальних. Окремі науковці не проводять чіткої межі між фінансовим плануванням та фінансовим прогнозуванням, ставлячи їх на один рівень дослідження. Аби продемонструвати відмінність цих методів фінансового механізму, розглянемо їх інструментарій. Так, в процесі планування використовують статистичні дані, а під час складання прогнозів,

опираємось на вже існуючі дані фінансових планів. Як правильно зазначає О. Ковалюк, "якщо фінансове прогнозування – це стратегія розвитку фінансів держави на певну перспективу, а в нашому випадку – підприємства, то фінансове планування – тактичні шляхи досягнення цієї перспективи" [95, с. 41]. Завдяки прогнозуванню здійснюється визначення майбутнього стану

43

функціонування чи розвитку підприємства, а також встановлення строків досягнення очікуваного рівня розвитку підприємства.

Нині "фінансове планування, як і планування в цілому, проводиться на державних (там воно є обов’язковим) і деяких великих підприємствах, а на середніх і малих воно майже не проводиться зовсім. Однак фінансове планування, як і планування, зокрема, безумовно потрібні для вітчизняних підприємств. Планування повинно здійснюватися на всіх підприємствах незалежно від розмірів і форм власності" [144, с. 222]. Однак, до планування на підприємстві фінансові менеджери повинні використовувати індивідуальні підходи, які враховуватимуть особливості діяльності, стан розвитку фірми, а також відповідно обрану стратегію. Фінансовими інструментами згаданих методів є фінансові плани та прогнози.

Інші фінансові інструменти та важелі детальніше розглянемо в наступному розділі.

Системами забезпечення фінансового механізму розвитку малого підприємництва (далі – ФМРМП) в Україні є нормативно-правова,

інформаційна, інституційна та інфраструктурна. Розглянемо їх детальніше.

Нормативно-правове забезпечення – це сукупність нормативно-

правових документів органів державної влади, які забезпечують організацію господарської діяльності та функціонування малого підприємництва щодо управління фінансовими ресурсами та регулювання фінансових відносин з державою і її інститутами, учасниками фінансового ринку та іншими підприємствами. До нормативно-правового забезпечення належать:

Конституція України; кодекси України; укази Президента України; закони,

постанови ВРУ; постанови, розпорядження КМУ; накази, листи та інструкції центральних органів виконавчої влади (міністерств, відомств); статут підприємства.

Інформаційне забезпечення становить сукупність інформаційно-

методичних джерел щодо управлінням фінансовими ресурсами малого підприємництва. Сюди відносимо оперативні, тактичні, стратегічні плани,

44

прогнози МП, звітність МП, статистичну та аналітичну інформацію центральних органів виконавчої влади, опитування, інформаційно-методичне забезпечення суб’єктів господарювання, засоби масової інформації, Інтернет тощо.

До інституційного забезпечення ФМРМП в Україні належать сукупність органів держави та її інститутів (рис. 1.9).

Інституційне забезпечення ФМРМП

Президент України

Органи законодавчої влади		Органи виконавчої влади

Верховна Рада України		Органи загальної компетенції				Органи спеціальної компетенції
Кабінет Міністрів	Регіональні та місцеві (районні)				Державна служба		Державна
України	органи виконавчої влади				України з питань		реєстраційна
					регуляторної політики та		служба України
					розвитку підприємництва
Міністерство	Міністерство
економічного	фінансів		Регіональні фонди		Український фонд
розвитку і	України
			підтримки
					підтримки підприємництва
торгівлі України			підприємництва
	Державна		Державна		Державна	Державна	Державна служба
	фіскальна		служба стати-		казначейська	митна служба	інтелектуальної
служба України			стикиУкраїни	служба України		України	власності України

			Державне агентство з				Державне агентство з
					Фонд підтримки
	Державна інноваційна
			інвестицій та управління		малого		питань науки, інновацій
	фінансово-кредитна
			національними		інноваційного		та інформатизації
	установа
			проектами України		бізнесу		України

Рис. 1.9. Інституційне забезпечення фінансового механізму

розвитку малого підприємництва Україні

Джерело: Побудовано автором.

Спеціально уповноваженим органом, діяльність якого безпосередньо пов’язана з питаннями ліцензування, державної регуляторної політики та дозвільної системи у сфері господарської діяльності раніше був Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

(Держкомпідприємництво) [130]. Однак Указом Президента України від 19

45

грудня 2011 р. "Про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва" [164] внесено зміни до схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України від 09 грудня 2010 р. "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", відповідно до якого Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва було ліквідовано, а натомість утворено Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (Держпідприємництво України) [217].

Відповідно до Положення Про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 30 березня 2012 р. "Деякі питання діяльності Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва", Держпідприємництво України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування у сфері господарської діяльності [163]. Основним завданням Держпідприємництва України є реалізація державної політики у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у

сфері господарської діяльності.

Інфраструктурну систему ФМРМП формують сукупність установ та інститутів, які забезпечують підтримку та розвиток малого підприємництва на всіх стадіях його функціонування. Сюди відносимо: 1) професійних учасників фінансового ринку – банківські та небанківські фінансово-кредитні установи

(страхові, лізингові, факторингові, інвестиційні, венчурні компанії, кредитні спілки, ломбарди тощо); 2) бізнес-центри, бізнес-інкубатори, науково-

46

технологічні центри, технологічні парки, фонди підтримки підприємництва,

консультативні центри, громадські організації, тощо.

Отже, завдяки взаємодії фінансових методів та ефективній їх реалізації за допомогою інструментів та важелів на державному, внутрішньому та ринковому рівнях функціонування фінансового механізму, за відповідної нормативно-правової, інституційної, інформаційної та інфраструктурної систем забезпечується розвиток малого підприємництва в Україні. Завданням кожного підприємця, зокрема, є визначення оптимального співвідношення та взаємодії елементів вказаного механізму, в результаті чого створюються сприятливі умови економічного розвитку даного суб’єкта господарювання.

1.3. Нормативно-правове забезпечення функціонування

фінансового механізму вітчизняних суб’єктів малого підприємництва

Становлення, функціонування та розвиток малого підприємництва неможливі без відповідного нормативно-правового забезпечення. Всі процеси в державі регулюються законодавчими актами цієї країни, які мають становити єдину цілісну систему. Тому дуже важливо, аби нормативно-

правове забезпечення малого підприємництва було логічним і дотримувалось усіма учасниками цього сектору економіки. Формування належної правової бази буде сприяти ефективному функціонуванню суб’єктів малого підприємництва, забезпечуватиме їхній розвиток, а відповідно, і розвиток економіки в цілому.

На нашу думку, правове забезпечення діяльності суб’єктів малого підприємництва, це – сукупність правових документів (законів, положень та ін.), які забезпечують провадження діяльності суб’єктами малого бізнесу та регулюють їх відносини з державою, іншими суб’єктами підприємницької діяльності, а також з різними фінансово-кредитними інститутами (банками,

кредитними спілками, страховими компаніями, інвестиційними компаніями тощо).

47

Разом з тим, нормативне забезпечення – це сукупність нормативів,

норм, інструкцій та ін., які доповнюють правове забезпечення і діють одночасно з ним [63, с. 161].

Нормативно-правове забезпечення малого підприємництва поєднує нормативно-правові документи спеціального та комплексного характеру.

Спеціальне законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які мають характер прямої дії. Комплексне – це закони і акти, які мають широку сферу застосування, і, разом з тим, стосуються діяльності суб’єктів малого підприємництва [110, с. 4].

Нині в Україні існує величезна кількість нормативно-правових документів, які регулюють підприємницьку діяльність. До них належать також і підзаконні акти, які доповнюють закони і при їх відсутності – виконують функції останніх.

Вважаємо, що усю множину нормативно-правого забезпечення діяльності суб’єктів малого підприємництва можна систематизувати виходячи з історичного, функціонального та інституційного підходів

(додаток В, рис. В.1):

Історичний підхід. Мова тут йде про законодавчу базу малого підприємництва, виходячи з її історичної послідовності, починаючи з 1991 р.

і до сьогодні.

На першому етапі (1991 – 1995 рр.) відбувалося створення правового поля для становлення малого підприємництва. Слід зазначити, що поштовхом до початку активного розвитку малих підприємств після проголошення незалежності України стало прийняття Законів України "Про підприємництво" (втратив чинність, окрім ст. 4) та "Про підприємства в Україні" (втратив чинність) від 7 лютого та 27 березня 1991 р. відповідно

[201; 203]. Вони спонукали охочих до підприємництва та започаткування власної справи, при створюючи сприятливі для новостворених підприємств умови в оподаткуванні, кредитуванні тощо. Законом України "Про власність"

від 7 лютого 1991 р. (втратив чинність) регулювались майнові відносини

48

підприємства [150]. Наступним важливим законодавчим документом, який визначав основні правові, економічні і соціальні засади та умови приватизації малих підприємств державної й комунальної власності, а відтак сприяв створенню та розвитку малих підприємств на основі об’єктів приватизації,

був Закон України від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"(чинний) [205].

З метою реалізації державної політики щодо підтримки та сприяння розвитку підприємництва, 17 березня 1993 р. КМУ прийнято Постанову "Про Програму державної підтримки підприємництва в Україні" (втратила чинність), яка була складовою комплексу заходів щодо сприяння розвитку ринкових відносин та виходу України з економічної кризи [206]. З

прийняттям в Україні цих нормативно-правових актів кількість малих підприємств у 1993 році порівняно з 1992 зросла на 48,5%.

Прийняття зазначених законодавчих документів завершило початковий етап становлення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності. Цей етап став основою становлення й подальшого розвитку правового поля підприємництва, а відтак поштовхом до активізації його діяльності та росту кількості малих підприємств.

На нашу думку, другий етап розвитку державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва (1996 – 1997 рр.) характеризувався формуванням концепційних засад цієї політики. Він був також надзвичайно важливим для розвитку малого підприємництва, адже вже в 1997 році кількість малих підприємств зросла на 41,5% в порівняні з попереднім

1996 р. Цьому, на наш погляд, сприяло прийняття низки законодавчих актів,

а саме, 3 квітня 1996 р. ьуло прийнято Постанову КМУ "Про Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва"(втратила чинність)

[192], 28 червня цього ж року прийнято Конституцію України, якою закріплено свободу підприємництва [101], а 29 січня 1997 р. КМУ прийнято Постанову "Про Програму розвитку малого підприємництва в Україні на

1997-1998 роки" [158].

49

У концепції державної політики розвитку малого підприємництва було сформульовано принципи, пріоритети, основні напрями та організаційне забезпечення державної політики сприяння розвитку малого бізнесу. Вона регламентувала діяльність усіх органів державної виконавчої влади

(центральних, регіональних і місцевих) і була спрямована на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва [192].

Метою Програми розвитку малого підприємництва в Україні на 19971998 роки було забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід’ємного сектора ринкової економіки та головного каталізатора створення нових робочих місць. Вона стала одним з механізмів підтримки малого підприємництва та каталізатором вирішення проблем його розвитку

[209, с. 22].

Того ж 1996 р. 23 березня був прийнятий Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (втратив чинність),

який визначав "умови і порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб’єктами підприємницької діяльності" [199].

З метою встановлення взаємодії у напрямку розвитку і підтримки суб’єктів малого підприємництва держав-учасниць СНД, Угодою від 17 січня

1997 р. "Про підтримку і розвиток малого підприємництва в державах-

учасницях СНД" (чинна) визначено напрями співробітництва цих країн. На наш погляд, Угода стала важливим законодавчим документом, який мав сприяти співробітництву зазначених країн у сфері малого підприємництва, а

відтак стимулювати його розвиток [204].

1998 рік поклав початок третього етапу (тривав до 1999 р.), який умовно можна назвати періодом визначення основних принципів політики дерегулювання, спрощення порядку оподаткування та запровадження дозвільної системи підприємницької діяльності малого бізнесу. Так, саме в

50

1998 році були прийняті Укази Президента, які стосувалися державної регуляторної політики у цій сфері. 3 лютого 1998 р. прийнятий Указ Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" (втратив чинність). Указ визначив основні принципи політики дерегулювання підприємницької діяльності і зниження державного втручання у справи підприємців (спрощення процедури реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню тощо; ліміти проведення перевірок та контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності; спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності). Цей Указ втратив чинність в 2004 році, однак заходи з дерегулювання підприємницької діяльності, передбачені цим правовим документом, залишаються актуальними і по сьогодні та повинні бути реалізованими [213].

12 травня 1998 р. Президентом України виданий Указ "Про державну підтримку малого підприємництва" (втратив чинність), який визначив напрями державної політики підтримки малого підприємництва, основні її заходи, органи реалізації. Сформульовано основні принципи державної політики організаційної і фінансової підтримки малого бізнесу, ефективного використання його можливостей для розвитку національної економіки. Указ зобов’язав КМУрозробити: Державну програму підтримки малого підприємництва на 1999-2000 роки та проект законодавчого акту про запровадження пільгової і спрощеної системи оподаткування та звітності суб’єктів малого підприємництва [208]. У результаті 3 липня 1998 р. виданий Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (втратив чинність). Указ визначив основні принципи запровадження спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва; чітко вказав до яких саме суб’єктів застосовується