- •Лекція 1. Порівняльна дошкільна педагогіка як наука
- •1. Об’єкт, предмет і завдання порівняльної дошкільної педагогіки
- •2. Методологія та методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки
- •3. Зв’язок дошкільної педагогіки з іншими науками
- •1. Про освіту як соціокультурний феномен.
- •2. Про гуманістичні пріоритети виховання.
- •3. Про ціннісний характер педагогічної дійсності.
- •4. Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти
- •Лекція 2. Становлення порівняльної дошкільної педагогіки як науки
- •1. Основні історичні періоди розвитку порівняльної та порівняльної дошкільної педагогіки
- •2. Історичний обрис становлення порівняльної, зокрема й дошкільної педагогіки
- •3. Становлення дошкільного виховання в україні
- •4. Розвиток вітчизняної дошкільної педагогіки у другій половині XX ст.
- •Лекція 3. Актуальні проблеми педагогічної галузі та дошкільної освіти у світі
- •1. Гуманітаризація всіх сфер суспільства та дошкільна освіта
- •2. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •3. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •3. Політичні чинники розвитку освіти
- •4. Інтеграція в галузі освіти
- •5. Орієнтація на неперервну освіту
- •6. Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти
- •7. Проблема демократизації освіти
- •8. Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти
- •9. Головні концепції та теорії розвитку дитини
- •Теорія трьох ступенів розвитку дитини
- •Система діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку
- •Теорія розвитку вищих психічних функцій
- •Теорія поетапного формування розумових дій
- •Теорія ігрової діяльності та її впливу на психічний і особистісний розвиток дитини
- •10. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
- •Дошкільної освіти в україні
- •1. Тенденції формування освітнього простору в україні у ххі ст.
- •2. Стан дошкільної освіти в україні.
- •3. Законодавче забезпечення дитинства.
- •IV. Нормативно-правові акти щодо запобігання
- •4. Проблеми дитинства у контексті соціокультурного розвитку.
- •5. Умови гармонійного розвитку особистості у педагогіці співробітництва
- •Педагогіка співробітництва
- •1. Принципи гуманізації та демократизації виховання.
- •2. Принцип зв’язку освітнього закладу з життям.
- •3. Принцип виховання в діяльності.
- •4. Принцип науковості.
- •5. Принцип наступності, системності і послідовності у вихованні.
- •7. Принцип єдності особистісно-діяльнісного та суспільно державного підходів до виховання особистості.
- •3. Навчання без примусу.
- •6. Удосконалення змісту освіти, форм і методів навчання.
- •7. Новий підхід до організації виховного процесу.
- •8.. Педагогізація оточуючого середовища.
- •10. Перехід від формально-рольової взаємодії до взаємодії між особистостями.
- •Лекція 5. Дошкільна освіта сша, росії, ізраїлю, болгарії та чехії
- •2. Російський досвід дошкільного виховання
- •3. Особливості дошкільної освіти ізраїлю, болгарії та чехії
- •Лекція 6. Дошкільна освіта великої британії, австралії, італії
- •1. Дошкільна освіта великої британії
- •2. Австралійська система дошкільної освіти
- •3. Дошкільні заклади італії
- •Лекція 7. Системи дошкільної освіти: німеччина, франція, швейцарія, данія
- •1. Дошкільна освіта німеччини
- •3. Швейцарська та датська системи дошкільної освіти
- •Лекція 8. Системи дошкільної освіти: японія, китай, туреччина, фінляндія
- •1. Японська система дошкільного виховання
- •2. Системи дошкільної освіти китаю, туреччини, фінляндії
- •1. Методика виховання в.О. Сухомлинського
- •3. Вічна педагогіки життя ш.О. Амонашвілі
- •4. Технологія імовірнісної освіти о.М. Лобка
- •5. Методика раннього й інтенсивного навчання грамоті м.О.Зайцева
- •6. Педагогічна система п.В. Тюлєнєва
- •7. Теорія та практика м. П. Щетиніна з розвитку таланту
- •8. Система розвивального навчання л.В. Занкова
- •9. Система розвитку творчої особистості г.С. Альтшуллера
- •10. Освітня методика "добрі казки" марії скребцової і олександри лопатіної
- •11. Методика домана-маніченко
- •12. Методика китаєва і трунова
- •13. Методика навчання дітей читанню, письму і математиці на основі музичної діяльності
- •14. Методика раннього розвитку нікітіних
- •Лекція 10. Новатори дошкільної освіти: світовий досвід
- •1.Традиційні авторські методики дошкільної освіти та виховання
- •Характеристика організованої дошкільної освіти у країнах Європи (за p. Mейвогель)
- •2. Японські авторські методики дошкільної освіти
- •3. Сучасні авторські методики провідних країн світу
- •Методика раннього розвитку г. Домана
Теорія трьох ступенів розвитку дитини
Автором її є австрійський психолог Карл Бюлер (1879-1963). За його твердженням, три ступені розвитку дитини (інстинкти, тренування, інтелект) пов'язані не тільки з дозріванням мозку та ускладненням відносин з оточенням, а й з перебігом афективних процесів (бурхливих переживань), з розвитком зумовленого дією переживання задоволення. Під час еволюції відбувається перехід задоволення "з кінця на початок" процесу діяльності дитини. Перший ступінь розвитку (інстинкти) характеризується тим, що насолода виникає в результаті задоволення інстинктивної потреби, тобто після виконання дії. На другому ступені (тренування) задоволення переноситься на процес здійснення дії ("функціональне задоволення"). На ступені інтелекту, коли існує передбачуване задоволення, відбувається перехід його "з кінця на початок", що є основною рушійною силою розвитку поведінки дитини.
Система діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку
Автором її є англійський психолог Арнольд Гезелл (1880-1961). Ґрунтується вона на систематичних дослідженнях (норми і різних форм патології) з використанням кіно-, фотореєс-трації вікових змін рухової активності, мовлення, пристосувальних реакцій і соціальних контактів. Стараннями А. Гезелла у психології було запроваджено метод лонгітюдного вивчення психічного розвитку одних і тих самих дітей від народження до підліткового віку. Досліджував він монозиготних (одноклітинних) близнюків, одним з перших використав близнюковий метод для аналізу зв'язків між дозріванням та научінням, для глибшого розуміння нормального розвитку вивчав психічний розвиток сліпої дитини. В клінічній практиці широко використовується складений ним "Атлас поведінки новонародженого", що включає 3200 фотографій, які фіксують рухову активність і соціальну поведінку дитини від народження до двох років.
Теорія розвитку вищих психічних функцій
Обґрунтував її Л. Виготський, який виходив із твердження про визначальну роль праці в пристосуванні людини до природи і природних сил. Праця, виробництво знарядь праці змінюють тип поведінки людини, зумовлюють формування її відмінності від тварини. Ця відмінність полягає в опосередкованості її діяльності, оскільки між людиною і предметом праці є знаряддя праці. Опосередкованість притаманна і процесу внутрішньої (психічної) діяльності, адже людина в своїй внутрішній діяльності користується знаками (словом, цифрою, символом, нотою тощо) подібно до того, як у зовнішній практиці вона використовує знаряддя праці.
За функцією подібність між знаряддями і знаком полягає в тому, що вони надають діяльності опосередкованого характеру. Відмінність між ними виявляється в їх різній спрямованості. Якщо знаряддя праці спрямоване назовні (зумовлює зміни в об'єкті, є засобом зовнішньої діяльності), то знак спрямований всередину, змінює не зовнішнє, а внутрішню природу суб'єкта діяльності. Використання знаків, перехід до опосередкованої діяльності перебудовують психічну діяльність людини, природне функціонування її' органів, сприяють розширенню можливостей психічної активності особистості.
Розвиток особистості відбувається у процесі оволодіння знаряддями праці, а також знаками шляхом навчання. Тому навчанню належить провідна роль в організації її життя, психічному розвитку. Розвиток психіки не можна розглядати поза соціальним середовищем, у якому відбувається засвоєння знакових засобів, що забезпечує оволодіння досвідом попередніх поколінь.
У теорії Л. Виготського втілена ідея про соціальну сутність людини, сформульований загальний генетичний закон культурного її розвитку, відповідно до якого "будь-яка психічна функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах, спершу - соціальному, потім - психічному, спершу між людьми як категорія іятерпсихічна". Кожна вища психічна функція у своєму розвитку обов'язково долає зовнішню стадію, оскільки вона з самого початку є соціальною функцією.
Для ілюстрації цього положення Л. Виготський проаналізував розвиток жесту. Наприклад, на перших порах він реалізовувався дитиною як спрямований на предмет невдалий хапальний рух і як важливий етап в оволодінні дією. На цьому етапі дитячій руці допомагає дорослий, який сприймає жест як вказування на предмет, що зацікавив малюка. Так вказівний жест із невдалого хапального руху перетворюється на жест для інших, які вбачають у ньому зміст вказування. Жест стає знаком хапання - вказуванням. Після цього дитина починає ставитися до свого руху як до вказування, тобто жест (знак) для інших стає в ЇЇ свідомості жестом (знаком) для себе. Так відбувається усвідомлення дитиною свого жесту. Його значення спочатку створюється ситуацією, а потім - людьми, які її оточують.
Аналогічно відбувається зі словом у процесі засвоєння дитиною мови. Спершу воно виражає її ставлення до речі. Цей об'єктивний зв'язок між словом і предметом дорослі використовують як засіб спілкування з дитиною.
Усі вищі психічні функції людини, за твердженням Л. Виготського, генетично пов'язані з її соціальними відносинами. Йдеться про те, що вищі психічні функції спочатку виникають у стосунках між людьми і тільки потім стають психічними (внутрішніми) функціями дитини. Процес становлення особистості виявляється в тому, що вона стає тим, ким вона є, через те, чим вона є для інших. За характером використання знаків можна зробити висновок про інтелектуальний розвиток особистості. У цьому сенсі Л. Виготський обґрунтував поняття "зона найближчого розвитку", хоч більш вдалим щодо цього є поняття "перспектива найближчого розвитку".
Ідеї Л. Виготського розвинули його послідовники, доводячи, що розвиток і становлення особистості молодої людини, яка засвоює соціальний досвід, відбуваються не автоматично, а шляхом зміни її внутрішнього світу, внутрішньої позиції, що опосередковує всі виховні впливи. Позиція особистості розглядається як сукупність мотивів діяльності, в яких виявляються її потреби, ідеали, оцінки та самооцінка, сформовані в результаті виховання. Вона робить особистість відносно незалежною від зовнішніх впливів, які переломлюються через внутрішні умови.