- •Лекція 1. Порівняльна дошкільна педагогіка як наука
- •1. Об’єкт, предмет і завдання порівняльної дошкільної педагогіки
- •2. Методологія та методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки
- •3. Зв’язок дошкільної педагогіки з іншими науками
- •1. Про освіту як соціокультурний феномен.
- •2. Про гуманістичні пріоритети виховання.
- •3. Про ціннісний характер педагогічної дійсності.
- •4. Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти
- •Лекція 2. Становлення порівняльної дошкільної педагогіки як науки
- •1. Основні історичні періоди розвитку порівняльної та порівняльної дошкільної педагогіки
- •2. Історичний обрис становлення порівняльної, зокрема й дошкільної педагогіки
- •3. Становлення дошкільного виховання в україні
- •4. Розвиток вітчизняної дошкільної педагогіки у другій половині XX ст.
- •Лекція 3. Актуальні проблеми педагогічної галузі та дошкільної освіти у світі
- •1. Гуманітаризація всіх сфер суспільства та дошкільна освіта
- •2. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •3. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •3. Політичні чинники розвитку освіти
- •4. Інтеграція в галузі освіти
- •5. Орієнтація на неперервну освіту
- •6. Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти
- •7. Проблема демократизації освіти
- •8. Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти
- •9. Головні концепції та теорії розвитку дитини
- •Теорія трьох ступенів розвитку дитини
- •Система діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку
- •Теорія розвитку вищих психічних функцій
- •Теорія поетапного формування розумових дій
- •Теорія ігрової діяльності та її впливу на психічний і особистісний розвиток дитини
- •10. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
- •Дошкільної освіти в україні
- •1. Тенденції формування освітнього простору в україні у ххі ст.
- •2. Стан дошкільної освіти в україні.
- •3. Законодавче забезпечення дитинства.
- •IV. Нормативно-правові акти щодо запобігання
- •4. Проблеми дитинства у контексті соціокультурного розвитку.
- •5. Умови гармонійного розвитку особистості у педагогіці співробітництва
- •Педагогіка співробітництва
- •1. Принципи гуманізації та демократизації виховання.
- •2. Принцип зв’язку освітнього закладу з життям.
- •3. Принцип виховання в діяльності.
- •4. Принцип науковості.
- •5. Принцип наступності, системності і послідовності у вихованні.
- •7. Принцип єдності особистісно-діяльнісного та суспільно державного підходів до виховання особистості.
- •3. Навчання без примусу.
- •6. Удосконалення змісту освіти, форм і методів навчання.
- •7. Новий підхід до організації виховного процесу.
- •8.. Педагогізація оточуючого середовища.
- •10. Перехід від формально-рольової взаємодії до взаємодії між особистостями.
- •Лекція 5. Дошкільна освіта сша, росії, ізраїлю, болгарії та чехії
- •2. Російський досвід дошкільного виховання
- •3. Особливості дошкільної освіти ізраїлю, болгарії та чехії
- •Лекція 6. Дошкільна освіта великої британії, австралії, італії
- •1. Дошкільна освіта великої британії
- •2. Австралійська система дошкільної освіти
- •3. Дошкільні заклади італії
- •Лекція 7. Системи дошкільної освіти: німеччина, франція, швейцарія, данія
- •1. Дошкільна освіта німеччини
- •3. Швейцарська та датська системи дошкільної освіти
- •Лекція 8. Системи дошкільної освіти: японія, китай, туреччина, фінляндія
- •1. Японська система дошкільного виховання
- •2. Системи дошкільної освіти китаю, туреччини, фінляндії
- •1. Методика виховання в.О. Сухомлинського
- •3. Вічна педагогіки життя ш.О. Амонашвілі
- •4. Технологія імовірнісної освіти о.М. Лобка
- •5. Методика раннього й інтенсивного навчання грамоті м.О.Зайцева
- •6. Педагогічна система п.В. Тюлєнєва
- •7. Теорія та практика м. П. Щетиніна з розвитку таланту
- •8. Система розвивального навчання л.В. Занкова
- •9. Система розвитку творчої особистості г.С. Альтшуллера
- •10. Освітня методика "добрі казки" марії скребцової і олександри лопатіної
- •11. Методика домана-маніченко
- •12. Методика китаєва і трунова
- •13. Методика навчання дітей читанню, письму і математиці на основі музичної діяльності
- •14. Методика раннього розвитку нікітіних
- •Лекція 10. Новатори дошкільної освіти: світовий досвід
- •1.Традиційні авторські методики дошкільної освіти та виховання
- •Характеристика організованої дошкільної освіти у країнах Європи (за p. Mейвогель)
- •2. Японські авторські методики дошкільної освіти
- •3. Сучасні авторські методики провідних країн світу
- •Методика раннього розвитку г. Домана
3. Навчання без примусу.
Основним змістом нових відносин є відміна примусу як негуманного засобу та такого, що не дає бажаного результату. Проблема не в абсолютизації принципу, а у визначенні певної міри. Загалом виховання неможливо без примусу: це є засвоєння системи суспільних заборон. Але покарання принижує, пригнічує, гальмує розвиток, виховує раба. Потрібно відійти від примусу, і використовувати його у таких межах, коли воно не викликає відторгнення.
Навчання без примусу характеризується такими особливостями:
вимогливість без примусу, заснована на довірі;
зацікавленість, завдяки майстерному викладанню;
заміна примусу бажанням, яке породжує успіх;
акцент на самостійність на самодіяльність дітей;
застосування непрямих вимог через колектив.
Нове трактування індивідуального підходу.
Сутність нового індивідуального підходу у тому, щоб йти у системі освіти не від предмету до дитини, а від дитини до навчального предмету, йти від можливостей дитини, враховувати її потенціал, здібності, які необхідно розвивати, удосконалювати, збагачувати.
Нове трактування індивідуального підходу ґрунтується на таких позиціях:
відмова від орієнтації на середнього учня;
пошук кращих якостей особистості;
застосування психолого-педагогічної діагностики особистості (інтереси, спрямованість, здібності, Я-концепція, якості особистості, особливості розвитку мислення);
врахування особливостей особистості у навчально-виховному процесі;
прогнозування розвитку особистості;
конструювання індивідуальних програм розвитку, їх корекція.
Формування позитивної Я-концепції.
Я-концепція – це система усвідомлюваних та неусвідомлюваних уявлень особистості про саму себе, на основі яких вона будує свою поведінку.
У шкільні роки Я-концепція – основа внутрішнього стимулюючого механізму особистості. Позитивна, мажорна Я-концепція (я подобаюсь, я здатний) сприяє успіху, ефективній діяльності, позитивним проявам особистості. Негативна Я-концепція (я негарна, я не подобаюсь, не потрібний) заважає успіху, погіршує результати, сприяє змінам у структурі особистості у гіршу сторону.
Однією із найважливіших задач особистісного підходу є формування позитивної Я-концепції дитини. Для цього у першу чергу необхідно:
бачити у кожній дитині унікальну особистість, поважати її, приймати, розуміти, вірити у неї («Всі діти талановиті» - таким має бути твердження вчителя);
створювати у дитини ситуації успіху, підтримки, доброзичливості, щоб шкільна життєдіяльність приносила дитині радість;
виключити прямий примус, а також акценти на відставання та інші недоліки дитини; усвідомлювати причини дитячого незнання і неправильної поведінки і видаляти їх без завдання шкоди дитячій гідності («Дитина хороша, поганий її вчинок);
надавати можливості і допомагати дитині реалізувати себе у позитивній діяльності («У кожній дитині чудо, очікуй його»).
6. Удосконалення змісту освіти, форм і методів навчання.
зміст освіти розглядається як засіб розвитку особистості, а не як мета школи;
у навчанні потрібно перш за все давати узагальнені знання, уміння та навички, способи мислення;
спостерігається тенденція до інтеграції, об’єднання шкільних дисциплін;
варіативність і диференціація навчання;
навчання на високому рівні труднощів;
використання позитивної стимуляції навчання.
Удосконалення методів і форм навчального процесу розкривається у дидактичних цілях, що використовуються в авторських системах педагогів-новаторів: опорні сигнали В.Шаталова, ідея вільного вибору Р.Штейнера, ідея випередження С.Лисенкової, ідеї крупних блоків П.Єрднієва, в інтелектуальному фоні класу В.Сухомлинського, розвитку особистості по Л.Занкову, у зоні найближчого розвитку Л.Виготського, у грі, як засобі демократизації особистості за Д.Єльконіним.