Від корів до годинників та моторів
Коли сину виповнилось дванадцять, батько подарував йому кишеньковий годинник. Той не втерпів від цікавості та відкрив викруткою кришку, і йому відкрилось дещо дивовижне. Частинки механізму взаємодіяли між собою, одне коліщатко рухало інше, кожен гвинтик тут був важливий. Розібравши та склавши годинник[7] хлопець довго міркував. Що є світ, як не один великий механізм? Один рух народжується від іншого, все має свої важелі. Щоб добитися успіху, потрібно тільки знати, на які важелі натискати. Механізм — ніщо без досвідченого механіка. Він — мертвий, якщо немає того, хто може запустити, а при необхідності відремонтувати. Генрі швидко навчився ремонтувати годинники і деякий час навіть підпрацьовував, об'їжджаючи навколишні ферми та бравши в ремонт хронометри, що зупинились. Другим потрясінням стала зустріч з локомобілем. Генрі з батьком повертались на возі з міста, коли їм зустрілась величезна, оповита паром самохідна машина. Обігнавши віз та налякавши коней, димляче та шипляче чудовисько промайнуло повз них та помчалось далі. В цю мить Генрі пів життя віддав би, щоб бути там, в кабіні шофера, а не на візку, що поволі тягнуть пара коней.
Мері Форд, мати Генрі, померла коли сину тільки виповнилось 13 років. Ще через 4 роки, він втік з дому й подався в Детройт, через те що не хотів ставати фермером, як його батько. В Детройті його ніхто не чекав та і грошей було, як кіт наплакав.
На заводі, куди він влаштувався робили вагони для конки. Тут він довго не затримався. Йому було достатньо подивитися на зламаний механізм, щоб зрозуміти в чому несправність. Йому стали заздрити, та зробили все щоб вижити з заводу. Потім Генрі влаштувався на судноремонтний завод братів Флауєр. Ночами він підробляв ремонтом годинників, щоб було чим платити за кімнату.
Невдовзі перейшов працювати механіком на локомобілях фірми «Вестінгауз», де йому забажалося створити маленький «легковий» локомобіль, на пару. Власноручно зроблений саморобний візок на велосипедних колесах, він продав одному фермеру. Це був його перший продаж, причому досить невигідний, враховуючи скільки сил, часу та власних коштів вклав Форд у своє творіння. В той час батько Генрі вирішив знайти та забрати сина додому: запропонував 40 акрів землі з умовою, що той ніколи в своєму житті не скаже слово «машина». Несподівано Генрі відповів згодою. Батько навіть не зрозумів, що син його підманув.
Найкраща у світі Клара
Справа була в тому, що він задумав одружитися. Клара Брайант була молодше його на три роки. Вони познайомилися на сільських танцях. Форд був блискучим танцюристом і вразив дівчину тим, що показав їй свої кишенькові годинники і заявив, що зробив їх сам. Їх пов'язувало багато — також як і Генрі, Клара народилася в родині фермера, не гребувала ніякою роботою. Батьки дівчини — люди побожні та суворі, звичайно, не віддали б її за юнака без гроша за душею, без землі і дому. Так що пропозиція Форда-старшого прийшлась до речі. Побудувавши нашвидку на своїй ділянці затишний будиночок, Генрі оселився в ньому з молодою дружиною. Клара дуже нагадувала Мері Форд — така ж добросердечна, домовита. Важко стати королем, коли в тебе ніхто не вірить. Багато років по тому автомобільний монарх скаже: «Моя дружина вірила в мій успіх ще міцніше, ніж я. Такою вона була завжди». Клара могла годинами слухати міркування чоловіка про ідею створення самохідних екіпажів. Протягом довгого сімейного життя вона завжди вміла зберігати елегантний баланс — цікавилася справами чоловіка, але ніколи не втручалася в них. Будиночок був завалений різними науково-технічними журналами — Генрі скрупульозно стежив за всіма спробами створення автомобіля. Час йшов. І одного разу Форд-старший виявив затишний будиночок покинутий молодятами — Генрі з Кларою несподівано переїхали в Детройт, де Форд поступив працювати в Детройтську електричну компанію інженером. На новій роботі він зумів розставити все по місцях. Вдень працював, а ночі проводив у невеликій клуні позаду будинку, де конструював двигун для свого самохідного екіпажу.
У листопаді 1893 року Клара подарувала Форду сина. Хлопчика назвали Едсел. Король ніколи не забував наданих йому послуг. Коли була створена «Форд Мотор Компані», лікар, що колись приймав у Клари пологи, завжди міг отримати тут будь-яке техобслуговування безкоштовно.
У тому ж році, що й Едсел, з'явилося на світ ще одне дітище Форда. Під Різдво, прямо на кухню, де дружина готувала індика, Генрі приніс мотор. Він велів Кларі однією рукою тримати сулію з якоюсь рідиною, а іншою — повернути великий гвинт. Мотор завівся, і кімната наповнилася вихлопами. Форд засяяв від щастя майже так само, коли почув перший крик Едсела. Незабаром мотор був встановлений на візку, і його витвір на довгий час виявився першою і єдиною машиною в Детройті. "…Вона виробляла багато шуму і лякала коней, — згадував Форд, — я не міг зупинитися ніде у місті без того, щоб відразу навколо мого візка не збирався натовп народу. Якщо я залишав його одного, хоча б на хвилину, зараз же знаходився цікавий, який пробував на нім їздити. В кінці кінців, я почав носити при собі ланцюг і повинен був прив'язувати візок до ліхтарного стовпа, якщо залишав його де-небудь ".
Фото
Складальний конвеєр Форда, 1913
Завдяки Форду (на фото праворуч) 1902 року розпочалася кар'єра гонщика Барні Олдфілда (ліворуч)
Джерело Інформації
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96_%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%B4