Європейці на островах
Молода самоанка, 1902
Самоанський воїн, 1896
Європейським першовідкривачем островів став голландський мандрівник Якоб Роггевен, що висадився на Самоа у 1722 році. Згодом, в 1768році, на архіпелазі побував французький мореплавець Луї Антуан де Бугенвіль, який назвав його островами Мореплавців. Аж до 1830-х років, коли на острови почали прибувати англійські місіонери і торговці, контакти з чужоземцями були вельми обмеженими. У серпні 1830 року на Самоа свою місіонерську діяльність почав член Лондонського місіонерського товариства Джон Вільямс[8]. Самоанці мали репутацію дикого і войовничого народу, чому послужили часті зіткнення місцевих жителів з французами, британцями, німцями і американцями, які використовували Самоа до кінця XIX століття для заправки пароплавів вугіллям. До того часу на Самоа йшов процес розкладу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства: остров'яни ділилися на знать і рядових общинників, виникли досить великі територіальні об'єднання на чолі з верховними вождями.
До середини XIX століття за контроль над островами розгорілося суперництво між Німеччиною, Британією і США, що виражалося в спрямуванні в район островів військових кораблів, підтримки ворогуючих між собою вождів Самоа, постачання їм зброї, організації навчання і навіть в прямій участі в міжусобних сутичках[9]. Вже з середини XIX століття ці три держави почали збільшувати свою присутність на Самоа: в 1847 році Британія відкрила своє консульство в Апіа, в 1853 році за нею пішли США, а в 1861 році — Німеччина[10]. У 1881 році суперники домовилися визнати самоанським королем верховного вождя Малієтоа Лаупепу, проте король Лаупепа в 1885 році вступив у відкритий конфлікт з німцями, які у відповідь почали підтримувати його головного суперника Тамасесе. Скориставшись фактичним пануванням Німеччини на Самоа і відсутністю єдності серед англійців і американців, німці в 1887 році скинули Лаупепу, відправили його у вигнання, а королем проголосили Тамасесе. Німецький капітан Брандейс, призначений прем'єр-міністром, обклав всіх самоанців високими податками і, спираючись на німецькі військові кораблі, спробував кривавими репресіями зміцнити своє положення на островах. Ці дії спричинили за собою низку протестів серед корінних жителів. На чолі незадоволених встав вождь Матаафа, який користувався великою популярністю. Після перемоги воїнів Матаафи над військами Тамасесе німецькій владі довелося відкликати Брандейса. Вражений цією невдачею, німецький консул наказав атакувати з моря села прихильників Матаафи.
Стурбовані агресивними діями німців, уряди Британії і США відправили на острови збройні сили для відстоювання своїх інтересів. Це призвело до восьмирічної громадянської війни, фактично інспірованої протиборчими зовнішніми силами. Всі три країни відправили до Апіа свої військові кораблі, і великомасштабна війна здавалася неминучою, проте 16 березня 1889 року сильним штормом флоту було завдано серйозний збиток, що призвело до припинення військового конфлікту[11]. У результаті Берлінської угоди над островами був встановлений протекторат трьох держав.
Проте вже в 1899 році острови Самоа були розділені на дві частини (лінія розділу пройшла по 171 ° з.д.): східна група, відома зараз під назвою «Американське Самоа», стала територією США (острови Тита — в 1900, Мануа — в 1905)[12]; західні острови отримали назву «Німецьке Самоа», а Британія відмовилася від претензій в обмін на повернення Фіджі та деяких інших меланезійських територій[13].
Першим німецьким губернатором був призначений Вільгельм Зольф, який пізніше став секретарем колоній Німецької імперії. У роки німецького правління в країні постійно проходили виступи проти колоніального режиму. Найбільше повстання, яке було жорстоко придушене німецькими військами, відбулося в 1908 році.