Самоа в XX столітті

Матаафа Йосефо (1832—1912), вождь Самоа

Малієтоа Танумафілі I (1879—1939)

29 серпня 1914 року новозеландський загін чисельністю 1374 чоловік з метою захоплення німецької радіостанції висадився на Уполу. Не отримавши відсіч від німців, новозеландці швидко захопили острови^[14].

З кінця Першої світової війни до 1962 року Самоа знаходилися під управлінням Нової Зеландії, спочатку за мандатом Ліги Націй, а пізніше —ООН^[15]. Приблизно п'ята частина населення Самоа померла в результаті епідемії грипу 1918-1919 років, через те, що новозеландська влада не змогла забезпечити карантин^[16].

На початку 1920-х років мешканці Західного Самоа заснували патріотичну організацію «Мау» («Думка») з гаслом «Самоа для самоанців», що являла собою ненасильницький народний рух проти поганого поводження новозеландської адміністрації з народом Самоа. «Мау» керував Олаф Фредерік Нельсон, напівсамоанець, напівшвед. Серед використовуваних форм протесту були несплата податків, припинення роботи наплантаціях, непокора колоніальному суду, створення власних органів управління^[17]. Нельсон був вигнаний з країни в період 1920-х — початку 1930-х років, але продовжував підтримувати організацію фінансово і політично.

28 грудня 1929 року новообраний лідер руху тупу Тамасесе Леалофі вивів «Мау» на мирну демонстрацію в Апіа^[18]. Поліція Нової Зеландіїспробувала заарештувати одного з лідерів демонстрації, що призвело до зіткнення. Поліцейські почали хаотичну стрілянину по натовпу з кулемета «Lewis»^[19]. Лідер руху Тамасесе, який намагався внести спокій і порядок серед демонстрантів, був убитий. Ще 10 демонстрантів загинули в той же день, а 50 в результаті дій поліції отримали кульові поранення і каліцтва^[20]. Цей день в Самоа відомий як «Чорна субота». Незважаючи на постійні репресії, «Мау» росло, залишаючись ненасильницьким рухом.

Після Другої світової війни Західне Самоа з мандатної стало підопічною територією Нової Зеландії, яка почала проведення політичних реформ, у тому числі надавши території обмежене самоврядування. У 1961 році був проведений референдум, в ході якого жителі Західного Самоа висловилися за надання незалежності. З Новою Зеландією було підписано угоду, згідно з якою та взяла на себе оборону Західного Самоа, а також його представництво у зносинах з іноземними державами. 1 січня 1962 року Західне Самоа стало першою тихоокеанською острівною державою, що одержала незалежність^[21].

У липні 1997 року до конституції країни були внесені поправки, що закріпили нову назву держави — «Самоа»^[22], під якою вона вступила в ООН в1976 році. Адміністрація Східного Самоа виступила з протестом проти перейменування, стверджуючи, що тим самим поставлена ​​під сумнів національна ідентичність самого Східного Самоа. На Східному Самоа досі у відношенні Самоа і його жителів використовуються вирази «Західне Самоа», «західносамоанське».

Попри те, що мешканці обох Самоа належать до однієї нації і мають одну мову, між ними існують культурні відмінності. Вихідці зі Східного Самоа зазвичай виїжджають на Гаваї і на континентальну частину США, а самі жителі переймають специфічні американські інтереси, такі якамериканський футбол і бейсбол. Вихідці із Західного Самоа зазвичай орієнтовані на Нову Зеландію, чий вплив можна оцінити по великій популярності регбі і крикету.