Асфіксія (ядуха)

Відсутність або недостатній вміст кисню у воді викликає у риб асфіксію.

Риби різного виду і віку по різному відносяться до вмісту кисню у воді. Дрібні особини споживають кисню більше ніж великі. Активні і рухливі риби (форель та інші) більш вимогливі до вмісту кисню, ніж малорухливі (короп, лин). Для нормального розвитку форелі вміст кисню у воді має складати більше 8 мг/л, оптимальний його вміст 10-12 мг/ л, мінімальний - 5 мг/л, зменшення вмісту до 2 мг/л викликає загибель форелі. Для коропа вміст кисню до 3 мг/ л і гине при 0,5 мг/л. Молодь риби більш чутлива до нестачі кисню ніж дорослі риби. Ікра і ембріони також страждають від нестачі кисню.

Причинами кисневої нестачі і асфіксії можуть бути недостатня аерація води, яка поступає в стави, збільшення щільності посадки риби і органічне забруднення води. В літній період "заморні" явища можуть виникати в результаті розкладання кормів, надзвичайний розвиток синьо-зелених і зелених водоростей - так званого "цвітіння води". При збільшенні у воді кількості органічних речовин (кормів, добрив, продуктів життєдіяльності риби) зростає розхід кисню на їх окислення і відповідно зменшується вміст кисню у воді. В зимувальних ставах замори виникають при підвищених посадках риби і недостатньому обміні води.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ. У риб, які довгий час знаходились у воді з пониженим вмістом кисню (менше 5 мг/л для форелі і менше 3 мг/л для коропа), зменшується активність, знижується споживання кормів, послаблюється стійкість до заразних захворювань.

Риби ведуть себе неспокійно, скупчуються біля поверхні води і часто заковтують повітря. Зябра бліді, набряклі. При дуже низькому вмісті кисню (2,0-0,5 мг/л) риба гине. Влітку відбувається це вранці, коли кисень особливо активно споживається водоростями і органічними речовинами, які розкладаються. При дефіциті кисню в зимувальних ставах риба починає підніматися в поверхневі шари води, плаває по всьому ставу, швидко виснажується. Нестача кисню в період інкубації ікри викликає порушення в розвитку ембріонів і підвищену загибель ікри .

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ І ПРОФІЛАКТИКА. Для боротьби з заморними явищами збільшують проточність водоймів, а також застосовують аерацію води. Якщо неможливо збільшити проточність, воду насичують киснем шляхом пропускання її через споруди типу драбин, водоспадів, вертушок або розприскування з допомогою компресорних установок.

Для профілактики захворювання не рекомендується перевищувати щільність посадки риби в зимувальні стави, а влітку вносити комбікорми в стави по мірі їх споживання. Надмірний розвиток водоростей зменшують шляхом внесення в стави мідного купоросу з розрахунку 8-12 кг/га або хлорного вапна - 1-10 г/м³.

Газопухірцева хвороба

З розвитком індустріального рибництва, яке використовує стічні води теплових і атомних електростанцій, води геотермальних джерел, підігріті води в інкубцехах, стали реєструвати газопухирцеву хворобу (ГПХ), яка виникає в результаті порушення рівноваги розчинних газів у воді. Найбільш сприйнятлива до захворювання молодь всіх видів риб.

Хвороба розвивається при перенасичуванні води різними газами (молекулярним азотом і киснем). При цьому змінюється парціальний тиск цих газів у воді, що призводить до порушення парціального тиску газів у крові риби. Цей процес спостерігається у тому випадку, якщо організм риби не встигає (при надмірному перенасичуванні води газами) адаптуватися до таких змін середовища. Це є причиною нагромадження надмірної кількості газів у плазмі крові та захворювання риби.

Такі швидкі зміни газового насичування води в ставах, які є середовищем життя риби, можливі при аерації повітрям під тиском, в транспортних ємкостях, при подачі води в стави і басейни насосами, коли всмоктувальна частина трубопроводів недостатньо герметизована.

Порційний тиск кисню у воді підвищується у непроточних або слабо проточних освітлюваних сонцем ставах та басейнах при масовому розвитку в них одноклітинних зелених водоростей.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ТА ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ. Риба проявляє не­спокій, спостерігається тремтіння плавців і тіла, підвищується реакція на зовнішні подразники, зменшується кількість дихальних рухів за хвилину. У ротовій порожнині молоді до переходу на активне живлення з'являються пухирі, заповнені газом, а в період активного живлення - в кишечнику, черевній порожнині, під шкірою. Плавальний міхур (особливо у молоді лососевих) переповнений газами.

У

Рис. 3

Газопухірцева хвороба (нирки коропа з чисельними пухірцями газу)

(за Головіним, Мусселіус, 1977)

дорослих риб багато пухирів газу знаходять під шкірою на тілі, плавцях, ротовій порожнині, в зябрах, внутрішніх органах, брижах, м'язах та кровоносних судинах. Хворі риби тримаються на поверхні води, не беруть кормів. Вони втрачають зір, уражуються органи бічної лінії. Нагромадження пухирів в органах кровотворення (нирки, тимус) супроводжується зниженням в крові еритроцитів та лейкоцитів. Зростаюча газова емболія призводить до загибелі риби (рис.3 ).

ДІАГНОЗ встановлюють на підставі клінічних та патолого-анатомічних ознак, підтверджених результатами дослідження вмісту розчинених у воді газів (азоту, кисню, двоокису вуглецю).

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ І ПРОФІЛАКТИКА. При утриманні молоді в басейнах та інших ємкостях забезпечують добру проточність і постійний контроль за газовим режимом води і не допускають перенасичення води азотом для личинок та молоді риби (до місяця) до 105-108%, для дорослих сигових та лососевих риб - 110-113%, для коропа - 115-118%. Насичення води киснем не повинно перевищувати 250-350%.

Для усунення надлишку розчинених у воді газів застосовують метод відстоювання води, якою наповнюютьпроміжні басейни, де рух води мінімальний (повний обмін води близько доби). Протягом 18-24 годин газовий режим повністю нормалізується. При відсутності такої можливості воду, яку подають в рибницькі споруди, розбризкують, пропускають через систему східців. У випадку перенасичення води у ставах газами використовують дрібнодисперсні розпилювачі, які встановлені на дні. Аерація води з їх допомогою дає можливість наблизити вміст розчинених уводі газів до норми.