Отруєння риб

Вивчення впливу на рибу токсичних речовин, які забруднюють водойми, займається водна токсикологія. Вона вивчає також хімічні і фізичні властивості шкідливих речовин, які знаходяться в стічних водах, їх дію на організм риби, розробляє методи діагностики отруєння та охорону водойм від забруднення.

Отрута - це є сторонні речовини (ксенобіотики), які мають властивості вступати у взаємодію з різними структурами організму, викликати порушення його життєдіяльності, а також при відповідних умовах призводити до хворобливого стану (отруєння).

Токсичність це є спроможність хімічних речовин викликати порушення життєдіяльності організму - отруєння. При встановленні ступеню токсичності хімічних речовин для риби розрізняють: смертельні концентрації (дози), що спричиняють загибель всієї (СК₁₀₀) або половини (СК₅₀) риби при гострому отруєнні; токсичні-максимально допустимі (СК₀), які викликають клінічні ознаки отруєння, не зумовлюють загибель організму; порогові концентрації - мінімальні, які достовірно викликають патологічні зміни в організмі; гра-нично допустимі концентрації (ГДК) - допустимі концентрації шкідливих речовин у рибогосподарських водоймах, які не впливають на режим водойм, не порушують нормальної життєдіяльності риби, не створюють небезпеки нагромадження токсичних речовин у водоймах.

Характер отруєння залежить від комбінації таких факторів: виду джерела забруднення і токсичних компонентів в стічних водах; концентрації і тривалості дії отруйних речовин, віку і фізіологічного стану риби, стану середовища, його гідрохімічного режиму та інших факторів.

Симптомологія отруєнь риби різними групами отрут. Отрути локальної дії: хлор, перекись водню, перманганат калію, азот, неорганічні кислоти і луги, солі важких металів, формальдегід, органічні кислоти, органічні барвники, дубильні речовини, детергенти і деякі інші сполуки.

1. Отрути локальної дії – руйнують респіраторний епітелій зябер, а також викликають зміни пігментних клітин-хроматофорів. Шкірний покрив і зябра під дією отрут покриваються густим слизом, що порушує газообмін. В результаті цього в організмі риб виникає нестача кисню і накопичення вуглекислоти, збільшується частота і глибина дихання. Задуха у риб проявляється у вигляді захоплення пухирців повітря з поверхні води

2. Нервово-паралітичні отрути: аміак і солі амонію, вуглекислота, деякі лужні і лужноземельні метали та інші неорганічні сполуки (фтор, фосфор), нафта і нафтопродукти, феноли, смоли, дьогті, алкалоїди, сапоніни, терпени, деякі речовини рослинного і тваринного походження (продукти вилужуван-ня деревини, токсини гідробіонтів), пестициди (хлор і фосфорорганічні, похідні карбамінової кислоти, ряд гербіцидів і альгоцидів).

Ці отрути викликають втрату рефлексу і рівноваги, "скажене" спіралеподібне плавання, безладні кидки, прагнення виплигнути із води. Періодичні клонічні судоми бокової мускулатури викликають плавальні поштовхи, риби сильно збуджені, у них виникають судоми від зовнішнього подразнення. Вони можуть тривати декілька хвилин або годин і періодично змінюватися спокійним станові. В періоди спокою риби лежать з щільно закритим або широко розкритим ротом і віялоподібними розширеними плавцями. Іноді у риб спостерігається в'ялість, пригнічення і параліч без стадії збудження.

Рис. 4 Виродливість ембріону синця, спричинено токсичною дією фенолу а, б, в - ембріони з вигнутим тілом; г - застій крові у місці переходу хвостової вени у підкишкову; д - ембріон з водянкою; е — нормальний ембріон

3. Отрути протоплазматичної дії: фтор, цианіди, сечовина, меркаптани. Викликають розлад обміну речовин і несподівано наступає загибель.

4. Гемолітичні отрути: аміак, солі амонію, свинець, цианіди, сапоніни, селен, деякі ФОС, диурон, токсини синьо-зелених водоростей.

5. Отрути наркотичної дії: вуглеводні (етилен:, пентан та інші), алкілгалогеніди (хлороформ, чотирихлористий вуглець, дихлоретан, трихлоретан (алкоголі, ефіри, кетони, альдегіди) параформальдегід, хлоралгідрат, гуаральдегід, альдол), нітросполуки. Викликають у риб невроз без стадії збудження.

6. Ензиматичні (ферментативні) отрути: пестициди із групи ФОС, похідні карбамінової кислоти, більшість гербіцидів і альдегіди, фториди, цианіди, азот натрію, гідроксил амін, деякі детергенти, меркаптани.

Ці отрути пригнічують активність ацетилхолінестерази. В організмі накопичується ацетилхолін, який на початку збуджує організм, а потім викликає повний блок холіненергетичних систем.

Багато з вищеназваних речовин володіють комбінованою дією. Вони діють локально і резорптивно. Аміак і солі амонію володіють локальною нервово-паралітичною і гемолітичною дією; цианіди - ферментативною, протоплазматичною; формальдегід - нервово-паралітичною, локальною і гемолітичною і т.п. Характер дії часто залежить від концентрації речовин, у високих концентраціях, наприклад, феноли, які володіють нервово-паралітичною дією, (рис.4) діють локально, неорганічні кислоти в низьких концентраціях діють на нервову систему і кров - резорбтивно.

ПРОФІЛАКТИКА ОТРУЄНЬ РИБИ. Токсикологічна ситуація ставить перед ветеринарними спеціалістами, працівниками рибницьких господарств і охорони здоров'я, трудівниками сільського господарства і промисловості важливі завдання по охороні рибогосподарських водойм від забруднення отрутохімікатами, добривами і іншими шкідливими речовинами.

Профілактику отруєнь здійснюють комплексно. Вона повинна включати: з'ясування токсикологічної ситуації, своєчасну діагностику отруєнь, розробку загальних і спеціальних профілактичних заходів залежно від виду забруднювача, характеру токсикозу тощо.

У випадку загибелі риби з підозрою на отруєння ветлікар-іхтіопатолог разом з спеціалістами органів рибоохорони водного господарства і санітарно-епідеміологічної станції повинні обстежити водойми за такою схемою:

• загальне обстеження водойми і виявлення джерела його забруднення;

• клінічне і патологоанатомічне дослідження риби;

• відбір, консервування, упаковка і пересилання матеріалу для дослідження;

• гідрохімічне і хіміко-аналітичне, біологічне (рибна проба), органолептичне, гематологічне, біохімічне та інші дослідження;

• висновки.