3.3. Зрівноважений аналіз.
Важлива риса мікроаналізу - рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.
У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу саме переходу від одного стану рівноваги до іншого.
4. Історичний розвиток мікроекономічної теорії та її основні функції.
Етапи розвитку мікроекономічної теорії.
Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого - вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур - галузевих ринків.
Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX - на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А.Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж. -Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Але при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов’язується з неокласикою.
У другій половині XIX ст завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.
Мікроекономічний аналіз має такі три етапи еволюційного розвитку.
І етап (1845 - 1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:
Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;
Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва;
австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем - Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення.
II етап (1890 - 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування робіт А. Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Ргіnсіраls оf Есоnоmісs", 1880) наука дістала свою першу назву “Есоnоmісs”. Представниками другого етапу є:
-А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни - граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту і пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;
- Математична школа (У.С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
Функції мікроекономічної теорії.
III етап (1933 - до сьогодні). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. Фон Нейман).
Досить поширеним є ототожнення мікроекономіки і економіки підприємства. Насправді ці ж науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Але кожна з них має свої специфічні проблеми. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчається в курсі економіки підприємства.
Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічної системою: 1) "що виробляти ?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.
2) Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - "як виробляти ?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.
3) Третє запитання - "кому і які результати принесе виробництво ?". Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.
Пошук відповідей на вище вказані запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати ряд функцій. Основні з них:
Пізнавальна.Суть її в тому, що мікроекономіка покликана вивчати та пояснювати економічні процеси, що мають місце у виробництві, на товарних та ресурсних ринках, досліджувати умови та характер функціонування цих ринків.
Теоретична.Мікроекономіка не лише описує існуючі залежності в економічній поведінці виробників і споживачів, але намагається проникати в суть економічних закономірностей, що визначають механізм дії господарських процесів. На основі цього формулюються економічні принципи, що властиві для більшості ринків та сфер діяльності.
Практична.Теоретичні узагальнення мають сенс, коли вони активно використовуються учасниками економіки для підвищення ефективності своєї діяльності, більш повного задоволення потреб окремих людей і суспільства в цілому.
Методологічна.Мікроекономіка виступає теоретичною базою для цілого комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових).
Ідеологічна.Цю функцію мікроекономічна теорія виконує, формуючи у суб’єктів економічної діяльності сучасне економічне мислення, можливість правильно розуміти економічні проблеми та оптимально їх вирішувати.
