2.2. Надлишковий податковий тягар.
Податки, сплачені і покупцями, і продавцями використовуються державою для фінансування соціальних програм та для виробництва суспільних товарів. При цьому суспільство в цілому нічого не втрачає. Разом з тим, на конкретному товарному ринку виникають чисті, нічим не компенсовані збитки суспільства через скорочення виробництва (а відповідно і споживання товару) нижче оптимального рівня. Це видно з рис.8. Площа БВГ характеризує втрату ефективності для суспільства. Чим вищою є еластичність попиту і пропозиції, тим більшим буде надлишковий податковий тягар. Цей момент обов’язково має враховуватися державними органами при визначенні оптимальної структури оподаткування на різних ринках.
Таким чином, оподаткування є важливим інструментом регулювання обсягів виробництва та споживання на багатьох товарних та ресурсних ринках. Форми, наслідки непрямого оподаткування, а також розподіл податкового тягаря представлені на рисунках 9 та 10.
Рис.9. Форми та наслідки непрямого
оподаткування
3. Суспільний вибір.
3.1. Приватний інтерес в теорії суспільного вибору.
З кінця80-х років широкого визнання набуває теорія суспільного вибору, яка пояснює державну політику в сфері економіки за допомогою вивчення ролі приватного інтересу осіб, що приймають державні рішення. Засновником теорії є лауреат Нобелівської премії 1987 року американський економіст Джеймс Б'юкенен. Робоча гіпотеза теорії суспільного вибору полягає в тому, що громадські та політичні діячі, як і всі інші люди, діють раціонально. Тому вони використовують державні інститути для досягнення власної мети, здійснюючи при цьому пошук політичної ренти. Теорія суспільного вибору намагається пояснити, яким чином приймаються колективні рішення, що стосуються розподілу державних видатків, фінансування громадських робіт, організації виробництва суспільних товарів та інших напрямів державної політики.
Цей механізм може бути проілюстрований за допомогою спрощеної моделі прямої демократії, що передбачає можливість людей /виборців/ особисто висловлювати свою точку зору з приводу конкретних питань та безпосередньо їх вирішувати через голосування.
В теорії суспільного вибору обґрунтовується, що достоїнством прямої демократці є чітке виявлення переваг /пріоритетів/ суспільства. Разом з тим, в деяких випадках система голосування може виявитись непослідовною та неефективною. Це можна проілюструвати на прикладі аналізу затрат та результатів на виробництво суспільних благ, що здійснюється державою.
Під суспільними благами розуміють такі економічні блага, після споживання яких окремим споживачем вони залишаються доступними для споживання іншими людьми. При цьому виключити кого-небудь зі споживання таких благ неможливо. Прикладом таких благ може бути національна безпека або чисте повітря.
3.2. Визначення рівня витрат на суспільні блага.
Обсяги виробництва суспільних благ визначаються згідно загального припущення: варто нарощувати виробництво до тієї межі, коли граничні витрати для суспільства дорівнюють його граничній вигоді від розширення виробництва. Крива сукупного попиту на суспільне благо відрізняється від кривої попиту на приватне благо. Сукупна величина приватного блага поділяється між усіма людьми, тому споживання одного члена суспільства скорочує /виключає/ споживання частини блага іншими. Тому криві індивідуального попиту на приватні блага при визначенні сукупного /ринкового/ попиту сумуються по горизонталі. Для визначення сукупного попиту на суспільне благо сумують всі ціни, які окремі люди готові сплатити за кожний рівень випуску блага. тобто криві індивідуального попиту сумуються по вертикалі, кожна людина має можливість споживати повний обсяг блага, незалежно від споживання інших членів суспільства. Наприклад, на рисунку 9 показано, як можна визначити криву сукупного попиту на забезпечення національної безпеки з точки зору двох споживачів. Оптимальна пропозиція суспільного блага /суспільний оптимум/ буде визначатись точкою Е, де граничні суспільні витрати на виробництво блага дорівнюють граничній корисності блага з точки зору суспільства.
Аналіз доцільності здійснення певного проекту державою принципово схожий з підходом до визначення економічного сенсу капіталовкладень з точки зору окремого підприємства (фірми). Але якщо фірму цікавить плив інвестицій на обсяги прибутку, то держава повинна порівнювати суспільну корисність зі суспільними витратами. При цьому враховуються не лише грошові /зовнішні/, але і негрошові /внутрішні/ витрати та доходи. Наприклад, при визначенні доцільності спорудження нового моста через Дніпро в м.Києві крім підрахунку безпосередніх видатків на будівництво, слід врахувати зростання завантаженості доріг транспортом та технікою, зайнятою на будівництві, тимчасові незручності, втрати часу та палива водіями через об'їзд в районі будівництва, прискорене руйнування покриття дороги і таке інше. Разом з тим, по завершенні будівництва мосту з’явиться можливість суттєвої економії часу, палива, збільшення товаро- та пасажиропотоків. Витрати та вигоди різних років мають бути продисконтовані по відношенню до сьогоднішнього моменту та просумовані по роках. Якщо вигоди будуть переважати витрати, то здійснення проекту буде доцільним, і навпаки.
Труднощі такого аналізу на практиці полягають у визначенні правильних цін для підрахунку та процентної ставки. Оскільки витрати здійснюються в теперішньому періоді, то мають більшу вагу порівняно з результатами, що віддалені в часі, особливо при високій ставці дисконта. Це зменшує значимість вигод від проекту і таким чином зменшує його ефективність.
