4.1. Представницька демократія та пошук ренти.
Суттєвою складовою теорії суспільного вибору є модель представницької демократії, що передбачає двохступеневу систему. При цьому виборці періодично голосують за своїх делегатів /депутатів/, наділяючи їх повноваженнями від свого імені приймати державні рішення.
Така система лежить в основі державного регулювання цін та тарифів, приватизації, контролю за монополіями, вдосконалення структури оподаткування та інших складних сфер.
Згідно ТСВ обмежене коло осіб , що зайняті пошуками політичної ренти, мають змогу при представницькій демократії приймати рішення, які приносять користь виключно вузьким замкнутим групам. При цьому інтереси середнього виборця порушуються, а його надії не справджуються, потреби не задовольняються.
Посилений вплив на державні органи з боку окремих соціально-економічних груп може здійснюватись при лоббіюванні економічних інтересів, тобто об’єднанні з представниками влади для пропаганди певної політики. Досить розповсюдженою є також практика торгівлі голосами серед законодавців. Її називають логроллінгом, що дослівно означає "перекочування колоди". В результаті можливе ухвалення програм, що вигідні обмеженому колу осіб, але фінансуються за рахунок платників податків або споживачів. Вищевказані практики досить поширені в Україні. Прикладом є затвердження законодавчих актів щодо пільг в оподаткуванні, безакцизного ввозу широкого кола товарів для обмеженого кола фірм і т.і.
Різновидом продажу голосів є об'єднання в єдиний пакет невеликих місцевих проектів, що вигідні певним групам населення, але реалізуються за рахунок спільного бюджету. Це дозволяє об’єднати голоси груп, зацікавлених в окремих частинах законопроекту і гарантує його ухвалення в цілому. В ряді випадків продаж голосів здатен полегшити прийняття законів, що необхідні для захисту інтересів національних та соціальних меншин, груп споживачів.
4.2. Особистий інтерес в органах державної влади.
Реальна практична діяльність уряду здійснюється урядовими установами, які використовують ієрархічні принципи організації. Це передбачає виконання урядовцями постійних функцій, їх спеціалізацію, вкладення ресурсу підвищення рівня компетенції та кваліфікації. Ієрархічні зв’язки вимагають постійного контролю з метою запобігання економічної недобросовісності, що має місце при використанні чиновниками посади у власних інтересах. Такий контроль реалізується через перевірки та звітність.
В державних установах стимули до підвищення ефективності та зниження витрат є досить слабкими (на відміну від ринкової діяльності). Як правило відсутні самі критерії ефективної роботи державних підрозділів. Невиконання функцій може бути сприйняте як "вузьке місце" в державному управлінні і спонукати навіть розширення фінансування неефективної діяльності урядовців.
Аналіз показує, що існує тенденція до самозростання, розширення установ. Розширення підвідомчих організацій розглядається як прояв особистих вигод керівників. Адже воно пов’язане з підвищенням окладу, збільшенням фінансування, прискоренням службового зростання.
Встановлено, що зі зростанням установи байдужість та бездіяльність службовців часто посилюються, що вимагає зростання витрат на перевірки їхньої діяльності. Зв’язки між ланками установи ускладнюються і послаблюються, а інформація, що передається між ними, спотворюється.
Низький ступінь конкурентності в державному секторі управління породжує формалізм, неувагу до потреб населення /виборців/, великі втрати часу та нервових зусиль при вирішенні багатьох питань.
ТСВ приймає до уваги ефект циклічної ротації чиновників та керівників приватних фірм /"ефект обертових дверей "/. Його суть полягає в тому, що державна служба використовується чиновниками як капіталовкладення в набуття досвіду державного регулювання в надії на майбутні доходи. Вони можуть бути отримані, якщо в подальшому чиновник займе посаду керівника у приватній фірмі, де цей досвід буде високо оцінений. Це спонукає чиновників до особливих симпатій відносно певних підприємницьких структур, за якими вони покликані наглядати.
В теорії акцентується також увага на тому, що бюрократія не сприймає ризику, що стримує вдосконалення роботи урядових структур. Адже невдача може викликати неприємності, а ефективність нововведення особливої вигоди чиновникам не приносить.
В житті високопрофесійні, патріотично налаштовані службовці можуть діяти в інтересах суспільства, всупереч власній вигоді. Але в цілому теорія суспільного вибору наголошує, що гонитва за власною вигодою зумовлює протиріччя між діями чиновників та суспільними інтересами.
Рис.14.Спільні риси та відмінності
державних та приватних установ
Таким чином, теорія суспільного вибору стверджує, що державні установи є такими ж недосконалими, як і ринкова система. На практиці важко визначити приватний чи державний сектор може успішніше вирішити конкретну проблему. Неефективність державної діяльності посилила увагу економістів в багатьох країнах до питань приватизації – тобто передачі ряду функцій державних органів у приватний сектор. Метою цього є покращення обслуговування населення, посилення економічних стимулів, сприяння інноваціям в управлінні, збільшення конкуренції.