- •1. Теоретико-методологічні засади диференціальної психології
- •1.1. Предмет, історія становлення і основні напрями розвитку диференціальної психології
- •Предмет і завдання диференціальної психології
- •Зародження науки про індивідуальні відмінності
- •1.2. Принципи і методи диференціальної психології
- •Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу
- •Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології
- •Методи теоретичного аналізу
- •Психогенетичні методи
- •Історичні методи
- •Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях
- •Математичні методи і продуктивність їх застосування
- •Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження
- •Канали отримання інформації про індивідуальність
- •1.3. Вплив середовища і спадковості на людину
- •Теорії про вплив середовища і спадковості
- •Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології
- •1.4. Людина як представник біологічного виду Homo sapiens
- •Організм як чинник індивідуальності
- •Індивід як формально-динамічна . Характеристика особистості
- •Особистість - психологічний носій соціальних властивостей
- •Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей
- •Спеціальна теорія індивідуальності
- •2. Формальні і змістові властивості індивідуальності
- •2.1. Темперамент як формальна інтеграційна основа індивідуальності
- •Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
- •Конституційні теорії темпераменту
- •Організмічна типологія к.Сіго
- •Співвідношення статури, темпераменту і характеру в теорії е. Кречмера
- •Конституційна типологія особистостей в. Шелдона
- •Описова теорія темпераменту г. Хейманса і е. Вірсми
- •Типологія психічних відмінностей к.-г. Юнга
- •Уявлення про темперамент г.-ю. Айзенка
- •Факторні теорії темпераменту
- •Спеціальні типи вищої нервової діяльності за і. Павловим
- •Властивості нервової системи як альтернатива типу вищої нервової діяльності у теорії Теплова - Небилицина
- •Психологічні теорії темпераменту
- •Структура темпераменту в теорії в. Русалова
- •2.2. Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей
- •Стать у структурі індивідуальності
- •Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності
- •Еволюційна теорія статевого диморфізму в. Геодакяна
- •Етологія статі
- •Нейроандрогенетична теорія л. Елліса
- •Міжстатеві відмінності у психологічних якостях
- •Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок
- •2.3. Диференціація характеру
- •Характер у структурі індивідуальності
- •Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру
- •Я-система базових (генералізованих) орієнтацій
- •Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
- •2.4. Типологічний підхід до характеру особистості
- •Особистісні типи
- •Класифікація психологічних типів за к.Г Юнгом
- •2.5. Ідіографічний підхід до особистості
- •Теорія рис г.-в. Олпорта
- •Факторна структура особистості
- •Теорія рис г.-ю. Айзенка
- •П'ятифакторна модель вивчення особистості (ррм)
- •3. Диференціальна когнітологія
- •3.1. Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень
- •Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят
- •Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності
- •Індивідуальні параметри сприйняття
- •Диференціація уявлень і уяви
- •Індивідуальні особливості уваги і пам'яті
- •Стильові характеристики мислення
- •3.2. Диференціальна психологія здібностей
- •Сутність і характеристики здібностей
- •Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей
- •Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю
- •Типи інтелектуальних здібностей
- •Конвергентні здібності
- •Дивергентні здібності (креативність)
- •Пізнавальні стилі
- •Типи інтелектуальної обдарованості
- •Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості
- •Компетентність як особлива організація предметно-емпіричних знань
- •Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості
- •Мудрість як форма інтелектуальної зрілості
- •Геніальність як прояв обдарованості
- •Розумова відсталість і деменція
- •Тестування здібностей особистості
- •3.3. Диференціально-психологічні характеристики інтелекту
- •Сутність інтелекту як психічної реальності
- •Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту
- •Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення
- •Багатофакторні теорії інтелекту
- •Експериментально-психологічні теорії інтелекту
- •Феноменологічний підхід до вивчення інтелекту
- •Генетичний підхід до вивчення інтелекту
- •Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту
- •Освітній підхід до вивчення інтелекту
- •Інформаційний підхід до вивчення інтелекту
- •Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту
- •Регуляційний підхід до розуміння інтелекту
- •Онтологічний підхід до розуміння інтелекту
- •Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей
- •Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей
- •Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту
- •Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)
- •Якісне зростання
- •Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності
- •Інтелекту структурі індивідуальних властивостей
- •Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості
- •Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту
- •3.4. Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей
- •Становлення проблематики стильових характеристик індивідуальності
- •Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів
- •Теорія психологічної диференціації
- •Психологічна характеристика основних когнітивних стилів
- •Полезалежність - поленезалежність
- •Вузький - широкий діапазон еквівалентності
- •Вузькість - широкість категорії
- •Ригідний - лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль
- •Толерантність до нереалістичного досвіду
- •Вузькість - широкість сканування
- •Загострювання - згладжування
- •Імпульсивність - рефлективність
- •Конкретна - абстрактна концептуалізація
- •Когнітивна простота - складність
- •Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності
- •Когнітивні стилі у структурі індивідуальності
- •3.5. Диференціальна специфіка феномену креативності
- •Сутність креативності як особистісної властивості (риси)
- •Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту
- •Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту м. Воллаха і н. Когана
- •Основні концептуальні підходи до креативності
- •Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю
- •Механізми і чинники креативності
- •Інтуїція як механізм творчості
- •Діагностування креативності
- •4. Детермінанти міжтрупових відмінностей
- •4.1. Соціоекономічний статус індивідуальності
- •Критерії відмінностей між соціальними групами
- •Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище
- •Вплив статусного рівня на інтелект
- •Детермінація індивідуальних відмінностей якістю життя соціальних груп
- •4.2. Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів
- •Об'єкт і предмет вичення крос-культурної психології
- •Специфіка крос-культурних досліджень
- •Культурні відмінності і їх вияви
- •Література
Освітній підхід до вивчення інтелекту
У межах теорій когнітивного научіння і научуваності, інтелект розглядають як сукупність когнітивних навичок. їх засвоєння - необхідна умова інтелектуального розвитку. А. Стаатс трактує інтелект як систему функціональних поведінкових навичок, що є наслідком кумулятивно-іерархічного навчання. На його думку, загальний механізм інтелекту втілений в інтелектуальних навичках, релевантних різним ситуаціям і вимогам, тому інтелект - базовий поведінковий репертуар, засвоєний завдяки певним навчальним процедурам. Наприклад, інтелектуальна здібність до узагальнення передбачає засвоєння таких основних когнітивних навичок: іменувати об'єкти, їх властивості (колір, розмір тощо); здійснювати переходи за типом "слово - образ"; працювати з класами слів (встановлювати родовидові зв'язки); словесного асоціювання.
Аналогічно розглядають інтелект послідовники теорії навичок К. Фішера. Він вважав, що когнітивний розвиток є утворенням ієрархічно організованих комплексів специфічних навичок. Суть теорії полягає у спробі обґрунтувати єдність поведінки і думки, при цьому стверджується, що .. .думка в буквальному розумінні слова була вибудувана з сенсомоторних навичок". Фішер стверджує про наявність сенсомоторних, репрезентативних і абстрактних "ярусів" (типів) засвоюваних навичок, які, будучи взаємопов'язаними, формуються разом з комбінаторними правилами, що відповідають за їх взаємодію і перетворення.
Ще один напрям представлений у дослідженнях Р. Фейєрштейна, що визначав інтелект як динамічний процес взаємодії людини зі світом, тому критерієм його розвитку є мобільність (гнучкість, пластичність) індивідуальної поведінки. Джерело мобільності - опосередкований досвід навчання: безліч технік (прийомів), у т. ч. навички запам'ятовування, обґрунтовування, оцінювання власної компетентності, контролю за поведінкою, пошуку мети, планування тощо, за допомогою яких дитина може свідомо управляти своїми станами, інтелектуальною діяльністю. На основі цих уявлень Фейєрштейн і його колеги розробили навчальну програму "Інструментальне збагачення", призначену для учнів 12-14 років. Вона адресована насамперед учням з низькими результатами за тестами навчальних досягнень, тим, кому бракує певних інтелектуальних здібностей (неуважним, неспроможним у візуальних перетвореннях або логічних міркуваннях тощо). Програма покликана зміцнити їхній оптимізм і віру у власну компетентність.
У контексті проблеми научуваності 3. Калмикова пропонує визначати природу інтелекту через поняття "продуктивне мислення", сутність якого полягає в здібності здобувати нові знання (научуваності). її показниками є рівень узагальненості знань, широта їх використання, швидкість засвоєння, темп просування в навчанні. Відповідно, основу індивідуального інтелекту, на її думку, формують можливості людини самостійно шукати нові знання і застосовувати їх у нестандартних ситуаціях.
Аналогічної точки зору дотримується Г. Берулава, відзначаючи, що при оцінюванні розумового розвитку дитини слід брати до уваги рівень актуального розвитку (показник сформованості понять, розумових дій і загальних розумових здібностей), особливості його зони найближчого розвитку (показники научуваності). У зоні найближчого розвитку вона виокремлює зону активного навчання (процес засвоєння і відтворення нових знань з урахуванням різних форм навчальної допомоги з боку вчителя) і зону творчої самостійності дитини (процес її самодіяльності і самонаучуваності).
Деякі дослідники, співвідносячи научуваність з інтелектуальними здібностями, виокремлюють форми научуваності: експліцитну, коли навчання здійснюється на основі довільного, свідомого контролю процесів перероблення інформації; імпліцитну, коли підвищення успішності діяльності здійснюється за поступового накопичення інформації на неусвідомлюваному рівні.