Інтелекту структурі індивідуальних властивостей

Дослідники постійно дискутують щодо зв'язку інтелекту з іншими індивідуальними параметрами. Дискусію про взаємовплив інтелекту і особистості розпочали Л. Терстоун і Р.-Б. Кеттел, які виявили тісне переплетення деяких особистісних властивостей з інтелектуальними особливостями.

Когнітивні психологи виробили досить чітку загальну позицію у визначенні психологічної реальності конструкту "інтелект". Опитування 600 експертів (1987) показало, що 99,3% з них згодні з тим, що інтелект пов'язаний з абстрактним мисленням або логікою; 97,7% вважають очевидним зв'язок інтелекту з розв'язанням проблем; 96,0% вважають, що інтелект пов'язаний зі здатністю набувати знання. Проте менш очевидним і таким, що вимагає ретельної перевірки, є зв'язок інтелекту з іншими, не когнітивними, характеристиками індивідуальності.

Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

Тривожність (нейротицизм) та інтелект відображають відповідно енергетичний та інформаційний аспекти активності суб'єкта. У тривожності як одному з виявів найважливішої риси темпераменту - емоційної нестабільності - відображається також інтенсивність емоційно-вольових процесів. Щодо цього цінну інформацію можна почерпнути на підставі зіставлення показників тривожності з показниками розумової продуктивності (за тестом Кеттела). Результати факторного аналізу засвідчують: в одних випадках співвідношення показників інтелекту і тривожності тяжіє до реципрокності (вияв різноспрямованих тенденцій - "чим більше одного, тим менше іншого"), а в інших - до синергічності (односпря-мовані зміни, що відображаються в позитивному знаку коефіцієнта кореляції). За гіпотезою про криволінійну (інвертовану V-подібну) залежність з підвищенням значень енергетичного фактора (рівня активації і пов'язаного з цим ступеня тривожності, нейротицизму) інтелектуальна продуктивність підвищується, а після досягнення певної оптимальності починає знижуватися. Змістова інтерпретація цієї суперечності, на думку авторів дослідження, пов'язана з особистішими властивостями вищого рівня і відображає явище, відоме як зіткнення (боротьба) мотивів.

Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту

Розроблену у межах формального підходу до вивчення індивідуальності гіпотезу про наявність єдиного базового механізму формування темпераменту і загальних здібностей перевіряли в порівняльному дослідженні взаємозв'язків темпераментних та інтелектуальних показників у дітей і дорослих (Русалов, Дудин, 1995). Основою гіпотези стало уявлення про первинні задатки - генетично фіксовані поєднання всіх природних властивостей людини, що спочатку формують властивості темпераменту, які стають задатками другого рівня, що детермінують розвиток загальних здібностей. Відмінність механізмів формування темпераменту і властивостей загальних здібностей полягає в їх змістовому характері, що пов'язано з динамічними можливостями когнітивної сфери, зумовленими обсягом засвоєних знань, розумовими навичками і операціями. Дані свідчать про взаємодію темпераменту і здібностей насамперед через характеристики активності: ергічність, пластичність і темп. Щільність цих зв'язків залежить від віку (в підлітків зв'язок між темпераментними та інтелектуальними показниками значущіший) і рівня розумового розвитку (чим вищий інтелект, тим слабкіші зв'язки між досліджуваними ознаками індивідуальності).

Останнім часом формується тенденція до розширеного тлумачення концепту "інтелект", зміст якого починає виходити за межі когнітивної сфери. Г. Гарднер визначає інтелект у термінах численних здібностей, кожна з яких важлива для досягнення адекватності і успішності в певній сфері життєдіяльності. Цінність кожного компонента інтелекту визначається конкретними суспільними нормативами, які заохочують або не заохочують розвиток таких інтелектуальних здібностей: лінгвістичні; логіко-математичні; просторові (орієнтація в просторі на основі психічних образів); музичні; тілесно-кінестетичні; інтер- або міжособистісні (розуміння інших); інтраособистісні (розуміння себе). Ці сім інтелектуальних компонентів відображають всі аспекти людського потенціалу, забезпечуючи адаптацію (пристосовування) і розвиток. Р. Гарднер вважає, що розвиток перших двох здібностей властивий західному суспільству загалом, а ізольовані невеликі соціуми (наприклад, жителі маленьких островів) орієнтуються на розвиток міжособистіс-ної компетентності.

Деякі психологи наполягають, що традиційні визначення інтелекту дуже вузькі і не охоплюють таких аспектів, як щастя, особистісний успіх або гармонія із суспільством. їх враховано в базовій моделі емоційного інтелекту, зосередженій на п'яти типах здібностей: знання про емоції, управління емоціями, розпізнавання емоцій в інших, уміння мотивувати себе, оволодіння соціальними відносинами. Повніша концепція емоційного інтелекту, на думку Д. Голмена, охоплює комплекс не пов'язаних з IQ ознак, проте істотних для успішності в професійних, міжособистісних та інших відносинах. Згідно з цією концепцією, емоційний інтелект (EQ - emotion quotient) обчислюють як суму показників семи здібностей: самоусвідомленості, самомотивованості, стійкості до фрустрації, контролю за імпульсами, регуляції настрою, емпатії, оптимізму. IQ є предиктором академічної успішності, рівень EQ впливає на вірогідність життєвого успіху.

Отже, інтелект пов'язаний з іншими індивідуальними параметрами: здатністю до абстрактного мислення, логічних узагальнень, умінням навчатися тощо, однак вчені останнім часом схиляються до думки, що інтелект - ширший концепт, ніж вважали досі.