практик з псих упр перс_1 / література / ekon_pidpr

tmin — тривалість найкоротшої операції;

PMmin — кількість робочих місць на найкоротшій операції.

2. Типи і методи виробництва

Виробнича діяльність підприємства, прийняття конкретних тех нічних та організаційних рішень значною мірою залежать від типу виробництва. Тип виробництва — це класифікаційна категорія вироб ництва за такими його ознаками, як широта номенклатури, регуляр ність, стабільність обсягу випуску продукції, кваліфікація кадрів, трудоємкість операцій і тривалість виробничого циклу. У практиці господарювання розрізняють три типи виробництва: одиничне, се рійне та масове.

Одиничне виробництво характеризується широким асортиментом продукції та малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких, як правило, не передбачається. Робочі місця оди ничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджування устаткування. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих техноло гічних процесів і внаслідок частої зміни об'єктів виробництва потре бує залучення висококваліфікованих робітників універсалів.

Серійне виробництво має обмежений асортимент продукції. Виго товлення окремих виробів періодично повторюється певними парті ями (серіями), залежно від розміру яких розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництва. На робочих місцях дрібносерійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розмі щується як технологічними групами, так і за предметним принци пом. Кваліфікація робітників загалом може бути середньою. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети об робляються малими партіями. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконува них операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. На

171

робочих місцях великосерійного виробництва предмети обробляють ся великими партіями на спеціалізованому устаткуванні.

Масове виробництво характеризується вузьким асортиментом продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлен ня однакових виробів на вузькоспеціалізованих робочих місцях. Для такого виробництва характерними є незмінна номенклатура виготов люваних виробів, спеціалізація робочих місць на виконанні постійно закріпленої операції, застосування спеціального устаткування, мала трудомісткість та тривалість виробничого процесу, високий рівень механізації та автоматизації. Робочі місця масового виробництва ха рактеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці. Устаткування є вузькоспеціалізованим, застосову ється спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування — предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи інженера.

Виокремлюється також дослідне виробництво, характерною озна кою якого є виготовлення зразків або партій (серій) виробів для про ведення науково дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструктор ська та технологічна документація для серійного (масового) вироб ництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво подібне до одиничного.

У практиці господарювання практично не існує підприємств з од норідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається тим, який переважає на робочих місцях.

Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повто рюються нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одинич ні процеси, але тут є робочі місця і навіть підрозділи серійного ви робництва уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шес терні, валики, кріпильні деталі, ручки, контрольні прилади тощо). Прикладами підприємств одиничного виробництва є заводи важко го, енергетичного машинобудування, суднобудування та ін. Підпри ємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія — це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмін ною технічною документацією. На підприємствах серійного типу виробництва можуть застосовуватися й процеси масового вироб

172

ництва уніфікованих деталей на потокових лініях. Типовими прик ладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літа кобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподар ської техніки та ін.

Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів упродовж тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях тут перева жають масові процеси, але в окремих випадках (за умови низької тру домісткості операцій) застосовуються серійні типи виробництва, наприклад, на заготівельних процесах. До таких підприємств нале жать автомобільні та тракторні заводи, підприємства з виготовлення телеапаратури та ін.

Важливою кількісною характеристикою типу виробництва є рі вень спеціалізації робочих місць, який має назву коефіцієнта серій ності (kс) або закріплення операцій за одним робочим місцем:

	kс =	n lсер	,	(6)
		PM

де n — кількість найменувань виробів, які обробляються певною гру пою робочих місць;

lсер — середня кількість операцій, що виконуються при виготовлен ні кожного виробу певною групою робочих місць;

PM — кількість робочих місць.

Цей коефіцієнт орієнтовно складає: масове виробництво — 1, вели косерійне — 2–10, середньосерійне — 11–20, дрібносерійне — 21–40, одиничне виробництво — понад 40 [3; 5; 10].

Тип виробництва істотно впливає на його організаційно технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних про цесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найефективнішим є масове виробництво, за яким можна застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й макси мально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Найменш ефективним і технічно та організаційно складним є одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, тобто пере хід за можливістю від одиничного до серійного, а від серійного — до масового виробництва. Досягти цього можна розширенням ринку збуту і збільшенням серій виробів, уніфікацією деталей і агрегатів

173

складних машин і устаткування, застосуванням групових методів об робки виробів тощо. Просторова організація виробничого процесу передбачає раціональне розміщення робочих місць, дільниць, цехів на території підприємства та забезпечення руху предметів праці по технологічних операціях за найкоротшими маршрутами. Досягнення такої побудови виробничого процесу здійснюється шляхом застосу вання відповідного методу організації виробництва — потокового або непотокового.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу, який при цьому здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Характер ними ознаками потокового виробництва є закріплення за групою ро бочих місць обробки або складання предмета праці одного наймену вання (чи обмеженої кількості найменувань) конструктивно та тех нологічно подібних предметів; розміщення робочих місць послідовно за ходом технологічного процесу; висока поопераційна диференціа ція технологічного процесу, тобто на кожному робочому місці вико нуються одна або кілька подібних операцій; передавання предметів праці з операції на операцію поштучно або невеликими транспортни ми партіями з ритмом роботи, який забезпечує високий ступінь пара лельності та безперервності виробничого процесу.

Потоковий метод застосовується для виготовлення значних обся гів продукції протягом тривалого часу, тобто в масовому, велико та середньосерійному виробництві.

Основою організації потокового виробництва є потокові лінії (по токова лінія — це технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, що виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів), які за номенклатурою виробів поділяють на однопредметні (масово потокові) і багатопредметні (серійно потокові).

Однопредметною називається лінія, на якій обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу. Зас тосовуються такі лінії в масовому виробництві.

Багатопредметною є потокова лінія, на якій одночасно або послі довно виготовляється кілька типорозмірів виробів, подібних як за конструкцією, так і технологією виробництва. Сферою їх застосуван ня є серійне виробництво.

За ступенем безперервності руху предметів праці потокові лінії по діляються на безперервні та переривані. Безперервною (синхронізоваA ною) є лінія, на якій предмети праці переміщуються по операціях без

174

перервно, тобто без міжопераційного очікування. Перериваною, або несинхронізованою, вважається лінія, яка не може забезпечити безпе рервної обробки предметів через несинхронність операцій (між опе раціями різної продуктивності предмети праці очікують на свою чер гу для подання на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси).

За характером ритму роботи розрізняють регламентовані потокові лінії і лінії з вільним ритмом. На лінії з регламентованим ритмом робо ти предмети праці передаються з операції на операцію через точно виз начений час, тобто за заданим ритмом (конвеєри, автоматичні потокові лінії). На лініях з вільним ритмом предмети з операції на операцію мо жуть передаватися з відхиленням від розрахункового ритму (транспор тери, гравітаційні пристрої). Загальний ритм у цьому разі забезпечуєть ся стабільною продуктивністю робітника на першій операції лінії або відповідною ритмічною сигналізацією (звуковою, світловою тощо).

Організація потокового виробництва потребує додержання таких умов, як достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції; висока стабільність і технологічність конструкції виробів; можливість ра ціонального розміщення робочих місць і чітка організація їх обслу говування; застосування прогресивної технології та високопродук тивної техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів.

Основними параметрами потокової лінії є такт, ритм, кількість ро бочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра.

Розрахунковий такт потокової лінії (tл) — це проміжок часу, за який сходять з цієї лінії поодинокі вироби, що пересуваються на ній послідовно один за одним:

	tл =	Тпл	,	(7)
		Qі

де Тпл — плановий період роботи лінії;

Qі — обсяг випуску і ї продукції за конкретний період роботи. При організації безперервних потокових ліній після обчислення

такту проводять синхронізацію операцій. Їх вважають синхронізова ними, коли тривалість кожної з них дорівнює або є кратною такту лі нії. Синхронізація операції досягається застосуванням таких техно логічних і організаційних заходів, як диференціація і концентрація виробничих операцій, скорочення їх тривалості тощо.

На відміну від такту ритмом потокової лінії (rл) називається про міжок часу, необхідний для випуску з лінії не поодиноких виробів, а транспортної партії:

175

rл =	Тпл	q ,	або	rл = tл q,	(8)
	Qі

де q — кількість виробів у транспортній партії.

Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції окремо і визначається діленням норми часу на обробку певного предмета (годин) на тривалість розрахункового такту (хвилин):

PMi =	tі	,	(9)
	tл

де PMi — кількість робочих місць на і й операції; tі — норма часу на обробку і го предмета.

Швидкість руху конвеєра (Vк) залежить від його такту й відстані між виробами і визначається діленням довжини відстані між центра ми двох суміжних виробів (lв) на конвеєрі (М) на тривалість такту (хвилин):

Vk =	lв	.	(10)
	tл

Швидкість руху безперервного конвеєра обмежується раціональ ним режимом праці, а швидкість пульсуючого (періодичного) вста новлюється максимальною з урахуванням правил техніки безпеки.

На безперервному конвеєрі робітник при виконанні операції пере сувається над певним виробом за ходом конвеєра в межах відведеної для цього робочої зони (Lз), довжина якої визначається множенням довжини відстані між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі

(М) на кількість робочих місць:

Lз = lв М . (11) Потокове виробництво внаслідок високої спеціалізації, механізації

та чіткої організації виробничого процесу є високоефективним. Його ефективність виявляється у високій продуктивності праці, скорочен ні виробничого циклу, ліпшому використанні основних і оборотних фондів, що забезпечує зменшення витрат на виробництво. Проте по токове виробництво має й певні недоліки, серед них основним є при мітивізація праці робітників у зв'язку з обмеженим виконанням еле ментарних механічних операцій, що є наслідком високої диференціа ції технологічного процесу.

Характерними ознаками непотокового виробництва є такі: обробка на робочих місцях різних за конструкцією і технологією виготовлен

176

ня предметів праці, кількість кожного з яких є невеликою і недостат ньою для нормального завантаження устаткування; розміщення ро бочих місць за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій (наприклад, групи то карних, фрезерних та інших верстатів); переміщення предметів праці у процесі обробки за складними маршрутами, що зумовлює великі перерви між операціями.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і се рійному виробництві, залежно від умов якого він може мати різні мо дифікації. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здій снюється переважно у формі одинично технологічного, коли окремі предмети праці проходять обробку поодиноко або невеликими парті ями, які не повторюються. У серійному виробництві цей метод наби рає форми партіонно технологічного або предметно групового. Пар тією називається кількість деталей чи вузлів виробів, що одночасно випускається з виробництва (або подається на виробництво). Відміт ними ознаками партіонного методу є розмір партії, періодичність повторення партій у виробництві, тривалість виробничого циклу, розмір незавершеного виробництва, порядок подання виробів у ви робництво.

Партіонно технологічний метод відрізняється від одинично тех нологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Збільшення величини партії призводить до зменшення тривалості переналагоджувань устаткування і поліп шення тим самим його використання та спрощення оперативного планування і обліку. Але, з іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, що потребує більших складських приміщень і відповідно додаткових витрат. Оп тимальною буде така партія предметів праці, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними.

Одинично і партіонно технологічні методи виробництва органі заційно є досить складними порівняно з предметно груповим. Його сутність полягає в тому, що вся сукупність предметів праці розподі ляється на технологічно подібні групи, обробка яких здійснюється за приблизно однаковою технологією і на подібному устаткуванні. Це дає можливість створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищуючи тим самим рівень механізації та автоматизації виробництва, що є передумовою переходу до потоково го виробництва.

177

Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюєть ся окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамін них верстатів за формулою

	n
	Σ		Qві ti
В =	t =	1		,	(12)
			Тпл kнч

де В — кількість верстатів у певній групі;

n — кількість найменувань виробів, які виготовляються на конA кретному верстаті;

Qві — кількість виробів і го найменування, які виготовляються за плановий період;

ti — норма часу на обробку і го виробу;

Тпл — плановий період роботи одного верстату; kнч — коефіцієнт виконання норм часу.

Устаткування тут переважно універсальне, а робітники, як прави ло, — універсали високої кваліфікації. Для непотокового методу ха рактерне послідовне поєднання виконання виробничих операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість вироб ничого циклу. Проте цей метод має свою сферу застосування і широ ко використовується у промислових дискретних процесах. За неве ликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод за безпечує ефективніше використання устаткування і повніше його за вантаження в часі та за потужністю.

3. Форми суспільної організації виробництва

Рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин на під приємствах під впливом науково технічного прогресу зумовлює про цеси подальшого економічного розвитку держави та суспільного по ділу праці. Вони проявляються в еволюційному розвитку різних форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперу вання, комбінування тощо. Кожна з цих форм має свої об'єктивні ви ди та показники рівня розвитку.

Концентрація виробництва означає збільшення розмірів підпри ємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більших підприємствах. Отже, чим більшою є частка продукції, що виробляється на великих підприємствах, тим вищим є рівень концентрації виробництва. Розрізняють концентрацію внут

178

рішню (заводську) і галузеву. Внутрішня (заводська) концентрація виробництва — це процес збільшення потужностей окремих підпри ємств, а галузева — збільшення питомої ваги продукції, що виготов ляється на великих підприємствах, у загальному її виробництві.

У практиці господарювання використовують такі основні види концентрації:

•агрегатна — зростання одиничної потужності або продуктив ності устаткування (машин, установок, агрегатів, технологічних лі ній тощо), характеризується збільшенням частки великих агрегатів у загальній їх кількості або обсязі виробленої продукції. Цьому виду концентрації властивий тільки інтенсивний тип розвитку під впли вом досягнень науково технічного прогресу;

•технологічна — збільшення розмірів підприємства. Цей вид кон центрації може мати як інтенсивний (на основі агрегатної концентра ції), так і екстенсивний типи розвитку (шляхом збільшення кількос ті однотипного устаткування у складі виробництва). Можливе також одночасне поєднання обох цих чинників у процесі технологічної кон центрації;

•функціональна — зростання обсягів виробництва продукції ос новного, допоміжного і побічного виробництва;

•заводська (фабрична) — процес збільшення розміру окремих підприємств — заводів, фабрик, комбінатів, об'єднань. Здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва. Цей вид концентрації має такі форми: збільшення підприємств (зосеред ження виробництва на великих підприємствах з використанням удосконалених знарядь праці та на основі зростання обсягів випуску продукції); створення спеціалізованих підприємств в результаті збільшення випуску однорідної продукції масового або великосе рійного виробництва; кооперування шляхом розвитку прямих ви робничих зв'язків між підприємствами — учасниками спільного виготовлення певної продукції; комбінування на основі поєднання різних виробництв у єдиному виробничому процесі випуску кінцевої продукції в межах одного підприємства (комбінату).

Оскільки для аналізу рівня концентрації застосовуються як абсо лютні, так і відносні показники, розрізняють відповідно абсолютний

івідносний рівні концентрації виробництва. Абсолютний рівень ха рактеризує розміри підприємств тієї чи іншої галузі народного госпо дарства (обсяг випуску продукції у натуральному і вартісному вира зі; середньорічна вартість основних фондів; виробнича потужність

179

підприємства; чисельність працюючих). Відносний рівень характе ризується розподілом загального обсягу виробництва в галузі між підприємствами різного розміру (частка окремого підприємства з ви пуску якоїсь продукції до обсягу її виробництва загалом по галузі; частка підприємства на ринку продаж та ін.).

Для характеристики рівня концентрації виробництва в монопро дуктових галузях (тобто з виготовлення одного виду продукції) роз мір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в нату ральному виразі. Наприклад, в електроенергетиці це може бути річ ний виробіток електроенергії з розрахунку на одну електростанцію, а в цукровій промисловості уявлення про розмір підприємств дає по казник середньодобової переробки сировини.

У галузях, де виготовляється різноманітна продукція, рівень кон центрації доцільно визначати у вартісних показниках.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання ефективності підприємств, оскільки зі збільшенням їх роз мірів поліпшуються, як правило, усі техніко економічні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, краще використовуються матеріально тех нічні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабель ність її виробництва.

Проте високій рівень концентрації не завжди відбиває високу еко номічну ефективність виробництва, оскільки між показниками кон центрації виробництва та його економічної ефективності немає пря мого зв'язку. Якщо підприємства характеризуються лише великими розмірами, а їх структура й обсяги виробництва продукції не є опти мальними для цієї галузі, то рівень концентрації у цьому разі не мо же слугувати показником ефективності виробництва.

При визначенні рівнів концентрації потрібно враховувати вплив внутрішньовиробничих та зовнішніх чинників. Внутрішньовиробни чі чинники визначаються оптимальними розмірами виробництва продукції та підприємств з огляду на максимальне використання ви робничих ресурсів, а до зовнішніх належать транспорт, розміри сиро винної бази, наявність (або можливість залучення) робочої сили, природні умови та ін.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є час то недоцільним з таких економічних причин, як збільшення тран спортних витрат, необхідність великих інвестицій і тривалий тер мін їх повернення, ускладнення процесу управління, зростання на

180