Трудова діяльність

Трудова діяльність людей (або процес матеріального виробництва) - це одна з форм людської діяльності, направлена на перетворення природного світу і створення матеріальних благ. У структурі трудової діяльності виділяють:

1. свідомо поставлені цілі - виробництво певної продукції, переробка природних матеріалів, створення машин і механізмів і багато що інше;

2. предмети праці - ті матеріали (метал, глина, камінь, пластмаса і ін.), на перетворення яких направлена діяльність людей;

3. засоби праці - всі пристрої, прилади, механізми, пристосування, енергетичні системи і ін., за допомогою яких піддаються перетворенню предмети праці;

4. використовувані технології - прийоми і способи, вживані в процесі виробництва.

Для характеристики трудової діяльності зазвичай використовують наступні параметри:

1. продуктивність праці - кількість продукції, виробленої в одиницю часу;

2. ефективність праці - співвідношення матеріальних і трудових витрат, з одного боку, і отриманих результатів - з іншою;

3. рівень розподілу праці - розподіл конкретних виробничих функцій між учасниками трудового процесу (у масштабі суспільства і в конкретних трудових процесах).

Про вміст трудової діяльності людини можна судити по тих функціях, які він виконує, по мірі їх різноманітності і складності, по рівню самостійності і творчості працівника.

Характер вимог, що пред'являються до учасника трудової діяльності, залежить від багатьох чинників, в першу чергу від конкретного вмісту праці і місця в системі розподілу праці. Загальні вимоги такі:

1. працівник повинен володіти всіма прийомами і способами виробництва, з яких ^ складається технологічний процес (вимога професіоналізму);

2. кваліфікація працівника не може бути нижче за той рівень, який визначається характером праці. Чим складніше праця, тим вище за вимогу до спеціальної підготовки учасника трудового процесу (вимога кваліфікації);

3. від працівника вимагається безумовне дотримання законів про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку, дотримання заданих параметрів виробничого процесу, виконання зобов'язань, витікаючих з вмісту трудового договору (вимоги трудової, технологічної, виконавської, договірної дисципліни).

Особливості і профілактика стомлення.

Стомлення - фізіологічна захисна реакція організму, направлена на зниження рівня функціонування його систем з метою запобігання негативним змінам.

Суб'єктивно цей процес виявляється відчуттям втоми і тимчасовим зниженням працездатності. Розумове стомлення характеризується ослабінням уваги, пам'яті, уповільненням мислення, зниженням швидкості переробки інформації, фізичне – зменшенням сили і витривалості м'язів, погіршенням координації руху, зростанням витрат енергії при виконанні однієї і тієї ж роботи. Його глибина залежить від міри адаптації людини до певного виду діяльності, фізичного і психічного стану, рівня мотивації і нервово-емоційної напруги. Стомлення є оборотним фізіологічним станом. Стомлення і супутня йому втома - природний стан людей, ведучих активний спосіб життя. Працездатність, що знижується при цьому, не лише відновлюється під час відпочинку, але, досягнувши вихідного рівня, підвищується ще деякий час.

Проте, якщо працездатність не відновлюється на початок наступного періоду роботи, то стомлення може накопичуватися і переходити в якісно інший стан -переутомлення, що характеризується стійкішим зниженням функціональної діяльності організму.

Перевтома - патологічний стан, що супроводиться млявістю, погіршенням апетиту, безсонням. Розрізняють те, що починається, легеня, виражена і важка перевтома. Для зняття перевтоми, що починається, досить регламентувати режим праці і відпочинку. При легкій мірі слід ефективно використовувати відпустку або канікули. При вираженій перевтомі необхідний терміновий організований відпочинок. Важка міра стомлення вимагає лікування, оскільки при цьому відбувається зміна діяльності серцево-судинної системи.

Заходи профілактики стомлення:

Своєчасне призначення відпочинку - активного або пасивного. Збільшення мікропауз - проміжків між окремими операціями. Регламентація фізичного і розумового навантаження. Використання функціональної музики.

Вживання чинників, що підвищують потік аферентних імпульсів в ЦНС, наприклад, виконання виробничої гімнастики, роздратування шкірних покривів при виконанні самомассажа і взаимомассажа голови, особи, шиї, тулуба.

Аутогенне тренування, дихальна гімнастика.

Використання фармакологічних препаратів, що знижують стомлення, наприклад, глюкози, вітаміну С, елеутерокока, женьшеню і так далі