55.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання, вимоги до них, контроль, оцінка ефективності.

І) по походженню. 1) з живих МиО

А) живі вакцини отримують шляхом зменшення вірулентності (відбір з близькими Аг властивостями але меншою вірулентністю, культивування на несприятливих середовищах,під дією температури, посіви через організми нечутливих тварин, під дією бактеріофагів) Б) інактивовані – препарати з МиО які втратили патогенність, вірулентність, але залиши антигенні,імуногенні властивості. Отримують через підбір с добрими Аг властивостями, культивування і потім інактивація(температурою, ультразвуком, радіацією)

2) з АГ МиО 1) Хімічні отримують при виділенні АГ хім. Методами. Це можуть біти Аг капсул, джгутиків.

3) Анатоксини отримують з екзотоксинів під дією формаліну, температури і часу.

ІІ) по кількісному і якісному складу 1)Моно, ди, тривакцини – з 1,2,3 компонентів однакового походження.

2) Асоційовані з препаратів різного походження.3) Аутовакцини з власних збудників.

Генно-інженерні вакцини – одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини. Контроль 1) на нешкідливість, іммуногенність, стерильність, контамінацію.

56.Етапи розвитку імунології. Роль Мечнікова 1.1., Беринга е, і Ерліха п. Види імунітету і форми його прояву. Видовий та набутий імунітет (класифікація). Активний та пасивний імунітет.

I)емпіричний -16-17. ІІ) розвиток інфекційної імунології. ІІІ) розвиток неінфекційної імунології в 1898.

ІV) вивчення молекулярно-клітинних і генетичних закономірностей імунітету. В 1883 Мечников створив фагоцитарну клітинну теорію імунітету. В 1890 Беринг отримав антитоксичну сироватку для лікування дифтерії. В 1901 Ерліх створив гуморальну теорію імунітету. Види імунітету – 1) видовий (людина не може хворіти хворобами собак, птиць), 2) набутий (несприйнятливість до інфекцій яка формується в процесі розвитку) - а) актив. – формуєт. за участі імун. системи (природний, штучний), б) пасивний – без участі імун.системи.при введен. в організм готов. АТ, є природний і штучний.

57.Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації.Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу. Заверш. і незаверш. фагоцитоз.

НФЗ – 1) клітино активні 2) гуморальні 3) функціональні. Со – представляє собою 11 білків котрі об’єднуються в 9 компонентів і позначаються С1,С2,С3… Шляхи активаціі. 1)класичний – приєднання С1 на комплекс АТ-АГ. 2) альтернативний – без участі антитіл, звязан с ЛПС. Фагоцитоз 1)мікро фагоцити 2) макро фагоцити.

Стадії 1)хемотаксис – зближення і впізнання рецепторів на поверхні мікроба. 2)адсорбція – мікробів на поверхні фагоцитів (рецептори вуглеводної природи). 3) поглинання і утворення фагосоми. 4) злиття фагосоми и лізосоми – фаголізосоми і руйнування мікроба ферментамилізосом. 5) перетравлення фагоцитованих часток і загибель фагоцита. Завершений фагоц – загибель мікробів і фагоцитів. Незаверш – мікроби залишаються в середині клітини.