NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 300

РОЗДІЛ XVIII

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід – караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною

діяльністюнастрокдоп’ятироківабообмеженнямволінастрокдотрьохроків. 2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою – карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлен-

ням волі на той самий строк.

3. Дії, передбаченічастинамипершоюабодругоюцієїстатті, якщовониспричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, –

караютьсяпозбавленнямволінастроквідп’ятидодесятироківзпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 371 у редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1.Стаття 29 Конституції України проголошує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. До норм, які встановлюють відповідальність за порушення цього права, належить і ст. 371 КК.

2.Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 371 КК, передбачає вчинення діяння, яке: а) здійснюється у відповідній процесуальній формі – затримання, привід, арешт, тримання під вартою; б) має незаконний характер; в) а за ч. 3 ст. 371

КК− спричиняє тяжкі наслідки або вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Затримання як захід забезпечення кримінального провадження (п. 8 ч. 2 ст. 131 КПК) є тимчасовим запобіжним заходом (ч. 2 ст. 176 КПК), який застосовується уповноваженою службовою особою до особи, що підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину. Воно полягає у примусовому і короткочасному (на строк не більше сімдесяти двох годин) позбавленні особи волі (ч. 1 ст. 211 КПК) і здійснюється на підставах, в порядку та на строки, встановлені статтями 208–213 КПК.

Привід як захід забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 2 ст. 131 КПК) полягає у примусовому супроводженні підозрюваного, обвинуваченого чи свідка (ч. 2 ст. 139, ч. 3 ст. 140 КПК) особою, якавиконуєухвалуслідчогосуддічисуду(ч. 2 ст. 140 КПК) проздійсненняприводу, домісцяїївикликувзазначенийвухвалічас(ч. 1 ст. 140 КПК). Підстави та порядок здійснення приводу, встановлені статтями 139–143, 323, 327 КПК.

841

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

Арештненазиваєтьсясередвидівзапобіжнихзаходів, передбачених ст. 176 КПК. У пункті 4 ч. 1 цієї статті фігурує лише такий запобіжний захід, як домашній арешт (ст. 181 КПК). Але серед заходів, що забезпечують міжнародне співробітництво під часкримінальногопровадження(розд. IX КПК), вказуєтьсянатакіїхвиди, якекстрадиційний та тимчасовий арешт. Екстрадиційний арешт – це застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (п. 9 ч. 1 ст. 541 КПК), а тимчасовий – взяття під варту особи, розшукуваної за вчинення злочину за межами України, на строк до сорока діб (ч. 1 ст. 583 КПК) до отримання запиту про її видачу (п. 10 ч. 1 ст. 541 КПК). Зі змісту цих норм випливає, що як екстрадиційний, так і тимчасовий арешт є по суті різновидами такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки при їх застосуванні особа спочатку береться під варту, а в подальшому тримається під нею протягом визначеного законом строку. Таким чином, арешт полягає у самому факті взяття особи під варту і у подальшому триманні її під вартою. Саме з такого розуміння арешту як взяття особи під варту виходитьіКонституційнийСудУкраїни(див. РКСУвід26 червня2003 р. №1-15/2003 (справа про гарантії депутатської недоторканності)).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується за ухвалою слідчого судді чи суду до тих підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину осіб, вичерпний перелік якихнаведений уч. 2 ст. 183 КПК, івиключно уразі якщо жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст. 177 КПК. Підстави, порядоктастрокизастосуваннятриманняпідвартою регламентовані в статтях 183–206 КПК.

3.Передбачені у частинах 1 та 2 ст. 371 КК альтернативні діяння обов’язково повинні мати незаконний характер, що може виявлятися у відсутності законних підстав для застосування зазначених заходів (наприклад, під варту береться особа, не зазначена в ч. 2 ст. 183 КПК), у порушенні порядку їх застосування (наприклад, до свідказастосовуєтьсяпривідбезвідповідноїухвалислідчогосуддічисуду(ч. 2 ст. 140 КПК) чи строків їх здійснення (наприклад, утримання особи під вартою понад строки, встановлені ст. 197 КПК).

4.Злочин, як правило, вчиняється шляхом активної поведінки – дії, що полягає

усамому факті незаконного приводу, затримання, арешту чи тримання під вартою. Проте, якщо особа, наприклад, трималася під вартою із законних підстав, але після закінчення встановлених у законі строків (ст. 197 КПК) не звільняється з-під варти без законних на це підстав, злочинне діяння здійснюється вже шляхом бездіяльності. Саме з моменту невиконання обов’язку звільнити особу подальше її утримання під вартою стає незаконним.

За частинами 1 та 2 ст. 371 КК відповідальність настає за злочин із формальним складом, який визнається закінченим з часу вчинення хоча б одного з альтернативно перелічених у законі діянь і саме з цього моменту набуває триваючого характеру.

5.Привід може передувати затриманню, арешту і триманню під вартою, а затримання – арешту і триманню під вартою. Якщо щодо одного й того самого потерпілого послідовно здійснюється діяння, передбачене ч. 1, а потім – ч. 2 ст. 371 КК, учинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 371 КК. Якщо діяння, передбачені різними частинами ст. 371 КК, вчинені щодо кількох осіб (наприклад, одна особа незаконно

842

Стаття 37200

затримана, аінша– тримаєтьсяпідвартою), вчиненеслідкваліфікуватизасукупністю злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст. 371 КК.

6.Учинене не можна кваліфікувати за ст. 371 КК, якщо незаконний привід, арешт чи затримання здійснюються не як заходи забезпечення кримінального провадження чи запобіжні заходи, а в адміністративному порядку (статті 259–261 КУпАП). Кваліфікація діяння за ст. 371 КК виключається і тоді, коли незаконний арешт застосовується як адміністративне стягнення (ст. 32 КУпАП) або як кримінальне покарання (ст. 60 КК). З урахуванням конкретних обставин справи вчинене у таких випадках може кваліфікуватися як один із злочинів, передбачених статтями 364, 365, 375, 424 КК.

7.За частиною 3 ст. 371 КК караються ті самі діяння, якщо вони: а) спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілого, тяжке захворювання, втрата майна загибель близьких тощо); б) вчинені з корисливих мотивів (прагнення одержатимайновувигодучипозбутисяматеріальнихвитрат) чивіншихособистихінтересах (наприклад, прагнення просунутися за службою, отримати нагороду, чергове звання тощо). У разі спричинення тяжких наслідків, які повинні перебувати у причинному зв’язку із вчиненим суб’єктом діянням, склад злочину має матеріальний характер

івизнається закінченим лише з моменту їх настання.

8.Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 371 КК, характеризується лишепрямимумислом, бовиннийзавідомо(тобтодостовірно) усвідомлює незаконність приводу, затримання, арешту чи тримання під вартою (СПВСУ (2008–2009). – С. 203-207). За відсутності прямого умислу дії винного (за наявності відповіднихознак) можутьбутикваліфікованізаст. 367 КК. Зачастинами1 та2 ст. 371 ККмотививчиненнязлочинуможутьбутирізними, завиняткомкорисливихчиінших особистихінтересів, наявністьякихзумовлюєкваліфікацію дійвинногозач. 3 ст. 371 КК. Щодо тяжких наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 371 КК, то вина до їх спричинення може бути як умисною, так і необережною. У цілому злочин є умисним.

9.Суб’єкт злочину спеціальний – уповноважена службова особа органів досудовогорозслідування, слідчий, прокурор, аувипадкунезаконноготриманняпідвартою–

ікерівник установи, де утримується під вартоюпотерпілий. Дії судді, який постановляє завідомо неправосудну ухвалупропривід, затримання чиарешт, атакож приймає незаконне рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження його, слід кваліфікувати за ст. 375 КК. Якщо зазначені дії судді вчинені за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 3 ст. 371 КК, вчинене утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 375 та ч. 3 ст. 371 КК.

Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

1. Притягненнязавідомоневинногодокримінальноївідповідальностіслідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

843

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1.Стаття 62 Конституції України проголошує, що особа вважається невинуватою

увчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У разі порушення цих вимог настає відповідальність за ст. 372 КК як за спеціальний вид (відносно ст. 364 КК) службового зловживання.

2.Потерпілим від злочину за ст. 372 КК є особа, невинувата у вчиненні того злочину, що їй інкримінується. При цьому це може бути як особа, що взагалі не вчиняла жодний злочин, так і така, що вчинила інший злочин, ніж той, за який її притягують до кримінальної відповідальності. Тому притягнення до кримінальної відповідальності особи, щодо якої є докази її винуватості, але з порушенням встановленого закономпроцесуальногопорядку, неможекваліфікуватисязаст. 372 ККізаіншихнеобхідних умов може розглядатися як злочин, передбачений ст. 364 КК. Застосування ст. 372 ККвиключаєтьсяйуразіпритягненнязавідомоневинногонедокримінальної, а до інших видів юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової). За інших необхідних умов такі дії можуть містити ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК.

3.Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 372 КК полягає у притягненні до кримінальної відповідальності, яке згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК є стадією кримінального провадження, що починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Аналіз статей 276–278 КПК, які регламентують здійснення повідомленні про підозру, свідчить, що об’єктивна сторона злочину за ст. 372 КК характеризується лише активною поведінкою суб’єкта, що полягає у вчиненні таких дій, як: а) складання письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК) і б) вручення цього повідомлення особі, що підозрюється у вчиненні певного кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 42, ст. 278 КПК). Отже, за ст. 372 КК карається злочин з формальним складом, який визнається закінченим саме з того моменту, коли письмове повідомлення про підозру вручається (пред’являється) особі, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Будь-які наслідки цього злочину перебувають поза межами його об’єктивної сторони і можуть враховуватися судом лише при призначенні покарання.

4.За частиною 2 ст. 372 КК карається те саме діяння, поєднане: а) з обвинуваченням увчиненні тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину; б) ізштучнимствореннямдоказівобвинувачення(наприклад, складанняпідроблених протоколів, підкидання речових доказів, підроблення висновку експерта тощо); в) з іншою фальсифікацією (вилучення зі справи доказів, що свідчать про невинуватість потерпілого, невідображення фактів та обставин, що спростовують обвинувачення, тощо). Оскільки одним із способів штучного створення доказів чи іншої фальсифікації може бути і службове підроблення, такі дії також охоплюються ч. 2

ст. 372 КК і додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не потребують.

844

Стаття 37300

5.Суб’єктивна сторона злочину полягає лише у прямому умислі, бо суб’єкт діє завідомо, тобтоусвідомлюєочевидністьпритягненнядовідповідальностісаменевинного і бажає цього (СПВСУ (2008–2009). – С. 203-207). Мотиви вчиненого можуть бути різними (помста, ревнощі, корисливість, кар’єризм) і на кваліфікацію злочину не впливають, але повинні враховуватися при призначенні покарання. Якщо притягнення невинного до кримінальної відповідальності було наслідком помилки особи, вчинене не містять складу злочину, передбаченого ст. 372 КК, і за наявності відповідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 367 КК. Якщо діяння виявляється у непритягненні докримінальної відповідальності завідомовинноїособи, вономіститьознаки складу злочину, передбаченого не ст. 372, а ст. 364 КК.

6.Суб’єктзлочинуспеціальний, асамепрокурор, слідчийабоіншауповноважена службова особа, яка згідно із статтями 276–278 КПК має право здійснювати повідомлення про підозру.

Стаття 373. Примушування давати показання

1.Примушуваннядаватипоказанняпридопитішляхомнезаконнихдійзбоку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, –

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2.Тісамідії, поєднанііззастосуваннямнасильстваабоіззнущаннямнадособою, за відсутності ознак катування, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

(Стаття 373 у редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1.Статті 28 і 62 Конституція України проголошують, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, а обвинувачення у злочині не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Цим конституційним приписам кореспондує ст. 11 КПК. Порушення цих вимог карається за ст. 373 КК, яка є спеціальною нормою відносно ст. 365 КК.

2.Потерпілимвідзлочинуможебути: підозрюваний(ч. 1 ст. 42 КПК), потерпілий (ст. 55 КПК), свідок (ст. 65 КПК) та експерт (ст. 69 КПК), тобто особи, які відповідно до закону можуть бути допитані у кримінальному провадженні під час дізнання (п. 4 ч. 1 ст. 3 КПК) чи досудового слідства (п. 6 ч. 1 ст. 3 КПК). Не може бути потерпілим від цього злочину обвинувачений, бо згідно з ч. 2 ст. 42 КПК ним визнається лише така особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченомуст. 291 КПК. Іншіособи, щоберутьучастьукримінальномупровадженні, зокрема, спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільнийвідповідачтацивільнийпозивач також не можуть бути потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Незаконний вплив на вказаних осіб із боку особи, яка провадить досудове розслідування, може містити

845

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

ознакиперевищеннявлади(ст. 365 КК) абоіншогозлочинупротиправосуддя, наприклад, передбаченого ст. 374 КК, ч. 2 ст. 397 КК.

3.Об’єктивна сторона злочину як спеціального виду перевищення влади характеризується активною поведінкою – діями, які здійснюються: а) у такий спосіб, як примушування; б) у певній обстановці (при допиті); в) незаконно; г) для отримання відособипоказань. Отже, заст. 373 ККкараєтьсязлочинзформальнимскладом, який визнається закінченим із моменту вчинення дій, зазначених у ст. 373 КК.

4.Злочин вчиняється у такий спосіб, як примушування, що передбачає вчинення незаконного впливу (тиску) на допитувану особу, внаслідок якого порушуються її права й обмежується свобода волевиявлення.

За частиною 1 ст. 373 КК примушування передбачає лише психічний (психологічний) вплив на свідомість та волю потерпілого, що може виявитися у вчиненні таких незаконних дій, як, наприклад, підкуп, шантаж, застосування гіпнозу, пред’явлення неправдивих доказів, обіцянка звільнити від відповідальності, з-під варти, надати спиртнінапої, наркотики, залякування затриманням, погіршенням умовутримування заарештованого, накладанням арештунамайно, притягненням довідповідальності за злочин, який особа не вчиняла, тощо.

Найбільш поширеним способом примушування до давання показань є погроза, яка має характер залякування, повинна бути дійсною і реальною та може бути спрямована щодо: а) особи самого допитуваного; б) членів його сім’ї або родичів; в) майна, що належить потерпілому чи його близьким. Проте вчинене не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 373 КК, якщо примушування до давання показань здійснювалося шляхом погрози фізичним насильством, бо застосування насильства (як фізичного, так і психічного) як спосіб примушування до давання показань при допиті слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 373 КК.

5.Примушування до давання показань здійснюється лише у певній обстановці – при допиті (статті 224–226 КПК), тобто при здійсненні такої слідчої дії, яка полягає

водержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального провадження і фіксації їх у протоколі допиту, який має відповідну процесуальну форму і встановлені законом реквізити. Якщо примушування здійснюється при провадженні інших слідчих дій (наприклад, при обшуку, виїмці, пред’явленні особи для впізнання) або виконанні інших спеціальних функцій (наприклад, відібрання пояснень, проведення оперативно-розшукових заходів), вчинене за наявності до того підстав може кваліфікуватися за ст. 365 КК.

6.Дії, шляхомякихздійснюєтьсяпримушування, повинніматинезаконний(протиправний) характер. Тому відповідальність за ст. 373 КК виключається, якщо для одержання необхідних показань використовуються різногородутактичні тапсихологічніприйомидопиту, які: а) абопрямопередбаченізаконом(наприклад, ознайомлення з нормами закону про наслідки щодо щирого каяття чи відшкодування збитків, попередження про відповідальність за відмову від давання або за давання завідомо неправдивих показань); б) або не суперечать його приписам (наприклад, створення перебільшеного уявлення у допитуваного щодо поінформованості слідчого).

Не можуть кваліфікуватися за ст. 373 КК і дії, пов’язані з порушенням процесуальногопорядкупроведеннядопиту(наприклад, допитнеповнолітньогозпорушенням

846

Стаття 37300

вимог ст. 226 КПК), за умови якщо вони не були спрямовані на примушування до давання показань. У таких випадках за наявності інших необхідних умов може йтися лише про вчинення злочину, передбаченого ст. 364 КК.

7.За статтею 373 КК потерпіла особа примушується при допиті до давання саме показань, тобто відомостей, які надаються в усній або письмовій формі у процесі допитустосовновідомихдопитуваномуобставинукримінальномупровадженні, якімають значення для цього здійснення кримінального провадження (ч. 1 ст. 95 КПК), а не до вчиненняякихосьіншихдіянь. Прицьомухарактерцихпоказань(чиправдивівониабо неправдиві, чисвідчатьнакористьособиабопротинеї, чихарактеризуютьпотерпілого або поведінку інших осіб тощо) на кваліфікацію злочину за ст. 373 КК не впливає.

Якщо ж особа примушується до завідомо неправдивих показань, за давання яких встановлена відповідальність за ст. 384 КК, дії винного у примушуванні також повністю охоплюються ознаками ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребують, бо цей злочин є спеціальним видом підбурювання, відповідальність за який передбачена окремою нормою – ст. 373 КК (див. абз. 2 п. 10 ППВСУ «Про практику застосування судамикримінальногозаконодавствапроповторність, сукупністьірецидивзлочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. № 7 // ВВСУ. – 2010. – № 7. – С. 6–10).

8.За частиною 2 ст. 373 КК караються ті самі дії, якщо вони поєднані: а) із застосуванням насильства або б) із знущанням над особою. При цьому обов’язковою умовою є відсутність у вчинених діях ознак катування.

Насильство як спосіб примушування до давання показань за ч. 2 ст. 373 КК може бути як психічним, так і фізичним. Психічне насильство, у тому числі і передбачене ст. 129 КК (погроза вбивством), охоплюється ознаками ч. 2 ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо фізичне насильство полягає в нанесенні побоїв, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене охоплюється ознакамич. 2 ст. 373 КК. Якщопримушуванняздійснюєтьсязанаявностіознаккатування, вчиненекваліфікується засукупністюзлочинів, передбачених відповідноючастиною ст. 127 і ч. 2 ст. 373 КК. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або смерті внаслідок примушування до давання показань при допиті утворює сукупність злочинів, передбачених відповідно статтями 121 або 115 та ч. 2 ст. 373 КК.

Знущання над особою як спосіб примушування передбачає приниження людської гідностіособи, вчиненняцинічнихдійтарізніформиглумунадпотерпілим, щоможе полягати, зокрема, у тривалих допитах, позбавленні їжі, води, сну, впливі світлом чи шумом, углузуваннінадфізичнимивадамипотерпілого, образійогонаціональнихчи релігійних почуттів тощо. Знущання над особою є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 373 КК, лише за умови, коли використовується як спосіб (із метою) примушування до давання показань. В інших випадках такі дії винного можуть бути кваліфіковані за статтями 127 або 365 КК чи за сукупністю цих злочинів.

9.Суб’єктивна сторона злочину передбачає лише прямий умисел і спеціальну мету − примусити і в такий спосіб отримати необхідні для винного показання від допитуваної особи. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

10.Суб’єкт злочину спеціальний – слідчий, прокурор, тобто така уповноважена службова особа, яка за законом має право здійснювати досудове розслідування або

847

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

тимчасово призначена виконувати ці функції в установленому законом порядку. Якщо примушування до давання показань є результатом виконання наказу (розпорядження), вчинене слід оцінювати з урахуванням вимог ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

Якщо примушування до давання показань здійснюється суддею під час допиту у судовому провадженні, вчинене слід кваліфікувати за ст. 365 КК, а якщо воно здійснюється з метою створення умов для постановлення неправосудного судового акта, вчинене кваліфікується за ст. 365, ч. 1 ст. 14 та ст. 375 КК.

Стаття 374. Порушення права на захист

1.Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене слідчим, прокурором або суддею, –

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадянабовиправнимироботаминастрокдодвохроків, абоарештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2.Тісамі дії, якіпризвели дозасудження невинної увчиненні кримінального правопорушенняособи, абовчиненізапопередньоюзмовоюгрупоюосіб, аботакі, що спричинили інші тяжкі наслідки, –

караютьсяпозбавленнямволінастроквідтрьохдосемироківзпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 374 у редакції Закону України № 4652-VI від 13 квітня 2012 р.)

1.Конституція України (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ст. 129) проголошує право кожної людини на правову допомогу, на захист від обвинувачення і називає одним із найважливіших принципів правосуддя забезпечення права підозрюваного, обвинуваченоготапідсудногонатакийзахист. Цимконституційнимприписамкореспондуєст. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також ст. 20 КПК, у ч. 2 якої закріплено обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді і суду забезпечити право підозрюваного, обвинуваченого(підсудного) накваліфіковану правовудопомогузбоку обраного ним або призначеного захисника. Порушення цього права тягне за собою відповідальність за ст. 374 КК.

2.Потерпілим від злочину може бути: а) підозрюваний (ч. 1 ст. 42 КПК); б) обвинувачений/підсудний (ч. 2 ст. 42 КПК), тобто особа, яка має право на захист, яке згідно з ч. 1 ст. 20 КПК полягає у наданні їй можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь укримінальному провадженні, користуватися правовоюдопомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК. Слід зазначити, що хоча в ч. 1 ст. 374 КК серед потерпілих осіб називаються тільки підозрюваний, обвинувачений і підсудний, але у ч. 1 ст. 20 КПК серед осіб, які мають

848

Стаття 37400

право на захист, а отже, і можуть користуватися правовою допомогою захисника, названі також виправданий (ч. 1 ст. 43 КПК) і засуджений (ч. 2 ст. 43 КПК).

3.Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 374 КК вичерпується діянням винного, яке може бути вчинене у таких, альтернативно передбачених у законі формах: а) недопущеннязахисникадоучастіукримінальному провадженні; б) ненадання своєчасно(несвоєчасне надання) захисника; в) іншегрубепорушенняправаназахист. Таким чином, за ч. 1 ст. 374 КК злочин може бути вчинений як шляхом дії (наприклад, проведення слідчим процесуальних дій за відсутності захисника з порушенням вимог частин 2 і 3 ст. 46 КПК), так і бездіяльності (наприклад, ненадання особі, яка тримається під вартою, допомоги у встановленні зв’язку із захисником у порушення приписівст. 48 КПК). Зачастиною1 ст. 374 ККкарається злочинізформальнимскладом, який визнається закінченим з моменту вчинення діяння у будь-якій із зазначених

узаконі форм.

4.Форми реалізації права на захист передбачені КПК (статті 20, 22, 45–54), відповідно до ч. 5 ст. 22 якого захист може здійснюватися підозрюваним (ч. 1 ст. 42) або обвинуваченим (ч. 2 ст. 42), а також його захисником (ст. 45) або законним представником (ст. 44). В окремих, зазначених у ст. 52 КПК випадках, участь захисника є обов’язковою. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні, порядок його залучення і призначення, відмови від захисника та його заміни регламентуються статтями 46–49, 53, 54 КПК.

5.Недопущення захисника як одна з форм порушення права на захист полягає

уневиконанні суб’єктом злочину вимог п. 3 ч. 3 ст. 42 та ст. 48 КПК щодо права підозрюваного, обвинуваченогонапершуїхвимогуматизахисникаівбудь-якиймомент залучити його до участі в кримінальному провадженні. Воно може також полягати

унепризначенні захисника на порушення вимог ст. 49 КПК або у відмові в його залученні у тих випадках, коли його участь є обов’язковою (ст. 52 КПК) тощо.

Несвоєчасненадання(наданнянесвоєчасно) захисникаполягаєупорушеннівстановленихзакономстроківзалученнязахисникадоучастіукримінальномупровадженні (наприклад, залучення захисника не до, а вже після першого допиту підозрюваного (п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК); допуск захисника до участі за справою не з моменту вручення особі повідомлення про підозру (ст. 278 КПК), а вже після складання обвинувального акта (ст. 291 КПК) тощо.

Іншегрубепорушенняправаназахистможеполягатиувчиненнібудь-якихдіянь, спрямованих щодосамого потерпілоговідзлочинуабойогозахисника, змістом якого є перешкоджання здійсненню особою права на захист (наприклад, відмова без законних підстав здійснити заміну захисника ст. 54 КПК), обмеження кількості і тривалості побачень із захисником після першого допиту підозрюваного (ч. 5 ст. 46 КПК), висуваннядодаткових, крімзазначенихуст. 50 КПК, вимогдляпідтвердженняповноважень захисника тощо).

Якщо порушення права на захист пов’язане з незаконним втручанням у діяльність захисника, вчиненеутворюєсукупністьзлочинів, передбаченихстаттями374 та397 КК.

6.За частиною 2 ст. 374 КК караються діяння, передбачені у ч. 1 цієї статті, якщо вони: а) або призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи; б) або вчи-

849

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

нені за попередньою змовою групою осіб; в) або спричинили інші тяжкі наслідки. Таким чином, за ч. 2 ст. 374 КК склад злочину може бути як формальним – коли злочиннідіяння буливчиненізапопередньоюзмовоюгрупоюосіб, такіматеріальним– коливонипризвелидозасудження невинноїувчиненні злочинуособиабоспричинили інші тяжкі наслідки.

Засудження невинного як наслідок порушення права на захист полягає у постановленні обвинувального вироку стосовно невинуватої особи і повинно бути у причинному зв’язку із цим порушенням. Якщо порушення права на захист призвело не дозасудженняневинного, а, навпаки, донеобґрунтованогозвільненнявідвідповідальності особи, яка є винною у вчиненні злочину, такий результат слід розглядати як спричинення злочином інших тяжких наслідків і теж кваліфікувати за ч. 2 ст. 374 КК.

Порушення права на захист, яке вчиняється за попередньою змовою групою осіб, має відповідати ознакам цієї форми співучасті, встановленим ч. 2 ст. 28 КК. При цьомуучасниками такої групиможуть бутилишеспеціальні суб’єкти, зазначені уст. 374 КК: слідчий, прокурор або суддя. Дії учасників групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 374 КК незалежно від того, яку конкретну роль у злочині виконував кожний з них – виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача чи пособника. Якщо злочин вчиняється організованою групою таких осіб, дії останніх також кваліфікуються за ч. 2 ст. 374 КК.

Інші тяжкі наслідки порушення права на захист є оціночним поняттям, зміст якого має встановлюватися у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи (самогубство потерпілого, тяжке його захворювання, заподіяння значних матеріальних збитків, необґрунтоване звільнення від відповідальності винного тощо).

7.Суб’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 374 КК характеризується наявністю лишепрямогоумислу, бовиннийусвідомлює, щопорушуєправопотерпілогоназахист

йбажає вчинити таке діяння. Мотив і мета на кваліфікацію не впливають. Психічне ставлення до наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 374 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. У цілому злочин є умисним.

8.Суб’єкт злочину спеціальний: слідчий прокурор або суддя. Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 129 Конституції України у визначених законом випадках правосуддя здійснюють нелишепрофесійні судді, айнародні засідателі таприсяжні. ІзцьоговиходитьіЗаконУкраїни«Просудоустрійістатуссуддів» від7 липня2010 р., уч. 2 ст. 1 якоговстановлюється, щосудовувладувУкраїні реалізуютьнетількипрофесійні судді, а у визначених законом випадках також і народні засідателі та присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. У частині 2 ст. 57 цього Закону також зазначається, що народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді (ВВРУ. – 2010. – № 41–42, № 43,

№ 44–45. – Ст. 529).

Що ж стосується кримінального провадження, то згідно з п. 23 ч. 1 ст. 3 КПК суддя – це особа, яка відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважена здійснювати правосуддя, а також присяжний. Таким чином, за ст. 374 КК суб’єктом злочину, поряд зі слідчим і прокурором, може бути професійний суддя, присяжний і народний засідатель.

850