NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 39300

1.Об’єктивнастороназлочинуполягаєувтечі, тобтовактивнійповедінці– діях, що здійснюється у будь-який спосіб і є самовільним, незаконним (тимчасовим або постійним) залишенням місця позбавлення волі або тримання під вартою.

2.Втеча характеризується низкою ознак, які полягають у тому, що:

1)втечаздійснюєтьсялишепідчасвідбуванняпевнихвидівпокарань(статті60, 63, 64 КК) або протягом тримання особи під вартою як запобіжного заходу (ст. 183 КПК);

2)втеча завжди пов’язана із залишенням особою певного місця – меж охоронюваної території установи виконання покарань (статті 11, 14, 15,18, 19 КВК) або установидляпопередньогоув’язнення(ст. 4 ЗаконуУкраїни«Пропопереднєув’язнення»). При цьому втеча може бути вчинена не тільки безпосередньо з цих установ, а й з-під конвою, колипідозрюваний, обвинувачений абозасуджений доставляється дослідчосудових органів, перебуває під охороною в автомашині або потязі, кабінеті слідчого, залісуду, етапується домісця відбування покарання, виконуєроботизамежами території установи виконання покарань тощо;

3)втечаєнезаконнимзалишеннямзазначенихустанов, бозавждивчиняєтьсясамовільно – без дозволу уповноваженого органу (особи) або за відсутності законних підстав. Цією ознакою втеча відрізняється від злочину, передбаченого ч. 3 ст. 390 КК,

уразі вчинення якого засуджений одержує офіційний дозвіл на тимчасовий виїзд за межі установи виконання покарань, але не повертається до неї у встановлений строк (див. коментар до ст. 390 КК). Особа не може бути засуджена і за втечу з-під варти, доки судом не буде доведено її провину у злочині, у зв’язку з яким було обрано такий запобіжний захід. Не можуть бути кваліфіковані за ст. 393 КК і дії особи, яка самовільно покинула відповідну установу, якщо доведено, що ця особа трималася від вартою або була засуджена до позбавлення волі за відсутності законних підстав;

4)втечаможебутинетількипостійним, айтимчасовимсамовільнимзалишенням відповідних місць, навіть якщо засуджений має на меті у майбутньому добровільно туди повернутися;

5)втеча вчиняється у будь-який спосіб: таємно, відкрито, із використанням підкупу, обману, підробленихдокументів, підкопу, іззастосуванням зброї, психічногочи фізичногонасильстватощо. Залежновідїїспособувтечакваліфікується зачастинами 1 чи 2 ст. 393 КК, а у деяких випадках – за сукупністю злочинів.

3. Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моментунезаконногозалишенняособоюмісцяпозбавленняволі, арештуабомісцяпопереднього ув’язнення і саме з цього моменту набуває триваючого характеру. Готування (ст. 14 КК) до втечі полягає у вчиненні дій, спрямованих на створення умов для втечі (виготовлення знарядь, придбання зброї, залучення співучасників, розробка плану тощо). Незакінчений замах (ч. 3 ст. 15 КК) на втечу полягає у вчиненні дій, спрямованих на її здійснення, але не доведених до кінця з причин, що не залежать від волі винного(підготовкапідкопу, спробапроломустіни, подоланняогорожі, зломузапорів тощо). За наявності так званої «помилки в об’єктивній стороні» може бути вчинений і закінчений замах (ч. 2 ст. 15 КК) на втечу (наприклад, коли винний зробив підкоп не в тому напрямі і пробрався по ньому, але не за, а в межах охоронюваної території).

4. За частиною 2 ст. 393 КК карається втеча, вчинена: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших

901

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

осіб; 4) із заволодінням зброєю чи зїї використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) із пошкодженням інженернотехнічних засобів охорони. Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 393 КК досить наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак.

5.Втеча визнається повторною, якщо відповідає ознакам повторності, передбаченим ч. 1 ст. 32 або ст. 34 КК. Повторність є й тоді, коли один злочин був незакінченим, а інший закінченим; в одному з них особа брала участь як виконавець, а в другому – як організатор, підбурювач чи пособник. В останніх випадках дії винного кваліфікуються ще і за сукупністю злочинів (п. 8 ППВСУ «Про практику засто-

сування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. № 7 // ВВСУ. – 2010. – № 7. –

С. 6–10).

6.Втеча визнається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, зазначеним у ч. 2 ст. 28 КК. Створення такої групи для втечі є готуванням до злочину. Вчинення втечі організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК) також кваліфікується за ч. 2 ст. 393 КК, а злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК) або озброєною бандою – за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255 або ст. 257 і ч. 2 ст. 393 КК (п. 26 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від

27 грудня 2005 р. № 13 // ВВСУ. − 2006. − № 1. − С. 6). Якщо під час втечі організована група вчинила напад на адміністрацію виправної установи, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК.

7.Втеча, вчиненаспособом, небезпечнимдляжиттячиздоров’яіншихосіб, єтам,

де винний усвідомлює, що застосовуваний ним спосіб втечі створює реальну небезпеку для життя чи здоров’я хоча б однієї людини (вибух, підпал, затоплення, отруєння їжі, води, використання джерел підвищеної небезпеки тощо). Якщо здійснення втечі у такий спосіб призвело до спричинення шкоди для життя чи здоров’я особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров’я особи.

8.Заволодіння зброєю при втечі передбачає протиправне вилучення у власника або законного володільця предметів, перелічених у ст. 263 КК, і вчинюється одним із способів, зазначених у ст. 262 КК (ВВСУ. – 2002. – № 4. – Вкладка. – С. 2–9). Якщо заволодіннязброєювчиненезанаявностікваліфікуючихознак, зазначенихучастинах 2 чи3 ст. 262 КК, діївинногослідкваліфікуватизасукупністюзлочинів, передбачених ч. 2 ст. 393 КК та відповідною частиною ст. 262 КК. Вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 КК не тільки тоді, коли винний незаконно заволодіває зброєю для її використання привтечі, айякщо таке заволодіння маєнаметі використання зброї після вчинення втечі.

9.Використання зброї при втечі передбачає її застосування для подолання такої протидії втечі, що передбачалася винним або насправді мала місце. При цьому використанням зброї визнається як фактичне застосування її вражаючих властивостей для заподіяння шкоди життю чи здоров’ю інших осіб, так і погроза її застосуванням. Якщо використовувана при втечі зброя була незаконно виготовлена, перероблена, відремонтована чи придбана самим винним або він її незаконно носив чи зберігав,

902

Стаття 39300

вчинене слід кваліфікувати за статтями 263 чи 2631 та ч. 2 ст. 393 КК (ВВСУ. – 2002. –

№4. – Вкладка. – С. 2–9).

10.Втеча, поєднана з насильством або погрозою його застосування (за винятком заволодіння зброєю або її використання, які є самостійними кваліфікуючими ознаками втечі) передбачає застосування фізичного чи психічного насильства як спосіб подолання дійсних або передбачуваних дій, що перешкоджають втечі. Погроза застосуванням будь-якого фізичного насильства охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

11.Якщо фізичне насильство при втечі застосовувалося щодо засуджених або інших осіб, які не є працівниками правоохоронних органів, і призвело до умисного вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 121 КК), вчиненеслідкваліфікувати зач. 2 ст. 393 тазаст. 115 абозач. 2 ст. 121 КК. Заподіяння за тих самих умов тяжких тілесних ушкоджень без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 121 КК) охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК. Втеча, поєднана із вчиненням злочину, передбаченого ч. 3 ст. 350 КК, кваліфікується за сукупністю – за ч. 3 ст. 350 та ч. 2 ст. 393 КК.

12.Якщо насильство при втечі застосовується щодо працівників правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю і виявляється в посяганні на їхнє життя або умисному заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 та за ст. 348 КК або частинами 3 чи 4 ст. 345 КК. Втеча, поєднана з нападом на адміністрацію, також утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 та ч. 2 ст. 393 КК.

13.Втеча, поєднана із захопленням як заручника представника влади чи працівника правоохоронного органу, кваліфікується за ст. 349 та ч. 2 ст. 393 КК, а пов’язана із захопленням як заручника іншої особи (ч. 1 ст. 147 КК) – лише за ч. 2 ст. 393 КК. Якщо захоплення такого заручника вчинене за наявності обставин, зазначених у ч. 2 ст. 147 КК, вчинене кваліфікується за ч. 2 ст. 393 та ч. 2 ст. 147 КК.

14.Втеча, вчинена шляхом підкопу, передбачає використання для незаконного залишення охоронюваної території підземного ходу (лазу), проритого винним таємно відадміністрації, апоєднаназпошкодженнямінженерно-технічнихзасобівохорони–

вчинюється шляхом виведення з ладу або пошкодження різних спеціальних споруд, пристроїв та приладів, які призначені для запобігання втечі й сповіщення про втечу або які перешкоджають її вчиненню. Якщо пошкодження таких засобів охорони вчинене способом або спричинило наслідки, зазначені у ч. 2 ст. 194 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 2 ст. 194 та ч. 2 ст. 393 КК.

15.Якщовтечаздійснюєтьсяшляхомпідкупуслужбовихосібабозвикористанням підроблених документів, вчинене слід кваліфікувати за статтями 369 або 358 та ч. 1

ст. 393 КК.

16.Слідтакожураховувати, щопривтечізмісцяпозбавленняволівиникаєситуація, передбачена вст. 71 КК, – сукупністьвироків. Тому, засуджуючиособузавтечузмісця позбавлення волі, суд повинен за правилами ст. 71 КК до покарання, призначеного за ст. 393 КК, повністю або частково приєднати ту невідбуту частину позбавлення волі за попереднім вироком, від відбування якого засуджений ухилявся шляхом втечі.

903

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

17.Суб’єктивна сторона втечі – лише прямий умисел. Мотиви та мета цього злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

18.Суб’єкт втечі спеціальний, до якого належать дві категорії осіб: а) особи, що відбуваютьпокаранняувидіарешту, позбавленняволічидовічногопозбавленняволі, або б) особи, що перебувають у попередньому ув’язненні (взяті під варту) як запобіжний захід. Особи, до яких арешт застосовано як захід адміністративного стягнення(ст. 32 КУпАП), атакож особи, щодоякихзастосоване короткочасне затримання за статтями 208, 211 КПК, не є суб’єктами злочину за ст. 393 КК. Співучасниками втечі можуть бути будь-які інші особи, а дії службових осіб, які сприяють втечі з використанням свого службового становища, слід кваліфікувати за статтями 365, 27 та відповідною частиною ст. 393 КК.

Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього – караєтьсяарештомнастрокдошестимісяцівабопозбавленнямволінастрок

до двох років.

1.Об’єктивна сторона злочину характеризується активною поведінкою – діями, які полягають у втечі зі спеціалізованого лікувального закладу (далі – СЛЗ) або по дорозі до нього і є самовільним залишенням СЛЗ (про поняття та ознаки втечі див. коментар до ст. 393 КК). За статтею 394 КК передбачена відповідальність за злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчиненого діяння – втечі і з моменту її вчинення набуває триваючого характеру.

2.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину: а) спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади органів охорони здоров’я для лікування віднаркоманії; б) лікувально-трудовіпрофілакторії длялікування відалкоголізму; в) спеціальні лікувальні заклади (установи), які здійснюють застосування (виконання) примусових заходів медичного характеру (статті 19, 20, 93, 94 КК). Відповідальність за ст. 394 КК настає й тоді, коли втеча вчинюється не із самого СЛЗ,

апо дорозі до нього – під час доставляння особи до цього закладу.

3.Відповідальність за ст. 394 КК можлива лише за умови, якщо лікування у СЛЗ здійснюється у примусовому порядку за вироком чи ухвалою (постановою) суду (ст. 96 КК, ст. 16 ЗаконуУкраїни«Прозаходипротидіїнезаконномуобігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.). Якщо примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 96 КК), втеча з такого лікувального закладу кваліфікується не за ст. 394, а за ст. 393 КК.

4.Суб’єктивна сторона злочину – лише прямий умисел.

5.Суб’єктзлочинуспеціальний– осудна(ч. 1 ст. 19 КК) абообмеженоосудна(ст. 20 КК) особа, щодо якої застосовуються примусові заходи медичного характеру або здійснюється примусове лікування в СЛЗ за рішенням суду, що набрало законної сили.

904

Стаття 39500

Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративногонагляду, атакожнеприбуттябезповажнихпричинувизначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, –

караються арештом на строк до шести місяців.

1.Адміністративний нагляд– цесистема тимчасових, примусових, профілактичних заходів спостереження і контролю, що встановлюються: а) на підставі Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від1 грудня1994 р. (ВВРУ. – 1994. – №52. – Ст. 455); б) постановою(ухвалою) суду; в) щодо окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі; г) з метою запобігання вчиненню злочинів і здійснення виховного впливу.

2.Відповідно до ст. 9 Закону України від 1 грудня 1994 р. особи, щодо яких встановлено такий нагляд, зобов’язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержуватися таких правил: прибути у визначений установою виконання покарань строк в обране ними місце проживання і зареєструватисяворганівнутрішніхсправ; з’являтисязавикликомвціорганиувказанийстрок

ідавати усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; повідомляти працівників органу внутрішніх справ, які здійснюютьадміністративнийнагляд, прозмінумісцяроботичипроживання, атакожпро виїзд замежі району(міста) услужбових справах; уразі від’їзду вособистих справах

здозволуорганувнутрішніхсправвіншийнаселенийпункттаперебуваннятамбільше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

3.Об’єктивна сторона злочину характеризується дією або бездіяльністю, які полягають в одній із таких форм поведінки особи: а) самовільне залишення місця проживання (дія); б) неприбуттябезповажнихпричинувизначений строкдообраного місця проживання (бездіяльність) після звільнення з місць позбавлення волі.

За статтею 395 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення хоча б одного з наведених діянь. Порушення інших правил адміністративного нагляду (обов’язків та обмежень), передбачених статтями 9 і 10 Закону України від 1 грудня 1994 р. для осіб, які перебувають під наглядом (наприклад, порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час чи заборони перебування у визначених місцях району (міста) тягне за собою лише адміністративну відповідальність (ст. 187 КУпАП). Адміністративну (за п. 2 ч. 1 ст. 187 КУпАП), а не кримінальну (за ст. 395 КК) відповідальність тягне за собою і таке порушенняправиладміністративногонагляду, якеполягаєунеповідомленніпрацівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах, якщо таке діяння вчиняється за відсутності мети ухилитися від нагляду.

4.Зміст диспозиції ст. 395 КК, в тексті якої між вказівкою на дві форми порушення правил адміністративного нагляду використовується словосполучення «а також»,

свідчить про те, що відсутність поважних причин і мета ухилення від адміністра-

905

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

тивного нагляду є обов’язковими ознаками, притаманними як першій (самовільне залишення місця проживання), так і другій (неприбуття у визначений строк до обраного місця проживання) формам такого порушення.

5.Тому самовільне залишення місця проживання полягає у діях піднаглядного, які спрямованінаухиленнявідадміністративногонаглядуівиявляютьсяузмінінимбезповажних причин та без повідомлення органу, який здійснює нагляд, місця проживання як

умежах того самого населеного пункту, так і за його межами (виїзд в інший населений пунктбездозволуцьогооргану– пп. «в» статей9 і10 ЗаконуУкраїнивід1 грудня1994 р.).

6.Що ж стосується неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання (бездіяльність), то воно полягає у невиконанні обов’язку прибути до обраного місця проживання після звільнення з місць позбавлення волі в строк, визначений рішенням суду про встановлення адміністративного нагляду, за відсутності у піднаглядного поважних причин для цього і з метою ухилення від нагляду (п. «а» ст. 9 ЗаконуУкраїнивід1 грудня1994 р.). Неприбуттядомісцяпроживанняозначає, що піднаглядний або взагалі не з’являється в обраному місці, або прибуває туди пізніше строку, встановленого судом при застосуванні адміністративного нагляду.

7.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення (СПВСУ 2010. – С. 462–463) – протягом строку дії адміністративного нагляду, тривалістьякоговстановлюєтьсясудомнапідставіст. 6 ЗаконуУкраїнивід1 грудня1994 р. Межі цього нагляду становлять від одного до двох років і не можуть перевищувати строків, встановлених КК для погашення або зняття судимості (статті 89–91 КК).

8.Обставиною, що виключає відповідальність за ст. 395 КК, є наявність на боці піднаглядногоповажнихпричиндлянеприбуттядообраногомісцяпроживанняувстановлений строк або для самовільного його залишення. Такими причинами можуть бути, наприклад, тяжка хвороба, загибель близьких, стихійне лихо тощо, а також обставини, передбачені статтями 39–41 КК. Відповідальність заст. 395 ККвиключається і за умови, якщо адміністративний нагляд було встановлено за відсутності для цього законних підстав (статті 3 та 4 Закону України від 1 грудня 1994 р.).

9.Суб’єктивна сторона злочину – лише прямий умисел і характерна для обох формпорушенняправиладміністративного наглядуспеціальнамета– ухилитисявід адміністративного нагляду.

10.Суб’єкт злочину спеціальний – особа, щодо якої судом із законних підстав встановлений адміністративний нагляд (ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 р.).

Стаття 396. Приховування злочину

1.Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину –

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2.Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

906

Стаття 39600

1.Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, полягає лише

вактивній поведінці – діях, спрямованих на приховування злочину. Форми такого приховування наведені у ч. 6 ст. 27 КК і виявляються в переховуванні: а) злочинця (наприклад, шляхом надання йому житла, транспортних засобів, документів); б) знарядьтазасобіввчиненнязлочину(наприклад, зброї, підробленихдокументів); в) слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців злочинця); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (наприклад, грошей, коштовностей, іншо-

го майна) (РВСУ. – 2007. – Вип. 1(14). – С. 111–113).

2.Слід, однак, ураховувати, що серед конкретних форм приховування злочину

вч. 6 ст. 27 КК називається й така, як придбання чи збут предметів, здобутих зло-

чинним шляхом. При цьому робиться посилання на ст. 198 КК, яка хоча і встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання чи збут, але не будь-яких предметів, одержаних злочинним шляхом, а лише такого їх різновиду, як майно. Звідси випливає, що у випадках, коли винний приховує злочин шляхом придбання чи збуту не майна, а інших предметів (наприклад, документів), здобутих злочинним шляхом, приховування злочину може бути вчинене і в такій його формі, як їх придбання чи збут, і тому підлягає кваліфікації не за ст. 198, а за ст. 396 КК.

3.Зачастиною1 ст. 396 ККвстановленовідповідальністьзазлочинізформальним складом, який з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 6 ст. 27 КК дій визнається закінченим і набуває триваючого характеру.

4.Стаття 27 КК поділяє приховування злочину на заздалегідь обіцяне (ч. 5) і заздалегідь не обіцяне (ч. 6). У першому випадку має місце співучасть у злочині у вигляді пособництва, боприховуваннязлочинубулообіцянедопочаткувчиненнятогозлочину, який приховується, або хоча і під час його вчинення, але до моменту його закінчення. Удругому– приховуваннязлочинунеобіцяєтьсязаздалегідь, аздійснюєтьсявжепісля закінчення того злочину, який приховується. Тому таке приховування визнається лише причетною до злочину діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК) і кваліфікується за ч. 1 ст. 396 КК. При цьому слід ураховувати, що співучастю в злочині може бути визнане і таке його приховування, якехочайнебулозаздалегідьобіцяне, протечерезіншіпричини(наприклад, внаслідок систематичності приховування злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю злочину або іншим його співучасникам розраховувати на таке сприяння без попередньої домовленості з приховувачем.

5.Зачастиною1 ст. 396 ККвідповідальністьнастаєзаприховуваннязлочинулише певногоступенятяжкості– тяжкого(ч. 4 ст. 12 КК) чиособливотяжкого(ч. 5 ст. 12 КК). Таким чином, приховування злочину невеликої (ч. 2 ст. 12 КК) чи середньої (ч. 3 ст. 12 КК) тяжкостінеєкримінальнокараним. Проте, якщоприховуваннямістить ознаки самостійного складу злочину, то незалежно від тяжкості приховуваного злочину вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями Особливої частини КК (п. 9 ч. 2 ст. 115, статті 198, 205, 209, 256 КК тощо). Наприклад, дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, додатковій кваліфікації ще й за ст. 396 КК не підлягають, бо вчинене вбивство повністю охоплюється тут ознаками п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (ВВСУ. – 2003. – № 1. – С. 39).

6.Якщопредметомприховуванняєтакізнаряддя чизасобивчиненнязлочинуабо такіпредмети, здобутізлочиннимшляхом, придбання, зберіганнячизбутякихмістить

907

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

ознаки самостійного складу злочину, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 396 КК та за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, за статтями 199, 263, 265, 300, 301, 307, 309, 311, 321, 359 КК тощо). За сукупністю з ч. 1 ст. 396 КК слід кваліфікувати іприховуваннязлочину, щоздійснюється шляхомвчиненнядіяння, яке утворює склад іншого злочину (наприклад, приховування злочину шляхом знищення чи пошкодження майна, підроблення, приховування чи знищення документів тощо

(п. 10 ППВСУ«Пропрактикузастосуваннясудамикримінальногозаконодавствапро повторність, сукупністьірецидивзлочинівтаїхправовінаслідки» від4 червня2010 р.

№7 // ВВСУ. – 2010. – № 7. – С. 6–10).

7.Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчинене лише шляхомтакзванихфізичних дійілишетихізних, якіпередбачені ч. 6 ст. 27 КК. Тому так зване «інтелектуальне приховування», коли особа з метою приховування якогось злочину, наприклад, направляє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиві показання, не містить ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, і кваліфікується лише за відповідними статтями КК (у наведеному прикладі − за статтями 383 або 384 КК).

8.Суб’єктивнастороназлочинухарактеризуєтьсялишепрямимумислом, бовинний усвідомлює, що приховує саме злочин. Щодо тяжкості цього злочину, то для відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК досить встановити, що особа усвідомлювала лише ті фактичні ознаки приховуваного ним діяння, які свідчать про його приналежність до тяжкого чи особливо тяжкому злочину і саме так оцінюються за законом. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

9.Суб’єктомзлочинуможебутибудь-якаособа, щодосягла16-річноговіку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа з використанням службового становища чи з перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за статтями364 або365 ККнезалежновідтяжкостізлочину, щоприховується. Якщозлочин, якийприховується, єтяжким абоособливотяжким, діїслужбової особисліддодатково кваліфікувати і за ч. 1 ст. 396 КК.

10.Участині2 ст. 396 ККзакріпленеположення, щоспираєтьсянаконституційний припис (ч. 1 ст. 63 Конституції України), згідно з яким виключається кримінальна відповідальність за приховування злочину, вчиненого членом сім’ї або близьким родичем особи (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, ст. 3 СК).

Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи

1.Вчиненнявбудь-якійформіперешкоддоздійсненняправомірноїдіяльнос- тізахисникачипредставникаособипонаданнюправовоїдопомогиабопорушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці –

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадянабовиправнимироботаминастрокдодвохроків, абоарештомнастрок до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2.Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, –

908

Стаття 39700

караються штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадянабообмеженнямволінастрокдотрьохроків, зпозбавленнямправа обійматипевніпосадиабозайматисяпевноюдіяльністюнастрокдотрьохроків.

1.Відповідно до ч. 1 ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав, а згідно з РКСУ від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 право на отримання правової допомоги є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб (наприклад, свідків), яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захистусвоїхправтазаконнихінтересів, щовиникаютьзцивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин (ВКСУ. – 2009. – № 6. – С. 32–38). Тому втручання в діяльність осіб, які надають таку правову допомогу, тягне за собою відповідальність за ст. 397 КК.

2.Потерпілим від злочину є: а) захисник у кримінальному чи адміністративному провадженні (статті 45–54 КПК, ст. 271 КУпАП, п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. // ГУ. – 2012. – 14 серп. (№148–149)); б) представник (законний представник) підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та відповідача, а також юридичної особи у цивільному, господарському, кримінальному чи адміністративному провадженнях

(статті 38–40 ЦПК, п. 10 ст. 22, статті 55, 59, 63, 64 КПК, ст. 270 КУпАП, ст. 56 КАС,

п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗаконуУкраїнивід5 липня2012 р.). Представникомпотерпілого, цивільного позивача чи відповідача може виступати у кримінальному провадженні й особа, яка має право бути захисником (статті 58, 63 КПК).

3.Об’єктивна сторона злочину характеризується діянням, яке може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності. У назві ст. 397 КК передбачене нею діяння позначається як втручання в діяльність захисника чи представника особи, а в диспозиції цієї статті зазначається, що таке втручання може бути здійснене шляхом: а) вчи- неннявбудь-якійформіперешкоддоздійсненняправомірноїдіяльностізахисникачи представника особи по наданню правової допомоги або б) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.

Такимчином, заст. 397 ККвстановленовідповідальністьзазлочинізформальним складом, якийвизнаєтьсязакінченимізмоментувчиненняхочабодногоіззазначених діянь, незалежно від їх наслідків.

4.Втручання є впливом на свідомість та волю захисника (представника особи), дляздійсненняякоговиннийможевикористовуватирізніспособи(форми) якактивної (дія), так і пасивної (бездіяльність) поведінки (щодо форм і способів втручання див.

коментар до ст. 376 КК).

5.Вчинення в будь-якій формі перешкод для здійснення правомірної діяльності захисника(представникаособи) передбачаєствореннятакихумов, якіперешкоджають останнім надавати ефективну правову допомогу і реалізовувати надані ним законом права (статті 46, 58, 63 КПК, ст. 20 Закону України від 5 липня 2012 р.). Ці перешкоди можуть створюватися шляхом застосування психічного або фізичного впливу щодо потерпілого (погрози, залякування, підкуп, відмова в наданні необхідних матеріалів, документів або іншої інформації, незаконне позбавлення права здійснювати захист чи представляти інтереси клієнта у відповідному провадженні тощо).

909

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

На кваліфікацію злочину не впливає, на якій стадії провадження створюються перешкоди для законної діяльності потерпілого і при розгляді якої категорії справ здійснюється таке втручання. Форми (усна, письмова) та способи такого втручання можуть бути різними (прохання, умовляння, рекомендації, вказівки, вимоги, розпорядження, залякування, обіцянки різних вигід тощо).

6.Якщо способом втручання в діяльність потерпілого є вчинення більш тяжкого злочинупротиправосуддя, відповідальністьнастаєзаспеціальноюнормоюКК. Зокрема, якщофізичненасильствочипогрозайогозастосуванням (ст. 398 КК), знищеннячи пошкодженням майна (ст. 399 КК) або посягання на життя захисника чи представника (ст. 400 КК) використовувалися як спосіб створення перешкод в їх діяльності щодо наданняправовоїдопомоги, тобтобулиформоювтручанняуздійсненнятакоїдіяльності, вчинене слід кваліфікувати лише за статтями 398–400 КК. Кваліфікація таких діянь ще й за ст. 397 КК можлива лише за наявності реальної сукупності цих злочинів.

7.Порушеннямвстановленихзакономгарантійдіяльностітапрофесійноїтаємниці (див. про ці гарантії статті 22 і 23 Закону України від 5 липня 2012 р.) захисника чи представника особи є вчинення будь-яких протиправних діянь, таких як прохання, вимога чи примушування надати відомості, що становлять адвокатську таємницю; незаконнепрослуховуваннятелефоннихрозмов; порушенняпорядкупризначеннязахисника або допуску представника до участі за справою; необґрунтована заборона використання науково-технічнихзасобівпідчасучастіупровадженні; відмовавнаданнідоказівтощо.

8.Відповідальність за ст. 397 КК можлива лише за умови, якщо втручання було незаконним, а діяльність захисника (представника), у яку втручаються, навпаки, була законною (правомірною). Якщо втручання в діяльність захисника (представника) містить ознаки підбурювання до вчинення конкретного злочину (наприклад, до знищення чи підроблення документів), вчинене утворює сукупність злочинів.

9.Діяльність захисника чи представника, у здійснення якої винний незаконно втручається, має бути пов’язана з наданням особі саме правової допомоги, бо перешкоджанняіншійдіяльності(наприклад, науковій, публіцистичній, педагогічнійтощо) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 397 КК. Не може розглядатися як втручаннявдіяльністьзахисника(представника) ізвичайнепрохання, непов’язанезвпливом на них, або загальні заклики до справедливості та гуманізму. Не підлягають кваліфікації за ст. 397 КК і такі дії, які вчиняються із мотивів помсти вже після виконаннязахисником(представником) своїхобов’язківщодонаданняправовоїдопомоги. За інших необхідних умов такі дії можуть кваліфікуватися за статтями 398–400 КК.

10.Зачастиною2 ст. 397 ККкараютьсятісамідіяння, вчиненіслужбовоюособою

звикористанням свогослужбовогостановища, тобтовстановленавідповідальність за спеціальнийвидслужбовогозловживання(ст. 364 КК). Такідіїохоплюютьсяознаками складузлочину, передбаченогоч. 2 ст. 397 ККідодатковоїкваліфікаціїзач. 1 ст. 364 КК не потребують. Проте, якщо зазначені дії: а) спричинили тяжкі наслідки або б) вчиненіпрацівникомправоохоронногооргану, товониутворюютьсукупністьзлочинів іупершомувипадкукваліфікуютьсязач. 2 ст. 364 тач. 2 ст. 397 КК, аудругому– зач. 3 ст. 364 тач. 2 ст. 397 КК. Якщотакоюслужбовоюособоюєособа, щопровадитьдізнання, досудовеслідство, прокурорабосуддя, автручаннявдіяльністьзахисникапризводитьдо порушення права на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, вчинене слід кваліфікувати щейзаст. 374 КК(див. коментардост. 374 КК).

910