NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 38900

ухилення від виконання обов’язку відбути (виконати) зазначений у ст. 389 КК і призначений вироком суду вид покарання, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.

4.Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними і залежать передусім від того виду покарання, який призначений вироком. При цьому слід ураховувати, що будучи бездіяльністю за своєю юридичною природою, ухилення від покарання з боку фактичного його виразу може виявлятися як в активній (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу тощо), так і в пасивній (наприклад, нез’явленнядомісцявідбуваннягромадськихробіт, несплаташтрафуувстановлений для цього строк тощо) поведінці особи, спрямованій на ухилення від покарання. Але всі ці діяння, у тому числі й активні, є лише способом (формою) такого ухилення, яке полягає в невиконанні засудженим обов’язку відбути (виконати) покарання, призначеного йому вироком суду.

5.Ухилення від сплати штрафу може полягати: у відмові сплатити штраф, призначений вироком суду як основне або додаткове покарання; у його несплаті у встановлений ст. 26 КВК або ч. 4 ст. 53 КК строк; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості по сплаті штрафу, тощо. Ухилення від сплати штрафу необхідно відрізняти від випадків, коли особа не має можливості його сплатити і настають наслідки, передбачені ч. 5

ст. 53 КК (див. про це коментар до ст. 53 КК).

Ухилення від покарання, передбаченого ст. 55 КК, полягає в порушенні вимог вироку про заборону обіймати ті посади або займатися тією діяльністю, права на які засуджений позбавлений, як основне чи додаткове покарання за вироком суду, або

упорушенні інших обов’язків, які накладаються на засудженого до цього виду покарання вироком суду відповідно до ст. 34 КВК (СПВСУ 2010. – С. 458–460).

Ухиленням від відбування громадських робіт відповідно до ч. 3 ст. 40 КВК визна-

ється: 1) невиконаннявстановленихобов’язків, порушенняпорядкутаумоввідбування покарання (статті 36, 37 КВК); 2) притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені засудженим після письмового його попередження; 3) невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважнихпричин; 4) допущеннябільшедвохпорушеньтрудовоїдисциплінипротягом місяця; 5) поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Ухиленням від відбування виправних робіт за ч. 6 ст. 46 КВК визнається: 1) неви-

конання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання (статті 41, 42 КВК); 2) вчинення проступку, за який засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності; 3) допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця; 4) появанароботіунетверезомустані, устанінаркотичногоаботоксичногосп’яніння.

6.Слід також ураховувати, що при ухиленні від будь-якого виду покарання виникає ситуація, передбачена в ст. 71 КК, – сукупність вироків. Тому, засуджуючи особу за ухилення від покарання, суд повинен за правилами ст. 71 КК до покарання, призначеного за ст. 389 КК, повністю або частково приєднати ту невідбуту частину

891

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

покараннязапопереднімвироком, відвідбуванняякогозасудженийухилявся(СПВСУ

2010. – С. 461–462).

7.Відповідальність за ст. 389 КК можлива лише за умови, якщо особу засуджено до покарання із законних підстав. Якщо покарання призначене незаконно, то вирок за ухилення від його відбування підлягає скасуванню, а кримінальне провадження припиненню за відсутності у діянні особи складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК). Виключається відповідальність за ст. 389 КК і у разі ухилення особи від сплати штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи відбування виправнихробіт, призначених якзаходиадміністративного стягнення (статті 27, 30, 31 КУпАП). Наявність на боці засудженого поважних причин (тяжка тривала хвороба, виїзд в іншу місцевість без дозволу у зв’язку із загибеллю близьких тощо), що призвели до невиконання ним обов’язку щодо відбування видів покарань, передбачених у ст. 389 КК, також виключає відповідальність за ухилення від покарання за умов, передбачених статтями 39–41 КК.

8.Суб’єктивнастороназлочину– лишепрямийумиселтаспеціальнамета– ухилитися від відбування покарання.

9.Суб’єктзлочинуспеціальний– особа, засудженадовідповідноговидупокарання обвинувальнимвирокомсуду, якийнабравзаконноїсили(СПУ. – 2010. – №5. – С. 89–90). Виходячи з цього, ВСУ вважає, що якщо особа ухиляється від покарання, яке не призначалося вироком суду, а було застосоване до неї на підставі інших судових рішень (наприклад, у порядку заміни згідно зі ст. 82 КК), притягнення такої особи до відповідальностізаст. 389 ККвиключається, бовонанеєсуб’єктомцьогозлочину(РВСУ. – 2012. – Вип. 2(25). – С. 78–83).

Стаття 3891. Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості

1. Умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості –

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

(Статтею 3891 Кодекс доповнено Законом України № 4652-VI від 13 квітня

2012 р.)

1. Одним з особливих порядків кримінального провадження є його здійснення на підставі угод, які згідно зі ст. 468 КПК можуть бути двох видів: а) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим і б) угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. Перша з них може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості (ч. 3 ст. 469 КПК) та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (статті 477–479 КПК), а друга – щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам (ч. 4 ст. 469 КПК).

892

Стаття3893001

2.Згідно зі ст. 471 КПК в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотні для відповідногокримінальногопровадженняобставини, розміршкоди, завданоїкримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний/обвинувачений зобов’язаний вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або напризначення покарання тазвільнення від йоговідбування звипробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди (ст. 476 КПК).

3.Відповідно до ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотнідлявідповідногокримінальногопровадженняобставини, беззастережневизнання підозрюваним/обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов’язки підозрюваного/обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості малимісце), узгоджене покарання тазгодапідозрюваного/обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування

звипробуванням, наслідкиукладеннятазатвердженняугоди, передбаченіст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди (ст. 476 КПК).

4.Якщосудпереконається, щоугодавідповідає вимогамзакону(ч. 7 ст. 474 КПК)

іможебутизатверджена, вінухвалюєвирок, якимзатверджуєугоду(ч. 1 ст. 475 КПК) і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ч. 5 ст. 65 КК).

5.Предметом злочину є угода про примирення або про визнання винуватості, умови якої не виконуються.

6.Об’єктивна сторона злочину характеризується пасивною поведінкою – бездіяльністю, яка полягає вневиконанні (ухиленні відвиконання) угодипропримирення абопровизнаннявинуватості занаявності набоціособи, засудженої напідставі такої угоди, обов’язку і реальної можливості її виконання.

7.Невиконання угоди може виявлятися в різних формах поведінки особи і полягати у таких, наприклад, порушеннях умов її укладання, як відмова відшкодувати спричинену злочином шкоду чи усунення її не в тому обсязі, розмір якого було узгоджено сторонами; ухилення від сплати чи сплата в неповному обсязі суми аліментів, коштів, витрачених на відновлення пошкодженого житла, майна потерпілого чи на його лікування; невиконання домовленості про співпрацю щодо викриття злочину, вчиненого іншою особою; порушення взятого на себе зобов’язання припинити антигромадський спосіб життя і працевлаштуватися, пройти курс лікування від захворювання, щостановить небезпеку для здоров’яінших осіб, тощо. Прицьому слід ураховувати, що, будучи бездіяльністю засвоєююридичноюприродою, невиконання угоди

збоку фактичного його виразу може виявлятися як в активній (наприклад, приховуваннядоходівзметоюухиленнявідвідшкодуваннязавданихзбитків), таківпасивній (наприклад, нез’явлення до медичного закладу для проходження курсу лікування) поведінці особи, спрямованій на ухилення від виконання тих умов угоди, зміст яких викладеновстаттях471 і472 КПК. Алевсітакідіяння, утомучислійактивні, єлише способом (формою) такого ухилення, сутність якого полягає в невиконанні особою

покладеного на неї обов’язку виконати угоду.

893

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

8.Невиконання угоди може полягати як у відкритій відмові від її виконання (чітко виражене небажання її виконувати), так і мати прихований характер, коли особа лишестворюєвидимістьїївиконання, анасправдіухиляєтьсявідцього. Аленаявність набоцізасудженогоповажнихпричин(тяжкахвороба, стихійнелихо, загибельмайна тощо), що позбавляють його реальної можливості виконати угоду, виключає відповідальність за ст. 3891 КК.

9.За статтею 3891 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який з моменту вчинення зазначеного в законі діяння – ухилення від виконання угоди – визнається закінченим і набуває триваючого характеру. Наслідки такого ухилення знаходяться поза межами об’єктивної сторони цього складу злочину.

10.Якщо невиконання угоди про примирення чи про визнання винуватості полягає в ухиленні засудженого від призначеного на підставі такої угоди вироком суду покарання (статті 389, 391, 393 КК) чи в порушенні умов його відбування (статті 391, 392 КК), вчинене слід кваліфікувати лише за зазначеними статтями КК, бо

втаких випадках передбачені ними злочини є спеціальними видами невиконання відповідної угоди, які полягають в ухиленні засудженого від покарання, призначе-

ного на її основі вироком суду. Якщо ж невиконання угоди виявляється у вчиненні злочину, який спричиняє шкоду не тільки інтересам правосуддя, а й іншим суспільним відносинам (наприклад, остаточне знищення винним того пошкодженого ним раніше майна, яке він зобов’язався за угодою відновити), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

11.Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК, а також статей 471 і 472 КПК на підставі угоди про примирення чи про визнання винуватості особа може бути засуджена не тільки до реального відбуття покарання, а й зі звільненням від його відбування. Тому умисне невиконання угоди, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 3891 КК, і вчиняється засудженим протягом встановленого судом іспитового строку (ч. 4 ст. 75 КК), тягне за собою наслідки, передбачені ч. 3 ст. 78 КК.

12.Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо засуджений усвідомлює, що має можливість виконати укладену з ним угоду, але не виконує її і бажає цього. Мотиви та мета такого ухилення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Невиконання угоди про примирення чи про визнання винуватості за відсутності прямого умислу на вчинення такого діяння тягне за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 476 КПК.

13.Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме така особа, яка в особливому порядку кримінальногопровадженнязасудженавирокомсудунапідставіугодипропримирення чи про визнання винуватості.

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільнезалишеннямісцяобмеженняволіабозліснеухиленнявідробіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, –

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

894

Стаття 3900

2.Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду –

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

3.Неповернення домісцявідбуванняпокаранняособи, засудженої допозбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду –

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1.Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 390 КК полягає в ухиленні від відбування (невиконанні обов’язку відбути) покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК), яке може виявитися у вчиненні хоча б одного із таких діянь, як: 1) самовільне залишення засудженим місця обмеження волі; 2) злісне ухилення від робіт, до яких

вобов’язковому порядку залучається засуджений (статті 59, 60 КВК); 3) систематичне порушення засудженим громадського порядку; 4) систематичне порушення встановлених для засуджених правил проживання (ст. 59 КВК).

За частиною 1 ст. 390 КК передбачена відповідальність за злочин із формальним складом, який може бути вчинений шляхом як дії, так і бездіяльності і визнається закінченим із моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.

2.Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправному центрі (ч. 1 ст. 56 КВК), у межах якого вони постійно перебувають під наглядом і залишати які мають право лише за спеціальним дозволом адміністрації (ч. 3 ст. 59 КВК). Томусамовільне(тобтобездозволуадміністрації) залишеннятериторії(меж) виправного центру і є підставою для відповідальності за ч. 1 ст. 390 КК.

3.Злісний характер ухилення від робіт у кожному випадку встановлює суд. Таке ухиленняможевиявлятися: увідкритій, демонстративнійвідмовівідвиконанняробіт; тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни; з’явленні на роботі в нетверезому стані тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені порушення заходів стягнення тощо.

Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні засудженим не менше трьох адміністративних (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систе-

матичне порушення встановлених правил проживання – не менше трьох дисциплі-

нарнихпроступків(збереженнявжитловихприміщенняхзабороненихдлязасуджених предметів, виробів та речовин, неодноразова відсутність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи стягнення (ст. 68 КВК).

4.За частинами 2 та 3 ст. 390 КК карається неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження (ч. 2) або до позбавлення (ч. 3) волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, – після закінчення строку такого виїзду.

895

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

5.Відповідно до ст. 111 КВК засудженим до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) може бути дозволено короткочасний виїзд за межі колонії на строк не більше семи діб у зв’язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хворобаблизьких, стихійнелихо, щоспричинилозначнуматеріальнушкодузасудженому або його сім’ї). За тих же обставин дозволяється короткочасний виїзд за межі виправного центру і засудженим до обмеження волі (ст. 61 КК). Останні на підставі ч. 2 ст. 59 КВК можуть одержати дозвіл на такий виїзд і з інших поважних причин (необхідність звернутися в медичний заклад із приводу захворювання чи лікування; дляскладанняіспитівунавчальномузакладі; завикликомсудово-слідчихорганів; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування). Ці засуджені можуть одержати дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні як захід заохочення (ч. 1 ст. 67 КВК).

6.У всіх випадках такого виїзду, якщо засуджений не повертається до місця обмеження або позбавлення волі після закінчення строку, наданого йому для виїзду

іза відсутності поважних причин, вчинене розглядається як ухилення від подальшого відбування покарання і кваліфікується за частиною 2 або 3 ст. 390 КК. Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявності обставин, зазначених у ст. 39 КК), відповідальність особи за ухилення від покарання виключається.

7.Слід також ураховувати, що при ухиленні від будь-якого виду покарання виникає ситуація, передбачена в ст. 71 КК, – сукупність вироків. Тому, засуджуючи особу за ухилення від покарання, суд повинен за правилами ст. 71 КК до покарання, призначеного за ст. 390 КК, повністю або частково приєднати ту невідбуту частину покараннязапопереднімвироком, відвідбуванняякогозасудженийухилявся(СПВСУ

2010. – С. 461–462).

8.Суб’єктивна сторона злочину – лише прямий умисел і спеціальна мета – ухилитися від відбування покарання.

9.Суб’єктзлочинуспеціальний: зач. 1 ст. 390 КК– особа, щозасудженаівідбуває покарання у виді обмеження волі; за частинами 2 та 3 ст. 390 КК – особа, засуджена до обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі на певний строк, що отримала дозвіл на короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи (СПУ. – 2010. –

№ 5. – С. 89–90).

Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань

Зліснанепокоразаконнимвимогамадміністраціїустановивиконанняпокарань абоіншапротидіяадміністраціїузаконномуздійсненніїїфункційособою, якавідбуваєпокаранняувидіобмеженняволіабоувидіпозбавленняволі, якщоцяособа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненнюувидіпереведеннядоприміщеннякамерноготипу(одиночноїкамери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, –

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

(Стаття 391 в редакції Закону України № 1254-VI від 14 квітня 2009 р.)

896

Стаття 39100

1.Потерпілими від злочину є лише такі представники адміністрації установ виконання покарань, до кола яких належать службові особи цих установ, які відповідно до статей 70 та 135 КВК мають право застосовувати до засудженого передбачені законом (статті 68 та 132 КВК) заходи стягнення. Непокора чи протидія особам, що не є представниками адміністрації (наприклад, особам, що здійснюють загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених) тягне за собою лише застосування заходів стягнення, передбачених статтями 68 та 132 КВК.

2.Об’єктивна сторона злочину полягає в таких діях чи бездіяльності, як а) злісна непокора законним вимогам адміністрації; б) інша протидія адміністрації у здійсненні її функцій. За статтею 391 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення самого діяння.

3.Обов’язковоюознакоюоб’єктивноїсторонизлочинуємісцевчиненнязлочину– установа виконання покарань, в якій засуджений відбуває покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) або позбавлення (ст. 63 КК) волі (ст. 11 КВК).

4.Злісна непокора (бездіяльність) вимогам адміністрації полягає у відкритій, демонстративній та вираженій у зухвалій формі відмові засудженого від виконання наполегливих, неодноразово висловлених законних вимог або розпоряджень представника адміністрації, який завдяки своєму службовому становищу має право висувати такі вимоги та віддавати розпорядження, а засуджений зобов’язаний і має можливістьїхвиконати. Таканепокораможевиявитися, наприклад, унеобґрунтованій відмовівідпраці(неменшеяктриразипротягомроку); систематичному ухиленнівід лікуваннязахворювань, щостановлятьнебезпекудляздоров’яіншихосіб; припиненні роботи з метою вирішення трудових та інших конфліктів тощо (ст. 133 КВК). Проте, якщо представник адміністрації не звертався до засудженого з конкретними вимогамипроприпиненняпорушень, вчинененеможебутикваліфікованезаст. 391 КК.

5.Інша протидія адміністрації в здійсненні її функцій (дія) характеризується вчиненнямрізногородудіянь(ст. 133 КВК), спрямованихнаперешкоджаннянормальній роботі та навчанню засуджених, проведенню заходів відповідно до правил внутрішнього розпорядку (вчинення протягом року більше трьох порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з них були накладені стягнення; вживання спиртнихнапоїв, наркотичних засобів, психотропнихречовин, виготовлення, зберігання, купівля, розповсюдження заборонених предметів, дрібне хуліганство тощо). Якщо протидія адміністрації полягає у тероризуванні засуджених, нападі на адміністрацію або в створенні з цією метою організованої групи чи активній участі

вній, вчинене слід кваліфікувати за ст. 392 КК (див. коментар до ст. 392 КК).

6.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є вчинення непокори чи протидії у певний проміжок часу – протягом року після накладення на винного стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночну камеру) або на більш суворий режим відбування покарання за порушення вимог режиму відбування покарання (ч. 3 ст. 101, ч. 1 ст. 132 КВК).

7.Відповідальністьзаст. 391 ККможливалишезаумови, якщовимогиадміністраціїдозасудженогоєзаконними, адопущенізасудженимпорушеннянеємалозначними. Тому відмова виконати незаконні вимоги чи протидія незаконним розпорядженням виключає відповідальність за ст. 391 КК, а вчинення засудженим малозначного про-

ступку (наприклад, порушення форми одягу, запізнення до шикування) тягне за собою

897

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

застосування лише заходів стягнення (статті 68 та 132 КВК). Якщо особу засуджено за ст. 391 КК за злісну непокору чи протидію адміністрації, які були вчинені під час відбуваннянезаконнопризначенихпокарань, вирок, постановленийзаст. 391 КК, підлягає скасуванню, а справа припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

8.Суб’єктивна сторона злочину – лише прямий умисел.

9.Суб’єктзлочинуспеціальний – особа, щовідбуває покарання увидіобмеження (ст. 61 КК) чи позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) і за порушення вимог режиму була піддана протягом року стягненню, зазначеному в диспозиції ст. 391 КК.

Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань

Тероризування у установах виконання покарань засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

(Стаття 392 в редакції Закону України № 1254-VI від 14 квітня 2009 р.)

1.Потерпілимивідзлочинуможутьбутидвікатегоріїосіб: а) засуджені, яківідбуваютьпокаранняувидіобмеження, позбавленняволінапевнийстрокчидовічногопозбавленняволі; б) представникиадміністраціїустановвиконаннязазначенихвидівпокарань.

2.Під засудженими як потерпілими від цього злочину в ст. 392 КК розуміються особи, що відбувають покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) або довічного позбавлення волі (ст. 64 КК) у відповідній установі незалежно від їхньої поведінки (тобто незалежно від того, чи стали вони на шлях виправлення).

3.До представників адміністрації належать: а) службові особи установ виконання покарань, які наділені правом застосування заходів заохочення та стягнення щодо засуджених(статті70, 135, 146 КВК) таіншіособиначальницькогоскладу; б) військовослужбовці, що несуть службу з охорони та нагляду; в) особи, які здійснюють у цих установах медичне обслуговування, культурно-просвітню роботу, загальноосвітнє та професійно-технічненавчання; г) адміністративнийтаінженерно-технічнийперсонал цихустанов. Нападивустановахвиконанняпокараньнапрацівниківправоохоронних органів, суддів, а також інших осіб, діяльність яких хоча й пов’язана зі здійсненням правосуддя, алевонинеєпредставникамиадміністрації(наприклад, адвокати), можуть бути кваліфіковані за статтями 342, 345, 348, 349, 377, 379, 398, 400 КК.

4.Об’єктивна сторона злочину характеризується лише активною поведінкою, яка полягає у вчиненні хоча б однієї із таких альтернативно передбачених

уст. 392 КК дій, як: а) тероризування засуджених; б) напад на адміністрацію; в) організація (створення) організованої групи для тероризування засуджених чи нападу на адміністрацію; г) активна участь у такій (організованій) групі.

5.Устатті392 ККвстановленовідповідальністьзазлочинізформальнимскладом, який визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених дій незалежно від того, чи спричинили вони які-небудь наслідки.

898

Стаття 39200

6.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину – установа виконання покарання, яка призначена для відбування (виконання) таких видів покарань, як обмеження, позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі (ст. 11 КВК).

7.Тероризуванням засуджених визнається застосування до них психічного (погроза) або фізичного насильства (побої, мордування, катування, тілесні ушкодження)

зметою примусити засудженого відмовитися від сумлінного ставлення до праці, дотримання правил режиму та внутрішнього розпорядку або з метою підкорити його своїм незаконним вимогам, змусити виконувати замість себе ті обов’язки, які були покладені навинного, атакожвчинення такихдійзпомстизавиконаннявимогрежиму, зміцнення дисципліни та порядку в установі або глум та знущання над засудженими з метою їх залякування та перешкоджання виконанню (відбуванню) покарання. Проте, якщо застосування психічного або фізичного насильства до засуджених, глум та знущання над ними, насильницьке заволодіння їх майном тощо здійснювалися на ґрунті особистих неприязних стосунків чи з інших спонукань, що не мають на меті дезорганізувати роботу установи виконання покарань, вчинене не може бути визнано злочином, передбаченимст. 392 КК, ікваліфікуєтьсязастаттямиКК, щопередбачають відповідальність за злочини проти особи чи власності.

8.Напад на адміністрацію полягає у вчиненні насильницьких дій (незаконне позбавлення особи волі, заволодіння зброєю, завдання побоїв, застосування мордувань, катувань, заподіяннятілеснихушкоджень), атакожупогрозізастосуваннянасильства (у тому числі погроза вбивством) щодо представників адміністрації (хоча б одного

зних) у зв’язку з їх законною службовою діяльністю. Такі дії також учиняються або

зметоюпротидії(перешкоджання) здійсненнюдіяльностіадміністрації, абозмотивів помсти за таку діяльність.

9.Погроза насильством може розглядатися як один із способів нападу лише за умови, якщо є реальні підстави побоюватися негайного її приведення у виконання. Якщо погроза є обіцянкою застосувати насильство лише у майбутньому (наприклад, після звільнення від покарання), такі дії не можуть кваліфікуватися за ст. 392 КК і за наявностінеобхіднихпідставпідлягаютькваліфікації заст. 345 КК(див. коментардо ст. 345 КК).

10.Тероризування засуджених чи напад на адміністрацію, поєднані з незаконним позбавленням особи волі, умисним завданням побоїв, застосуванням мордувань, катувань, заподіяннямлегких, середньоїтяжкостічитяжкихтілеснихушкоджень, передбачених ч. 1 ст. 121 КК, охоплюються ознаками ст. 392 КК і додаткової кваліфікації не потребують. Якщо тероризування або напад були пов’язані із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, передбачених ч. 2 ст. 121 КК, або з умисним вбивством потерпілого (ст. 115 КК), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю цих злочинів. Якщо тероризування чи напад супроводжувалися захопленням заручників без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 147 КК), вчинене охоплюється ознаками ст. 392 КК. Захоплення заручників за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 147 КК) або вчинення такого його виду, який передбачений ст. 349 КК, слід кваліфікувати за сукупністю зі ст. 392 КК.

11.Організацієюзлочинноїорганізованоїгрупивизнаєтьсясукупністьдій, спрямованихнастворення(формування, заснування) стійкогозлочинногооб’єднаннятрьохчи більшеосіб(засуджених) зметоютероризуваннязасудженихчинападунаадміністрацію,

899

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

якевідповідаєознакамцієїформиспівучасті, передбаченимч. 3 ст. 28 КК. Зазначенідії включають підшукування співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, забезпечення взаємозв’язку між їхніми діями, складення плану, визначення способів його реалізації тощо (ВВСУ. − 2006. − № 1. − С. 2–6). Діяльність організатора такої групи має відповідати ознакам, передбаченим ч. 3 ст. 27 КК.

12.Активнаучастьворганізованійгрупіпередбачає такідіїїїучасника, якіохоплюються ознаками ч. 3 ст. 28 КК і можуть виявлятися у схилянні одних засуджених до тероризування інших або до нападу на адміністрацію, у підшукуванні необхідних засобів, знарядь злочину, безпосередньої участі в нападах та в інших діях, спрямованих на реалізацію плану організованої групи. Слід ураховувати, що за ст. 392 КК карається не будь-яка, а лише активна участь в організованій групі.

13.Створення організованої групи і активна участь у ній визнаються закінченим злочиномнавітьітоді, колитакагрупащеневчинилатихдій, якінамічалися. Утаких випадках за ст. 392 КК несуть відповідальність організатори та активні учасники групи. Утворення в установі виконання покарань злочинної організації або озброєної бандислідкваліфікуватизастаттями255 або257 КК, аякщотакізлочинніоб’єднання здійснювали тероризування засуджених чи напад на адміністрацію – за сукупністю цих злочинів (п. 26 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 27 грудня 2005 р. № 13 //

ВВСУ. – 2006. – № 1. – С. 6).

14.Суб’єктивнастороназлочину– лишепрямийумиселтаспеціальнамета. При створенніорганізованоїгрупиіактивнійучастіунійметоюєтероризуваннязасуджених чи напад на адміністрацію, а в цілому мета злочину – дезорганізація роботи установи виконання покарання та перешкоджання здійсненню діяльності щодо виконання покарання.

15.Суб’єкт злочину спеціальний – засуджений (ч. 2 ст. 43 КПК), який відбуває покаранняувидіобмеження (ст. 61 КК), позбавленняволінапевнийстрок(ст. 63 КК) чи довічного позбавлення волі (ст. 64 КК). Якщо співучасником злочину є особа, що не відбуває ці покарання, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною статей 27 та 392 КК.

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

1.Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуваєпокаранняувидіпозбавленняволіабоарештучиперебуваєвпопередньому ув’язненні, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2.Тісамідії, якщовонивчиненіповторноабозапопередньоюзмовоюгрупою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

900