NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття3813001

1.Предметом злочину є певна інформація, що міститься у законних, викладених

уписьмовій формі вказівках прокурора, наданих слідчому органу досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження.

2.Предметцьогозлочинухарактеризуєтьсяпевнимикількіснимитаякіснимиознаками. У статті 3811 КК йдеться про систематичне невиконання слідчим вказівок прокурора, тому й самі вказівки повинні становити певну їх систему, тобто бути неодноразовими і з точки зору кількісної характеристики предмета злочину таких вказівок слідчому повинно бути надано не менше трьох.

Якісна характеристика предмета злочину полягає в тому, що вказівки: 1) повинні виходити від прокурора (ст. 36 КПК); 2) мають бути законними (п. 4 ч. 2 ст. 36, ч. 4 ст. 40 КПК); 3) наданими в установленому КПК порядку (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК); 4) викладеними у письмовій формі (ч. 4 ст. 40 КПК); 5) спрямовуються слідчому органу досудовогорозслідування(ст. 40 КПК); 6) надаютьсяпідчасіузв’язкуізздійсненням певного кримінального провадження (п. 4 ч. 2 ст. 36, ч. 4 ст. 40 КПК); 7) мають для слідчого обов’язковий характер (ч. 4 ст. 40 КПК).

3.Об’єктивнастороназлочинухарактеризуєтьсяпасивноюповедінкоюсуб’єкта– бездіяльністю, яка виявляється у систематичному невиконанні (ухиленні від виконання) законних, письмових вказівок прокурора з боку слідчого, тобто особи, яка за законом була зобов’язана і мала реальну можливість їх виконати. Таким чином, для об’єктивної сторони цього складу злочину необхідно встановити наявність на боці винного: а) обов’язку виконати надані прокурором вказівки; б) реальної можливості їх виконати і в) систематичний характер ухилення від їх виконання.

4.Однією з обов’язкових ознак об’єктивної сторони цього злочину є вчинення його в певній обстановці – при здійсненні слідчим кримінального провадження,

умежах якого і надаються йому вказівки з боку прокурора. При цьому слід ураховувати, що такі вказівки, які виходять від прокурора і систематично не виконуються слідчим, надаються в межах одного конкретного кримінального провадження, тобто приздійсненні досудового розслідування заоднієюкримінальною справою. Пояснюється це тим, що ознаки систематичності, як різновиду повторності, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 3811 КК, проявляються перш за все в тому, що винний вчиняє декілька (не менше трьох) юридично тотожних актів ухилення (бездіяльності), прощовданомувипадкусамеісвідчитьневиконаннявказівокпрокурора, наданих

умежах саме одного кримінального провадження, а не декількох. При цьому за своїм фактичнимзмістомтаківказівкиможутьстосуватисяякодногоконкретногопитання, зякогопрокурорвважаєзанеобхідненадатислідчомупевнівказівки, такірізних, але неодноразове ухилення від їх виконання (не менше трьох разів) у межах саме одного кримінального провадження якраз і свідчить про вчинення винним юридично тотожних актів бездіяльності і характеризують таке ухилення як систематичне.

5.Заформоюсвоговиразусистематичнеухиленняслідчоговідвиконаннявказівок прокурора може бути як відкритим (пряма відмова, тобто ясно виражена категорична заява про небажання виконувати такі вказівки), так і завуальованим (прихованим). Востанньомувипадкувиннийлишестворюєзовнішнювидимістьвиконаннявказівок прокурора, а насправді їх не виконує.

6.Устатті3811 ККпередбаченовідповідальністьзазлочинізформальнимскладом, який визнається закінченим з моменту, коли невиконання вказівок прокурора набуло

871

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

ознак систематичного ухилення від їх виконання, незалежно від наслідків цієї бездіяльності.

6.Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу, бо винний усвідомлює суспільну небезпечність невиконання законних вказівок прокурора, наданих в обстановці кримінального провадження, а також систематичний характер такого невиконання і бажає діяти саме таким чином. Необережне невиконання слідчим законних вказівок прокурора виключає відповідальність за ст. 3811 КК і за наявності певних умов може містити ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК. Мотив і мета при вчиненні цього злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

7.Суб’єкт злочину – спеціальний – слідчий органу досудового розслідування

(п. 17 ч. 1 ст. 3, статті 38, 40 КПК).

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1.Умисненевиконаннявироку, рішення, ухвали, постановисуду, щонабрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню –

карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2.Ті самі дії, вчинені службовою особою, –

караютьсяштрафомвідсемисотп’ятдесятидооднієїтисячінеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3.Дії, передбаченічастиноюпершоюабодругоюцієїстатті, вчиненіслужбовою особою, яказаймаєвідповідальнечиособливовідповідальнестановище, абоособою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.УмисненевиконанняслужбовоюособоюрішенняЄвропейськогосудузправ людини –

караєтьсяпозбавленнямволінастроквідтрьохдовосьмироківзпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 382 у редакції Закону України № 2453-VI від 7 липня 2010 р.)

1. Відповідно доч. 5 ст. 124 тап. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним зосновних принципів судочинства проголошується обов’язковість судових рішень. Із цього виходить і Закон України «Про судоустрій і статус суддів», у ч. 2 ст. 13 якого закріплено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма юридичними та фізичними особами на всій території України. Обов’язковість

872

Стаття 38200

ібезумовність виконання вироків та ухвал суду закріплено і ч. 2 ст. 21 КПК. Тому умисне невиконання або перешкоджання виконанню судових актів є злочином проти правосуддя для будь-якої особи, а для службових осіб – спеціальним видом службового зловживання (ст. 364 КК), що карається за ст. 382 КК.

2.Предметом злочину за частинами 1–3 ст. 382 КК є судовий акт органів правосуддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який постановлений: а) судом будь-якої юрисдикції (загальної чи спеціалізованої); б) судом будь-якої інстанції (першої, апеляційної чи касаційної); в) судом із будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних) і г) набрав законної сили.

Зачастиною4 ст. 382 ККпредметомзлочинуєсудовийактнеорганівправосуддя України, а рішення Європейського суду з прав людини.

3.Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 382 КК полягає в одному із таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: а) невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення ухвали, постанови суду або б) перешкоджання їх виконанню.

За частиною 1 ст. 382 КК склад злочину є формальним, бо його об’єктивна сторонавичерпуєтьсявчиненнямодногоіззазначенихузаконідіянь– дії(перешкоджання) чибездіяльності(невиконання), ісамезцьогомоментузлочинвизнаєтьсязакінченим та набуває триваючого характеру.

4.Невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщосуб’єктбувзобов’язанийімавреальнуможливістьвиконатисудовийакт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма

івідкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов’язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певнихзусиль, які фактично роблятьнеможливим йоговиконання (умисноне розпечатуєпошту, неприймаєдержавноговиконавця, направляєдокументнезаадресою тощо).

5.Перешкоджання виконанню судового акта – це активні дії, які становлять протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання, наприклад, підкуп або обман державного виконавця, погрози або насильствощодоньоготощо. Якщоперешкоджаннявиконаннюсудовогоактапов’язане ізвчиненняміншихзлочинів(наприклад, даваннямхабара, застосуваннямнасильства, знищенням документів), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів.

6.За частиною 2 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, бо встановлюєтьсявідповідальністьзатісамідіяння, алевчиненіспеціальнимсуб’єктом– службовою особою.

7.За частиною 3 ст. 382 КК склад злочину може бути як формальним, – коли зазначені у ч. 1 або 2 цієї статті діяння вчиняються: а) службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК), абоб) особою, ранішесудимоюзазлочин, передбаченийцієюстаттею(спеціаль-

ний рецидив – див. коментар до ст. 34 КК), так із матеріальним, − коли ці діяння в) заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державнимчигромадськимінтересамабоінтересамюридичнихосіб(прохарактеристику

873

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

цих ознак див. пп. 3 та 4 примітки до ст. 364 КК та загальні положення коментаря дорозділуXVII КК). Уостанньомувипадкуобов’язковоюознакоюоб’єктивноїсторони є причинний зв’язок між діянням та передбаченими у ч. 3 ст. 382 КК наслідками,

змоменту настання яких злочин і визнається закінченим.

8.За частиною 4 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого вичерпується вчиненням такого діяння, як невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, обов’язковість виконання якого зумовлена Законом України від 17 липня 1997 р., яким ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протокол № 11 до цієї Конвенції, дезазначено(ч. 1 ст. 46 Конвенції), щоВисокіДоговірніСторонизобов’язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

9.Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВРУ. – 1999. – № 24. – Ст. 207) до виконавчих документів, які підлягають виконанню Державною виконавчою службою України, належать і рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. (ВВРУ. – 2006. – № 30. – Ст. 260), у ч. 1 ст. 2 якого проголошується, що рішення цього суду є обов’язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 зазначеної Конвенції.

10.Суб’єктивна сторона злочину за умови, якщо він не спричиняє наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, – лише прямий умисел. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. У цілому злочин є умисним.

11.Суб’єкт цього злочину може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб’єктом цього злочину необхідно вирішувати диференційовано:

– за частиною 1 ст. 382 КК, якщо злочин вчиняється шляхом невиконання судового акта, суб’єкт злочину – спеціальний, оскільки ним може бути лише така особа, на яку законом і цим судовим актом покладений обов’язок з його виконання і вона має реальну можливість його виконати. Якщо ж передбачений ч. 1 ст. 382 КК злочин здійснюється шляхом перешкоджання виконанню судового акта, то з урахуванням характерудій, якіможутьстановитизмісттакогоперешкоджання, вчинитицейзлочин може якспеціальний суб’єкт– зобов’язана довиконання судовогоактаособа, такізагальний – будь-яка особа, що досягла 16-річного віку;

– за частинами 2 та 4 ст. 382 КК суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова особа, яка зобов’язана і має реальну можливість виконати відповідний судовий акт;

– зачастиною3 ст. 382 ККсуб’єктомзлочинуможебути: а) аботакийспеціальний суб’єкт, як службова особа, що займає відповідальне чи особливо відповідальне ста-

новище(див. п. 2 приміткидост. 368 КК), б) аботакийспеціальнийсуб’єкт, якособа,

раніше судима за злочин, передбачений ст. 382 КК (див. коментар до ст. 34 КК);

– за частиною 3 ст. 382 КК, яка встановлює відповідальність за невиконання судовогорішення, щозаподіяловідповіднінаслідки(істотнашкода), тоцейзлочинможе бути вчинений як загальним, так і зазначеними вище спеціальними суб’єктами.

874

Стаття 38300

12. Невиконання судового акта іншими особами тягне за собою відповідальність за відповідними статтями КК (наприклад, статті 164, 165 КК та ін.), у яких встановлюєтьсявідповідальністьзаспеціальнівидиневиконаннясудовихактів(див. коментар до цих статей). Так, якщо невиконання вироку чи ухвали суду чи перешкоджання їх виконанню полягає у вчиненні діянь, передбачених статтями 388, 389, 3891, 390–395 КК, учинене повністю охоплюється ознаками зазначених статей КК і додаткової кваліфікації за ст. 382 КК не потребує.

Невиконання судового акта службовою особою також може містити й ознаки спеціальнихскладівзлочинів, передбачених, наприклад, статтями172, 173 та175 КК(див.

коментар до цих статей).

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

1.Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину –

караєтьсявиправнимироботаминастрокдодвохроківабоарештомнастрок дошестимісяців, абообмеженнямволінастрокдотрьохроків, абопозбавленням волі на строк до двох років.

2.Тісамідії, поєднанізобвинуваченнямособивтяжкомучиособливотяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені

зкорисливих мотивів, –

караютьсяобмеженнямволінастроквіддвохдоп’ятироківабопозбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 383 в редакції Закону України № 4652-VI від 13 квітня 2012 р.)

1.Об’єктивна сторона злочину характеризується активною поведінкою – діями, які полягають унеправдивому, тобтотакому, щоне відповідає дійсності, повідомленні про вчинення злочину, яке направляється до суду, прокурора, слідчого або до органу досудового розслідування (СПВСУ 2010. – С. 446–456).

Застаттею383 ККвстановленовідповідальністьзазлочинізформальнимскладом, який визнається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення про злочин до зазначених адресатів незалежно від того, чи порушено кримінальне провадження і чи притягнуто до відповідальності неправдиво звинувачену особу.

2.Повідомленняпрозлочинмаєбутинеправдивим, тобтотаким, якеневідповідає дійсності або в повному обсязі, або хоча б частково. Неправдиві відомості можуть стосуватися, наприклад, події злочину або особи, що начебто його вчинила, окремих обставинвчиненнязлочину(місця, часу, застосованихзасобів, знарядьтощо); можуть бутипов’язанізобвинуваченнямузлочині, якийдійсновчинений, аленетієюособою, яка звинувачується; можуть полягати в неправдивому звинуваченні особи у більш тяжкому злочині тощо.

3.Змістом повідомлення мають бути відомості про вчинення саме злочину (закінченого чи незакінченого), а не адміністративного чи дисциплінарного проступку,

875

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

анеправдивістьцьогоповідомленняхарактеризуєлишефактичніобставинизлочину,

ане юридичну їх оцінку. Якщо особа повідомляє дійсні (правдиві) відомості, але помиляється щодо їх юридичної оцінки (кваліфікації), то ознаки злочину, передбаченогост. 383 КК, відсутні. Неможекваліфікуватися заст. 383 ККітакзване«самообмовляння», коли особа удавано обвинувачує саму себе у вчиненні злочину. Таке рішення пояснюється тим, що навіть після порушення кримінального провадження давання підозрюваним чи обвинувачуваним завідомо неправдивих показань, у тому числі й самообмовляння, не тягне за собою відповідальності.

4.Повідомлення може бути здійснене у будь-якій формі: усно, письмово, по телефону, з використанням комп’ютерних мереж тощо. Повідомлення може виходити від власного імені, бути анонімним чи від імені іншої особи, але має бути спрямоване на адресу лише органів (службових осіб), що наділені за законом правом на порушення та здійснення кримінального провадження, а саме до суду (пп. 20–22 ч. 1 ст. 3 КПК),

прокурора (п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36 КПК), слідчого (п. 17 ч. 1 ст. 3, ст. 40 КПК) або до органу досудового розслідування (ст. 38 КПК). Тому неправдиве повідомлення про злочин, яке спрямовується на адресу інших органів чи осіб, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 383 КК, бо в цьому випадку не заподіюється шкода інтересам правосуддя.

5.За частиною 2 ст. 383 КК караються ті самі дії, якщо вони: а) або поєднані з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині; б) або пов’язані зі штучним створенням доказів обвинувачення (наприклад, підроблення речових доказів та документів, використання лжесвідчень тощо); в) або учинені з корисливих мотивів (прагнення одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди).

6.Якщозлочин, передбаченийст. 383 КК, одночасноміститьознакидіяння, передбаченого ст. 259 КК, то вчинене заподіює шкоду не тільки відносинам у сфері здійснення правосуддя, а й громадській безпеці, що потребує кваліфікації таких дій за сукупністюзлочинів, передбаченихцимистаттямиКК(див. коментардост. 259 КК).

7.Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо вказівка закону на завідомо неправдивий характер повідомлення свідчить про усвідомлення винним того, що спрямовані ним на адресу відповідних органів відомості не відповідають дійсності, і його бажання вчинити такі дії. Помилкова думка особи про відповідність відомостей дійсності виключає відповідальність за ст. 383 КК.

8.Суб’єкт злочину загальний – будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомонеправдивепоказаннясвідкачипотерпілогоабозавідомонеправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійсненнявиконавчогопровадженняабопроведеннярозслідуваннятимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здій-

876

Стаття 38400

снення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, –

караютьсявиправнимироботаминастрокдодвохроківабоарештомнастрок до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, –

караютьсявиправнимироботаминастрокдодвохроківабообмеженнямволі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

(Стаття384 вредакціїзаконівУкраїни№2456-IV від3 березня2005 р., №890-VI від 15 січня 2009 р., № 2677-VI від 4 листопада 2010 р.)

1.Об’єктивна сторона злочину за ст. 384 КК характеризується активною поведінкою – діями, які виявляються в: а) неправдивих показаннях свідка чи потерпілого; б) неправдивому висновку експерта; в) неправдивому звіті оцінювача про оцінку майна; г) неправильному перекладі, зробленому перекладачем.

Застаттею384 ККвстановленовідповідальністьзазлочинізформальнимскладом, який визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

2.Відповідальність за ст. 384 КК настає, якщо показання, висновок, звіт чи перекладєнеправдивими, тобтотакими, якіповністюабохочабчастково невідповідають дійсності. Показання (ст. 95 КПК) свідка (ст. 65 КПК) чи потерпілого (ст. 55 КПК)

єнеправдивими (лжесвідчення), якщополягаютьуповідомленні недостовірнихвідомостей про факти та обставини, що мають значення для відповідного провадження. Висновок експерта (статті 69, 101, 102 КПК) є неправдивим, якщо в ньому невірно викладений хід дослідження, зроблені завідомо неправильні висновки, перекручені певні факти та обставини. Звіт оцінювача про оцінку майна (статті 6, 12 Закону України«Прооцінкумайна, майновихправтапрофесійнуоціночнудіяльністьвУкра-

їні» від 19 липня 2001 р. // ВВРУ. – 2001. – № 47. – Ст. 251) є неправдивим, якщо в ньому, наприклад, безпідставно занижується чи, навпаки, підвищується вартість майна, використовуються неналежні цінидлявизначення вартості майна, оцінюється інше майно, а не те, на яке було накладено арешт, надається оцінка не всього, а лише часткимайнатощо. Перекладвизнаєтьсянеправдивим, якщоперекладач(ст. 68 КПК) здійснює неправильну передачу тих показань, документів або інших матеріалів (наприклад, жестів і міміки глухонімих), що підлягають перекладу.

3.Злочин може бути вчинений лише шляхом активної поведінки – дії, бо для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок чи потерпілий – у своїх показаннях, експерт – у висновку, оцінювач – у звіті, а перекладач – у перекладі діяли певним чином, тобто повідомляли неправдиві відомості, які стосуються тих чи інших обставин здійснюваногопровадження. Невчинення такихдій, тобтоневиконання зазначеними особами покладених на них обов’язків (бездіяльність), що виявляється в повному чи частковому замовчуванні фактів та обставин у показаннях, висновку, звіті чи перекладі, не може кваліфікуватися за ст. 384 КК, бо є однією з форм відмови від давання показань і тягне за собою відповідальність не за ст. 384, а за ч. 1 ст. 385 КК (див. ко-

ментар до ст. 385 КК).

877

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

4.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є певна обстановка його вчинення, оскільки передбачені в ст. 384 КК дії мають бути здійснені лише при провадженні дізнання, досудового слідства, судового чи виконавчого провадження або здійсненні розслідування тимчасовою слідчою комісією ВРУ (ст. 89 Конституції України), азвітоцінювача– тількиприздійсненнівиконавчогопровадження(СПВСУ

2010. – С. 456–458).

5.Відповідальність за ст. 384 КК настає лише за умови, якщо свідка, потерпілого, експерта, оцінювачамайначиперекладача увстановленомузакономпроцесуальному порядку (розписка, присяга) було попередньо попереджено про кримінальну відповідальністьзадаваннянеправдивихпоказань(статті57, 67, 224 КПК, 50 ЦПК, 65, 141 КАС), неправдивийвисновок(статті70 КПК, 53 ЦПК, 66, 133 КАС), неправдивийзвіт про оцінку майна (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження») або неправильний переклад (статті 68 КПК, 55 ЦПК, 68, 125 КАС). Відсутність такого попередженняіналежногопроцесуальногойогооформленнявиключаєвідповідальність за ст. 384 КК (СПВСУ 2010. – С. 456–458).

6.За частиною 2 ст. 384 КК караються ті самі дії, якщо вони: а) або поєднані з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК), особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині; б) або поєднані зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. коментар до ст. 383 КК); в) або вчинені з корисливих мотивів (прагнення одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди).

7.Суб’єктивна сторона злочину – лише прямий умисел, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивість своїх показань, висновку, звіту чи перекладу ібажає діяти саме таким чином. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають, за винятком ч. 2 ст. 384, у якій однією з кваліфікуючих ознак

єкорисливі мотиви вчиненого.

8.Якщо дії, зазначені в ст. 384 КК, вчинюються з метою приховування тяжкого чи особливотяжкогозлочину, ранішевчиненогочленомсім’ї, близькимродичемабосамою особою, яка дає неправдиві показання (висновок, переклад, звіт), вчинене на підставі ч. 2 ст. 385 ККнеміститьознакскладузлочину, передбаченогост. 384 КК. Якщоцісамі діїздійснюютьсязметоюприховуваннятяжкогоабоособливотяжкогозлочину, вчиненого іншою особою, скоєне кваліфікується лише за ст. 384 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо зазначені дії вчиняються особою під примушуванням, відповідальність за яке передбачена у статтях 373 або 386 КК, вчинене може кваліфікуватися за ст. 384 КК лише за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39–41 КК.

9.Суб’єктзлочинуспеціальний– свідок, потерпілий, експерт, оцінювачмайнаабо перекладач у кримінальному, цивільному, адміністративному провадженні чи при здійсненні виконавчого провадження, які у встановленому законом порядку попередженіпрокримінальнувідповідальністьзавчиненнядій, зазначенихуст. 384 КК. Слід ураховувати, що за ст. 384 КК не можуть нести відповідальність: а) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач; б) особи, які давализавідомонеправдивіпоказання(висновок, переклад, звіт) ізтакоїсправи, заякою вонинадаліпритягнутідокримінальноївідповідальностіякобвинувачені; в) співучас-

878

Стаття 38500

ники одного злочину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших співучасників, навіть якщо кримінальне провадження щодо кожного з них здійснюється окремо.

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків

1.Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді або під часпровадженнядосудовогорозслідування, здійсненнявиконавчогопровадження, розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України –

караютьсяштрафомвідп’ятдесятидотрьохсотнеоподатковуванихмінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2.Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показанняпідчаспровадженнядосудовогорозслідуванняабовсудіщодосебе, атакож членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

(Стаття385 вредакціїзаконівУкраїни№2456-IV від3 березня2005 р., №890-VI

від 15 січня 2009 р., № 4652-VI від 13 квітня 2012 р.)

1.Об’єктивнастороназлочинузач. 1 ст. 385 ККвиявляєтьсявбездіяльності, що являє собою відмову (ухилення): а) свідка – від давання показань; б) експерта – від виконання обов’язків щодо надання висновку; в) перекладача – від виконання обов’язків щодо здійснення перекладу.

За частиною 1 ст. 385 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення хоча б одного із зазначених діянь.

2.Під відмовою від виконання дій (обов’язків), зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, слід розуміти ухилення особи, викликаної як свідок, призначеної експертом або перекла-

дачем, від виконання покладеного на неї процесуального обов’язку давати показання

(п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), здійснювати експертне дослідження (п. 1 ч. 5 ст. 69 КПК) і надативисновок(ст. 101 КПК) чиздійснитипереклад(п. 3 ч. 3 ст. 68 КПК) завідсутності поважних причин, які перешкоджали б виконанню цього обов’язку.

3.Відмова від виконання дій (обов’язків), зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, може полягати у: а) відкритій, ясно вираженій такатегоричній заяві винного(вусній чиписьмовій формі) про своє небажання давати показання, проводити експертне дослідження або здійснювати переклад у цілому чи в якійсь частині; б) неправдивій заяві про відсутність поінформованості за справою або про неможливість здійснити експертизучипереклад; в) замовчуванні окремихфактівтаобставинупоказаннях, експертному висновку чи перекладі.

4.Злочин може бути вчинений лише шляхом пасивної поведінки – бездіяльності, бо для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок, експерт чи перекладач відмовилися від виконання покладених на них обов’язків, тобто ухилилися від вчинення тих дій, які вони повинні були і мали можливість здійснити, що виявляється в повному чи частковомузамовчуванніфактівтаобставинупоказаннях, висновкучиперекладі. Тому

879

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя

неправдива заява про відсутність поінформованості за справою або про неможливість здійснити експертизу чи переклад, а також замовчування окремих фактів та обставин кваліфікуютьсясамезаст. 385 КК, анезаст. 384 КК, бовцихвипадкахвідсутніякі-не- будь дії і особа лише замовчує відомі їй факти та обставини, що є способом відмови (ухилення) від виконання обов’язків (див. коментар до ст. 384 КК).

5.Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є певна обстановка, бо відмова від виконання обов’язків, зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, має бути вчинена під час досудового розслідування, судового або виконавчого провадження, а також при здійсненні розслідування тимчасовою слідчою комісією ВРУ (ст. 89 Конституції України).

6.Відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК можлива лише за умови, якщо осіб, зазначених у цій нормі, у встановленому законом процесуальному порядку (розписка, присяга) булопопередженопрокримінальнувідповідальністьзавідмовувідпоказань (статті67, 224 КПК, 50 ЦПК, 141 КАС), експертноговисновку(статті70 КПК, 53 ЦПК, 133 КАС) чи перекладу (статті 68 КПК, 55 ЦПК, 125 КАС). Наявність такого попередження та його належне процесуальне оформлення є, з одного боку, обов’язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК, а з іншого – відмежовує цей злочин від ухилення від явки (нез’явлення) до органів досудового розслідування чи до суду, яке тягне за собою лише адміністративну відповідальність (статті 1853, 1854 КУпАП).

7.Длявідповідальностізач. 1 ст. 385 ККнеобхідновстановитивідсутністьнабоці суб’єкта злочину поважних причин (наприклад, хвороба, недостатність матеріалів, наданих длявисновку, незнання мовитощо), які перешкоджали бітимсамим виключали реальну можливість виконання ним покладених на нього обов’язків свідка, експерта чи перекладача. До таких причин належать і різні форми примушування особи довідмовивідвиконанняїїобов’язків, застосуванняякоговиключаєвідповідальність за ч. 1 ст. 385 КК за наявності підстав, передбачених у статтях 39–41 КК.

8.Суб’єктивнастороназлочину– лишепрямийумисел, боособаусвідомлює, що без поважних причин ухиляється від виконання покладених на неї обов’язків свідка, експерта чи перекладача і бажає цього. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

9.Якщодіяння, зазначене вч. 1 ст. 385 КК, вчиняється зметоюприховуваннязло-

чину, раніше вчиненого членом сім’ї, близьким родичем або самою особою, яка від-

мовляється давати показання, надати висновок чи зробити переклад, вчинене на підставіч. 2 ст. 385 тач. 2 ст. 396 ККнеміститьознакскладузлочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо така відмова здійснюється з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, вчиненого іншою особою, скоєнеслідкваліфікуватилишезач. 1 ст. 385 КК, боприховуваннязлочину(ч. 1 ст. 396 КК)

може бути вчинене лише шляхом активних дій (див. коментар до ст. 396 КК).

10.Суб’єкт злочину спеціальний – свідок, експерт чи перекладач, які у встановленому законом порядку попереджені про відповідальність за ухилення (відмову) від виконання покладених на них обов’язків. Потерпілий, спеціаліст, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний позивач та відповідач за відмову від давання показань кримінальної відповідальності не несуть.

11.У частині 2 ст. 385 КК конкретизуються приписи ч. 1 ст. 63 Конституції Укра-

їни, у яких встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за від-

880