2. Економічні методи регулювання цін.

До економічних методів належать:

• насичення ринку споживчими товарами. З дефіцитом товарів ціни зростають. Держава, закуповуючи з різних джерел ці товари, насичує ринок, чим і впливає на зменшення цін на них. Наприклад, з появою навесні перших овочів ціни на них високі, але коли їх у продажу стає більше, то ціни зменшуються і стабілізуються. Взагалі у більшості країн з розвинутою економікою ринкові ціни менші, ніж ті, що встановлюються державою;

• пільгова система оподаткування. її суть полягає в тому, що виробнику товарів, у виробництві яких зацікавлена держава або прагне збільшити обсяги їх реалізації, встановлюються пільги або пільгові ставки оподаткування. В окремих випадках можливе й повне звільнення від сплати певного податку на деякий час;

• система кредитування підприємств. У сучасних умовах розвитку економіки України утворилася ситуація, за якої підприємство не може взяти кредит або йому просто не вигідно брати його. Для усунення цих перешкод потрібно спростити умови отримання кредитів, зменшити ставки відсотків за користування кредитом, спростити систему застав, збільшити строки на його повернення. Особливо це стосується підприємств оптової та роздрібної торгівлі, які обмежені у власних обігових коштах;

Рис. 5.2. Методи державного регулювання цін

• чітке дотримання чинного антимонопольного законодавства. Особливо це стосується державних підприємств-монополістів;

• державна інвестиційна політика. її суть полягає в утворені таких умов, які б формували нормальний інвестиційний клімат, забезпечували недоторканність інвестицій закордонних партнерів, громадян. Іноземне інвестування вигідне для України, тому що задовольняє потреби у грошових ресурсах для розвитку виробництва, дає змогу організовувати виробництво за новими технологіями, впроваджувати нове обладнання, й усе це за умови, що воно залишиться в Україні. Крім того, за нормальної організації виробничо-комерційної діяльності українські підприємства мають також можливість отримати прибуток;

• імпортно-експортна та митна політика. Насамперед це стосується встановлення виважених і диференційованих розмірів тарифів та ставок мита. Потрібно намагатися уникнути подвійного оподаткування між державами, тобто спростити процедуру завезення товарів на територію України. Політика, спрямована на так званий захист вітчизняного виробника, яка нині проводиться державою, не має під собою економічного підґрунтя. Адміністративні обмеження на імпорт виробів на вітчизняний ринок споживчих товарів є не ефективними, що зменшує конкуренцію та сприяє появі вітчизняних монополістів. Потрібно, навпаки, створити для вітчизняних підприємств умови конкуренції з іноземними виробниками, щоб споживач сам мав можливість вибору, а виробник зацікавлений зменшувати ціни. У сучасних умовах більшість вітчизняних виробників випускають конкурентоспроможну продукцію кращої якості та з більшою харчовою цінністю, а в деяких випадках (наприклад, виробництво мінеральних та солодких вод, деяких ковбасних та кондитерських виробів тощо) й за нижчою ціною. Все це йде тільки на користь економіці України;

• державне замовлення. Суть такого замовлення в тому, що держава укладає з окремими виробниками угоди, за якими зобов'язується купити у них продукцію за визначеною ціною у визначені строки за умови дотримання підприємством правил і технологічних вимог виробництва. В більшості країн із розвинутою економікою підприємства прагнуть отримати державне замовлення, оскільки за умов, коли ринок, особливо споживчих товарів, насичений, у них може виникнути проблема зі збутом. Вирішення цієї проблеми бере на себе держава. На жаль, в Україні інша ситуація. При укладанні та виконанні угоди держава не гарантує оплату фінансових коштів за вироблену продукцію. Так, із деякими виробниками сільськогосподарської продукції держава не розрахувалася ще за врожаї попередніх років, що не сприяє укладанню угод підприємств на державне замовлення.