5. Зовнішній і внутрішній державний борг. Управління державним боргом.
Державний борг – сума заборгованості держави перед своїми кредиторами. Розрізняють внутрішній і зовнішній поточний капітальний борг.
Головні причини виникнення державного боргу [ДБ]:
- хронічни йдефіцит державного бюджету;
- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
- розширення економічної функції держави;
- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків нарпередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) тощо.
Державний борг складається з:
1) внутрішнього державного боргу – заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках;
2) зовнішнього державного боргу – заборгованості кредиторам за межами даної країни у вигляді фінансових зобов’язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.
Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави поділяються на дві частини:
- Монетиризований борг, який складається з боргів опосередкований кредитними стосунками держави з банками;
- Немонетиризований борг, що складається з 1) невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством; 2) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором еконоімки.
Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни, яка складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.
До наслідків державного боргу належать:
1) короткострокові: існують як проблема «витіснення» , що виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке виникає у випадку фіннасування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних ЦП;
2) збільшення боргу у довгостроковому періоді призводять до заміщення приватного каптілау державним боргом.
Обслуговування державного боргу – сукупність заходів держави з розміщення облігацій та інших ЦП, погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних ЦП.
Розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює ВРУ одночасно з затвердженням Державного бюджету України.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є:
бюджет;
валютні надходження від експорту;
золотовалютні резерви;
кошти, отримані від приватизації державного майна;
рефінансування.
Через недостатню платоспроможність держави можуть застосовуватись такі методи:
конверсія;
консолідація;
уніфікація;
обмін облігацій з регресивним співвідношенням;
відстрочка погашення;
анулювання позики.
6. Грошово-кредитне регулювання в Україні.
Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку (рис. 6.1).
Грошово-кредитна політика (далі - ГКП) - комплекс взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. Монетарна політика ґрунтується на дії об'єктивних економічних законів.
Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що:
- монетарна політика - одна зі складових економічної політики держави;
- монетарна політика забезпечується притаманними їй монетарними механізмами.
Рис. 6.1. Передавальний механізм впливу грошово-кредитної політики на динаміку ВВП
Державне регулювання економікою за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей державної економічної політики, впливати на попит і механізми використання кредитів в економіці.
Практично всі інструменти монетарної політики чинять опосередкований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом є досить тривалим, до того ж кількісний результат застосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.
Регулювання економікою за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, за яких економічний суб'єкт сам вибирає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.
Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, Інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.51
Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:
V пропозиція грошей;
V процентна ставка;
V валютний курс;
V швидкість грошового обігу;
V рівень інфляції тощо.
Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні та означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один із перерахованих вище об'єктів чи навіть декілька одночасно.
В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші державні органи - Уряд, Міністерство фінансів, Верховна Рада.
Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговельний баланси, рівень зайнятості тощо). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він конкретно відповідає перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.