8. Регулювання діяльності великих виробничо-фінансових утворень (пфг, холдингів, концернів, тнк тощо).

Відсутність прямого впливу на економіку зумовлює необхідність корпоративної самоорганізації, а зокрема створення неурядових інституцій, ринкових структур на зразок промислово — фінансових груп (ПФГ) і транснаціональних компаній (ТНК). Формування ПФГ та ТНК відкриває нові можливості ефективнішого використання капіталу, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, розширення ринків збуту продукції. Оскільки через деякі причини створення вищезгаданих структур не стало поширеним явищем, це призвело до проникнення у ринковий простір України зарубіжних ПФГ і ТНК. Передумов для створення ПФГ в Україні достатньо — це наявність наукового і промислового потенціалу, кваліфікованих кадрів, запасів ресурсів.

Основними цілями утворення ПФГ є: — розвиток і збереження єдиних виробничо-технологічних комплексів; — створення фінансово-стійких організаційних структур, що здатні самофінансувати

структурні зміни; — можливість здійснення міжгалузевої корпоратизації. Промислово-фінансові групи (концерни, холдинги, конгломерати, консорціуми), інші

структури асоціативного типу є фундаментом економік індустріально розвинутих країн світу. Утворення ПФГ в Україні дозволить використовувати потужності промисловості із залученням ресурсів фінансової сфери, відновити та вдосконалити господарські зв’язки (як всередині конкретної галузі, так і міжгалузеві) і як наслідок — забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств на світовому ринку.

Промислово-фінансові групи можуть створюватися: а) її учасниками на добровільній основі, або шляхом консолідації одним учасником

групи пакетів акцій інших учасників; б) за рішенням Кабінету Міністрів України; в) за міжурядовими угодами.

Об’єктивними критеріями і принципами утворення та функціонування державних ПФГ є [3]:

— структурні.

Умовою ефективної діяльності промислово-фінансових груп є здійснення структурних та технологічних зрушень, зміна форм власності, послідовна інвестиційна та фінансово- кредитна політика;

— функціональні.

Суть їх полягає в орієнтації ПФГ на задоволення суспільних і державних потреб, підвищенні ефективності виробництва, включаючи галузевий та регіональний аспекти;

— правосуб’єктні.

Визначаються органи, що мають повноваження власника об’єктів державної власнос- ті, право прийняття рішень; високий ступінь структурно-функціональних взаємозв’язків у межах технологічних та фінансово-виробничих систем, що вказують на необхідність централізації управління такими системами та здійснення єдиної науково-технічної політики на основі концентрації фінансових ресурсів;

функціональна спрямованість діяльності ПФГ на забезпечення потреб загально- українського ринку.

Проаналізувавши можливості та основні принципи ПФГ, доцільно провести приблиз- ну класифікацію за характером інтеграції, територіальною приналежністю, характером ініціативи об єднання[3]:

1. За видом інтеграції: • горизонтально-інтегровані (ПФГ, що об’єднують велику кількість підприємств, які

виробляють і поставляють на ринок однорідні та взаємозамінні товари); • вертикально-інтегровані (ПФГ, що об’єднують підприємства та їхніх постачальників,

або споживачів); • змішаного типу (диверсифіковані, конгломератні, моно- і багатопрофільні); 2. За організаційно-структурною ознакою ПФГ утворюються: • за класичною ієрархічною схемою; • на основі кооперації; • на основі інверсійного принципу ієрархії. 3. За територіальною ознакою: • регіональні; • національні (тобто ПФГ, що функціонують на території однієї якоїсь країни); • міжнародні (транснаціональні, багатонаціональні). • 4. За характером ініціативи інтегрування ПФГ: добровільно, чи за рішенням органів

влади. За кордоном ПФГ— це фінансово-індустріально-комерційний комплекс, що представляє фінансово-промисловій конгломерат, у якому достатньо розвинуті як горизонтальні, так і вертикальні зв’язки. Такий конгломерат може об’єднувати абсолютно різні сфери господарювання. Наприклад, підприємства електротехнічної, хімічної, видобувної промисловості, автомобілебудування, фінансових і торговельних компаній (ФПГ “Міцуі”). У такий спосіб олігополістична фірма трансформується внаслідок конкурентної боротьби. Перевагою у зміні статусу є залучення додаткового капіталу та вільне його переміщення всередині групи, хоча відсутній єдиний виробничий процес створення кінцевої продукції.

Хоча засади створення та принципи функціонування є подібні, є певні особливості українських ПФГ, а саме:

— тимчасовий характер (реалізація державної програми), наслідком є використання застарілих коопераційних зв’язків на основі договорів, а не формування нових ринкових структур;

— головне підприємство втрачає право на будь-які пільги в оподаткуванні, відповідно до чинного законодавства України. Будь-якому підприємству невигідно позбавлятись податкових пільг заради статусу головного підприємства договірного об’єднання без прав юридичної особи;

— підприємство може бути головним підприємством тільки однієї ПФГ;

— участь у ПФГ лише одного банку. Це значно обмежує інвестиційні можливості групи, оскільки один банк може не мати достатнього обсягу фінансових ресурсів;

— недостатньо ініціативи підприємств для об’єднання у ПФГ, продукція повинна належати до пріоритетної галузі економіки та відповідати цільовій державній програмі;

— не передбачається участь некомерційних, безприбуткових організацій.

У наших економічних умовах найоптимальнішою організаційною формою ПФГ є форма відкритого акціонерного товариства, яка б включала підприємства- засновників та створену ними центральну компанію. Ця форма є вигідною тому, що підприємства-учасники зберігають самостійність та несуттєво обмежуються повноваження керівників. В Україні є підстави для розвитку різноманітних типів ПФГ: на основі великого банку, на основі підприємств технологічного ланцюга за участю банку, консорціумів — для реалізації конкретних інвестиційних проектів; регіональних ПФГ, міждержавних ПФГ. Необхідно враховувати, що в умовах фінансової кризи ПФГ, які створені у формі конгломерату і не мають жорсткої холдингової форми управління не здатні швидко реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. Для того, щоб ПФГ виправдала мету свого створення, потрібно враховувати усі фактори — як внутрішні, так і зовнішні.

Пріоритетними сферами прикладення капіталу ПФГ і ТНК є шляхові структури, газосховища і термінали, гірничодобувна і металургійна промисловість, хімічна галузь, військово-промисловий комплекс, зв’язок та мережі комунікацій, засоби масової інформації, авіаційна і суднобудівна промисловість, об’єкти сільськогосподарської діяльності. У галузі співпраці українських та російських підприємців запропоновано створити транснаціональну ПФГ для добудови Рівненської та Хмельницької АЕС.

У майбутньому капітал ПФГ і ТНК буде спрямовуватись у ті галузі, де ймовірне впровадження нових технологій, державна підтримка, можливості збуту продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Потрібно розробити реальну схему коопераційних взаємозв’ язків всередині ПФГ.