39.Територія,суспільний лад і державний устрій в західноукр. Землях

У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були найбільш відсталою окраїною Австрійської імперії. Осно­вою економіки, як і раніше, тут залишалося сільське гос­подарство. Промисловість краю знаходилася на мануфак­турному рівні. Більшість мануфактур була власністю по­міщиків і розміщалася в селах. Міста також носили аг­рарний характер і майже нічим не відрізнялися від сіл. У сільському господарстві продовжували панувати феодаль­но-кріпосні відносини.

Суспільний лад.. Панівною верствою в західноукраїн­ських землях були поміщики та духовенство. Найбільш привілейова­ними були австрійські поміщики.Більше привілеїв, ніж православне, мало като­лицьке і уніатське духовенство. В руках поміщиків і Церк­ви було зосереджено 44 відсотки західноукраїнських земель.

До панівної верстви належала також торговельна вер­хівка міст.

До залежної верстви населення належало селянство та більша частина міщанства. Селянство західноукраїнських земель у першій половині XIX ст. було в основному закріпачене. Поміщики мали повну владу над сільською гро­мадою і селянами. Аграрна реформа 1848 року мала свої позитивні і нега­тивні наслідки. З одного боку, вона звільнила селян від кріпосної залежності і скасувала панщину за викуп, з іншо­го боку — ліквідувала сервітутне право, позбавила селян користування громадськими,захопленими раніше поміщиками.Багато безземельних і малоземельних селян були звільнені без землі і попали в кабальну залежність від поміщиків.

Хоча в другій половині XIX ст. панівним станом на західноукраїнських землях залишались поміщики, розви­ток капіталізму привів до посилення ролі буржуазії. Вона також не була однорідною, а поділялася на промислову,банківську і сільську. Найбільш сильною в економічному відношенні була сільська буржуазія.

В результаті розвитку капіталізму на західноукраїн­ських землях більш інтенсивно, ніж раніше, формується робітничий клас. Його основу складають безземельні селя­ни та дрібні ремісники. На 700 фабриках і заводах Західної України працювало біля 700 тис. робітників.

Державний лад. На початку XIX ст. на західноукраїн­ських землях панувала австрійська система управління. Очолював край призначений імператором губернатор.Галичина поділялася на округи з окружними старостами на чолі.

У містах були створені магістрати в складі бурмістра і радників, які призначались урядом.

У 1849 році замість губернського управління в Галичині було запроваджено намісництво на чолі з намісником, ^{а в} Буковині — крайове управління на чолі з крайовим пре­зидентом. Намісник, як і крайовий президент, був одноосо­бовим главою краю. Поряд з центральними урядовими органами адмініст­ративного управління в Галичині і Буковині існували та­кож органи крайового і місцевого самоврядування. В 1861 році імператор створив галичанський і буковинський кра­йові сейми на чолі з крайовими маршалками. Вся діяльність сеймів підпорядковувалася центральній владі. Імператору належало право скликання та розпуску сеймів, призначен­ня нових виборів. У 1862 році приймається загальнодержавний закон про місцеве самоврядування і на його підставі в 1866 році був опублікований галичанський крайовий закон про грома­ди. Цим законом були створені правові основи самоуправ­ління в Галичині. У відповідності з ним затверджувались повітові громади (гміни), які територіально співпадали з адміністративними повітами. Органами повітової громади була повітова рада — як керівний і повітовий комітет — виконавчий орган місцевої влади. Головою повітового комі­тету був повітовий староста, який вступав на посаду тільки після затвердження імператором.

42 Державний устрій в другій половині XIX ст. Загальновизнано, що реформи 60—70-х років означали пер­ший крок на шляху перетворення феодальної монархії в Росії у буржуазну монархію.

Перетвореннями 60—70-х pp. в державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державнос­ті: створено виборні представницькі установи місцевого адміністра­тивно-господарського управління (земські та міські органи самов­рядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи буржуазного судоустрою і судочинства, більш гнучкі форми фінан­сового контролю і цензури, закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності органів народної освіти

в міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжува­лася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат все більше рахувався з думками дворянської та буржуазної громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу. Росія залиша­лася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і навіть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю.

на рубежі 70—80-х pp., уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 p. проголошував непохитність самодержавства і встановлення режиму політичної реакції. У 80-х і на початку 90-х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою відмінили найпослідовніші буржуазні реформи і повернули деякі дореформені порядки. Цей курс намагався продовжувати у перші роки свого правління і останній імператор Росії Микола II.

В Україні існував в основному попередній адміністративно-те­риторіальний поділ. Для шести її губерній характерною була така структура управлінського апарату: адміністрація губернська-повіто­ва-дільнича (з 1889 p.) і волосна-сільська. Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну загальну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади. У 1864р. здійснено земську реформу Волосний сход та волосний староста ---> земський сход, земська управа, мыська дума.

В 1873 році приймається новий кримінально-проце­суальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Цей кодекс складався з 27 розділів, які поділялися на 494 статті. Він запроваджу­вав усність і гласність процесу, суд присяжних

У 1912р. вводиться в дію військовий кримінально-процесуальний кодекс.