2. Конструкторська, технологічна та організаційно-економічна підготовка виробництва

Конструкторська підготовка виробництва – комплекс заходів на всіх стадіях розробки конструкторських документів з перевіркою їх на технологічність. Цей комплекс робіт пов’язаний з проектуванням нових виробів та вдосконалення тих, які вже випускають на підприємстві. До складу конструкторської підготовки входять моделювання та конструювання виробів, що супроводжуються попередніми розрахунками техніко-економічних показників.

Конструкторська підготовка включає такі роботи: розробку технічного завдання; складання технічної пропозиції; розробку ескізного проекту; підготовку технічного проекту; складання робочих креслень.

Моделювання – проводять за певними ознаками, а саме: вид одягу, призначення, крій, статево-вікова, розмірно – з ростова та повнота ознака. Завершується воно затвердженням моделі на художній раді. Основною ознакою на початку конструкторської підготовки є інформація про попит на продукцію.

Після ескізу виконують конструювання виробу. Розробка конструкції виробу оформляється в кресленнях, схемах та іншій технічній документації, яка необхідна для масового випуску продукції. У процесі конструювання створюють лекала. При цьому слід враховувати конкретні виробничі умови підприємства, наявні матеріали, устаткування, кваліфікацію робітників. Завершується процес підготовки зразка нової продукції, який оцінюють за зовнішнім виглядом, якістю конструкції, технологічністю виробу.

Підвищенню ефективності підготовки виробництва сприяє уніфікація деталей, вузлів, технологічних процесів тощо. Уніфікація одягу дає змогу створити групу виробів технологічної конструкції, коли можна застосувати основні технологічні методи та знаряддя праці без істотної їх зміни, забезпечуючи високу якість виготовлення та найкращі техніко-економічні показники.

Рівень уніфікації продукції можна визначити за формулою:

Куп = Дуп/Дзаг,

Де Дуп – кількість уніфікованих деталей у конструкції (окремо по верху, підкладці та прикладу); Драг. – загальна кількість деталей виробу.

Можливості підвищення уніфікації виробу значною мірою залежать від асортименту продукції, що випускається підприємством. Найвищий рівень досягнуто по деяких виробах відносно стабільного асортименту, як чоловічі костюми, сорочки (від 50 до 80%).

Роботи, що входять до складу конструкторської підготовки, характеризуються значною часткою творчої праці, але й мають місце суто технічні роботи, що можуть бути автоматизовані в умовах впровадження систем автоматизованого проектування (САПР). Це один з головних напрямів організаційно-технічного вдосконалення підготовки виробництва на підприємствах галузі. САПР дає змогу:

1.     в 3-4 рази зменшити час проектування;

2.     підвищити продуктивність праці проектних і конструкторських робіт на 50-80%;

3.     покращити техніко-економічні показники;

4.     сприяє економії матеріалів на етапі масового виготовлення нової продукції.

САПР – це організаційно-технічний комплекс взаємопов’язаних елементів, функцією якого є автоматичне проектування об’єктів та їх складових частин на основі математичних методів, автоматизованих проектних процедур та обчислювальної техніки.

Види САПР:

1.     індивідуальні, що виконують окремі види проектних робіт, наприклад графічні;

2.     спеціалізовані, спрямовані на виконання всіх основних проектних робіт по конкретному об»єкту (виробу);

3.     універсальні, галузевого призначення для проектування всіх виробів галузі;

4.     унікальні, що мають міжгалузевий характер та створюються для розв’язання конкретних великих народногосподарських завдань.

У легкій промисловості в цілому та в швейній промисловості зокрема використовують САПР першого та другого видів. Також технічне переозброєння швейних підприємств за допомогою закордонних фірм дало змогу значно підвищити рівень механізації та автоматизації праці, в тому числі в сфері підготовки виробництва.

Технологічна підготовка виробництва – комплекс заходів, спрямованих на забезпечення виробництва всіма видами технологічних документів, засобами технологічного оснащення. В ході технологічної підготовки відпрацьовуються методи та режими виробництва продукції відповідно до поданої конструкторської документації та організаційно технічного рівня підприємства, визначається необхідне устаткування, засоби механізації та оснащення, формується технологічна послідовність обробки в умовах масового випуску продукції та схеми розподілу праці, а також технологічні карти процесу. В результаті такої підготовки створюються умови для стабільного випуску високоякісної продукції при найкращих техніко-економічних показниках. Відповідно до обраних технологічних процесів та устаткування визначаються норми витрат часу на окремі технологічно-неподільні та організаційні операції.

Фактори еталону:

а) економічність конструкції;

б) методи обробки, що використовують;

в) устаткування, що використовують;

г) встановлені витрати часу.

Ці фактори значною мірою впливають на формування таких техніко-економічних показників, як продуктивність праці, собівартість та інші.

Економічність конструкції характеризується сукупністю окремих показників, що стосуються діяльності експериментального цеху та підготовчо-розкрійного виробництва. При порівнянні технологічних ланцюжків на рівні швейного потоку слід мати на увазі операції, пов’язані з відсутністю точного крою, та ті, що можуть бути ліквідовані завдяки якісному конструюванню. Аналіз методів обробки, що закладені в еталоні ланцюжки, треба виконувати по окремих вузлах виробів у розрізі технологічно-неподільних операцій. Також слід враховувати, що еталонна технологія передбачає застосування прогресивних докладних та клейових матеріалів. Аналіз устаткування проводять зіставляючи витрати часу на технологічно-неподільні елементи за еталонним варіантом та обраним у ході технологічної підготовки.

Виявлені в процесі такого порівняння з еталонами резерви виробництва слід мати на увазі при остаточному формуванні технологічних методик виготовлення нових виробів, а також в процесі організаційної підготовки виробництва.

Після закінчення технологічної підготовки виробництва технічна документація подається відповідно до вимог Єдиної системи технологічної документації (ЄСТД).

Для оцінки ефективності технічної підготовки виробництва можуть бути використані техніко-економічні показники моделей, що проектують, так звані показники економічності моделей. Тобто, для оцінки економічності моделей використовують такі показники: витрати матеріалу на одиницю продукції; кількість між лекальних втрат; собівартість продукції, рентабельність, що визначають співвідношенням прибутку та собівартості одиниці продукції.

Оскільки в собівартості швейних виробів частка матеріальних витрат становить 70-90%, то особливу увагу слід приділяти аналізу матеріальності продукції, починаючи з перших видів робіт при створені нових моделей одягу, на етапі ескізного проектування.

Тому художник-модельєр повинен працювати в тісному контакті з економічними та технологічними службами підприємства. Втрати тканини розраховуються наступним чином:

N = Sл * 100/100-Вмл,

де Sл - площа лекал,м2; Вмл – між лекальні втрати, %;

При цьому враховують такі фактори, як конструкцію рукава, силует виробу, його довжину тощо.

Залежно від тканини, що використовують, площа лекал та між лекальні втрати можуть бути скореговані.

Організаційно - економічна підготовка виробництва – це комплекс заходів, що забезпечують усі необхідні умови для освоювання виробництва нової продукції та вирішення завдань комплексної підготовки виробництва економічними методами на кожному етапі робіт, що виконують для кожного об’єкта підготовки.

Тобто, це сукупність процесів планування, організації та контролю на всіх стадіях підготовки, яка забезпечує готовність підприємства до випуску виробів заданої якості в конкретні строки та при певних витратах. Організаційна підготовка стосується структурних змін в системі основного, допоміжного та обслуговуючого виробництва; вона спрямована на вибір раціональних форм організації виробництва в просторі та часі , а також на вибір форм руху предметів праці у виробничому процесі в часі складання графіків роботи цехів, дільниць тощо.

У процесі підготовки виробництва для визначення норм часу або витрат тканини використовують експериментальний, розрахунковий і комбінований методи. Визначаючи норми витрат матеріалів в експериментальному цеху широко застосовують експериментальний метод, коли норми витрат визначають в результаті розкладання лекал в рамці певної ширини (що відповідає параметрам тканини, яку використовують для даного виробу). Досить широко використовують і розрахунковий метод, що ґрунтується на визначенні норм відповідно до галузевих інструкцій за нормами втрат матеріалів.

До складу норм включають площу лекал деталей виробів, а також різні види витрат матеріалів (між лекальні, по довжині, ширині настилів тощо). Матеріалоємність продукції формується починаючи із створення ескізу моделей одягу до розкроювання настилів матеріалів. Спеціалістами галузі розроблена можлива структура зменшення втрат матеріалів залежно від стану виробництва.

Матеріальна підготовка виробництва тісно пов’язана з організаційно. Метою її є забезпечення потреби в матеріалах та устаткування, засобах механізації та робочій силі певної кваліфікації відповідно до розрахунків, виконаних в межах організаційної та економічної підготовки.

Соціальна підготовка виробництва полягає в забезпеченні готовності колективу підприємства, цеху, потоку до випуску нової продукції з попередньо заданими умовами (обсяги та строки випуску, якість готової продукції, витрати). Вона пов’язана з організацією праці, вдосконаленням соціальних умов праці та розвитком соціальної структури колективу підприємства. Враховуючи відносну простоту виробів швейної промисловості та тісний зв’язок соціальної підготовки з організацією праці, для швейної галузі недоцільно виділяти її як окремий вид підготовки виробництва.

Екологічну підготовку виробництва здійснюють для деяких галузей промисловості, що є суттєвим елементом комплексної підготовки виробництва. Але для підприємств швейної промисловості виділяти її як особливий вид підготовки виробництва також недоцільно у зв’язку із специфікою швейного виробництва, що не характеризується наявністю шкідливих наслідків при впровадженні нової продукції або технологічних режимів.

Функціонально-вартісний аналіз – це метод системного обстеження об»акта (виробу, процесу, структури), спрямований на оптимізацію співвідношення між споживчими властивостями та витратами на створення, виробництво та експлуатацію об»акта. Цей метод ґрунтується на тому, що всі витрати на виробництво та експлуатацію продукції складаються з двох частин – мінімуму, необхідного для виконання певних функцій об»акта, та додаткових «функціонально-зайвих» витрат, які можуть бути усунені без надання шкоди споживні вартості об»акта.

Суть функціонально-вартісного аналізу полягає в тому, що:

1)     аналізують кожний виріб як в цілому, так і в розрізі його частини (вузлів, деталей);

2)     визначають функції кожної окремої деталі виробу, при цьому всі функції поділяються на основні, допоміжні та зайві;

3)     розраховують параметри (показники), яким повинна відповідати кожна деталь;

4)     визначають витрати, тобто собівартість кожної деталі;

5)     порівнюють показники між собою, аналізують витрати та можливості зменшення їх;

6)     виділяють найбільші за витратами функції та вдосконалюють конструкцію об»акта.

Проведення функціонально-вартісного аналізу передбачає декілька етапів:

             I.     Підготовчий – вибір та визначення завдань аналізу.

          II.     Інформаційний – всебічне вивчення об’єкта, його аналогів тощо.

       III.     Аналітичний – вивчення функцій та елементів об»акта, оцінка їх значення та витрат, що закінчується розробкою відповідного графіка.

       IV.     Творчий – розробка пропозицій з вдосконалення об’єкта.

          V.     Дослідний – оцінка можливих варіантів пропозицій; створення зразків та їх випробування; виконання необхідних розрахунків.

       VI.     Рекомендаційний – прийняття остаточного рішення щодо вдосконалення об»акта та розробка плану його впровадження у виробництво.

    VII.     Впровадження рекомендацій функціонально-вартісного аналізу.

Швейна продукція характеризується високим рівнем матеріалоємності, певними можливостями використання різних матеріалів в процесі проектування виробів, наявністю багатошарового пакету одягу. Це сприяє впровадженню функціонально-вартісного аналізу в галузі.