4. Угорщина на сучасному етапі.

Після політичної трансформації та соціально-економічних пере­творень на зламі 1980—1990-х рр. зусилля уряду Й. Антала були спрямовані на розвиток демократичних процесів, перехід до со­ціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до НАТО та ЄС.

Із 1991 р. в Угорщині розпочалась масова приватизація, яка поступово охоплювала дрібні, середні й великі підприємства. Як результат, на середину 1990 рр. більшість товарів у країні вироб­лялась у приватному секторі. Угорська продукція стала конкурен­тоспроможною. 70 % експорту країни відправлялось до країн ЄС. Основним завданням уряду на цей період було залучення іноземних інвестицій та обслуговування значного зовнішнього боргу (21 млрд дол.). На цьому напрямку уряд Й. Антала теж досяг значних успі­хів. Угорщина поглинула більшу частку іноземних інвестицій, що призначалися для розвитку економіки країн Східної Європи, вдалося також стабілізувати становище із зовнішнім боргом. Разом з успіхами були й негативні прояви: зберігалося значне безробіття, реальні результати реформ та інвестиції відчували лише мешканці Будапешта, у той час як провінція знаходилась у хронічній кризі. Складним залишалося становище в сільському господарстві. Від­бувалося значне соціальне розшарування.

Скориставшись такими наслідками реформ, ліві партії здобули на парламентських виборах 1994 р. перемогу. Новий уряд, очолюваний Д. Горном, фактично продовжив попередній курс, зробивши акцент

на соціальні програми та приведенні у відповідність законодавства Угорщини із законодавством країн ЄС. Почалося здійснення програм :з розвитку провінції. Продовження реформаторської діяльності забез­печило Угорщині в 1996—1999 рр. стабільні 5 % зростання на рік. Важливим успіхом Угорщини став вступ країни до НАТО (1999 р.).

У 1998 р. відбулись чергові парламентські вибори. Новим прем'єр-міністром став Віктор Орбан, який продовжив політику своїх по­передників. На президентських виборах 2000 р. перемогу здобув Ференц Мадл. У 2004 р. Угорщина стала членом ЄС.

Таким чином, після диктатури Хорті, нацистської окупації і салашистського режиму Угорщина отримала шанс стати на шлях демократичного розвитку. Але, опинившись у сфері впливу Радянського Союзу, Угор­щина пішла шляхом побудови соціалізму за сталінським зразком. Режим Ракоши був найбільш жорстоким і кривавим серед комуніс­тичних режимів Східної Європи. Смерть Й. Сталіна і критика його культу особи дала поштовх до революційного повалення режиму. Проте революція 1956 р. не відкрила шлях до демократичного роз­витку, оскільки була придушена радянською інтервенцією. Установ­лений режим Я. Кадара виявився найбільш ліберальним серед країн Східної Європи, а реформи перетворили Угорщину на «вітрину» соціалізму. Демократичні перетворення у Східній Європі й розпад СРСР призвели до падіння режиму Я. Кадара.

Угорщина була єдиною країною Східної Європи, у якій перехід від тоталітаризму до демократії і ринкової економіки відбувся без значних потрясінь. Сьогодні Угорщина — одна з європейських країн, що динамічно розвивається.

Восени 2006 р. Угорщина зазнала серйозної політичної кризи, яка перекинулася на вулиці Будапешта, де розгорілася боротьба між мітингуючими і поліцією.

4. Югославія. Нові південнослов’янські держави.