2.1. Аналіз нормативно-правової бази регламентації роботи з безробітними.

Правове забезпечення є одним із основних напрямів забезпечення державного регулювання зайнятості, головним державним документом правового забезпечення є Конституція України.

У Конституції України викладені права на працю та соціальний захист громадян України і іноземців, які проживають в Україні. Саме цьому присвячений розділ ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Відповідно до Основного Закону пріоритетним соціальним правом громадян є право на працю. В Конституції стверджується, що кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, дає рівні можливості у виборі професій і роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [18, с. 35].

Основною статтею Конституції в цьому плані є стаття 43. Вона вміщує право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також гарантує захист від незаконного звільнення.

Стаття 24 встановлює рівність конституційних прав і свобод. Право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, міститься у статті 46 Основного Закону. У Конституції України зазначається, що це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, установ і організацій, підприємств, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Передбачається якісно нове соціальне право, викладене в статті 44. Це - право працюючих на страйк, що проводиться ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення цього права встановлюється законом з урахуванням забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Страйк — справа добровільна, а тому ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в ньому. Стаття 39 гарантує право на мирні збори, демонстрації, мітинги, про проведення яких вчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні і організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю [6, c. 405].

В основу Закону України «Про зайнятість населення» покладені два основних міжнародних принципи зайнятості населення, які присутні і в ст. 43 Конституції України. Перший - це виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці; не дозволяється примусової праці, окрім випадків визначених законом. Другий принцип полягає у відповідальності держави за створення умов для реалізації права на працю.

Відповідно до міжнародних норм у проекті Закону пропонується визначення «безробітний» замінити на «зареєстровані безробітні», і при цьому змінити і саму 2 статтю та подати її в такій редакції: «Зареєстрованими безробітними визначаються працездатні особи працездатного віку, які не мають роботи і заробітку, не займаються іншою передбаченою законодавством діяльністю з метою отримання доходу, звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, зареєстровані в ній, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Таке визначення безробітних краще кореспондується з відповідними нормами МОП.

Визначення поняття «підходяща робота» в Законі України «Про зайнятість населення» (ст. 7) таке: «Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, який склався в галузі відповідної області за минулий місяць». А також держава гарантує право на вибір професії та виду діяльності (ст. 4). Закон передбачає визначення підходящої роботи для громадян, які вперше шукають роботу та не мають професії; для громадян, які працювали не за професією; для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви понад шість місяців.

Відповідно до даного Закону (ст. 26) працівникам, що втратили роботу в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, надаються особливі гарантії, а саме: звільненому працівникові надається статус безробітного, якщо протягом семи днів йому не було запропоновано підходящої роботи; право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 % середньої зарплати протягом 60 календарних днів, 75 % — протягом 90 календарних днів і 50 % — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої зарплати, яка склалася в народному господарстві області за минулий місяць, і не нижче встановленої мінімальної заробітної плати.

Також у Законі України «Про зайнятість населення» зазначається, що у разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Відповідно до цього Закону зайнятість населення України забезпечується проведенням активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва [24].

Стаття 5 Закону визначає також додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення, тобто працездатних громадян у працездатному віці, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для працевлаштування таких громадян місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 чоловік незалежно від форм власності до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі і з гнучкими формами зайнятості. Якщо ж підприємець відмовляє у прийомі на роботу цим громадянам у межах броні, то з підприємства стягується штраф за кожну таку відмову у п’ятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Стягнені кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

У статті 8 визначається право громадян на працевлаштування, на вибір роботи шляхом звернення до підприємства чи будь-якої організації (роботодавця) або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.Іноземці та особи без громадянства, що прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише після дозволу на працевлаштування, який надає державна служба зайнятості.

Розділ ІІІ Закону України «Про зайнятість населення», що складається з 11 статей присвячено регулюванню та організації зайнятості населення. Стаття 13 цього розділу з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю передбачає проведення державою заходів податкової та інвестиційної політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, організацію нових технологій, підвищення мобільності трудящих, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць. А також повинні бути забезпечені права і інтереси працівників на виробництві та вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю. Законодавчо забезпечується комплексний підхід до проблем регулювання зайнятості. З цією метою повинно здійснюватись: проведення наукових та аналітичних досліджень структури економіки, регулювання залучення і використання іноземної робочої сили в Україні шляхом квотування і ліцензування, прогнозування наступних змін якості і розподілу робочої сили, сприяння створенню додаткових робочих місць.

Стаття 14 визначає основним механізмом, за допомогою якого впроваджується комплекс заходів державного сприяння зайнятості, Державну і територіальні програми зайнятості. З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України у ІІІ розділі Закону передбачаються сприяння добровільному переселенню громадян з їх сім’ями з виділенням на певний період територій пріоритетного розвитку; створення системи державної служби зайнятості; професійна підготовка і перепідготовка незайнятих громадян; організація оплачуваних громадських робіт.

Але із Закону України «Про зайнятість населення» потрібно буде вилучити статті, які стосувались Державного фонду сприяння зайнятості, розміру матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, умов виплати допомоги по безробіттю, розмір допомоги по безробіттю, припинення та відкладення виплат допомоги по безробіттю, у зв’язку з тим, що всі вони перебрані Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Основним актом, який регулює відносини в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»[5].

Головною метою закону є посилення соціального захисту громадян, які залишилися без роботи, і надання гарантованих соціальних послуг. Цей закон визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як системи прав, обов’язків і гарантій, що передбачає забезпечення матеріальних виплат застрахованим особам у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також фінансування соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У Законі також визначено коло осіб, що підлягають страхуванню, права, обов’язки і відповідальність суб’єктів страхування.

Суб’єктами страхування є застраховані особи, а у випадках, передбачених даним законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застраховані особи — це наймані працівники, якими можуть бути і інші особи: як громадяни України, так й іноземці або особи без громадянства. Страхувальниками виступають роботодавці та застраховані особи, що сплачують страхові внески. Страховиком є Фонд.

Об’єкт страхування на випадок безробіття становить страховий випадок, з настанням якого у застрахованої особи виникає право на отримання матеріального забезпечення. Страховий випадок —подія, через яку особа втратила заробітну плату або опинилася в стані часткового безробіття.

Закон передбачає принципи страхування осіб, які працюють за наймом та надає право на матеріальне забезпечення особам, які забезпечують себе роботою самостійно, якщо вони сплачують страхові внески, а також соціальний захист осіб, які застраховані, але мають статус безробітних.

Відповідно до даного закону, страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами :

• надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав;

• обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок ), а також громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності;

• солідарності та субсидування;

• цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

• обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг ;

• паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

• надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

• диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

• законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Для управління та керівництва страхуванням на випадок безробіття, здійснення збору й акумуляції страхових внесків, контролю за виконанням коштів, забезпечення фінансування виплат та здійснення матеріального забезпечення утворюється страховий фонд, що є цільовим централізованим фондом, тобто некомерційною самоврядною організацією, а всі застраховані особи є його членами.

Функції виконавчих органів Фонду покладені на державну службу зайнятості, а це дає можливість максимально використовувати існуючі структури її матеріальної бази і кадрового потенціалу. Фінансове утримання державної служби зайнятості здійснюється тепер з двох джерел, це за рахунок Державного бюджету та за рахунок страхових внесків у частині функцій, що покладені на виконавчі органи Фонду. Кошти Фонду формуються завдяки внескам роботодавців, застрахованих осіб, асигнування Державного бюджету та інших надходжень. Страховими внесками по безробіттю забезпечуються виплати допомоги по безробіттю, виплати після закінчення виплати допомоги по безробіттю, а також фінансуються заходи щодо працевлаштування безробітних, організації громадських робіт тощо. Розмір страхових внесків для роботодавців і застрахованих осіб встановлюється Верховною Радою України щорічно одночасно із затвердженням Державного бюджету.

У разі виникнення страхового випадку право на допомогу по безробіттю у застрахованих осіб здійснюється залежно від тривалості роботи перед настанням безробіття та сплати страхових внесків, а її розмір встановлюється в процентному відношенні до попередньої заробітної плати застрахованої особи з урахуванням страхового стажу. А також передбачається зниження встановленого розміру допомоги по безробіттю у зв’язку з тривалістю знаходження в стані безробіття, що посилює дієвість мотивів до прискорення пошуку роботи.

Законом передбачено такі види забезпечення:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• допомога по частковому безробіттю;

• матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному і непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

• допомога на поховання у разі смерті безробітного, чи особи, яка перебувала на його утриманні .

Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації, профорієнтація;

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

• інформаційні та консультаційні послуги, що пов’язані з працевлаштуванням.

Ми розглянули Конституцію України, деякі закони України, що регулюють зайнятість і ринок праці, захищають права безробітних та членів їх сімей, які знаходяться на їх утриманні. Державна служба зайнятості керуючись цими законами, постановами та іншими нормативно-правовими актами надає допомогу, консультації непрацездатній молоді.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також змінити професію чи місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Реєстрація та облік громадян, що звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводяться службою зайнятості за місцем їхнього проживання (реєстрації місця проживання) за умови пред’явлення трудової книжки та паспорта, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома чи іншого документа про освіту. Якщо громадянин не має паспорта чи він поданий до органу внутрішніх справ для оформлення чи переоформлення, може бути пред’явлено довідку про реєстрацію місця проживання, видану житлово-експлуатаційною організацією чи органом внутрішніх справ, а також свідоцтво про народження особам, які не досягли 16 років.

Для реєстрації в державній службі зайнятості громадянини подають копії документів (трудової книжки, диплома чи іншого документа про освіту), що зберігаються в їх особовій справі.

Окремі категорії громадян під час реєстрації пред’являють такі документи:

1. Випускники вищих навчальних закладів, що навчались за державним замовленням та звернулися до служби зайнятості протягом року з дня закінчення навчання, повинні надати направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову у працевлаштуванні або довідку про надання можливості самостійно працевлаштовуватися;

2. Громадяни, що втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах надають довідку про вихід зі складу членів сільськогосподарського підприємства (кооперативу, акціонерного товариства), видану підприємством (товариством, кооперативом), а колишні члени особистих селянських господарств, для яких така робота була основною – довідку про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства, видану сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки. При цьому ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для членів такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до служби зайнятості, вони здійснювали лише ведення особистого селянського господарства або одночасно працювали на умовах найму чи займалися видом діяльності, визначеним частиною третьою статті 1 Закону України « Про зайнятість населення», менше ніж 26 календарних тижнів;

3. Громадяни, що отримують пенсію відповідно до законодавства надають пенсійне посвідчення.

Якщо ж громадяни не подають документи, що потрібні для реєстрації (перереєстрації), їм надаються лише профорієнтаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає до центру зайнятості відповідну заяву та письмову інформацію про те, що він є незайнятою особою, тобто не займається видами діяльності, визначеними частино третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах, а також копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Отже, перед молоддю постає величезний вибір шляхів самореалізації, кроки до дорослого життя, це вибір професії, професійне навчання, пошук першого робочого місця. Зробити вірний професійний вибір, побудувати кар’єру, одержати гідну зарплату – все це допоможе здійснити служба зайнятості.

Держава гарантує усім громадянам рівні права на працю, але при працевлаштуванні молоді після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійно технічних та вищих навчальних закладах, а також після звільнення з дійсної строкової військової або альтернативної служби державою визначені додаткові гарантії, а саме: надання першого робочого місця, працевлаштування на заброньовані робочі місця на підприємствах, в організаціях та установах, сприяння державною службою зайнятості у підборі підходящої роботи, в тому числі робочі місця за рахунок надання роботодавцю дотації, навчання нових професій, перепідготовка та підвищення кваліфікації згідно з потребами ринку праці, участь в оплачуваних громадських роботах, сприяння службою зайнятості у започаткуванні власної справи.

Тобто державна служба зайнятості захищає права безробітних громадян, виплачує їм матеріальну допомогу відповідно до чинного законодавства, сприяє їх працевлаштуванню.