16. Активний, пасивний і потенціальний словниковий запас.

Лексичні навички слід розглядати як найважливіший і невід’ємний компонент змісту навчання ІМ, а їх формування і є метою навчання лексичного мат-лу. Умови навч. у СНЗ обмежують кількість і тематику відбору лексичного мат-лу, розрізняють активний і пасивний мінімум. Активний - лексичний матеріал, яким учні повинні користуватися для вираження своїх думок в усній і письмовій формі, пасивний - це та лексика, яку вони мають розуміти при сприйнятті чужих думок в усній та письмовій формі. Розрізняють три види лексичних одиниць: слова, сталі словосполучення і кліше, речення або частини речень. Активний і пасивний словниковий запас утворюють наявний (реальний) словник, який служить основою для формування потенційного словника – ті слова, про значення яких можна здогадатися. Це інтернаціональні слова, похідні та складні слова, що складаються з відомих учням компонентів, конвертовані слова, нові значення відомих багатозначних слів, слова, про значення яких можна здогадатися за контекстом. Головним у засвоєнні лексичного матеріалу є формування лексичних навичок. Треба сформувати такі види навичок: репродуктивні, рецептивні, навички користування різними видами словників.

17. Автоматизація дій учнів з новими лексичними одиницями.

ЛО можуть групуватися за ступенем і характером труднощів, що дозволяє підходити до їх засвоєння диференційовано на основі їх методичної типології: 1) форма слова (звукова, графічна, структурна). Напр., труднощі виникають при вивченні омофонів, омографів, багатоскладових і похідних слів. 2) зна­чення ЛО (труднощі при неспівпаданні обсягів значень слів, при засвоєнні багатозначних слів, фразеологічних сполучень, у випад­ку так званої "фальшивої" синонімії і т.д.); 3) вживання-сполучуваність з іншими словами, особливості його функціонування в мовленні. При автоматизації дії слід передбачати за­ходи для зняття і подолання труднощів засвоєння різних ЛО. Практична мета навчання ІМ - спілкування в усній та письмовій формах та важливість цілеспрямованого подолання лексичних труднощів, необхідність роботи по засвоєнню слів у зразках мовлення у відповідності до ситуації спілкування. Основним типом вправ тут є рецептивно-репродуктивні та умовно-комунікативні вправи, в яких учень сприймає зразок мовлення, виконуючи такі види вправ - імітація ЗМ, підстановка у ЗМ, завершення та розширення ЗМ, відповіді на різні типи запитань, самостійне вживання ЛО у фразі/реченні, об’єднання ЗМ у надфразові єдності у діалогічну та монологічну мовленні. Поряд з умовно-комунікативними в процесі засвоєння ЛО застосовуються також некомунікативні (повторення слів, згадування і називання слів, групування слів за різними ознаками, розташування в алф. порядку, вибір з ряду слів, заповнення пропусків, вибір синонімів/антонімів тощо.)

18. Фонетичний мінімум.

Основою будь-якої мови є звук. Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями ІМ, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень. Критерії відбору ФМ: 1) за ступенем складності; 2) за критерієм відповідності потребам спілкування (ті, що виконують у мовленні розпізнавальну функцію); 3) за критерієм нормативності (для СНЗ виключаються всілякі відхилення від норми, а об’єктом навчання виступає стиль зразкової літ-ї вимови). Основні вимоги: фонематичність - правильність фонетичного оформлення мовлення, зрозумілість для співрозмовника; швидкість - ступінь автоматизованості вимовних навичок, яке дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для анг. та франц. мови 130-150 слів на хвилину). В СШ дуже важко досягти безпомилковості вимови – принцип апроксимації. В апроксимованій вимові, як і в літ-ій вимові, відсутні фонологічні помилки, але припускаються нефонологічні помилки, такі, що не заважають зрозуміти усне висловлювання. Для нейтралізації негативного впливу рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних: систем рідної та іноземної мов. Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слуховимовних (фонемно вірної вимови) і ритміко-інтонаційних (інтонаційно та ритмчно вірно оформлене мовлення) навичок на апроксимованому рівні.