buti vchitelem_posibnik_vstup do specialnosti

Перспективи розвитку педагогічної професії в умовах інформаційнотехнологічної революції

Гуманізм як соціально-ціннісний комплекс ідей, що затверджують ставлення до людини як до вищої цінності, що визнають її право на волю, щастя і розвиток, прояв своїх фізичних і духовних сил, стає узагальненою системою поглядів, переконань і ідеалів учителя XXI ст. Утвердження гуманістичного мислення буде сприяти становленню нового стилю стосунків учителя з учнями. Найбільш характерними рисами такого стилю є:

-реалізація ідеї особистісно зорієнтованого підходу в навчанні і вихованні;

-поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуального;

-перевага непрямої форми педагогічної вимоги до учнів (поради, прохання, пропозиції) прямим (указівка, розпорядження, наказ);

-емоційне забарвлення ділових відносин з учнями;

-наявність постійного контролю в процесі здійснення ділової комунікативної діяльності;

-надання допомоги учню в його саморозвитку через виховання культури, ставлення до самого себе, людей, природи.

Однією з характерних рис сучасного етапу науково-технічної революції є комп'ютеризація всіх сфер життя суспільства, що спричиняє кардинальні зміни в структурі професійної, у тому числі і педагогічної, діяльності. Інформатизація освіти, що включає використання інформаційних технологій у всіх ланках системи освіти, стає нагальною потребою. Як вважають деякі вчені (В.А.Сластьонін, В.М.Нестеренко), інформаційні уміння починають поступово відсувати на задній план традиційні «трудові навички», що у свою чергу вимагає із самого початку навчання майбутнього вчителя в педагогічному вузі прагнути до вироблення навичок орієнтації в новому інформаційному середовищі.

Готуючись до професійно-педагогічної діяльності в новому тисячолітті, необхідно спиратися на світовий досвід розвитку освіти, з огляду на при цьому свої національні особливості. Сьогодні практично всі країни світу відчувають потребу у виробленні нової освітньої системи, основу якої складає ідея безперервності. Освіта і розвиток систем безупинної (довічної) освіти викликають помітні зміни в педагогічній професії. Число фахівців, залучених до процесу навчання і виховання дітей, молоді і дорослих, безупинно зростає. При цьому спостерігається не тільки бурхливе кількісне зростання, але і посилення розмаїтості в педагогічній професії. <...>

Серед зростаючого розмаїття педагогічних спеціальностей шкільний учитель продовжує залишатися найбільш численною і масовою професією. Останні десятиліття характеризуються активними пошуками шляхів реорганізації педагогічної освіти у світлі вимог XXI ст. Як відзначає низка видатних дослідників в галузі зарубіжної педагогіки (З.А.Малькова,

91

В.Я.Пилиповський), найбільш загальними тенденціями в модернізації систем підготовки вчителів є:

-усунення дуалізму в підготовці вчительських кадрів для різних типів шкіл. Університети стають основним типом вищого навчального закладу для підготовки вчителів, що наближає вчительську професію до рівня інших спеціальностей і сприяє підвищенню її ролі в суспільстві;

-багаторівневість і варіативність педагогічної освіти. Вчителі й інші фахівці, що мають справу з навчанням дітей і дорослих, готуються за програмами різної тривалості (бакалавра, спеціаліста, магістра) і різної спрямованості, що позначається на професійній кар'єрі, у тому числі й оплаті праці;

-посилення загальноосвітнього компонента в змісті педагогічної освіти. Учитель для виконання своїх функцій, що ускладнюються, повинен бути різнобічною і високоосвіченою людиною, духовно багатою і тонко почувати природу іншої людської особистості;

-створення альтернативних можливостей підготовки вчительських кадрів з фахівців інших профілів;

-залучення до вчительської професії талановитої молоді шляхом надання їй різних пільг і привілеїв;

-інтеграція вузівського і послявузівської (післядипломної) педагогічної освіти, гнучкість і варіативність форм і видів післядипломної освіти, розробка особистих стимулів до безупинного підвищення кваліфікації.

<...>

Аналіз світових тенденцій в області освіти, зокрема професійнопедагогічної, свідчить про необхідність пред'явлення більш високих вимог як до педагогічного професіоналізму, так і до особистісних якостей учителя. На думку В.І.Андрєєва, основними проблемами, з якими зіштовхнуться вчителі нового тисячоліття, будуть:

-необхідність постійного підвищення якості освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів, з чим зможе впоратись лише вчитель, що володіє високою професійною компетентністю;

-учителю часто самому доведеться ставити і розв'язувати творчі і дослідницькі задачі, тобто зросте роль і значення творчих, дослідницьких здібностей учителя. Таким чином, учитель майбутнього повинен бути неодмінно творчою особистістю;

-постійне ускладнення проблем виховання вимагатимуть від учителя більш високого рівня інтелігентності, зросте роль і значення духовноморального потенціалу вчителя;

-учителю XXI ст. необхідно буде безупинно опановувати прогресивні технології навчання і виховання, нові досягнення вітчизняного і зарубіжного досвіду, адаптувати їх стосовно своєї предметної діяльності, пристосувати до своїх індивідуальних особливостей і здібностей;

92

-учителю третього тисячоріччя необхідно буде вирішувати низку нових складних професійно-педагогічних проблем, що вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок з таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, право, кібернетика, що вимагатиме від учителя значних зусиль і здібностей до безперервної освіти.

Вузагальненому виді основними вимогами до особистості вчителя недалекого майбутнього є: професійна компетентність, інтелігентність, конкурентноздатність, духовність. В даний час у діяльності вчителів усе більш широке поширення одержує використання сучасних інформаційних технологій. За останні 10—15 років комп'ютеризація освіти з мрії стала реальністю. Як на вчителя, так і на учнів чекає величезний інформаційний потік, що вимагає вмілого і грамотного вибору того, що необхідно як для учня, так і для вчителя.

Як основні проблеми в сфері організації освіти і вчительської праці (зокрема, з використанням інформаційних технологій) можна виділити наступні:

1.Формування готовності майбутнього педагога до роботи в єдиному інформаційному середовищі. Дану проблему можна тлумачити як уміння володіти і розуміти можливості використання інформаційних технологій у навчальному процесі, з одного боку, і як розумне співвідношення традиційних і нових технологій у навчальному процесі —

зіншої.

2.Створення єдиного інформаційного простору і формування єдиного тезауруса, що дозволяє педагогу концентрувати увагу і час не тільки на організації і методиці навчання, але і на концептуальних аспектах навчального процесу.

3.Підготовка і перехід на викладання з використанням інформаційних технологій. Такий перехід припускає розробку інформаційно-комп'ютерної підтримки навчальних курсів, у тому числі і гуманітарного блоку в навчальних планах освітніх закладів.

4.Підготовка програмно-методичного забезпечення навчального процесу в єдиному інформаційному просторі. Це вимагає спільних зусиль учителів, методистів, психологів, фахівців з комп'ютерного забезпечення навчального процесу.

Таким чином, уже на стадії вузівського навчання майбутнім педагогам необхідно готуватися до використання комп'ютера в навчальному процесі взагалі, опановувати уміннями і навичками роботи з комп'ютерами при викладанні конкретних дисциплін.

Мижериков В. А. Введение в педагогическую деятельность. — Москва, 2002. — С. 37-41.

♦ Яке ваше ставлення до бачення авторами майбутнього професії Вчителя?

93

♦ Складіть план-конспект до цього тексту, виокремте основні напрямки розвитку діяльності вчителя в новому інформаційному середовищі.

ПРО ПРАВОВУ ОСНОВУ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Із Загальної декларації прав людини

Стаття 1. Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні чинити у відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2. Кожна людина повинна мати всі права і усі свободи, проголошені даною Декларацією, без будь-яких відмінностей, як-от: у відношенні раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового чи іншого положення.

Стаття 3. Кожна людина має право на життя, на волю і на особисту недоторканність. <...>

Стаття 6. Кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання своєї правосуб'єктності. <...>

Стаття 18. Кожна людина має право на волю думки, совісті і релігії; це право включає волю змінювати свою релігію чи переконання і волю сповідувати свою релігію чи переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічним чи приватним порядком у навчанні, богослужінні і виконанні релігійних і ритуальних обрядів.

Стаття 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх вираження; це право включає свободу безперешкодно дотримувати своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію й ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. <...>

Стаття 26. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безкоштовною, щонайменше у тому, що стосується початкової і загальної освіти. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинні бути загальнодоступними, і вища освіта повинна бути однаково доступною для усіх на основі здібностей кожного.

Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості і на збільшення поваги до прав людини й основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими і релігійними групами, і повинна сприяти діяльності ООН з підтримці миру.

Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей. <...>

З Конвенції про права дитини

Стаття 1. Для цілей даної Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-літнього віку, якщо за законом, застосованому до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2.

94

1.Держави-учасники поважають і забезпечують усі права, передбачені даною Конвенцією, за кожною дитиною, що знаходиться в межах їх юрисдикції, без якої-небудь дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового положення, стану здоров'я і народження дитини, його батьків чи законних опікунів чи яких-небудь інших обставин.

2.Держави-учасники вживають усі необхідні заходи для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації чи покарання на основі статусу, діяльності, поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів родини. <...>

Стаття 6.

1.Держави-учасники визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2.Держави-учасники забезпечують у максимально можливому ступені виживання і здоровий розвиток дитини. <...>

Стаття 8. Держави-учасники зобов'язуються поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

З Декларації принципів толерантності

Стаття 1. Поняття толерантності.

1.1.Толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки, совісті і переконань. Толерантність — це не тільки моральний борг, але і політична і правова потреба. Толерантність — це чеснота, що уможливлює досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру.

1.2.Толерантність — це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність — це насамперед активне ставлення, сформоване на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Ні за яких обставин толерантність не може служити виправданням зазіхань на ці основні цінності, толерантність повинні виявляти окремі люди, групи і держави. <...>

Стаття 4. Виховання.

4.1.Виховання є найбільш ефективним засобом попередження нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з навчання людей тому, у чому полягають їхні загальні права і свободи, щоб забезпечити їх здійснення, і з заохочення прагнення до захисту прав інших.

4.2.Виховання в дусі толерантності варто розглядати як невідкладний імператив; у зв'язку з цим необхідно заохочувати методи систематичного і раціонального навчання толерантності, що розкривають культурні, соціальні, економічні, політичні і релігійні джерела

95

нетерпимості, що лежать в основі насильства і відчуження. Політика і програми в області освіти повинні сприяти поліпшенню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і терпимості у відносинах як між окремими людьми, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними і мовними групами, а також націями.

4.3.Виховання в дусі терпимості повинне бути спрямоване на протидію впливу, що викликає почуття страху і відчуження стосовно інших. Воно повинно сприяти формуванню в молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення і вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях.

4.4.Ми заявляємо про свою готовність підтримувати і запроваджувати в життя програми наукових досліджень в галузі соціальних наук і виховання в дусі толерантності, прав людини і ненасильства. Це означає необхідність приділяти особливу увагу питанням підвищення рівня педагогічної підготовки, змісту підручників і занять, удосконалювання навчальних матеріалів, включаючи нові освітні технології з метою виховання чуйних і відповідальних громадян, відкритих сприйняттю інших культур, здатних цінувати волю, поважати людську гідність й індивідуальність, попереджати конфлікти чи розв'язувати їх ненасильницькими засобами.

♦Як повинна співвідноситися професійно-педагогічна діяльність учителя з даними правовими документами?

Практичне заняття №2

Модель особистості педагога-професіонала

Нами <...> розроблений узагальнений варіант ідеальної моделі особистості педагога-професіонала (див. схему).

96

		Фундаментальнізнання							Особистіснітапрофесійніякості
	1.	Філософськітасоціологічні						1.	Громадянськість іпатріотизм
	2.	Людинознавчі						2.	Соціальна активність
	3.	Культурологічні						3.	Гуманістичнаспрямованість,
	4.	Методологічні							людинолюбство, любов до дітей
	5.	Психолого-педагогичні						4.	Справжня інтелігентність
	6.	Спеціальні						5.	Високий інтелектуальниый рівень,
	7.	Методичні							ерудиція
		Уміння						6.	Духовність іморальназрілість
	1.	Аналітичні						7.	Ціннісні орієнтації
	2.	Прогностичні						8.	Загальна культура
	3.	Інформаційні						9.	Конкурентоздатність
	4.	Проективні						10.	Працелюбність і працездатність
	5.	Рефлексивні						11.	Емоційно-вольовіякості
	6.	Організаторські						12.	Педагогічна спрямованість
	7.	Перцептивні						13.	Розвинуте педагогічне мислення
	8.	Орієнтаційні						14.	Професійний обов’язок
	9.	Мобілізаційні						15. Педагогічний такт
	10.	Педагогічноїтехніки						16. Педагогічна культура
	11.	Дослідницькі						17.	Потребаусамовдосконаленні
	12.	Особистісно-зорієнтовані

Особистість гумана, творча, з позитивною Я-концепцією, здатна до самовдосконалення, адекватної взаємодії з соціумом

			Компетентність							Здібності
	1.		Високий рівень						1.	Дидактичні
			фундаментального й						2.	Гностичні
			інтегрованого знання						3.	Конструктивно-організаторські
	2.		Володіння узагальненими						4.	Емоційно-виражальні
			уміннями, навиками, здібностями						5.	Комунікативні
	3.		Новаторський підхід до						6.	Сугестивні
			професійно-педагогічної						7.	Досліницькі
			діяльності						8.	Креативні
	4.		Володіння інноваційними						9.	Здатність до професійного росту
			технологіями						10.	Експресивні
	5.		Уміння професійно, творчо						11.	Здатність до саморозвитку
			вирішувати педагогічні задачі						12.	Здатність до емпатії
	6.		Творчість, майстерність

Схема 1. Модель особистості педагога-професіонала Реалізація моделі в практичній діяльності і за достатньої

працездатності педагога допомагає йому майстерно виконувати свої професійні функції, продуктивно, на високому творчому рівні забезпечувати цілісний педагогічний процес. Як зазначено в моделі, найважливішими якостями вчителя є громадянськість і патріотизм, гуманізм й інтелігентність, висока духовно-моральна культура, відповідальність і товариськість, працьовитість і працездатність. Головні

97

якості педагога-майстра – людинолюбство, творчість і уміння спілкуватися. Гуманістична спрямованість особистості педагога – це його мотиви, інтереси, цінності, ідеали. Кожен учитель повинен стати гуманістом, визнавати людини як вищу цінність на землі, а отже, у своїй педагогічній діяльності він повинен усвідомлювати значимість особистості кожної дитини, будувати взаємини з людьми на основі суб’єктності, співробітництва, любові і поваги. Прояв гуманістичного стилю взаємин варто розглядати як показник професійної майстерності вчителя. Педагогічна спрямованість є базовим утворенням у структурі особистості педагога, саме вона орієнтує його на дитину як на цінність і на розвиток у нього індивідуальних здібностей.

Для успішної діяльності учителя важливу роль відіграють його професійні здібності: дидактичні (навчальні), комунікативні (здатність спілкуватися), перцептивні (професійна пильність, спостережливість), емоційні (здатність почувати і керувати своїми емоціями, володіти собою), прогностичні (здатність намічати перспективи), креативність й імпровізація (здатність до творчості), інтуїція (здатність передбачати), емпатія (здатність до співпереживання), рефлексія (здатність до самоаналізу). Професіоналізм припускає наявність у педагога сукупності творчих здібностей і дослідницьких умінь, серед яких важливе місце займають організаторські здібності і зв'язані з ними ініціативність і активність, наполегливість, увага і спостережливість, мистецтво нестандартно мислити, багата уява, інтуїція, дослідницький підхід до організації й аналізу навчально-виховного процесу, творче вирішення педагогічних задач, самостійність суджень і висновків, емоційно-вольові властивості.

Гребенкина Л. К. Формирование профессионализма учителя в системе непрерывного педагогического образования. —

Рязань, 2000. — С. 108—109.

♦Перенесіть схему «Модель особистості педагога-професіонала» у свій робочий зошит і проаналізуйте її.

♦Складіть рецензію до цього тексту.

Педагогічні здібності як якості особистості

Найбільш виразна тенденція в психолого-педагогічній літературі складається в співвіднесенні або ототожненні педагогічних здібностей з особистісними властивостями. Н.Д.Левітов та інші автори ще у 30-і роки називали цілком «сучасні» особистісні якості ідеального вчителя: схильність до педагогічної роботи; любов до дітей; м'якість характеру, рівне, спокійне поводження з дітьми. Характерним для ранніх етапів вивчення педагогічних здібностей був недиференційований розгляд, об'єднання загальних і педагогічних здібностей, а також педагогічних здібностей як якостей особистості і педагогічних умінь.

98

Сильний вплив на наступні дослідження педагогічних здібностей зробили теоретичні й експериментальні роботи Б.М.Теплова, і зокрема його визначення здібностей і обдарованості, розмежування здібностей від умінь і знань. Прагнення розмежувати загальнотрудові і специфічні педагогічні здібності, а також педагогічні здібності як якості особистості від педагогічних умінь – характерна риса цих досліджень. Так, А.І.Щербаков у якості специфічних педагогічних здібностей виділяв тільки перцептивні здібності, що полягають в адекватному сприйнятті і розумінні школярів учителем. Згідно Н.В.Кузьміної, ті або інші спеціальні педагогічні здібності передбачають високу чутливість (гностичну, конструктивну, комунікативну, організаторську й ін.), необхідну для ефективного формування відповідних умінь.

У якості корисного практичного критерію для виділення педагогічних здібностей прислужилося порівняння різноефективних учителів. У великому дослідженні більш ніж тисячі вчителів, проведеному під керівництвом Ю.К.Бабанського, виявлена релевантність насамперед таких особистісних особливостей, як творчий стиль, мобільність, конкретність і системність мислення при умінні виділяти головне; почуття міри у використанні тих або інших форм і методів викладання; емоційна чуйність; контактність у спілкуванні. <...>

Можна відзначити зростання уваги дослідників до системних, цілісних особливостей особистості вчителя, у першу чергу до мотиваційно-потребової сфери. Так, В.Пароль установив вплив ціннісноорієнтаційної позиції вчителя (спрямованості на матеріальну нагороду або задоволення потреб у цікавій і творчій роботі) на прояв здібностей до різних видів діяльності (налагодження контактів з учнями, використання методичних розробок, наочних засобів). В.А.Сластьонін розробив класифікацію особистих і професійно-педагогічних якостей вчителя в залежності від спрямованості його особистості – якостей, що визначають ідеологічну спрямованість (світогляд, ідейні переконання, суспільна активність); професійно-педагогічну (інтерес і любов до дитини, спостережливість, наполегливість, товариськість); пізнавальну (пізнавальні потреби й інтереси, інтелектуальна активність, почуття нового, готовність до педагогічної самоосвіти).

Коссов Б. Б. Личность и педагогическая одаренность: Новый метод. — М.; Воронеж, 1998. — С. 8-9

♦ А які ознаки педагогічної обдарованості можете назвати ви? Чи зустрічалися вам люди, що володіли яскраво вираженою педагогічною обдарованістю? Наведіть приклади.

Культура науково-педагогічного мислення

Найбільш загальною характеристикою пізнавальної спрямованості особистості вчителя є культура науково-педагогічного мислення, основною ознакою якого є діалектичність. Вона виявляється в здатності в кожному

99

педагогічному явищі виявляти складові його протиріччя. Діалектичний погляд на явища педагогічної дійсності дозволяє вчителеві сприймати її як процес, де через боротьбу зі старим відбувається безперервний розвиток, впливати на цей процес, тимчасово вирішуючи усі виникаючі в його діяльності питання і задачі.

Сластьонин В.А. Педагогика. – М., 2002. – С.30

♦ Чи можете ви навести приклади такої діалектичності мислення педагога? У чому і як вона виявилася?

Професійно-педагогічна культура вчителя

Професія як сформоване соціально-культурне явище має складну структуру, що включає предмет, засоби і результат професійної діяльності: цілі, цінності, норми, методи і методики, зразки й ідеали. У процесі історичного розвитку змінюються і професії. Одні з них набувають нових соціокультурних форм, інші змінюються незначно, треті зовсім зникають або перетерплюють істотні зміни. Однак розвинуте професійне мислення може перетворитися у свою протилежність, коли воно поглинає інші прояви особистості, порушуючи її цілісність і всесторонність. Відбиваючи суперечливий, діалектичний характер людської діяльності, професійна культура є певним ступенем оволодіння членами професійної групи прийомами і способами вирішення спеціальних професійних задач.

Професійно-педагогічна культура учителя виступає частиною педагогічної культури як суспільного явища. Носіями педагогічної культури є люди, що займаються педагогічною практикою як на професійному, так і непрофесійному рівнях. Носіями ж професійнопедагогічної культури є люди, покликані здійснювати педагогічну працю, складовими якої є педагогічна діяльність, педагогічне спілкування й особистість як суб'єкт діяльності і спілкування на професійному рівні.

Для розуміння сутності професійно-педагогічної культури необхідно мати на увазі наступні положення, що розкривають зв'язок загальної і професійної культури, її специфічні особливості:

-професійно-педагогічна культура – це універсальна характеристика педагогічної реальності, що виявляється в різних формах існування;

-професійно-педагогічна культура є інтеріоризованою загальною культурою і виконує функцію специфічного проектування загальної культури в сферу педагогічної діяльності;

-професійно-педагогічна культура – це системне утворення, що включає в себе ряд структурно-функціональних компонентів, що має власну організацію, вибірково взаємодіє з навколишнім середовищем і є володіє інтегративною властивістю цілого, що не зводиться до властивостей окремих частин;

-одиницею аналізу професійно-педагогічної культури виступає творча за своєю природою педагогічна діяльність;

-особливості реалізації і формування професійно-педагогічної культури

100