- •1. Позов як процесуальний засіб порушення цивільної справи в суді: поняття позову, його елементи та види
- •2. Процесуальні заходи захисту відповідача проти позову
- •3. Загальна характеристика матеріально-правових та процесуально-правових заперечень проти позову
- •4. Підстави та правові умови подання та розгляду зустрічного позову
- •5. Право на позов та право на пред’явлення позову
- •6. Процесуальний порядок пред’явлення позову
- •7. Поняття мирової угоди, наслідки укладення мирової угоди сторін, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем.
- •8. Поняття, способи та порядок забезпечення позову
- •9. Поняття судового розгляду як стадії цивільного судочинства
- •10. Повноваження головуючого у стадії судового розгляду
- •11. Поняття судового засідання та його частини
- •12. Підстави та наслідки відкладення розгляду цивільної справи
- •13. Підстави та наслідки оголошення перерви в розгляді цивільної справи
- •14. Відмінність відкладення цивільної справи та перерви в її розгляді
- •15. Підстави та правові наслідки зупинення провадження у справі
- •16. Відмінність відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі
- •17. Поняття закриття провадження у справі: його підстави і процесуальні наслідки
- •18. Підстави та процесуальні наслідки залишення заяви без розгляду
- •19. Підготовка цивільної справи до судового розгляду, її процесуальний порядок, строки підготовки
- •20. Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільної справи. Складові частини судового засідання
- •21. Судове рішення
- •22. Перегляд рішень, ухвал, що набрали чинності, у зв’язку з обставинами що знову відкрилися
- •23. Причини виникнення судових помилок
- •24. Порядок виправлення судових помилок судами вищестоящих інстанцій виправлення описок і арифметичних помилок
- •Винесення додаткового рішення
- •Роз'яснення рішення суду
- •25. Право на оскарження судових рішень як елемент права на справедливий судовий розгляд
- •26. Функціональна компетенція суду апеляційної інстанції у цивільному судочинстві
- •27. Застосування принципу правової визначеності при перегляді судових рішень
- •28. Роль верховного суду україни у цивільному процесі
- •29. Правова природа апеляційного провадження
- •30. Порядок реалізації права апеляційного оскарження
- •31. Порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції
- •32. Підстави скасування судових рішень в апеляційному порядку
- •33. Законна сила рішень апеляційного суду
- •34. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
- •35. Правова природа касаційного провадження
- •36. Порядок здійснення касаційного провадження
25. Право на оскарження судових рішень як елемент права на справедливий судовий розгляд
Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Установлення такого важливого принципу судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні по справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.
Зміст цього принципу полягає у праві на апеляційне й касаційне оскарження судового рішення заінтересованою особою. За наявності бажання учасники судового розгляду та інші особи у випадках І порядку, передбачених процесуальним законодавством, подають до вищого суду апеляційну або касаційну скаргу (подання), а відповідний суд зобов'язується розглянути скаргу й перевірити законність, обґрунтованість і справедливість постановленого у справі судового рішення.
Розглянувши судову справу за апеляцією чи касацією, суд апеляційної або касаційної інстанції вправі скасувати або змінити постановлене у справі судове рішення або залишити його без зміни. Підстави для скасування чи зміни судового рішення передбачені процесуальним законодавством.
Крім апеляційного й касаційного перегляду судових рішень процесуальне законодавство передбачає також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду справи по суті і які спростовують висновки, вказані в судовому рішенні, що набрало законної сили), а також за виключними обставинами.
Стаття відтворює конституційну засаду забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ст. 129 Конституції). Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при провадженні у справі., гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, цивільному, господарському судочинстві. Водночас право на оскарження судового рішення є засобом судового нагляду з боку апеляційної і касаційної інстанцій за діяльністю судів нижчого рівня.
Апеляційне і касаційне оскарження полягає у подачі відповідно апеляційної або касаційної скарги чи подання прокурора до апеляційного суду.
Реалізація учасниками судового процесу та іншими особами у випадках і порядку, передбачених процесуальним законодавством (КПК, ЦПК, ГПК), своїх прав на оскарження судового рішення залежить від їх волевиявлення. Подача апеляційної і касаційної скарги з додержанням правил, що встановлені процесуальним законодавством, зобов'язує апеляційний і касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обгрунтованість і справедливість постановленого у справі судового рішення.
Коло осіб, які мають право на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржену встановлені процесуальним законодавством (КПК, ІЦЖ, ГПК).
У кримінальному процесі апеляційні скарги учасників процесу і апеляційні подання прокурора (далі апеляції) можуть бути подані на вироки, постанови, ухвали місцевих судів, які не набрали законної сили, а саме: на вироки всіх судів; постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру; ухвали (постанови) про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; окремі ухвали (постанови) - протягом п'ятнадцяти діб; на інші постанови у випадках, передбачених у нормах КХЖ, якими врегульовано процесуальний порядок постановления суддею ухвали (постанови) з конкретних питань, віднесених до його повноважень, та порядок і строки подачі апеляції (наприклад, постанови про обрання або відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; про продовження строку тримання під вартою; про відмову в порушенні кримінальної справи; про закриття кримінальної справи в досудовому провадженні та ін.) - протягом строку, вказаного у цих нормах.
Апеляції у кримінальних справах вправі подавати: засуджений, виправданий, обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування або закрито, їх законний представник і захисник;
потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники;
прокурор, який брав участь у справі, а також прокурор, який затверджував обвинувальний висновок.
У кримінальних справах право касаційного оскарження надано:
засудженому, виправданому і їх законним представникам та захисникам;
потерпілому, його представнику;
цивільному позивачу, цивільному відповідачу, їх представникам; прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральному прокурору України, прокурору області і прирівняному до нього прокурору та їх заступникам.
Касації у кримінальних справах можуть бути подані: на вироки, ухвали, постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції та в апеляційному порядку, а також на вироки та постанови місцевих судів, що як були, так і не були предметом апеляційної перевірки.
Безпосередньо зумовленим необхідністю забезпечити конституційне право на апеляційне й касаційне оскарження судових рішень, що передбачено Основним Законом (п. 8 ч. з ст. 129) і коментованою статтею цього Закону, є принцип інстанційності судової влади. Під інстанційністю розуміють організацію судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Судовий порядок розв'язання спорів є найбільш складним і тривалим. Формалізованість судового процесу є виправданою, наскільки це потрібно для створення гарантій ухвалення правосудного судового рішення. В умовах ускладнення суспільних відносин, а отже, і їх правового регулювання навіть з досягненням реальної незалежності суду не можна говорити про непогрішність судових рішень. Інстанційна побудова судової системи дає можливість невдоволеній судовим рішенням стороні звернутися до вищої судової інстанції з вимогою про його перегляд.
Інстанційна система має особливе значення, оскільки вона є гарантією високої якості судочинства, що дозволяє суддям вищої інстанції з більшим досвідом, авторитетом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої інстанції.
Моделі інстанційної побудови судової системи різняться відповідно до національних традицій певної країни. Однак міжнародні стандарти в цій сфері (п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.; ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) наполягають на необхідності створення принаймні двох інстанцій: першої, яка розглядає справи по суті, і другої, яка переглядає рішення першої в іншому процесуальному режимі. Українське законодавство йде далі й передбачає дві інстанції з перегляду рішення суду першої інстанції - апеляційну і касаційну. Апеляційна інстанція наділена повноваженнями перевіряти правильність застосування нижчим судом закону, а також повноту й об'єктивність установлення фактичних обставин справи. Касаційна інстанція обмежена лише переглядом питань права.