8. Вартісна оцінка діяльності підприємства.

1. Поняття і економічна сутність показників собівартості продукції.

2. Види собівартості.

3. Кошторис витрат на виробництво і статті калькуляції.

8.1. Для видобутку 1 т продукції в її переробці і реалізації, необхідні витрати живої праці і витрати минулої праці (сировина, енергія, матеріали, амортизація), а жива праця (зарплата, витрати на соціальні нарахування).

Вище перераховані суми витрат підприємства на випуск і реалізацію продукції, витрати в грошовій формі мають назву – собівартість виробленої продукції. Вона є основним показником, яка оцінює результати виробничо – господарської діяльності. Вона розраховується на весь обсяг продукції, що випускається в одиницю календарного часу, а також на одиницю конкретно випущеної продукції.

Вона може бути:

- планова;

- фактична.

Планова– це максимально припустимі витрати на виготовлення продукції, розмір яких вироблених програмах (планах) для кожного підрозділу дільниці і по підприємству в цілому.

Фактична (звітна) – характеризує величину дійсних вироблених витрат на випуск продукції в аналізованому періоді. Собівартість залежить від умов виробництва, рівня техніки виробництва, обсягу виробництва продукції, організації виробництва і праці та організації управління підприємства. Ці фактори безпосередньо впливають на рівень собівартості, застосовують показник вартості для оцінки результатів діяльності підприємства, є основою для визначення ціни на продукцію і за ступенем заміни собівартості судять о економічній ефективності різноманітних заходів, які плануються на підприємстві.

Зниження собівартості забезпечує підвищення рівня прибутку:

Ппр= V*(Ц-С)

Оскільки продукція гірничої промисловості споживається основними галузями народного господарства, то зниження собівартості, є реальною передумовою зниження цін на предмети попереднього споживання і як наслідок росту матеріального благополуччя, тобто доходу на душу населення.

8.2. В залежності від місця формування витрат виробництва, повноти їх обліку та їх призначення, розрізняють:

- дільничну (цехову);

- виробничу (загально шахтна);

- повну;

- середньо галузеву собівартість.

Дільнична собівартість– визначає величину витрат на випуск продукції.

Виробнича (загально шахтна) – визначає суму всіх витрат підприємства, які витрачені на випуск продукції за визначений період. Величина цих витрат враховує витрати всіх дільниць і цехів підприємства і загально виробничих, і адміністративні витрати, тобто на гірничому підприємстві виробнича собівартість видобувних дільниць, підготовчих дільниць та загально – виробничі витрати (транспорт, підйом, водовідлив, вентиляція та управлінські розходи).

Повна собівартість– визначає загальні витрати підприємства на виробництво продукції і не виробничі витрати (витрати на реалізацію продукції).

Повна собівартість відрізняється від виробничої і більше її на суму не виробничих витрат.

Внаслідок того, що повна собівартість видобутку і реалізації продукції на кожному підприємстві відрізняється за умов залягання і т.д., тому що в галузі розраховують середньо галузеву собівартість – це середньо зважена величина повної собівартості виготовлення конкретного виду продукції. Цей вид собівартості виготовлення конкретної продукції, є основою для визначення оптових цін. Окрім визначених видів собівартості продукції існує поняття валової і реалізованої продукції, а також повної і виробничої собівартості товарної продукції.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляції, тобто це нарахування в грошовій формі витрат на виробництво і реалізацію одиниці (1т) продукції, або виконання конкретних робіт та послуг.

8.3. Загальне зведення.

Основним документом по якому здійснюється підрахунок собівартості – є калькуляція собівартості 1 продукції і кошторис витрат на виробництво – це документ в якому фіксується сумарні витрати на виробництво продукції за певний календарний період часу. Кошторис витрат дозволяє визначити потреби підприємства в різних видах ресурсу та обігових засобів. Кошторис витрат на виробництво сил на 1 рік з розбивкою на місяці, та по кварталах.

Кошторис і калькуляція буває плановим і фактичним.

Плановий встановлює величину планових витрат виробництва.

Фактичнийкошторис і калькуляція сил за даними бухгалтерського обліку, в яких приводяться фактичні витрати на продукцію.

Витрати на виробництво класифікуються для аналізу і планування обліку виробничої діяльності за наступними ознаками:

* за ступенем економічної однорідності ;

* залежно від виробничого процесу;

* за калькуляційними статтями витрат ;

* за способом віднесення витрат на собівартість продукції;

* по характеру зміни в залежності від обсягу виготовленої продукції в 1 час;

* за ступенем доцільності витрат.

8.3.1. Класифікація витрат виробництва.

Класифікація за ступенем економічної однорідності.

Всі витрати за ступенем економічної однорідності підрозділяються на економічно однорідні і економічно не однорідні або комплексні статні витрати.

До економічно – одноріднихвитрат відносяться витрати виробництва однаковим за своїм економічним змістом і функціональним призначенням. До них відносять:

* зарплата, яка враховує основну і додаткову зарплату;

* елемент відрахування на соціальна заходи (соц. страхування і т.д);

* елемент сировини і матеріали;

* елемент допоміжні матеріали;

* елемент паливо;

* елемент електроенергія;

* елемент амортизації основних фондів;

* інші грошові витрати.

До економічно – неоднорідних витрат. Комплексні статті витрат поєднують витрати виробництва, які виконують однакову функцію в виробничому процесі (видобуток, проходження і т.д.). В гірничій промисловості за число групіровного визначаються витрати по основним комплексам виробничих процесів (на очисних роботах, на гірничо- підготовчих роботах, на підприємстві і роботі гірничих виробок).

8.3.2. а)Групування витрат в залежності до їх відношення до виробничого процесу.

Передбачає підрозділи усіх витрат на основні і накладні рас ходи.

До основних витратвідносять витрати виробництва спрямовані на здійсненим виробничого процесу. До них відносять: зарплата основних робітників, вартість сировини, матеріалів, електроенергії, палива, які використовуються на виробничі процеси та амортизація.

До накладних витрат– витрати виробництва по організації, управлінню і обслуговуванню виробництва. До них відносять: зарплат апарата управління, загально шахтних дільниць і цехів, витрати на утримання основних виробничих фондів, витрати на командировки і т.д.

б) Групування витрат виробників за калькуляційними статтями призводить ся з метою забезпечення можливості визначити собівартість одиниці продукції та структурному розподілу витрат за цільовим і функціональним призначенням, а також місць і формування.

До калькуляційних статей включають:

* допоміжні матеріали;

* паливо і електроенергія;

* основна і додаткова зарплата робітників;

* відрахування на соц. заходи;

* загально виробничі витрати і інші витрати і невиробничі витрати.

8.3.3.а) угрупування витрат за способом віднесення їх на собівартість продукції передбачає угрупування витрат на прямі і непрямі витрати.

Прямі витративключають витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені на собівартість певного виду продукції, до них відносять: витрати на основні матеріали, допоміжні, паливо, електроенергію, зарплата основних робітників.

Непрямі витративключають загальні витрати для вироблення декількох видів продукції: загально шахтні, дільничні і не виробничі витрати.

Непрямі витрати діляться між окремими видами продукції, пропорційно величині прямих витрат.

б) угрупування витрат за характером зміни в залежності від обсягу випущеної продукції в одиницю часу. Це групування поділяється на умовно змінні і умовно постійні витрати.

До умовно змінних витратвідносять: витрати, які змінюються прямо пропорційно обсягу продукції, що випускається в одиницю часу (витрати на зарплату робітників, відряджень, кріплення, електроенергії, ВМ).

До умовно постійних витрат відносять: це витрати, які не змінюються і не залежать від зміни обсягу продукції (амортизаційні відрахування, окрім амортизації за потону ставку), загально виробничі витрати, оплата працівників за погодинною формою праці.

в) угрупування витрат за ступенем доцільності. Поділяють на продуктивні і непродуктивні витрати.

Продуктивні витрати– це витрати, які здійснюються відповідно до запланованих технологічних процесів.

Непродуктивні витрати – це додаткові витрати, які необхідні і виконані відділенням

від заданої технології виробництва (витрати на виправлення браку продукції, витрати на аварійність машин і механізмів, витрати з організаційних порушень.)