Тема 4. Філософія нового часу

Зміст теми: 1. Передумови та основні риси філософії Нового часу. 2. Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVІІ ст. 3. Філософія епохи Просвітництва. 4. Німецька класична філософія. 5. Філософія марксизму.

Передумови та основні риси філософії Нового часу

Епоха Нового часу – це період формування і утвердження в Європі капіталістичних суспільних відносин. В результаті буржуазних революцій в Нідерландах (XVI ст.), а потім в Англії (XVII ст.) утвердилося політичне панування буржуазії та прошарків обуржуазненого дворянства. В житті суспільства відбуваються суттєві зміни: формування національних держав; зміщення центру життя у міста, де бурхливо розвиваються різноманітні форми промислової діяльності; прискорення темпів суспільного життя; послаблення впливу церкви; швидкий розвиток наукового знання на основі машинного виробництва перетворює науку у провідний чинник суспільних змін.

При цьому відбувається переворот в самій науці: складається наука нового типу - експериментально-математичне природознавство, що змінило споглядальну натурфілософію епохи Відродження. В основі відношення людини до світу в цей період постає знання, причому перевага віддається позитивному знанню, що спирається на досвід і експеримент. Вважається, що знання потрібне для того, щоб панувати над природою, отримувати практичну користь.

Пов’язані з новою епохою істотні зрушення в способі життя, системі цінностей, духовному світовідчутті знайшли своє відображення в новій проблематиці і стилі філософствування. Якщо у Середні віки філософія виступала служницею богослов’я, а в епоху Відродження знаходилась у союзі з мистецтвом і гуманітарним знанням, то в епоху Нового часу вона спирається, перш за все, на науку. На філософію покладається, насамперед, роль систематизатора науки, вона орієнтується, перш за все, на дослідження наукового знання і способів його отримання. На перший план в ній виступає гносеологія, розробка методу наукового дослідження.

Європейська культура Нового часу, що охоплює XVII-XIX ст., являє собою єдність, тому що базується на буржуазному способі виробництва і має спільні духовні орієнтири: раціоналізм, сцієнтизм, антропоцентризм, прогресизм (непохитна віра в необмежений прогрес, у можливість перетворення світу і суспільства на розумних началах), європоцентризм. В цю епоху філософські пошуки охоплюють велике проблемне поле, характеризуються розмаїттям видатних постатей. Але кожне століття цієї епохи має своє культурне обличчя, що, природно, знаходить відображення у відповідних філософських концепціях.

Проблема методу наукового дослідження в філософії хvіі ст.

У зв’язку з полемікою щодо природи і джерел достовірного знання в XVII ст. сформувались дві крупні філософські течії: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм (від грець. empeiria – досвід) - напрямок філософської думки, що орієнтується на досвідне природознавство і вважає джерелом знання і критерієм його істинності досвід, насамперед, науково організований досвід, або експеримент. Раціоналізм (від лат. ratio – розум) – напрямок філософської думки, що орієнтується на математику, розглядаючи розум як джерело знання і вищий критерій його істинності. Найбільш яскравими виразниками цих напрямків стали англійський філософ Ф. Бекон і французький філософ Р. Декарт.

Френсіс Бекон (1561-1626) у своїх роботах «Новий Органон» та «Велике Відновлення Наук» обгрунтував індуктивний метод дослідження – такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формування загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них. Критикуючи наукову безплідність схоластичного умоглядного методу мислення, він вважав індукцію оптимальним методом пізнання, оскільки вона “рахується з даними відчуттів і осягає природу, спрямовуючись до практики”. Використовуючи алегорію, Бекон вважав, що не слід уподібнюватись ні раціоналісту-“павуку”, що виводить істину із самого розуму і зневажає фактами, ні мурасі (емпірику), що підбирає усе, що, що трапляється на її шляху (факти), не роблячи узагальнень, а рухатись шляхом бджоли, котра не лише збирає нектар – інформацію, але й переробляє її в мед – істину.

Експериментальні знання, за Беконом, повинні відкривати шлях до оволодіння законами природи, пізнання причинних зв’язків і тим самим забезпечувати панування людини над нею. Ф.Бекону належить гасло: «Знання - сила». При цьому Бекон розрізняв два види знання: “плодоносне”, що приносить безпосередню користь, та “світлоносне” - що збільшує можливості пізнання.

Безумовною заслугою англійського мислителя є і розробка вчення про очищення інтелекту від “примар”, оман розуму, які перешкоджають руху думки до істини. Він виділяє чотири види таких примар (ідолів), що відображено у Таблиці 10.