Таблиця 11.

	Методологічна позиція Ф.Бекона: емпіризм	Методологічна позиція Р.Декарта: раціоналізм
Вихідна основа пізнання	факти, експеримент	діяльність розуму, інтелектуальна інтуїція
Метод пізнання	індукція	дедукція
Вихідне гасло	“Знання є сила”	“Мислю, отже існую”

Таким чином, філософія XVII століття, розвиваючись у діалозі з наукою, приділила значну увагу дослідженню методу істинного пізнання для підвищення надійності й ефективності науки.

Окрім цієї провідної проблеми, філософи цього періоду досліджували і інші важливі питання. Так, голландський мислитель Бенедикт Спіноза (1631-1677), робить акцент не на методі пошуку істини, а на системі знань про світ. В центрі його уваги етичні проблеми; головна праця - “Етика”. Світогляд Спінози за своїм ставленням до Бога, долі, необхідності і смерті певною мірою близький вченню стоїків. Оскільки ніщо не може зробити людину безсмертною, марно витрачати час на страхи і стогони з цього приводу. Мучитися страхом смерті - вид рабства. Такі принципи поведінки випливають з вчення Спінози про абсолютну необхідність, що панує у світі, в результаті чого людська воля нездатна щось змінити.Він вважав, що людина може лише пізнати хід світового процесу, щоб погодити з ним своє життя, і приходить до такого стану, коли вона не плаче і не сміється, а розуміє необхідність і минущий характер перипетій свого буття. Спіноза логічно обґрунтував тезу про те, що свобода є усвідомлена необхідність.

Продовжуючи традиції пантеїзму, Спіноза центральним пунктом свого вчення про світ зробив положення про єдність Бога і Природи, яку вважав єдино вічною і безкінечною субстанцією. Вона є causa sui, тобто причиною самої себе. Тобто у Спінози природа створена, співпадає з природою, що творить. Увесь Всесвіт виступає як цілісна система, підпорядкована причинній (каузальній) необхідності.

До проблеми людини в XVII столітті звернувся також французький філософ та математик Блез Паскаль (1623-1662), але із зовсім інших, ніж Спіноза, методологічних підстав. Паскаль розчарувався в принципах раціоналізма і гостро поставив питання про межі науки, відзначаючи, що „доводи серця” виступають більш переконливими від „доводів розуму”. Тим самим він став попередником ірраціоналістичної тенденції в філософії, яка пізніше знайде свій яскравий вираз в екзистенціалізмі. Паскаль у своїх творах, зокрема в „Думках”, стверджує ідею трагічності і крихкості буття людини, котра постійно охоплена тривогою і відчаєм перед лицем мовчання безмежних просторів Космосу. Тому стан людини, вважав він, - це несталість, туга і занепокоєння. Одночасно Паскаль стверджує тезу про гідність людини, котра полягає у здатності мислити: «Людина – мисляча тростина».

Слід зазначити, що в центрі уваги філософів XVII століття були також проблеми дослідження соціальних процесів і такого важливого соціального інституту як держава. Найбільш плідно вони були розроблені відомим англійським філософом Томасом Гоббсом (1588-1769) у його творі „Левіафан”. Гоббс спробував пояснити походження і функції держави, виходячи з необхідності переходу від так званого "природного стану" до цивілізованого суспільства. Під природним він розуміє досуспільний стан, коли поміж людей ішла невпинна війна всіх проти усіх. Виходом з цього становища стала "суспільна угода" про добровільну передачу громадянами частини своїх прав спеціально створюваному "великому Левіафану" - державі (Левіафан - чудовисько). Хоча Гоббс був прихильником абсолютистської державної влади, але його концепція суспільства глибоко демократична, тому що виходить з рівності всіх людей як вихідного принципу договірних стосунків. Своєю концепцією Гоббс заклав основи новоєвропейського вчення про суспільство. Його ідеї мали великий вплив на видатних представників французького Просвітництва - Руссо і Вольтера, вплинули на французький матеріалізм XVIII століття, на теоретичне оформлення ідеології буржуазного лібералізму.