Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії

Зміст теми: Прагматизм. Філософія життя. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм і неофрейдизм. Філософія екзистенціалізму. Соціально-кри­тичний напрямок у філософії XX століття: філософія «неомарксизму».

Прагматизм

Основи філософії прагматизму були закладені в 70-х роках XIX сторіччя американським філософом, математиком і логіком Чарльзом Пірсом (1839-1914). Остаточно ж прагматизм як філософська течія склався на початку XX століття. Основні його представники: Вільям Джемс (1842-1910), Джон Дьюї (1859-1952), Сідні Хук (1902-1989), Фердінанд Шіллер (1864-1937). Назва течії пов’язана з грецьким словом «прагма», що в перекладі означає справу, дію, тому представники цієї школи називають своє вчення ще «філософією дії». Прагматизм - суто американська форма розвитку позитивізму, його виникнення зазвичай пов’язують з бурхливим промисловим і науково-технічним розвитком США на рубежі XIX і XX сторіч. У середовищі ділових людей типовим поглядом стає утилітаризм (від лат. utilitas - користь, вигода) - принцип оцінки всіх явищ з погляду їхньої корисності, можливості служити засобом для досягнення якоїсь мети. Філософським обґрунтуванням такої життєвої позиції і став прагматизм.

В якості головної мети існування людини прагматизм висуває індивідуальне благополуччя і можливість досягнення багатства і щастя. Центральною дійовою особою філософії прагматизму є ділова людина – енергійна, вольова, пройнята духом індивідуалізму і прагнення до вигоди. Така людина у своїй поведінці керується не якимось вченням, а переважно інстинктом, інтуїцією. Американці звикли в усьому спиратися на власні сили, вони виховувались на принципах вміння швидко і ефективно діяти, не розмірковуючи довго над принципами своїх дій. Важлива лише енергія і практична винахідливість, тверде переконання у своїй здатності справитися з будь-якою проблемою.

Ідеї прагматизму набули в США широкого поширення саме завдяки тому, що вони виявилися цілком співзвучними умонастрою середньої людини з її несхильністю до складних розмірковувань, практицизмом і культом успіху. Прагматизм оголосив програму «реконструкції філософії», звинувативши всю колишню філософію у відриві від життя, абстрактності, споглядальності. В центр філософствування була поставлена висунута Джемсом моральна заповідь: «робити те, що окупається».

Істину прагматисти тлумачать як відповідність думки і дії. Науковою істина виступає тоді, коли вона являє собою корисну робочу гіпотезу. Як тільки істина перестає «працювати» на нас, вона перестає бути істиною. Тим самим прагматизм заперечує об’єктивність істини і наукової теорії. Критерієм істини він оголосив «користь», або «зручність», тобто індивідуальний успіх. З цієї точки зору релігія істинна, якщо вона приносить комусь користь, наприклад, заспокоєння віруючій людині. Тим самим прагматизм заперечує принципову різницю між наукою і релігією: кожна по-своєму приносить людям користь. Ідеї й теорії, з точки зору прагматизму, виступають «інструментами» нашої діяльності, служать знаряддями для успішного вирішення напружених ситуацій. Тому Дьюї назвав своє вчення «інструменталізмом».

Висуваючи критерій користі на перший план, прагматизм тим самим санкціонує будь-який аморальний вчинок, аби останній не приніс шкідливих наслідків для того, хто його здійснює. Джемс висуває ідею про неповторність моральної ситуації, тому доктрину прагматизму часто називають ситуативною етикою. З такої релятивістської точки зору випливає уява про плюралізм моральних цінностей. Таким чином, фундаментальними етичними принципами прагматизму виступають положення про те, що добро не є абстрактним поняттям, а завжди відповідає певній людській потребі; кожна моральна ситуація є неповторною, тому не існує “абсолютних істин”, і всякий раз людина мусить знаходити нове рішення.