5.5. Естетика раціоналізму у Франції

Зазначимо, що порівняно із Англією, Німеччиною та Італією досвід Франції у фор­муванні дизайну вважається менш цікавим. Адже аналогічний розвиток нових видів промисловості проходив тут під прикриттям зовні досить традиційних форм культури. Одначе проблеми дизайну XX ст. значною мірою сягають своїм корінням в естетичне поле саме цієї країни,

72

У Франції початку XX ст. значного розвитку набула естетика раціоналізму як наукова дисципліна. Позастильовий гуманітарний раціоналізм сприймався тут спокійно, а не як виклик стильовим пошукам. Його проблеми обговорювалися головним чиномсеред викладачів і студентів технічних та гуманітарних шкіл. Вони були майже не пов'язані з реальною художньою практикою, але впливали на духовний клімат. Найяскравішою постаттю серед естетиків цього напрямку був Поль Суріо.

Він виступив проти традиційного в естетиці протиставлення прекрасного й утилітар­ного, намагаючись детально розібрати градації «досконалості доцільності». Суріо визнавав доцільність краси не лише в природі, творах архітектури та декоративно-прикладного мистецтва, а й вважав естетично повноцінними також вироби масового промислового виробництва.

Таким чином, Суріо був антиподом Рьоскіна й Морріса, які виступали проти визнання повноцінними художніми явищами тих результатів людської діяльності, котрі виходять за межі особистої участі в їх виробництві майстра-творця.

Загалом багатьох французьких мислителів того часу приваблювали зумовленість технічних форм функцією, пошуки стриманості заради економності вирішень. Це напов­нювало їх почуттям вдоволення та злиття прогресу й зусиль французького ділового світу. «Холодна естетика» інженерів сприймалася такими мислителями як вираження «одвічного французького смаку». Але як тільки справа стосувалася особистого, інтим­ного світу, позастильова спрямованість раціоналізму їх уже не влаштовувала. Відомими є різкі протиріччя у пристрастях до форми, наприклад, в Ейфеля — творця славнозвіс- ' ної башти у Парижі. У побуті він відзначався вельми еклектичними та примхливими уподобаннями.

Раціоналізм переважав при розробці замовлень у будівництві, яке не було обмежене обов'язковим образно-стильовим спрямуванням. Це заводи на річці Марні, телефонна І станція у Парижі, будівля Паризької електричної компанії, військові споруди й арсенали початку XX ст, Вони вважалися виразниками здорового французького духу.

Лише у роботах двох провідних французьких проектувальників того часу — Тоні Гарньє та Огюста Перре, творчість яких часто відносять до неокласики,- ідеї раціоналізму виступали у неподільній художній формі. Вони опановували класичну традицію Франції, але прочитували її у дусі відтворення середземноморських витоків гальської античності. І Найпослідовніше це зробив Гарньє у своєму утопічному проекті «Індустріальне місто» (1901—1904), де він уперше в Європі охопив з раціональних позицій усе предметно-просторове середовище міста — від загального плану та індустріальних зон до пророб- І ки основних типових житлових будівель. Великим майстром показав себе і Перре при І вирішенні проблем сучасного житлового будинку, прагнучи нової художньої виразності І технічних форм (використання прозорих скляних блоків, бетону, металу і т. п.).

Коли наприкінці першого десятиліття XX ст. мода на орнаментальні вирішення «ар нуво» стала проходити, раціональна основа ставала помітнішою. То ж цікавість до оголеної раціональної форми у 20-ті роки мала свою стадію розвитку ще в перед­воєнний період. Недарма пошуки раціональних форм мали у Франції своє національно-1 духовне обґрунтування й специфіку. Вони пов'язувалися у свідомості французів із традиціями картезіанства й навіть гальської античності.